Прийшла квітуюча весна
І пам’ять колихне оте далекеє життя
Як я малим хлопчиною страждав
Тому що ласки материнської не знав

Від горя й праці мама на той світ
Пішла залишивши маленьких двох сиріт
За них віддала все своє життя
І з думкою про них навіки зникла в небуття.

І знову біля могили матері стою
І рідну матінку свою молю
Пробач мені, пробач мої гріхи
Що може я тобі колись зробив
О матінко я половину вже прожив…

Але мовчить матуся у могилі
Й змінити це ніхто не в силі
Лиш чорний хрест, червоні квіти
І смуток в серці ніде діти

Але весна не знає злого горя
Й не дивиться кого яка спіткала доля
Цвіте, буяє і радіє ,
Бо сумувати й плакати не вміє

Людина ж серце має, що болить
Від лиха й втрати у вогні горить
Горить поволі та й згорає
Лиш попелище після себе залишає

Я ж біль через усе життя несу
Й тому сумний у цю веселую весну
Могила й квіти крають мою душу
Але життя іде, я далі жити мушу

Мої роки минають наче дні
І все ввижається мені
Що матінка жива і молода
На мене дивиться, лиш посмішка її сумна

Чого ж ти зажурився сину ?
Тебе в біді і горі я не кину
Я ж мати і тобі я не чужа
І з вами діти вся моя душа

Я її голос чую і бачу добрі очі
І краще на душі і не страшні вже ночі
Вона зі мною її ласка і тепло
Зі мною щирість, мудрість і добро…

Прощук Михайло Степанович
Дубровський В.В
Березень 1997 р.