Поки ти не поїдеш до чужого краю,
Ти будеш нарікати на місто, де живеш.
Але скоріш налий собі міцного чаю
І в світ моїх думок всім розумом пірнеш.
Я думала, що долю потрібно десь шукати,
І їхати край світу, щоб стати щасливішим.
Хотілось птаху щастя скоріш за хвіст впіймати,
Себе забуть хотілось і стати кимось іншим.
Якби ж тоді я знала, що світ такий мінливий,
Всі зміни блискавично прийшли в моє життя.
Світ різко став жорстоким і зовсім не мрійливим,
Та люди, подивіться, я зовсім ще дитя!
Думки заполонили всю голову і тіло,
Забилось серце в грудях, всередині пече.
Душа мені ніколи так сильно не боліла,
І сльози тихо падали з задуманих очей.
Розбилися ущент рожеві окуляри,
Хотіла знов зібрати крихкі й колючі мрії.
Я й душу відпустила десь високо за хмари,
Нехай вона добро у моїм домі сіє.
Ти можеш обійти увесь широкий світ,
У пошуках скарбів, не знаючи, де саме.
Але існує істина, ще від прадавніх літ:
Той скарб тебе чекає удома біля мами.