знаєш, бро, я жодного разу не відволіклася від його слів
я будувала із них за’мки і створювала нашу спільну сім'ю
цього разу я плачу, хоча тобі може здатися, що сміюсь
я гарно вмію приховувати все, навіть те, чого ти не вмів

він мені про себе усе розповів…

та за’мки із кришталю розбиваються об слова
тому я з ним королева, скоріш всього снігова
нам із ним мало життя, але більш ніж достатньо снів
не потрібно відмовлятися від своїх і так до болі байдужих слів

але знаєш, бро, він зі мною насправді доволі милий
хоча не іноді, а завжди, не пускає до своєї квартири
та я, як у пісні Максім - вздовж нічних доріг
йду до нього (коханого) не шкодуючи своїх ніг

так, - коханого! Уявляєш, бро, я насправді це все кажу?!
Хоча він не дозволить перетнути між нами дурну межу’
Він, - як меланхолійна осінь - закохує, захоплює та іде
та від нього у мене залишається безліч нових ідей
тільки от душу дияволу я би стовідсотково, що віддала
і тоді б нехай хоч сотні раз від мене він віддалявсь

бро, я тебе для себе придумала, тому що його у мене нема
і сиджу я тут зі своїм ноутбуком, кавою, - зовсім сама
за вікном, я не впевнена, але мабуть уже зима
ти мій бро, кажеш, що ця квартира моя тюрма
але ж не знаєш, який навіює він дурман
тому краще тут самій, аніж плакати і падати та дарма

Маша Шулима

Я не одягну більше жодної із прикрас
Тому що тобі не подобаються дівчата, які люблять прикраси
Не говоритиму ніколи про тебе і мене, поєднуючи зі словом «нас»
І не згадуватиму тебе, проходячи, навіть, знайомі тераси

Тому що ти не любиш, коли я згадую і гово′рю
Краще увімкну твій/мій улюблений трек на повторі

Я за′вжди слухаю і читаю те що й ти,
Люблю таку ж каву і одягаюсь у твій улюблений колір
Та щоразу ти нагадуєш мені про те, що уже варто йти
І я йду, ховаючи заплакані очі за високий комір

Я сотні разів обіцяла, що більше не писатиму віршів із позначкою "для н"
Але ти настільки закарбувався в мені, що я не пам’ятаю інших імен

Ти кажеш, що у мене немає гордості, коли я знову біля твоїх ніг
І я знаю напевно, що цього разу ти тут пра′вий
Занадто зі мною холодний, холодніший ніж взимку сніг
Але ми самі собі такі ролі обрали

Твоя знайома/подруга/дівчина, як бажаєш - так називай
Ти - мій вічно холодний Кай

Маша Шулима

я, навіть, не знаю, як буде краще, - забути тебе чи забутися
мене усі твої бідні Насті доводять, як мінімум, до безумства
кажу тобі - досить своїх казок, досить свого чаклунства
відбу´лось усе, що тільки могло відбутися
я знаю усіх твоїх поіменно
і мені бракує повітря дихати, коли ти про них...
та тебе я знаю, більше ніж достеменно
і ти відпускаєш їх, як кульок повітряних
Та скільки б ти їх не впускав чи не відпускав від себе
я буду для тебе як якась там дурна амеба
і ти без вагань іржавий кінджал мені десь між ребер
зі своїми до болі сумними словами "любити мене не треба"

Маша Шулима

якби раніше знайшла цю книгу
то підібрала б до неї риму
і відмінила б тоді відлигу
і може зиму

себе знаходжу я між рядками
та сенс втрачаю, насправді, друже
ти скажеш, - менше читай ночами
бувай, видужуй

та він керує моїми снами
і усім іншим, що я читаю
заполоняє мене словами
і я це знаю

читаю книги, які він каже
хочу упитись його любов'ю
він уві сні приходить, ляже
і досить болю

Маша Шулима

Ти пішов, а разом з тобою вічність, вірність і сила моїх думок
І тут стало до неможливості тісно, прісно і зябко до кісточок
Я стою на краю будівлі - між часом і смертю один стрибок
Думаю, вже не треба твоїх зів’ялих колючих і мертвих НЕ квіточок
Ти дарував мені сушені орхідеї, маки і тихе свою люблю
Та зараз у тебе нічого не лишилося, крім жалю′
А у мене усі твої слова на стінах замість шпалер
Із улюблених поетів залишився лиш Бодлер
І я прошу пробачення у Всевишнього, потім себе кляну
Повернути б з усіх спроб примирення хоч одну
Ти мій сенс, мій щасливий випадок, мій вогонь
Я мрію торкатися в холоді теплих твоїх долонь
Мрію просто на тебе дивитися, без причин
Ти казав, що зможу, та не змогла замінити тебе нічим...

Маша Шулима
 

я у твоєму місті скверами і дворами, ремонтованими мостами
збираю, як намистини згадки про нас з тобою
їх залишаю поміж ненавистю та любов′ю
ти казав пам′ятати , навіть коли не стане
тебе у ранковій каві, і у прохожих лицях
зовсім не впізнаватиму
я тобі більш не личу
любий, та сумувати мушу
душу свою віддати за безкінечність вулиць
там де тебе немає, ні у прохожих лицях
там де мій весь усесвіт не у твоїх зіницях
ти мене пам’ятаєш? Я досі в твоєму місті
розчиняюся із туманом
кожен осінній ранок
гублюся у падолисті…

Маша Шулима

Я створюю свій затишок із клаптиків картонного паперу,
чаю із насиченим смаком м’яти і твоїх фотографій
Лякаюсь сама і лякаю в пітьмі химеру
Немає чого боятись. Пишу амфібрахій

Коли я усвідомлюю, що ти вже не мій
Не можу зрозуміти чи це реальність чи тільки сон
Як ти міг проміняти мене на тих повій?!
Я ж була тобі вірною, майже псом…

Як тепер забути твій погляд і колір гарних твоїх очей?
Адже в пам’яті з’являється кожен раз
Ти для мене був найкращим з усіх людей
Я для тебе, скоріш всього, - як екстаз

Любов не проходить, проходять захвати та пофарбовані афекти
проходять усі захоплення та схиблені вчинки
І якщо я від тебе піду, то ли′ше до якоїсь секти
там забуду твої колючі приємні щетинки

Любов живе вічно та біль минає
Я забуду свою печаль, самотність і втому
Із амфібрахіїв – жодного ще немає,
Із твоїх фотографій – клаптики картону

Маша Шулима

мабуть, у кожному літі є свої особливості та магічні випадки
цього літа, випадково, нам довелось зустрітись
я зупинялась серед дороги, щоб у твоїх обіймах зігрітись
цьомати ніжно в щічку, дивитися в твої очі. Кажеш вигадки!
та зовсім не вигадки. Ти тепло і світло серед пустих пустель
ти яскрава райдуга після дощу, ти на аркуші білому акварель
і я з тобою згадала, що таке усміхатись
згадала, що можна радіти життю кожен день
і як у тебе можна було не закохатись?
.єдине натхнення з усіх можливих натхнень.

Маша Шулима

Любов не просять
під дверима твоєї квартири близько другої ночі
із червоним напівсолодким, змоклою під дощем
«ти знала, що не можна сюди приходити, це страшніше, ніж злочин?»
«я знала, але будь на сьогодні моїм плащем»

Друже, можна я розповім тобі про те як мої справи?
мені справді немає кому розповісти, бо так як ти ніхто не вміє слухати
із всіх талантів, які можливо мати всі інші можна зрівняти із звуками
я ніколи не забуду наш спільний травень
лінії на твоїх долонях і оливковий колір,
як колір моєї з тобою любові
Я ніколи не забуду, запам’ятай, - ніколи!
слова ніжності у кожній нашій розмові

Та після всього ми не лишаємось друзями
забуваємо один одного, ніби і не були знайомі
іноді вмикаю Кімната Гретхен «Смузі»
і залишаюся жити в депресії, ніби в домі

Маша Шулима

знаєш, у мене так мало спогадів залишилось
скверики твого міста, каплі дощу холодні
очі оливкові і я у них, як в безодні
казав ти, - не пара і може нам не судилось
та я пам’ятаю, ти верещав – я злилась
і як твоя ніжність в душі моїй поселилась

Такого, як ти, мабуть, нема у світі
і я залишилася б жити у тому літі,
коли ми зустрілися випадково
.для того аби полюбити достатньо слова.

Маша Шулима

ти відриваєш, як по пір'їні
свої рожеві амура крила
мені вдягаєш, щоб я носила
і я красива, як на картині
твоя з рубіном дівчинка-осінь
я заплітаю в своє волосся
всі наші сонні переплетіння
казати правду - твоє уміння
карати винних - життєва карма
ти особливий, мій вічний вірний
тільки для тебе я буду гарна
варто забути уявні стіни
читати разом цікаві книги
сушити сльози, топити криги
мене від холоду захистила
твоя магічна амура сила

Маша Шулима
 

любити навчитись тихо
і відрізняти любов від втіхи
навчитись мовчати частіше
та зрозуміти – душа чистіше
якщо дивишся прямо в очі
не вірити в сни пророчі
насправді правди немає
тому і брехня проймає
холодом слів солодких
у телефоні гудків коротких
і час, як пісок, - минає
тебе ніщо не тримає
через усі вагання – висновок
не кохання

Маша Шулима

-я не знаю, як тобі пояснити
просто холодно тут без тебе
я хотіла б з тобою жити
- ми живемо під спільним небом
можем разом сприймати зорі
як дарунки з небес строкатих
-бачиш сльози мої прозорі
через інших отих проклятих
тільки ти мене так сприймаєш
ніби щирістю обіймаєш
ніби я можу бути правда
моя ніжність – це твоя влада
наді мною ти маєш більше
прав і правди, створити вічне
просто дивлячися у вічі

холод, там де тебе немає
до душі, до кісток проймає
я благаю ніколи більше
не читай мої сумні вірші

Маша Шулима

Хочу трохи про свій особистий всесвіт
особистий простір
і безвість
постараюся тут без злості
твоя постіль
має запах ванілі
я від тебе іду о шостій
у заметілі

Ти холодними долонями сльози чорні
витираєш неначе спогад
ці скандали уже повторні
так як здогад
я не плачу – тобі здається
буде краще
як на часточки розіб’ється
наше завтра

Мій особистий простір – це без тебе
я тікаю у безвість
чи від себе
пам’ятаю твою миттєвість
та інший образ
ти буваєш настільки грізним
наче доказ
ми з тобою насправді різні
все напоказ

Маша Шулима

ти питаєш, за що ж я його так безнадійно кохаю
у кожному слові ти впізнаєш його ніжний образ
він ж примітивніший, аніж не цікава проза
та я і сама це знаю
ти питаєш, коли я нарешті перехворію
досить мучити себе – все дарма
та по-іншому просто ще не умію
він, як зима
затишний і спокійний - тільки коли мовчить
він не любить слухати, любить – говорити
говорить про інших завжди лише вночі
і мені хочеться запалити

Маша Шулима

Традиційно трахаю мізки,
мій любий містере Зум
коли треба - то знаю місце
коли хочу - створюю шум
я тобі співчувати можу
не тримай мене біля себе
коли хочеш – тоді приходжу
коли хочу – іду від тебе
професійно трахати мізки
чи не єдине моє уміння
та рахувати часу відрізки
від злету і до падіння

Маша Шулима

я йду від тебе
щастя уже позаду
щастя наше, як задум
і я почуваюся безпорадно
не думати про тебе -
це як не думати про небо
ти єдина моя планета
ти - як потреба

Маша Шулима

самотність і досі грається зі мною у схованки
у сквері над Бугом рахуємо разом сходинки
вона обіймає тепліше, ніж будь-хто до неї з спогадів
мені недостатньо тільки чужих примітивних поглядів
чесно? Не маю ні власної думки, ні життя особистого
є тільки самотність, і вона знаходиться надто близько
просто підходить тихенько - обіймає мене за плечі
самотність зі мною п'є чай ледь чи не кожен вечір
я із нею навчилась - інших слухати, про себе мовчати
самотність - це кінець всіх любовей і їх початок
мені дуже холодно від неї буває у цій кімнаті
та я не пускаю нікого ближче, зачиняюсь на автоматі

Маша Шулима
2017

правда із гірким присмаком, мабуть, кориці
краще лукавити і не розповідати що мені сниться
краще забути, як дико пульсують твої зіниці
краще/не краще. Яка різниця?
ти мій фатальний випадок - не випадковий
випадковостей не буває - напевно знаю
та заміть крапок я ставлю коми
тебе кохаю - себе втрачаю

Маша Шулима

я не згадаю чим все скінчилось, тому що для мене все ще триває
я пишу тобі листи на емейли, їх видаляю, тебе немає
не сплю до четвертої ранку, твій номер із пам’ятті набираю
прощаюсь «до завтра» і завтра того чекаю
до твого імені підбираю тисячі лагідних видозмін
із оливковим кольором асоціюю виключно твої очі
любов, це коли нічого не просиш, тим паче взамін
.наша любов – коли прокидаюсь і плачу посеред ночі.

Маша Шулима

я просто буду самотньою доти - поки хтось мене не приру′чить
це так смішно звучить, та насправді відчувається це не дуже
самотність просто живе зі мною, зовсім мене не мучить
хоч я і розповідаю тобі про неї, мій любий друже

осінню вона загострюється та стає болючіша
вечори холоднішають, у місті вогні згасають
з кожним днем зима у повітрі відчутніша
і ночі самотності ніби вічність тривають

у тумані ховається міст від Автовокзалу і до Соборної
краплі роси вкривають досі ще теплі сходинки
і так хочеться до води, у темряві, - зовсім чорної
і я падаю, падаю з мосту …тільки подумки

бачиш, друже, самотність така ж не постійна
як і чоловіки, які типу мене любили
я малюю образ своєї самотності у кімнаті на стінах
просто для того, аби вона мене не убила

Маша Шулима
2017

осінь дарує змогу писати про вічне
любов/не любов - прямо в вічі
твої НЕ подаровані квіти
і сонце, яке обом світить
та світ, у якому ми разом
Не разом насправді у світі
і в цьому твоєму кайф-сіті
Між смертю і часом
стою я над Бугом
ти був мені другом?!
Чи все то гримаси?
Я досі в депресії - рахую слова
Написані друком, сказані шепотом
Ти був мені другом?! Ти ж мене цілував...
Ти став моїм деспотом,
щоб убивати дива
і забирати назад
Хочу забути той проклятий листопад

Цього разу я тут права...

Маша Шулима

надмірно самотності, мабуть, не може бути
коли він говорить, а ти вже не хочеш чути
коли твоя сповідь немає жодного значення
коли залишаєш його назавжди` непробаченим

зі мною самотність, мабуть, у статусі "се`стри"
бо є правда, яку неможливо довести
є лютий, в якому лякають не зовсім морози
а люди, з якими не по дорозі

мені сняться сни про наше з ним літо
сни можна забути. Реальність куди подіти?
він світло і я ходила б його слідами
та сиджу між рядами

самотність мені замість нього уже назовсім
називаю її своєю коханою, навіть, сонцем
вона ніколи від мене не пі`де нікуди нізащо
я закохуюся у неї. Та він не спитає нащо
не спинить мене, не поверне, не любить...
він краще самотності, він - мій любий

піду обійматися із самотністю між вітрами
вона замасковує мої шрами

Маша Шулима
2017 

і коли останнє слово сказане - я випиваю ртуть
ти зі мною з очима зав'язаними - просто жах
та без тебе щодень - мій найбільший страх
ти, як молитву мені укотре "мене забудь"
і я забуваю власне его, забиваю на себе й далі йду
забиваюсь в кутку кімнати наче маленький птах
цього разу безповоротно. Впевнена - майже, крах

ти впізнаєш в прохожих мою ходу
повертаєш чи повертаєшся і я є
знову твоя навіки, твоя будь-хто
одягаєш на мої плечі своє пальто

це наше спільне щастя чи лиш твоє?

знову четверта ранку - тебе нема
й палю цигарку тобі/собі на зло

літо. Осінь. Весна. У нас зима

тихим шепотом, - зайве твоє тепло
та нічого насправді в нас не було

Маша Шулима
 

його тепло зігріває на відстані, як вогонь
сильніше, ніж чай, наприклад, - обліпиховий
впевнена, він мій найкращий сон
і без нього вже важко дихати

він замість кисню або води
друг, порадник і поводир
моє сяйво – серед зими
диво в світі із тих семи
насолода – найкраща мить
його голос мене п’янить
його дотики ніби струм
його запах – це не парфум,

а чай, наприклад, - обліпиховий
він найкращий із моїх снів
витримку у мені виховав
та прокидатися ж навесні…

Маша Шулима
2017

я стою у твоїй кімнаті - зовсім гола
рахую зірки приклеєні ПВА до стелі
тебе ні в голові моїй і ніде навколо
лише тиша туманом підлогу стелить

а ще жінка, яка у твоєму ліжку
безневинна, рішуча і справді вродлива
нагадує мені Харлі Квін або дівчину-кішку
і ти називаєш її не інакше, як дивом

знаєш, я також майже її полюбила
настільки часто бачу з тобою поряд
писала б вічно про неї - та брак чорнила
тому просто запам'ятовую дивний погляд

час коли ви окремо вмію вираховувати по зорях
приходжу у снах аби залишати листи в конверті
на який капають та висохають сльози мої прозорі
жінка в твоєму ліжку - може це я до смерті..?

Маша Шулима
2017

Якщо говорити про тебе – то я вже вільна
Інший сприймає мене простіше, або просто сприймає
В твоєму місті над Бугом мене обіймає
Я кажу правду, я не божевільна

Інший насправді кращий, хоч будь-хто інший це краще тебе
Його руки холодні, але в серці живе тепло
Мені кохати чи не кохати нема потреби
Твоє місто над Бугом - це наше тло

І цей нетерплячий грудень та снігопад
Мене витягають із пастки твого свавілля
Я згадую слова наших треків, та невпопад
Тому назад забуваю вже добровільно

Ти не вірив, що я можу тебе забути
І я досі у це не вірю
Але інший цілує губи та груди
Тому краще мовчати про віру

Маша Шулима
2017 

не думати про Вас уже неможливо
важливо говорити слова, підбираючи правильні рими
бути мудрими чи дурними,
щоб ховатися за чужими
текстами та віршами
це все між нами

між полюсами
мінусами й плюсами,
як інь і янь
краще не знати Вам моїх бажань

краще/не краще писати про головне,
маючи на увазі не зовсім своє
бо усе що починається - точно мине
тому я ціную що є, -
миті ніжності та розпусти або я не правильно Вас сприймаю
та що з Вами ніколи Вас не відпустить
і я це знаю

не думати, залишається вірити в диво
не шукаючи правди або мотиву
залишається дивитись у Ваші глибокі очі
рахуючи дні, переживаючи ночі...

Маша Шулима
 
2017

сяйво в його очах віддзеркалюється
тепло до мене торкається на відстані
і я не хочу знати правди та істини
просто нехай все це не закінчиться

невизначеність – надто доречно
надзвичайно кайфово цілувати долоні
вони у нього завжди холодні
тому я майже приречена

він каже, що я дівчинка доросла
цілуючи обличчя, приймає моє волосся
я майже його кохаю… або здалося
з ним тепло і дуже просто

просто дивитись у його очі
бачу у них себе і нашу вічність
і зайва будь-яка відповідність
бережи його для мене, мій отче

кохання – це коли віддаєш, не отримуючи
але ж я проклята егоїстка, майже
тому будь-що з того, що він каже
я поєдную у віршах, не стримуючись

він мені це дозволяє, я знаю
носить крила в рюкзаку за спиною
з ним можна бути самій собою
тому я майже його кохаю

Маша Шулима
2017

Майже – дорівнює десь нулю

Чого я хотіла, про що знову доводилось мріяти?
Мабуть, крім тіла він ні в що не хотів вірити
Мабуть, я зовсім йому завжди не доречна
Мабуть, любов? Не любов – це настільки приречено
Це до болю, до крику чи до нестями
Мене зовсім ніхто не любить. Коли вже втямлю?
Мені просто холодно і самотньо, знову ж таки
І я пам’ятаю, як торкався моєї руки
Я пам’ятаю ніжні його слова
І ті моменти коли сам мене цілував
Зараз плачу і майже його люблю
Але майже – дорівнює десь нулю

Маша Шулима
2017

Знаєш, як це все відбувається? Я боюся його голосу
від нього ховаюся у його ж місті. Місті над Бугом
Коли він приходить то тікаю, не озираючись, із мегаполісу
в безлюдні місця і про всяк випадок обмальовую себе кругом
ніби від чорта чи диявола або красивого відьмака,
а ще іноді він мені схожий на вампіра із мелодрами.
Він досить дорослий, вже голиться, але нагадує юнака
наділений безліччю талантами і дарами
Він переконаний, що його ніхто, крім мене не любить
і щоразу питає, за що його варто любити
А я навіть, якби хотіла, не змогла б пояснити
Він бездоганний, бо мій/не мій любий

Маша Шулима
 
2017

*закоханість*

Якщо взяти усі приємні моменти,
які були у моєму житті до Вас -
то Ваші ніжності й сентименти
спиняють мій час

Якщо рахувати зорі, які для мене світили -
то Ви єдине в житті сяйво, Ви ніби святий
ніколи не відпустила б, обіймаючи Вас щосили
але Вам уже час іти

Я відчуваю струм, коли Ви торкаєтеся долонь
і це п’янкіше, аніж вино
тепліше, аніж вогонь
Та життя наше доміно

Кожен крок треба прораховувати
помилитися – значить вийти з гри
А закоханість – варто приховувати
бо багато для неї рим

Закоханість – це солодко, навіть, надто
коли не орієнтуюся в часі
та я вмію виключно руйнувати
й маю це на увазі…

Маша Шулима
2017

.З тобою не покинеш, особливо, якщо це осінь.
Він просив, щоб я приходила, навіть, о 4-й ранку
Розповідала про себе й свою подругу лесбіянку
Ми ходили тримаючись за руки по місту босі
І тоді було надто ніжності, надто млості

Він жив неподалік від мого дому
Приносив квіти, лишав на підвіконні
Казав, що не віддасть мене нікому
Стискав і цілував мої долоні
Ми жили ніби в раю, ніби сонні

Часто палили разом цигарки, пили вино
Залишалися на ніч в його пустій квартирі
Це було все не правдою і занадто давно
Щоб нагадувати про наміри мої чи його щирі або нещирі

Маша Шулима
2017

Життєве кредо – клеїти спогади
Страждати замість розваг
Правдою вважати здогади
.а любити – найбільший страх.

Маша Шулима
2017

Якщо ставити акценти на любові, а не на відстані
Яка між нами лягає зимніми снігами і віршами
То я переконана у єдиній простій істині
З Вами мої крила ростуть і стають більшими

Відстань про себе нагадує довгими вечорами
Чаєм із імбиром та вже холодним
В місті над Бугом фотографуючи панорами,
я не зрівняю Вашого міста, із іншим жодним

У місті Вашому безліч моментів де я Вас бачу
Зустрічаю в перехожих, вдивляюсь у їх обличчя
Відчуваю нестерпну тугу і Вас нестачу
Мабуть, моя майже любов насправді вічна

Не пам’ятати або не згадувати, а час - як лікар
Та неможливо убити метеликів в животі
Мені замало таланту, і забагато літер
Аби переконати Вас в своїй правоті

Тексти, вони, як сповідь. Та неминучі
Я описую свої спогади й дивні мрії
Бачу Вас у Вашому місті над Бугом ідучи
і не втрачаю своєї надії

Маша Шулима
2017

Про які рамки можна говорити,
коли йдеться про любов
і біль від любові
Моя самотність це майже триптих,
тому я мовчу знов
А у тебе сни кольорові

Рамки завжди людей розділяють,
як кава, на яку не іду
тому що краще не йти
Люди думають, що одне одного мають
і цим накликають біду
Так не робиш лиш ти

Ти просто встановлюєш рамки,
відстань і біль між нами
Біль то тільки моя,
бо всі із кришталю замки
збудовані твоїми словами
із алфавіту від А до Я

Іноді я вважаю, що тебе не існує
забуваю наші розмови
і не пам’ятаю спільних снів,
але моя самотність твій образ малює
на стінах знову і знову
і підкрадається до віршів

Маша Шулима
2017

Читаючи безліч текстів тих, які це переживали
Я вкотре впевнююсь, що ніби жива ще
Ніби любов насправді людей не губить
І я забуваю якого кольору його губи

Вірю, що мелодрами це правда
І що любити нікого не варто
Що він ніколи до мене не повернеться
До мене, куди? Де це?

Ми ж з ним блукали чужими лісами
Хоча я була впевнена, він не сам
Хоча я знала, що все скоро скінчиться
Та хто не падає – не навчиться

І того березня сніг не танув
Коли він приніс із собою свою гітару
Коли він зіграв для мене останню пісню
І більш нічого-нічого не було після

Маша Шулима
2017

Моя самотність знає твоє ім’я
Я з нею не на Ви, не на Ти, на Я
Нікого ближче, мабуть, не може бути
Це щось на кшталт покарання або спокути

Коли треки самі вмикаються про розлуку
Або ж навпаки у квартирі вночі ні звуку
І тоді вона ніби фея чи відьма зла
Веде мене шля′хом до тебе, та він зі скла

І мені не те що боляче - аж нестерпно
Пам’ятаю це бу′ло у цьому серпні
Тому я літечко тепле ненавиджу уже зовсім
Краще холод і вічнотривала осінь

Маша Шулима
2017

Засинаючи бажаю зустрічати його у снах
Відчувати його ніжність і лють
Щоб залітав через квартирку ніби нічний птах
І розповідав, що досі мене любить

щоб заплітав свої сни у моє волосся
шепотом називав мене не по імені
і нагадував, що я вже доросла
хоч знав, що я не хотіла в це вірити

Розповідав про себе та інших жінок
про книги, які недавно читав
і про те, що завжди чекає на мій дзвінок
головне, щоб мене ні про що не питав

Маша Шулима
2017

коли його бачу з іншою в місті в наших із ним місцях
він сидить напроти, поправляє з її обличчя волосся
тоді всі надії і біль розбиваються в пух і прах
бо безмежна любов і вірність це інше зовсім

я би душу дияволу за безцінь, щоб хоч на мить
залишитись в обіймах, відчувати його тепло
він свідомість затьмарює й ніби мене п’янить
та безмежна любов це найбільше у світі зло

він приходить, сідає напроти, рахує час
розмовляє зі мною, як вперше – все ні про що
ми втрачаємо одне одного, значить – нас
не любити ніколи не вірити нізащо

Маша Шулима
2017

Берлінський синдром це щось на кшталт
берегти тебе, як зіницю ока
лише для себе
Наша музика звучить, але не в такт
ми танцюємо доки
нема потреби
Любов тако´ж продається, - за безцінь, навіть
свою до біса посилаю
й за це плачу´
А взамін отримую страшну ненависть
й прекрасно знаю
ти цього не побачив

Маша Шулима
2017

лишається вірити в диво – його шукати
над містом нависла тиснява і тривога
коли пишу для нього, звертаюся, як до Бога
він носить одяг, та одяг його як шати
огортає мене ніжністю і тугою
з ним осені не чекати – чекати дива
десь біля пристані берегу або Бугу
над містом зникає небо – заходить злива
знімає із нього і з мене дурну напругу

Маша Шулима
2018

Лише відкорковую банку із спогадами
створюю і спотворюю – не лишаю
ранки і ночі тобі медовими .
Не лишай мене. Я втішаюсь!
Твоїми дотиками й недоторканими
римами і віршами. Утішай мене!
Криками і мовчаннями або кордонами.
Всі крім тебе – вже джентельмени!
Ти – воно. І ти безіменне!
Без мене тікаєш у свою безвість.
Твої інші, як я – Мельпомени,
йдуть слідами кудись у невідь.
Ти нещасний Бог самолюбства,
я тікаю, поки є сили
не від тебе, від самогубства
не зрозумій мене, милий

Маша Шулима
2018

Ходити скверами одного міста
Без перестанку до нього лізти
В голову, у кишені і навіть на руки

Якщо не можеш відрізати – то відрубуй

Любити його собаку більш ніж його
Запрошувати в ресторан – він ж "Арго"
Пити каву без цукру і без совісті

Якщо йдеш - то йди повністю

Бо я можу тільки – гнути мати через один
Замість бульбашок випускати із рота дим
А тебе не любити – страшніший біса

Штовхай з дев’ятого і не бійся

Маша Шулима
2018

купую одяг такий, щоб не виходити з тренду
маскую обличчя – усе замість правди
жаліюсь анонімно у чаті, все менше френду
не обіцянки й клятви, скоріш – тут зради

зради перед собою - усе навиворіт
рідше людям, які бувають занадто поряд
не за власним бажанням - бо тут без вибору
стараюсь тримати байдужим і стан, і погляд

цей світ вмикає режим «без фальші»
десь біля третьої – пустими скверами
читаю правду на першій шпальті
йду спілкуватися із померлими

Маша Шулима
2018

Думки матеріальні – тому думаю про Ваше лице і Ваші руки
Забуваю про все – самотність, біль і розлуку
Літаю над містом над Бугом і їм солодку вату
Залітаю на мить у Вашу хату
Листаю книги, виписую з них цитати
Для епіграфів або щоб їх римувати
Торкаюсь долонь Ваших завжди холодних
Бажаю здібностей надприродних
Ловити натхнення – тягти з собою додому
Ввімкнути режим роботи, вимкнути втому
Мрію обіймати Вас щохвилини, щомиті
Ночами довгими чорними до Вас дзвонити
Говорити про зорі, моря, світанки
Та про що завгодно аби до ранку
Чути Ваш голос, що ніби чари
Розповідати, що я без пари
Чекаю Вас і вірю в думки матеріальні
Ви – моє сяйво мій світ фатальний

Маша Шулима
2018

На околиці міста. Там постійно дощить
Стоїть будівля – моя фортеця
Підходжу ближче – знімаю щит
Із свого серця

Там сиро, тихо. Лякає морок
Кімнат багато – а стіни голі
Й живе творець або історик
Моєї долі

Іду щоранку і повертаюсь
Бо голос в нього неначе чари
Кохати вічно я присягаюсь
Він сонцем марить

Ми розмовляємо через стіни
Не обіцяє тут бути завтра
Найбільше в світі боюсь рутини
Життєва мантра

Маша Шулима
2018

Сніг замітає його сліди, губить слова
Замість золота на губах слюда чи смола
Знімаю з обличчя маску, вдягаю його любов
Морок і тиша натомість нічних розмов

Від лампи настільної відчуваю його тепло
Він вміє кохати душу та досі кохає плоть
Нічними трамвайними коліями йому на зло
Розбиваю руки у кров – збираю скло

Обіцяла йому життя без радостей та образ
Тільки спокій, фруктовий чай і джаз
А насправді ревнощі убивають мене до тла
І він називає відьмою, питає чи є мітла

Посилає летіти, звідки прийшла, - назад
Рятує лиш морок і тиша, і снігопад

Маша Шулима
2018

любов за межами реальності – торкаюсь його обличчя на моніторі
присягаюсь собі в істериках, що кохаю тут апріорі
напиваюся до безпам’ятства і накурююсь
він ввійшов не легким дощиком скоріш бурею
його руки лишають опіки, особливо під светром
коли опускався нижче – торкаючись сокровенного
а потім спокійно і тихо, ніби то «привіт, сестро
не порадив би мріяти і чекати нездійсненного
забувай про мене – мене не було насправді
приходь, звісно – ми завжди тобі тут раді
Богів своїх краще випиши на аркуш, змотай у пляшку
І відпусти пливти рікою, якби не було важко
Мені тебе не шкода, не перебільшуй
Навчилась імітувати оргазми, а то і гірше -
Імітувати любовні дурні погрішності
Маніпулювати – типу піду повішусь
Я тебе, сестро, не клав до свого ліжка
Ти сама приходила, роздягалась і лізла
Спочатку під рясу, в штани, тоді як дика кішка
Любила мене у позі наїзниці, усміхалась як Мона ЛІза
Кожен буде розплачуватись окремо
Називай хоч гріхом хоч любовним щемом
Я тобі, сестро, не бажаю злого
Бо ні в тебе ні в мене – нічого нема святого»

Маша Шулима
2018

А у чужих ві´ршах не знаходжу жодну із своїх душ
Тобто жодної частини однієї свої душі
І хотілося б перестати любити та люблю чимдуж
І хотілося б перестати писати нікому не потрібні дурні вірші
Любов це мабуть єдине що спалює майже до тла
Гублю ключі, мобільний і не доречна уже мітла
Я ще та відьма – без серця і без лиця
А він просто нічого насправді не обіцяв
І не сумно не холодно не виють в душі вовки
Тому що я душу прода´ла за пиво і цигарки
Щоб напиватись забуватись не чути його мовчань
.І не важливо хто все закінчив – важливо хто це почав.
І те що дотики на тілі моєму – його печать
І птахи через кватирку не співають – лише кричать
Він замість світла і світу, без нього мене нема
Наразі я відьма, без щеботу і любові. Лише пітьма

Маша Шулима

І якщо говорити в загальному то мої почуття не нагальні і я негайно іду від тебе
ти мене не пускаєш не притискаєш не відпускаєш за що питаю
кажеш що це все ігри в цукерки чи то якісь там зриви або потреби
але не треба мене тримати не мати в себе, я пам’ятаю
твої мовчання красиві очі жагучі руки
і від любові з ночі до ранку тікаю з міста
бо потім рими, слова, цитати а ще розлуки
найгірше відстань

Маша Шулима
2018

Таке відчуття, як промінчики сонця змушують мружитись
або в передранкових снах ловлю його прозорого
Любов не буває так просто, не буває за дорого
любов просто є, і я лю´блю його все дужче
Лю´блю його відвертого і постійного
з ним ми живемо разом, але між стінами
між часом, між безліччю безнадійного
я називаю це щастям, а не руїнами
називаюсь його дівчинкою дорослою
обрізаю і перефарбовую сво´є волосся,
щоб потім знову приходити так само за розкладом
і знову слухати про те, що любов не просять
ховатись в його обіймах, цілувати його зап’ястя
мати його постійного, мати його за щастя…

Маша Шулима
2018