знаєш, бро, я жодного разу не відволіклася від його слів
я будувала із них за’мки і створювала нашу спільну сім'ю
цього разу я плачу, хоча тобі може здатися, що сміюсь
я гарно вмію приховувати все, навіть те, чого ти не вмів

він мені про себе усе розповів…

та за’мки із кришталю розбиваються об слова
тому я з ним королева, скоріш всього снігова
нам із ним мало життя, але більш ніж достатньо снів
не потрібно відмовлятися від своїх і так до болі байдужих слів

але знаєш, бро, він зі мною насправді доволі милий
хоча не іноді, а завжди, не пускає до своєї квартири
та я, як у пісні Максім - вздовж нічних доріг
йду до нього (коханого) не шкодуючи своїх ніг

так, - коханого! Уявляєш, бро, я насправді це все кажу?!
Хоча він не дозволить перетнути між нами дурну межу’
Він, - як меланхолійна осінь - закохує, захоплює та іде
та від нього у мене залишається безліч нових ідей
тільки от душу дияволу я би стовідсотково, що віддала
і тоді б нехай хоч сотні раз від мене він віддалявсь

бро, я тебе для себе придумала, тому що його у мене нема
і сиджу я тут зі своїм ноутбуком, кавою, - зовсім сама
за вікном, я не впевнена, але мабуть уже зима
ти мій бро, кажеш, що ця квартира моя тюрма
але ж не знаєш, який навіює він дурман
тому краще тут самій, аніж плакати і падати та дарма

Маша Шулима