Осінній ліс... Забрав тепло - дощі приніс.
І листя фарб різноманітних, десь взялось стільки непомітно.
Приємна тиша навкруги, лиш голос подають круки.
Та вже не жваво, рідко, мляво, здається, вже не так цікаво.
Впав з дуба золотий листок... стрибає жаба, плиг та скок і білка скаче між гілок.
Зелене, золоте, багряне... так під ногами шелестить і запах вмить!
І знову тиша поглинає, ліс вже повільно засинає...

Від клена тінь спасла мене ,
Задуха зранку дуже сильна.
Яскраве сонце знов пече,
Розкидав скрізь свої проміння.

Та прохолода принесе,
Моєму тілу лиш зізнання.
Що вже ніхто нас спасе,
Від жару палкого кохання.

Зігрій тебе моя любов,
І зупини цей час назавжди.
Від почуттів палає кров,
Коли вони відверті й справжні.

Ми тільки сохнем в самоті,
Уста від спраги так страждають.
Від поцілунку ніжності,
Вони як ружа розквітають.

Не стримуй пристрасть лиш свою,
Це небезпечно, неможливо.
Взаємність тільки я прошу,
Щоб серце моє не згоріло.

03.08.2018

Аромат п‘янкий квіток,
Кращий за парфуми.
Сила в тім краси жінок,
Коли від природи.

Ну а часто перебір,
Зверху або знизу.
Мода це нещадний звір,
Та дівчат капризи.

Ну кому це до смаку,
Губи наче в качки?
Або дупу носить ту,
Як після болячки.

В груди сунуть силікон,
Що роблять з собою?
Згоден був би з цим цілком,
Як би для удою.

Ну а брови, брови чорні,
Що красуні з Вами?
Збриють наголо в салоні,
Щоб намалювали.

Може я чогось не знав,
Не зовсім розібрався.
Але вірш цей написав,
Коли сильно злякався.

21.08.2018

Сонце надвечірнє,
Прямо з неба вниз.
Яскраве і ніжне,
Ще тепла залиш.

Освіти дорогу,
Гарно Було так.
Вертався додому
Молодий козак.

Бо як нічка прийде,
Стануть навкруги.
В сні убиті люди...
Друзі й вороги.

Із гори в долину
Розлився струмок.
Вертався додому
Молодий козак.

Іде і не знає,
Ех життя ріка.
Чи його чекає
Дівка молода.

Зорі над землею
І згадав юнак.
Вертався додому
Молодий козак.

Як просила мати
Не йти на війну.
В хаті не кидати
Лиш її одну.

Не міг Україну
В біді кинуть так.
Вертався додому
Молодий козак.

17.06.2018

Сірий птах летить у небі ,
Хмари крилами він б‘є.
Волю нам здається ніби,
В образі своїм несе.

Сокіл - це прикраса степу,
Прадавній знаний оберіг.
В темні часи та небезпеку,
Наш край від ворога стеріг.

Полює він на здобич тільки,
Щоб молодь сильною росла.
І захищати міг би стрімко,
Коли в гніздо прийде біда.

Ну, а як буде необхідність,
Цей птах без страху, в одну мить.
Покаже ворогу всю міцність,
Й тризубом швидко вниз летить.

Ці риси справжні, соколині,
Є прикладом для нас усіх.
Єднання нації в Країну,
Він нам зробити допоміг!

30.08.2018

Нахмарилось... піде, напевно,
На небі стало брудно й темно.
Подвійне почуття в душі...
Завжди так, коли йдуть дощі.
Сумуєм - сонце вже не те,
Радієм - що не так пече.
І ось піднявся вітер сильний,
З дерев він листя позривав.
Цим листопада плин повільний,
Пришвидшив, й всюди розкидав.
Заморосило, загриміло
і раптом - Землю освітило!
І знов подвійне почуття,
Така, напевно, суть буття.
Що не буває однозначно,
Відразу - дивовижно й лячно.
А блискавка вогнями грає,
І в цю хвилину я згадаю...
Часто малим, я мріяв стати,
Дорослим - швидко, як мій тато.
Ну, а коли роки минулись,
В дитинство хочу повернутись.
Всміхнувся я від думки тої ,
Що самі не даєм спокОю.
Собі від того що не знаєм,
Що хочем і чого бажаєм.
Ми все життя щось вибираєм,
Як жити правильно, шукаєм.
Що краще чорний або білий?
І як нам досягати цілей?
Багатим бути та сумним,
Або веселим й бідним з тим?
Збрехати й до мети домчати,
Чи з правдою весь час стояти?
І раптом... зрозумів усе...
Що то не два, а лиш одне.
Давно існує в симбіозі,
Окремо бути, вже не в змозі.
Основа нашого Буття,
Єднання смерті і життя.
Це суміш доброго і злого,
В одночас складного й простого...
А дощ повільно припинився,
І, наче, світ весь оновився.
Хотілось би щоб він з водою,
Вагання геть забрав з собою.
Пустився знов, в вікно пиріщить,
Що змиє він, а що залишить?

05.09.2018