Скажи, що ти донька Сатани
І я зрозумію тебе.

Звідти в тебе чорно-вогняні очі,
Кучеряве волосся
І завжди теплі руки.

З’їдаєш голодом,
Огортаєш шию рудими пасмами,
/Тугими пасками/
Руками грієш холодом.
Заварюєш каву — поглядом.

Вранці від тебе пахне зрадою,
А вночі віє правдою.

Дивуюсь твоєму вічному запалу,
Пристрасті і нічним ритуалам.

/Да, ти дуже далека від ідеалу./

І чи доречно вимагати від тебе
Ніжності і довіри?

Бо кожен
Любить, як вміє.


2018

«Десь на кілограм
Цукерок твого імені».
Купую.
З надією
І пристрастю
Розгортаю.
Кусаю.
Випльовую.

— Не смачні.


2018

Артеріями рухається кров,
Дорогами — ти.
Між людьми цілі світи,
А між нами лиш кілометри.

У всіх море думок, а у нас — океани.
І якщо твої слова на відстані — дотики,
То я їх відчуваю.

Коли ти далеко,
Я шукаю твою руку в своїй кишені.
Не знаходжу і її уявляю.

У цьому світі все крихке,
Хитке на відстані долоні.

Давай триматись поруч,
Але подалі від печалі.
Триматись поряд навіть в бурі
У чорні, мертві дні похмурі.
/Плечем до плеча,/
Така у нас з тобою вдача.

Якщо по стежці, то по найвужчій.
Якщо тонути, то на дно.
Якщо зупиняти цунамі, то швидко і безповоротно.

Якщо ж любити, то — невідворотно.


2018

Отче наш,
Що єси на небесах,
Проклади мені щасливий шлях.
Дай мені вдосталь сміливості,
Віри у себе і справедливості.

Хліб наш насущний дай нам сьогодні.
Я розділю його з долею.
З тими, хто вартий, хто живе,
А не тільки існує.

Скільки людей перехожих,
Скільки голів розумних,
Несхожих.
Хто з них буде з тобою?
Хто не обріже дроти?
/Перебої/

Дай нам насолодитися тишею.
Я берегтиму її, як зіницю.
Тишу з тим, з ким комфортно мовчати,
Не думати, ідеальну не грати.

Пробач нам провини наші,
Забудь надлишково гострі фрази.
Вибач мені мене
Не ідеальну,
Не таку, як Ти уявляв
У своїх віщих снах.

Не введи нас в спокусу,
Хіба що від пристрасті і в коханні.
Веди нас у вальсі
Під музику серця
Десь влітку в Провансі.

Дай бути щирою і завжди коханою
/Від коханого./
Зроби любов сенсом життя,
Бо любов є сила,
Що прискорює серцебиття,
Що запалює світло у вікнах,
Душах і у тремтячих очах.

Твоє є Царство, і сила, і слава.
Але дай мені трошки свободи,
Відчути смак перемоги.
Попроси долю бути ласкавою,
А я їй віддячу
Нині, і повсякчас, і на віки віків.

Амінь.


2018

Давай прокидатися поруч.
Хоча б подумки.

Давай варити один одному каву,
Вірити в спільне майбутнє
І створювати власний клімат
/Без блискавок і дощів/

Давай якщо хворіти, то тільки один одним,
А якщо забувати, то тільки минуле.

Терпким медом
Лікувать застуду,
Поцілунком витіснять тяжку печаль.

Давай жити,
Руками діставати зірки,
Обіймати планети
І тонути в чорних дірках.
Головне, щоб разом,
Щоб без смутку в очах.

Говорити про «велике»,
Сперечатись,
Різати метал.
Словом, бути поруч
Хоч в думках.

Я буду тримати тебе за руку,
Буду цілувати твої веснянки,
Знатиму історію кожного шраму
І заплющуватиму очі при поцілунках.

Ти будеш читати мене як романс,
А потім наб’єш тату з моїм сузір’ям
І торкатимешся його так ніжно і обережно, ніби уявлюючи мене.

Давай спалим усе, що було до нас.
Оголимо те, що зветься душею.

Давай навпіл ділити дороги,
Сніданки і сни.

Давай рахувати заходи сонця,
І давай навчимося «нас» цінувати.

Тільки, будь ласка, давай не вдавати?

2018

Білі шпалери з легким візерунком на лицьовій стіні,
Багато дерева і картин,
М'яких пОдушок, незавершених ескізів
І самотня чашка з-під ранкової кави.

У мене завжди затишно і тепло, не залежно від прогнозу погоди і напрямку вітру.
У вітальні сонячні промені на світанку і ввечері
Обіймають мене і заповнюють порожнечу в кімнаті.
На кухні грає Coldplay і завжди пахне корицею,
А ще тобою і недосохшою фарбою.

В дальніх кімнатах живе моє дитинство
З тюльпанами на підвіконні і розбитими колінками.
А на стіні висить фото мого першого кохання.
Моя улюблена іграшка все ще чекає, поки я візьму її до себе спати,
Ніжно-рожеве плаття, як і раніше, мріє показати себе світу,
А нездійснені дитячі мрії тихо сплять в кутку.
Зачиняю двері. Витираю сльози. Ставлю чайник.
Йду далі.

Ловлю поглядом свій силует у дзеркалі,
Розглядаю, як волосся лягає на ключиці
І як швидко воно потемніло.

Перевіряю поштову скриньку
І ніколи не зачиняю двері.
З відсутністю отвору для ключа
Вчишся відчувати безпеку в дещо інших речах.

Щовечора відчиняю вікна і впускаю свіжість у спальню.
Люблю відчувати свободу навіть у повітрі.

Колись я добудую нову кімнату і не буду входити до неї
Без твого дозволу.
А поки страшенно скучаю за тим, чого навіть не було,
Бо наша любов – лиш вигадана мною ілюзія.

Страшно зрозуміти, що сховатись немає де.
Страшно побачити людей з іншого боку.
Страшно вирости в таємниці від самої себе.
І страшно щось не встигнути.

Згадую про чайник. Заварюю трав’яний чай.
Дістаю цукерки і бабусині пиріжки.
Сідаю на кухні, подумки змінюю зиму на весну і чекаю на тебе.
Заходь в гості!
Ти ж пам’ятаєш – двері незамкнені.

2018

Постріл очима.
Правим не влучив,
Лівим — у серце.

Три, два, один.
/Вибух/

Гра розпочата.

Це бомба з пошкодженим таймером.
Без можливості цілі й контролю.

1:0 — я відкриваю рахунок.

Мій хід
Дивлюся — повз,
Шепотом знежирюю долоні,
Покриваю захисним лаком
І готую тобі СНІДанок.

Ти
Запалюєш сигарету
І лікуєш себе подвійною чорною.
Я ж мовчки дивлюсь
І зраджую розсудку
З тобою.

Підходиш,
Обіймаєш за талію,
Наспівуєш пісню,
Пускаєшся в танець.

Беру себе в руки
/Долоні вологі/
Цілую у скроні,
Пірнаю в неспокій.

До судом нестерпно
Усе відчувати,
Мріяти і не цілувати.

Тримати тебе на відстані, збоку.
/Розбиваюсь ненароком/

2:0
Поселяєшся в мене,
Мов в комунальну квартиру.

Купуєш прибудинкову територію,
Паркомісце і саджаєш піони,
Щоб коли ти будеш приходити пізно,
Міг вирвати кілька бутонів
І заспокоїти ними мене.

З вікна виглядаю,
Тону,
Поглинаю.

Даю тобі ключ
Від вхідних дверей.

Вмикаю
Цілодобовий доступ
До мого особистого
І
Оголяю ліве плече
З мереживною поворозкою,
Немов тату
Набите долею.

3:0
Виношую цноту,
Словами малюю спільний портрет.
Шкода, фарба лишилася лиш червона.

4:0
Я — вода,
Ти — сонячний промінь.
Потрапляючи в мене,
Заломлюєшся
І викривлюєш вчорашню реальність.

5:0
Наші розмови, мов перманентне
Переливання крові.
Шкода, що мій резус не сумісний з твоїм фактором.

Стелю білу постіль,
На якій бути нашій історії.

Помадно-червоні губи залишають
Слід на твоїй подушці.

І навіть якщо ти найгіркший
З моїх минулих,
Я смакуватиму твою начинку
Як делікатес.
Заїм активованим вугіллям
І більше ніколи не гратиму
В приречені ігри.

6:0 - ти переміг.
Я опускаю зброю!
На останок лиш
Зроблю контрольний вистріл
І навік розчинюся в тобі.

2018