Тепла ми прагнем тілом і душею,
Щоб гріло нас кохання, наче сонце.
Від почуттів витати над землею
Не можем, бо ми наче незнайомці.
Але ще вчора ти тримав за руку
І говорив як добре бути разом.
"Ми витримати маєм цю розлуку",
Слова ти ці повторював щоразу.
Тобі я мов дитина щиро вірю,
Бо тільки ти володар моїх мрій.
Думки летять до тебе наче в вирій,
Шепочучи:"Де він, там спокій мій".
Отож, любіть, забудьте про образи,
Будуйте міст назустріч вашим долям.
Не залишайте недосказаними фрази,
А своїм мріям дайте врешті волю.
25.01.2019

Ти запалив в мені вогонь,
Який не можна загасить.
Торкаючи твоїх долонь,
Він буде ще сильніш горіть.
І відстань нам не перешкода,
Бо з кожним днем люблю сильніше.
Хай з'явиться лише нагода,
Я обніму тебе міцніше.
І довго цілувати буду
Твої п'янкі й солодкі губи.
Ти у думках моїх усюди,
Прошу, не будь зі мною грубим.
21.01.2019

Були так близько наші руки,
Ми обіймалися з тобою.
І час застиг, забулись муки,
Прийшло кохання за журбою.
Палали очі від бажання,
Пекло у грудях день і ніч.
Я називала то коханням,
А ти казав не в тому річ.
І вірила твоїм словам,
Душа моя відкрита й досі.
Між нами бій, ми сам на сам,
Минуло літо й пізня осінь.
Та знов стає зима між нами
І кожен гріє свої руки.
Ми обмінялися словами,
Які врятують в дні розлуки.

Як же важко стало жить на світі,
Де панують лиш одні злодюги.
Все суцільним мороком повите,
Розбивають мрії волоцюги.
Владі повністю на всіх начхати,
Буде те життя, а може й ні.
Їм аби в свої кишені пхати
Євро й долари, яким "нема ціни".
На посадах олігархи та магнати,
Та й корупція стабільно йде угору.
Що від них залишилось чекати?
Нам немає де шукать опору...
Нащо нам заможність, ті посади,
Все залишиться отут, на цій землі.
Хочеться спитать в когось поради,
Але шанс чомусь такий малий...
Ось такий наш світ, мій милий друже,
Якщо хочеш вижить, то борись!
Не звикай до тих, які байдужі
І згадають ще тебе колись.
2018

Я відчуваю тут себе чужою.
За ненькою печаль з'їдає сили.
І смуток у душі тече рікою,
Кордони нас на два всіх поділили.
І сльози навертаються на очі,
Коли дивлюсь на фото своїх рідних.
Я так до них усім серденьком хочу,
Але тут бути щирим "не солідно".
Я прокидаюсь з сумнівом щоранку:
"Чи це насправді є моя дорога?"
Чекаю знов наступного світанку,
З надією, що вийде хтось з-за рогу.
І проведе додому, де всі ждуть,
Де тепло, де зігріють мами руки.
Я сподіваюсь, що печалі всі минуть,
І душу не ятритимуть розлуки.
2018

На місці не потрібно нам стояти,
Зібравши свою волю у кулак,
Одразу рук не варто опускати,
Нам подарує доля кращий знак.
Минає час, він часто вчить нас жити,
Міняючи пейзажі за спиною.
І радить нам минуле залишити,
Тверезо мислити і думать головою.
Потрібно жити, мріяти, кохати,
Нести у світ добро, тепло, любов.
І все, що Бог дарує треба цінувати,
І від жаги життя кипітиме у жилах кров.
2018

Мільйони людей є у цілому світі,
А ти говориш, що ти один.
Чому не цінуєш цієї миті
І нарікаєш на часу плин?
Такий наш світ, подумай краще.
Мовчати ліпше, ніж говорить.
Не зупиняйся ніколи й нізащо,
Треба усім до кінця горіть.
Війни закінчаться, всі кинуть зброю,
Потиснуть руки, забудуть все,
І ми втічемо від світу з тобою,
Й сліди наші десь вітер понесе.
2018

Нам треба вчитись дякувати Богу,
За дар життя і вибрану дорогу.
За те, що вранці відкриваєм очі,
І за чарівні, зорянії ночі.
Погляньте, ми усі щасливі люди,
Ми можемо сміятися-це чудо!
Коли в очах ми відчуваєм сльози
І в душу прокрадаються морози,
Не треба закриватися в собі,
Скажімо:"Геть!"печалі і журбі.
Життя прекрасне, бо воно одне,
То ж хай воно у радості мине.
Ми маємо любити божий світ,
Батькам бажаю ще багато літ.
Беремо курс вперед, назад-ні кроку!
Я не боюсь, бо янгол мій йде збоку.
Він вказує на правильну дорогу,
Нам треба вчитись дякувати Богу...

Ми завжди мріємо кимось стати,
Літати десь високо, аж поза хмари.
І птаху удачі за хвіст упіймати,
Навчитись бажаємо магії, чарам.
Та це все минає, реальність сувора,
Вона нас спускає на землю швиденько.
Ми всі прислухаємось, що інші говорять,
І плани величні стають враз маленькими.
Для чого себе ми у кут заганяємо?
Не варто робити того, це життя.
Себе, мов пташок у неволі тримаємо,
Знайдемо ще часу ми для каяття.
Любіть це життя, бо всі дні тут є лічені,
Нам треба боротись і йти лиш вперед.
Частіше всміхайтеся, не будьте пригнічені.
І стане життя солодшим за мед.
2018

Боже, знаю, що завжди багато прошу,
Плачу часто, що всього на світі боюся.
Саме так певно я перед тобою грішу,
Та не знаю чому перед страхом трясуся.
Хочу вирватись враз із полону злих дум,
Вільно дихати хочу, сміятися щиро.
Але знову до мене вертається сум,
І та неба блакить враз стає темно сіра.
І як вирватися з того страшного полону,
Розірвати всі пута і більш не боятись.
Приєднатися хочу до сміливців грона,
В очі страху поглянути і засміятись.
Так, я зможу! Я буду боротись і битись,
Бо на серці у мене до мами любов.
Я до Бога навколішки буду молитись.
Божа Матінко, не дай мені впасти знов.

Кохана, рідна, ніжна моя мамо,
Цілюще джерело тепла й любові.
Нехай дорогу встелять геть тумани,
Та я тебе знайду по ніжнім слові.
Моє натхнення, що щодня приходить,
Мене втішаєш, коли я сумна.
Твій погляд враз до спокою приводить.
Поринувши в обійми не знаходжу дна.
Матусю, й хоч далеко я від тебе,
Та я тебе любить не перестану.
Люблю тебе від моря й аж до неба,
Лиш біля тебе гояться всі рани.
Люблю тебе, сумую я без тебе,
Моя троянда серед всіх квіток.
Крім тебе більш ніхто мені не треба,
Із рук твоїх зроблю життя ковток.
До тебе дуже хочу притулитись,
Я хочу, щоб ти втішила мене.
В обіймах хочу я твоїх зігрітись,
Моя любов до тебе не мине.
2018

Життя буває різко нас заносить,
І часом ми не знаєм, що й робити.
До неба руки кожен з нас підносить
З питанням:"Боже, як же далі жити?"
Уламки щастя сильно ріжуть руки,
Любов розбили і душа болить.
І знов рахуєш дні сумні розлуки,
Та порятунок прийде вже за мить.
І ось ця посмішка, немов ковток води,
Той блиск в очах дає нову надію.
Минулого вже зникли десь сліди,
І на майбутнє маєш нову мрію.
Все в наших є руках, лови момент,
Тримай удачу і твори життя.
І хай позаду зрушилось все вщент,
Та зараз маєш нові почуття.
Якщо знайшов своє-не відпускай,
І збережи його від злих людських очей.
З любов'ю кожен день свій зустрічай,
Слухай себе, а не чужих людей.

Крізь тм'яне вікно у старому автобусі,
Світ можна побачити, наче на глобусі.
І ледь проливається світло крізь скло,
Й ховається швидко до серця тепло.
Роса, що ще вранці була на вікні,
Зникає так швидко, немов увісні.
І люди так само від тебе втікають,
В житті непомітно сліди залишають.
Життя-то автобус з тим сірим вікном,
А може то все було справді лиш сном?

Поки ти не поїдеш до чужого краю,
Ти будеш нарікати на місто, де живеш.
Але скоріш налий собі міцного чаю
І в світ моїх думок всім розумом пірнеш.
Я думала, що долю потрібно десь шукати,
І їхати край світу, щоб стати щасливішим.
Хотілось птаху щастя скоріш за хвіст впіймати,
Себе забуть хотілось і стати кимось іншим.
Якби ж тоді я знала, що світ такий мінливий,
Всі зміни блискавично прийшли в моє життя.
Світ різко став жорстоким і зовсім не мрійливим,
Та люди, подивіться, я зовсім ще дитя!
Думки заполонили всю голову і тіло,
Забилось серце в грудях, всередині пече.
Душа мені ніколи так сильно не боліла,
І сльози тихо падали з задуманих очей.
Розбилися ущент рожеві окуляри,
Хотіла знов зібрати крихкі й колючі мрії.
Я й душу відпустила десь високо за хмари,
Нехай вона добро у моїм домі сіє.
Ти можеш обійти увесь широкий світ,
У пошуках скарбів, не знаючи, де саме.
Але існує істина, ще від прадавніх літ:
Той скарб тебе чекає удома біля мами.

У цьому світі важко зараз жити,
Ти наче птаха, що сидить в неволі.
І в голові думки-"а що ж робити,
Хіба такої ми хотіли долі?"
Складаються у голові, мов пазли
Надії, мрії, відчуття й тривоги.
Чому усе іде не як по маслу,
Де ж відшукати правильну дорогу.
Та очі прагнуть бачить горизонти,
А серце-відчувати щось за ними.
Та путь цю перекрив собі сам ти
І робиш свої вуха, мов глухими.
Так, я боюсь свої відкрити очі,
Перед незвіданим стаю, немов дитина.
Шепоче серце:"Ти роби, що хочеш".
Та я з думок плету знов павутину.
І через це проходячи щоразу,
Відкрити хочу істину просту.
Нам щастя не дається легко і одразу,
Та я до нього шлях свій прокладу.