Автори /
Кміт Ольга Мороз (1987)
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
Заметіль
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
Зраджені сни
•
***
•
Спрага
•
***
•
Нудьга
•
Художник 2
•
Жовтень
•
***
•
***
•
***
•
Безсоння
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
Антиказка
•
Сірий фон
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
Ілюзія
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
Грудень палить кальян
•
****
•
***
•
****
•
****
•
***
•
***
•
*****
•
****
•
***
•
***
•
Сірі думки
•
*****
•
Місто Гроза
•
Дощ приближає осінь...
•
***
•
****
•
****
•
*****
•
Побачимось. Неодмінно
•
Згорток слів
•
***
•
***
•
Художник
•
*****
•
***
•
Тоді...
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
Душевні лабіринти
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
***
•
****
•
***
•
****
•
*****
•
***
•
***
•
***
•
****
•
****
•
У танці
•
****
•
****
•
***
•
***
•
****
•
****
•
***
•
Паралельні світи
•
Чужі сни
•
***
•
***
•
***
•
*****
•
Потяг № 70
•
Осінній ренесанс
•
****
•
***
•
*****
•
***
•
*****
•
****
•
****
•
*****
•
****
•
*****
•
*****
•
*****
•
*****
•
****
•
****
•
****
•
****
•
****
•
****
•
Пригорща ілюзій
•
Ти не снишся мені...
•
****
•
****
•
****
•
****
•
****
•
****
•
Півцарства
•
Лавандовий вечір
•
****
•
****
•
***
•
***
•
****
•
****
•
****
•
***
•
****
•
***
•
***
•
****
•
***
•
Конвалії і сюжети
•
***
•
На осліп...
•
***
•
***
•
Ти кажеш…
•
***
•
***
•
***
•
***
•
В небі…
•
Тридцятий квітень
•
***
•
Замість тисячі днів
•
***
•
***
•
Ефемерне
•
***
•
***
•
Ніжність
•
Як навчитись...
•
Не жаль
•
***
•
Блукати
•
Знати міру
•
Ти мене не чекай
•
Каравани слонів
•
Поверни, бо пора…
•
***
•
***
•
Терпінням й кавою
•
Осінь не для сну
•
Грози
•
"Скелети в шафі"
•
Згубити барви
•
***
•
Небо лягло на душу
•
Думки
•
Ти вибираєш
•
***
•
Синє небо несамовите
•
Візаві
•
До ранку...
•
***
•
Півкроку
•
Лабіринти
•
Місто
•
Амур
•
Білий вовк
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Проснулись перші дітлахи ворон
Уже проснулись перші заметілі
Уже проснулись перші заметілі
Карти і сни не брешуть
Слід вже чекати весну
Слід вже чекати весну
Ситом виловлюєш образи з ночі,
Щоб бува не згубити нічого
Щоб бува не згубити нічого
Жаль, що приходять з запізненням сни
Їх доставляють в поштовий ящик
Їх доставляють в поштовий ящик
Цей листопад з запаленими очима
Впійманий у сачок десь на дні озерця…
Впійманий у сачок десь на дні озерця…
Не лікує вже кава серце...
І не сердся ніяк не сердся
І не сердся ніяк не сердся
Душа що безсонням зранена
Душа що з безсоння зшита
Душа що з безсоння зшита
Осінь це основа для віршІв...
Мов хтось чужий торкнеться дуже ніжно
Мов хтось чужий торкнеться дуже ніжно
Осінь це підстава для прощань
Мені без тебе Краків опустілий
Мені без тебе Краків опустілий
Скажи мені, як ти…Хотіла я запитати
Що співають вітри біля твоєї хати?
Що співають вітри біля твоєї хати?
Коли випадково місяць потрапить в душу
З нього собі небесні зроби нитки
З нього собі небесні зроби нитки
Холод випив червень весь, до дна
З кинутої вітром парасолі
З кинутої вітром парасолі
Ця спрага невгамовна, хоч випити б ріку -
Ця спрага не вгамована, бо я не можу пити;
Ця спрага не вгамована, бо я не можу пити;
Насправді все не так, насправді навпаки: -
Запливши за буйки вториш собі уперто
Запливши за буйки вториш собі уперто
Кажуть, час як вода, кажуть, час не біда
Як не носиш його на плечах
Як не носиш його на плечах
Все так сіро вві сні, немов на яву
Розмальовуєш стіни як завжди, в рожеве
Розмальовуєш стіни як завжди, в рожеве
І ти не знаєш, що за далечінь
Тебе спросоння променем стривожить
Тебе спросоння променем стривожить
Чи ця пора така цікава
Чи я із нею в унісон
Чи я із нею в унісон
Мені б насолодитись цими днями,
Весняні дні зібрати у кишеню,
Весняні дні зібрати у кишеню,
Ти не віриш мені - в тебе здавна така потреба
Я так вірю тобі, бо насправді не прагну втечі
Я так вірю тобі, бо насправді не прагну втечі
З пазлів складаю ніч, сховатись в ній можна й спати
Старий розвалився світ, і злущився, облетів.
Старий розвалився світ, і злущився, облетів.
Ліхтар ліхтарю сигналить крізь ніч :
«В місті усе в порядку»
«В місті усе в порядку»
Ти місто; і я прибуваю до тебе зранку
Ти Катовіце і Краків, і Ти вся Польща
Ти Катовіце і Краків, і Ти вся Польща
Зануритись у срібну тишу ночі
Мов вірити що війни всі позаду
Мов вірити що війни всі позаду
Сонце виходить в зеніт
В прямому ефірі дощ
В прямому ефірі дощ
Все неважливе стало надважливим
І згасли всі вогні чужих домів
І згасли всі вогні чужих домів
Ти птаха мого поверни, бо виклює серце твоє
Без птаха мого мені кольорові не сняться сни
Без птаха мого мені кольорові не сняться сни
Ти присвятив прощальний лист мені
Ян
Ян
Усе минає і це мине
Усе минає та не безслідно…
Усе минає та не безслідно…
Покличеш, і я прийду , байдУже куди і як
А ти лиш мені здалля химерний пошлеш знак
А ти лиш мені здалля химерний пошлеш знак
Поглядає місяць у вікно
Запитує чи в мене все гаразд
Запитує чи в мене все гаразд
Каштани цвітуть, каштани, цвітуть каштани
Святково неначе вперше цвітуть, як вперше
Святково неначе вперше цвітуть, як вперше
У грудні ллє немов з відра, дощить
Синоптики дивилися, як в воду
Синоптики дивилися, як в воду
Занурю обличчя в нічку, неначе в ковдру
За ниточки тягну, випорю нИтки з ночі
За ниточки тягну, випорю нИтки з ночі
В мене вдома Армагедон
В мене в квартирі вирій
В мене в квартирі вирій
Не так як ніколи, не так як завжди
А все так банально, відомо, знайомо
А все так банально, відомо, знайомо
Місяць сипле на море блиск
Розгубив всі думки в тумані
Розгубив всі думки в тумані
Ти кажеш, що ніч закінчиться
Я ловлю її як змію за хвіст –
Я ловлю її як змію за хвіст –
В кав’ярні на Валовій пити з тобою каву
Серце моє стукоче у ритм фокстроту
Серце моє стукоче у ритм фокстроту
Я творю музику йдуть дощі
Вода стікає із неба краю
Вода стікає із неба краю
В волоссі верб заплуталася осінь
А в озері на дні шматочок неба
А в озері на дні шматочок неба
Пливуть в моря пурпурОві риби
Крізь всі потоки
Крізь всі потоки
Місяць сипле на море блиск
Розгубив всі думки в тумані
Розгубив всі думки в тумані
Холод випив червень весь до дна
З кинутої вітром парасолі
З кинутої вітром парасолі
Ця спрага невгамовна, хоч випити б ріку -
Ця спрага не вгамована, бо я не можу пити;
Ця спрага не вгамована, бо я не можу пити;
Ніч ховає місяць в себе під пахвою
Від поетів зорі хитро береже
Від поетів зорі хитро береже
Кажуть, час як вода, кажуть, час не біда
Як не носиш його на плечах
Як не носиш його на плечах
Він зробив все що міг, але падає сніг
Й не приходить ніяк весна
Й не приходить ніяк весна
Все так сіро вві сні, і так на яву
Розмальовуєш стіни як завжди, в рожеве
Розмальовуєш стіни як завжди, в рожеве
Все що схоже на порятунок - пастка
Хотілось мені чи слова, чи то в дорогу
Хотілось мені чи слова, чи то в дорогу
Кришаться дні на вітрі
Сплутався вітер в снах
Сплутався вітер в снах
Довшає білий день,
Меншає темна ніч
Меншає темна ніч
Шукати сенси : множити на нуль,
Викреслювати дні що не настали.
Викреслювати дні що не настали.
І облетіла осінь немов опилки
Все, що я знаю здалось мені мілким
Все, що я знаю здалось мені мілким
Не так як ніколи, не так як завжди
А все вже банально, відомо, знайомо
А все вже банально, відомо, знайомо
Нема причин для відчаю, й причини для причин
І поки все ще стерпно ми рухаємось в гору
І поки все ще стерпно ми рухаємось в гору
Ти упав як стіна, крізь руїну я бачу зорі
І нічого нема, тільки місяця стиглий шматок
І нічого нема, тільки місяця стиглий шматок
Я ніколи тебе не пробачу. Я вже більше тебе не побачу
І тобі посилатиму вдячність, і у тебе пускатиму стріли
І тобі посилатиму вдячність, і у тебе пускатиму стріли
Темряву білить сніг, й тане вдень на дахах
Морозяна ніч терпка заполонила місто
Морозяна ніч терпка заполонила місто
Хтось випромінював світло...ти, а чи може я…
Поволі згасало літо, і згасло…і стало темно
Поволі згасало літо, і згасло…і стало темно
Немає причин звинувачувать січень
І списувать свої борги на погоду,
І списувать свої борги на погоду,
Ти хотів бути моїм зором
Ти хотів стати моїм слухом
Ти хотів стати моїм слухом
Відшліфовую рани до твоїх колЮчок
Щоб були вони досконалі і рівні
Щоб були вони досконалі і рівні
Весняне сонце змінює печаль
На кришталеві спогади тендітні
На кришталеві спогади тендітні
Сплутані колії так, ніби лінії долі...
Лінії долі моєї колись зламались.
Лінії долі моєї колись зламались.
Шукаю слова, що схожі з його словами
Я читаю його поетів й дорожні знаки
Я читаю його поетів й дорожні знаки
Солоджу я травнем чай, й солодшають ці рядки,
Відкинувши колючки лягли на мінорні ноти -
Відкинувши колючки лягли на мінорні ноти -
Пробачити всьому все, нехай тільки все триває
Й не дихає в спину холод шукаючи лезом суть
Й не дихає в спину холод шукаючи лезом суть
Немає нікого…тільки співає вітер
У лабіринтах вулиць давно порожніх…
У лабіринтах вулиць давно порожніх…
Кожен день як нова вічність -
Розривається від інсайтів,
Розривається від інсайтів,
Як осінь приходить, здається що це назАвжди
Співає душа, чи плаче дрібним намистом -
Співає душа, чи плаче дрібним намистом -
Розчарувань й зачарувань химери
П’янять контрастом, зваблюють знайомо
П’янять контрастом, зваблюють знайомо
Я надто гостра для тебе доля
Ти надто дужий для мене гніт
Ти надто дужий для мене гніт
А хтось казав, як п`єш, то пий до дна,
Дочитуй до кінця, до крапки повість…
Дочитуй до кінця, до крапки повість…
Я ніколи не стану розважливою,
Мої вени - гітарні струни,
Мої вени - гітарні струни,
Торкнулася неба колись,
І не бачу тепер землі,
І не бачу тепер землі,
Сон номер вісім , як же прекрасно спати:
Я вовк. Я зубами вгризаюсь в твоє плече
Я вовк. Я зубами вгризаюсь в твоє плече
Здається світанку ніколи не буде
Я застрягла в цій ночі немов в желатині
Я застрягла в цій ночі немов в желатині
І минає усе…не лікує розхристана осінь
Не лікує мій жар ні вітер, ні всі дощі
Не лікує мій жар ні вітер, ні всі дощі
Цей чоловік вважав себе киснем,
Вважав себе змістом, водою і чудом.
Вважав себе змістом, водою і чудом.
Моя віра втікає, я завжди її ловлю
Я кажу: ти куди зранена моя птице?
Я кажу: ти куди зранена моя птице?
Освятимо простір танцем,
В блокноті напишу весну:
В блокноті напишу весну:
Хотілось пізнати світло, і не хотілось смутку;
Та не могла сховати я зірвану незабудку…
Та не могла сховати я зірвану незабудку…
Я в паузах між видихом і вдихом,
Я між словами, в тих малих пробілах.
Я між словами, в тих малих пробілах.
«Не змушуй мене тільки вічно чекати» -
Ти говорив.
Ти говорив.
Зриває вітер проміння сонця.
Чому?
Чому?
Твій голос розгладжує хвилі мого волосся,
Сповільнює хвилі моря і часоплину…
Сповільнює хвилі моря і часоплину…
Крізь темряву зранених сновидінь
Зраджених мною іще на повню
Зраджених мною іще на повню
Твоя душа із ніжно-білих лілій,
Немов пізнала всі відтінки пекла.
Немов пізнала всі відтінки пекла.
Кістляві гірські хребти -
Гори сутулять плечі,
Гори сутулять плечі,
І тут і там вітри біжать у зиму -
Де їх початок досі не відомо;
Де їх початок досі не відомо;
Про зорепад нічого не питай,
Бо небо, бачиш, не вміщає зорі,
Бо небо, бачиш, не вміщає зорі,
Я хочу набрати море в чашку -
Паперовий кораблик відчалить в Рим;
Паперовий кораблик відчалить в Рим;
Я в паузах між видихом і вдихом
Я між словами, в тих малих пробілах
Я між словами, в тих малих пробілах
Весна ще не красива
Весна ще зовсім гола
Весна ще зовсім гола
Немає нікого…тільки співає вітер
У лабіринтах вулиць давно порожніх…
У лабіринтах вулиць давно порожніх…
Зірвалося літо, як тятива, як струна
Випало з рук яблуком ще зеленим
Випало з рук яблуком ще зеленим
Херсонські степи- свобода для вітру,
В херсонських степах сила…
В херсонських степах сила…
День зранений тікає крізь щілину
Від мене дні ховаються в окопах
Від мене дні ховаються в окопах
Самоти …
Саме ти
Саме ти
Розгубленість, немов одна з провин,
Уп’яла в мене свої гострі зуби;
Уп’яла в мене свої гострі зуби;
Моя тимчасова гавань,
І мій порятунок - втеча
І мій порятунок - втеча
Ти запитай мене про що не-будь
Коли тобі журливо чи не спиться
Коли тобі журливо чи не спиться
Втома…а що ця втома? не знаних мішок історій?
Тривога, нудьга, оскома...хмари зітерли зорі?
Тривога, нудьга, оскома...хмари зітерли зорі?
Десь віднайти ту іскорку одну
Й багаття з неї розпалить велике
Й багаття з неї розпалить велике
Загортаю осінь в рядки, мов якийсь смаколик
Аромат листопаду вітер приніс північний
Аромат листопаду вітер приніс північний
Однакові сірі дні сірого лютого
Билися в шибку вікна сірими мухами
Билися в шибку вікна сірими мухами
Білі хатинки палять, пускають у небо дим
Тому що зігрітись треба серед наметів снігу…
Тому що зігрітись треба серед наметів снігу…
Ліхтарі сторожують місто
Щоб місто ніхто не вкрав
Щоб місто ніхто не вкрав
Губи його нагадують час весни…
Сонце заходить за місто зеленооке,
Сонце заходить за місто зеленооке,
І легко обманутися ураз
Коли весна так довго не приходить
Коли весна так довго не приходить
Не прийшла королева-зима
Занедужала на мігрень
Занедужала на мігрень
Зашторюєш вікна, щоб не бачити більше зими
Заплющуєш очі- всеодно не приходить сон…
Заплющуєш очі- всеодно не приходить сон…
Під чорним шатром вечірнього хмарного неба
Зграя ворон гукає, кричить і кличе
Зграя ворон гукає, кричить і кличе
Мої думки, помножені на осінь,
Помножені на все, чого не знала
Помножені на все, чого не знала
Ти будуєш зі слів, а слова сотворили тебе
Місяць- жовта дира, Бог розсипле крізь нього ноти
Місяць- жовта дира, Бог розсипле крізь нього ноти
Ці ночі не для сну,- із запахом конвалій,
Ці ночі не для сну, і їх не знають сни
Ці ночі не для сну, і їх не знають сни
Я Баба Яга, і плету веретеном сни
І приходжу до тебе з хатинки в якомусь лісі
І приходжу до тебе з хатинки в якомусь лісі
Ти ніжний такий, що вібрує навколо простір
І муркоче як кіт, горнеться до обличчя
І муркоче як кіт, горнеться до обличчя
Зануритись у срібну тишу ночі-
Мов вірити що війни всі позаду,
Мов вірити що війни всі позаду,
Розбивались хрущі об яскраві вікна
Думали сонце там.
Думали сонце там.
Ще скільки нам зосталось до весни?
До ясності ще скільки снів глибоких?
До ясності ще скільки снів глибоких?
Так солодко вдивлятися у прірву
З надійної якоїсь висоти...
З надійної якоїсь висоти...
Бог мій дивиться крізь лупу
Аж так, що від того втрачає зір,
Аж так, що від того втрачає зір,
На німім світлофорі застигло червоне
Бо не квапиться день, і роздумує час
Бо не квапиться день, і роздумує час
Розбрелися думки як гуси в полі -
Щипають серце коли пасуться;
Щипають серце коли пасуться;
Ті хто не спить, сторожують холодну ніч
відривають шматок пальта, і кричать : не йди
відривають шматок пальта, і кричать : не йди
Небо випльовує нас, жмутами кидає на землю
В оберемок збирає, і зв'язує нас в копиці
В оберемок збирає, і зв'язує нас в копиці
Усе що було солодким ставало чомусь гірким
Як алхімік я виплавляю золото із металу
Як алхімік я виплавляю золото із металу
Ти винен мені слова -
І тягнеться спогад немов павутина
І тягнеться спогад немов павутина
Грудень палить кальян, і від цього туман
І не видно гірлянд із вікон.
І не видно гірлянд із вікон.
Нічним експресом полетіти в вирій
Там хтось мене запрошує на чай
Там хтось мене запрошує на чай
Осінь вростає в думки і шукає рими,
Хочеться їй творити усе з початку,
Хочеться їй творити усе з початку,
Молочний лютий, він такий як сни
Розчинюся у білому тумані
Розчинюся у білому тумані
«Завжди буде нашим те море й квітень…» : -
Ти говорив. Говорив красиво…
Ти говорив. Говорив красиво…
Проходжу крізь миті, а миті проходять крізь мене
Не спиняю несамовито, не назбирую їх в кишені
Не спиняю несамовито, не назбирую їх в кишені
Вибралась із лабіринтів ночі
Й розсипалось все на пазли
Й розсипалось все на пазли
Хтось у вікно загляда як в дзеркало -
Шукає своє відображення,
Шукає своє відображення,
Осінь пахне листками клена-
І безмежна її скарбниця
І безмежна її скарбниця
Згадую знову...згадую знову й знову
Усе лиш типову й банальну одну розмову
Усе лиш типову й банальну одну розмову
І говорять усі: золота, золота...
Та кажу я тобі, що та осінь холодна
Та кажу я тобі, що та осінь холодна
В мене руде волосся,
Сірі мої думки,
Сірі мої думки,
Не думай про мене, якщо ти мені не пишеш
Нейронними схемами чую твої думки
Нейронними схемами чую твої думки
Сну в цьому місті більше не буде:
Просто імення місту: «Гроза».
Просто імення місту: «Гроза».
Дощ наближає осінь. Надірвана в серці ніч
Може болить ще й досі на зміну погоди й звичок…
Може болить ще й досі на зміну погоди й звичок…
Коли ти вдруге вже мене забудеш,
То напишу я «Звідкисьзнаю Вас?».
То напишу я «Звідкисьзнаю Вас?».
Ти кажеш: "відпусти і я піду."
Я кажу :"відпускаю" - ти не йдеш.
Я кажу :"відпускаю" - ти не йдеш.
Комусь дарувала крила,
Та він не злетів, пішов.
Та він не злетів, пішов.
Зламали ми зброю в бою, мій королю мечів.*
Нага серед поля стою, ми спалили місто!
Нага серед поля стою, ми спалили місто!
Заборонити грози, чи зупинити подих:
Сказати тобі: "не зустрінемось більш ніколи".
Сказати тобі: "не зустрінемось більш ніколи".
Про мене тобі на згадку залишу плащ
Всіх не шукай вершин, а лише пробач…
Всіх не шукай вершин, а лише пробач…
Станеш моєю музою?
Ти б відповів, що так…
Ти б відповів, що так…
Знайдено, щоб згубити, загублено, щоб знайти.
Розгублений знову ти дивишся з круговерті.
Розгублений знову ти дивишся з круговерті.
Дивлюся як малюєш квіти,
Та так натхненно, навіть з болем…
Та так натхненно, навіть з болем…
Не напишу листів, не запитаю, де ти ,
Я не вийду на зустріч річкою з берегів,
Я не вийду на зустріч річкою з берегів,
Такий серпанок лірики, коли прийшла гроза!
А я, так як завжди, не вписуюсь в прогнози…
А я, так як завжди, не вписуюсь в прогнози…
Якби тоді не трапилась одна
З усіх тих незавершених історій
З усіх тих незавершених історій
Я намалюю вітер у тебе на балконі,
На арфі він зіграє під вікнами пісні…
На арфі він зіграє під вікнами пісні…
Венами міста скоро проллється весна
Теплими хвилями вимиє сонну сірість
Теплими хвилями вимиє сонну сірість
Сни насняться опісля, І добре що сни не пророчі
Мандрую я містом, що так відчайдушно пустинне
Мандрую я містом, що так відчайдушно пустинне
Топить грудень мене у нОчі,
Мов в чашці пакетик чаю.
Мов в чашці пакетик чаю.
Не впиватися відчаєм, як вином-
Зібрати б себе до купи...
Зібрати б себе до купи...
Усміхайся, коли танцюєш, ніколи не забувай,
Колись тобі стане справді напрочуд легко...
Колись тобі стане справді напрочуд легко...
Тільки поглянеш в сторону й знову приходять сумніви,
Злітаються наче ворони, здіймається шлейф із куряви-
Злітаються наче ворони, здіймається шлейф із куряви-
Усе як розписом пера,
Така приємна невагомість,
Така приємна невагомість,
Жовтень уже закінчиться
Жовтень вже майже випито
Жовтень вже майже випито
З моїх грудей вирвався сірий птах,
Прокинувся ненароком, здійнявся вгору.
Прокинувся ненароком, здійнявся вгору.
Холодними пальцями по теренах моєї свідомості
Падає дощ і переходить в сніг.
Падає дощ і переходить в сніг.
Гомінливі птахи заховалися від дощу
Чи я за цю мить справді дощем плачу?
Чи я за цю мить справді дощем плачу?
Дивиться на нас ліхтар
Своїм жовтим оком,
Своїм жовтим оком,
Дивиться на нас ліхтар
Своїм жовтим оком,
Своїм жовтим оком,
П’ята година, проснувся зимовийранок
Тільки мені ще досі чомусь не спиться...
Тільки мені ще досі чомусь не спиться...
Справедливість все подолає
В кінці ?
В кінці ?
Опівночі всі поети стають словами
Опівночі час і відлік іде спочатку
Опівночі час і відлік іде спочатку
Очі мої такі, як в зимових сумних собак,
Каві я поклоняюсь, кава мені ефір.
Каві я поклоняюсь, кава мені ефір.
Холодно. Не зігріває старий камін.
Холодно, бо неодмінно наступить вечір,
Холодно, бо неодмінно наступить вечір,
Наллю тобі чашку віршів, навіть досиплю цукру,
На руку посаджу пташку, тільки послухай думку…
На руку посаджу пташку, тільки послухай думку…
Втративши обережність місяць дивився в очі,
Має таку безмежність простору і снаги-
Має таку безмежність простору і снаги-
У танці
Просиш у духа самби, румби, і духа джайву
Просиш у духа самби, румби, і духа джайву
За собою залишу право на втечу
В інші міста, без ніяких обставин…
В інші міста, без ніяких обставин…
Вечір на смак кориці,
Вечір, мов чашка кави;
Вечір, мов чашка кави;
Ти біле вино в бокалі
У кожну липневу спеку,
У кожну липневу спеку,
Реальність мені не вірить, реальність не знає хто я,
Тому що люблю я сірий, та змінюю часто колір.
Тому що люблю я сірий, та змінюю часто колір.
Кольорові вікна у будинку навпроти-
Усе лиш віконна мозаїка.
Усе лиш віконна мозаїка.
Листопад важкими думками
Листопад, листопад...
Листопад, листопад...
Небо у "плямах Роршаха"-
Дивуюся. Небо вкрили
Дивуюся. Небо вкрили
Сняться мені в відчайдушних снах паралельні мої світи,
Не можу тепер тут навести лад…згубитися чи втекти
Не можу тепер тут навести лад…згубитися чи втекти
Чужі сни приходять роями, стосами, зграями,
Собаками білими, кучеряві дракони- ехом...
Собаками білими, кучеряві дракони- ехом...
Ліхтарі розквітли вздовж дороги ;
Бруківкою дощі. Ідуть дощі
Бруківкою дощі. Ідуть дощі
Наздоганяю холодний вітер і вітер мене заносить
Хто - знає куди у цілому світі: в минулорічну осінь.
Хто - знає куди у цілому світі: в минулорічну осінь.
Не вистачить ночі прибульцям – думкам.
Ніч в друшляку, витікає крізь пальці…
Ніч в друшляку, витікає крізь пальці…
Ніч поглинає все більше і більше світанку
Все більше снаги і світила, все більше тепла
Все більше снаги і світила, все більше тепла
П’ю каву, читаю Іздрика,
Все що для щастя треба…
Все що для щастя треба…
Осінній ренесанс із присмаком мате
На смак терпкий світанок не обігріє плечі –
На смак терпкий світанок не обігріє плечі –
Виросте в серці дерево,
І принесе плоди
І принесе плоди
Наче знаю усе, крім життя, що проходить мимо
Я чекаю весни… трощить вітер кістки кущів
Я чекаю весни… трощить вітер кістки кущів
Байдужість - найбільша з отрут
Холоду повна чашка
Холоду повна чашка
Мій Дон Кіхоте, подвигів не треба
В цій метушні не втратити би спокій...
В цій метушні не втратити би спокій...
В тій ночі як в тонучім кораблі-
Занурююсь в дно
Занурююсь в дно
Пишуться вірші, а значить все добре
Мені спокійно…
Мені спокійно…
У кожному серці є вічні джерела
Знайдеш, коли прийде час
Знайдеш, коли прийде час
І говорять усі: золота, золота...
Та кажу я тобі, що та осінь холодна…
Та кажу я тобі, що та осінь холодна…
Налий мені сонця в долоні й мене пробач
Відлунює тихо в скроні: не плач , не плач
Відлунює тихо в скроні: не плач , не плач
Нічним експресом полетіти в вирій
Там хтось мене запрошує на чай
Там хтось мене запрошує на чай
Зима засіяла гірляндами в вікнах навпроти
Дерева засніженим гіллям горнулись до вікон…
Дерева засніженим гіллям горнулись до вікон…
Буває так , чарівне затишшя
Тендітне щастя
Тендітне щастя
Вибралась із лабіринтів ночі
Й розсипалось все на пазли,
Й розсипалось все на пазли,
Ти на війні навчилась любити -
І як ніхто жива.
І як ніхто жива.
Дивлюся на перон через вікно
Так затишно бува лиш на вокзалі
Так затишно бува лиш на вокзалі
Проходжу крізь миті, а миті проходять крізь мене,
Не спиняю несамовито, не назбирую їх в кишені,
Не спиняю несамовито, не назбирую їх в кишені,
Мов шмат одежі приміряю сонце –
Воно втікає у холодний вечір…
Воно втікає у холодний вечір…
Весна наче осінь,
А нічка як просинь
А нічка як просинь
Віра зростає з найбільших глибин зневіри:
Для звуку потрібна тиша, для світла темінь.
Для звуку потрібна тиша, для світла темінь.
Ця буря паперова дісталася до вікон,
Така несправжня буря, і паперові сни -
Така несправжня буря, і паперові сни -
Ти не снишся мені. Та й годі,
Із тими снами
Із тими снами
Я виймаю зі свого плеча
Твою золоту стрілу.
Твою золоту стрілу.
Підкоримо це танго, чи танго не для нас?
Я за тобою, бачиш, вже зовсім не встигаю
Я за тобою, бачиш, вже зовсім не встигаю
Чорне твоє волосся
Торкнулось мого плеча
Торкнулось мого плеча
Я намалюю вітер у тебе на балконі
На арфі він зіграє під вікнами пісні…
На арфі він зіграє під вікнами пісні…
Пиши. Поки пишеш химери твої на волі
Вдивляєшся в них: та тільки густий туман…
Вдивляєшся в них: та тільки густий туман…
Розкажи мені казку, милий, я в будь-яку казку вірю
Я вірю забутим снам, я вірю у кожну мить
Я вірю забутим снам, я вірю у кожну мить
Пів царства за тихий сон
Пів царства за гору з пліч,
Пів царства за гору з пліч,
Лавандове щастя , лавандовий вечір
Лавандове небо у проміжках крон
Лавандове небо у проміжках крон
Осіннє рівнодення:
Порівно ночі й дню…
Порівно ночі й дню…
Вже не проходиш кулею наскрізною
По моїх венах, і не пишеш знаками
По моїх венах, і не пишеш знаками
Найхолодніше завжди лиш весною
Найхолодніше в перший день весни
Найхолодніше в перший день весни
Молочний лютий…він такий як сни
Розчинюся у білому тумані
Розчинюся у білому тумані
Хтось переплутав кохання з кавою,
Й клявся що все дарма
Й клявся що все дарма
Танцюю музику, я вписана у танець
Я танець, я лише один порив
Я танець, я лише один порив
Не напишу листів, не запитаю, де ти ,
Я не вийду на зустріч річкою з берегів,
Я не вийду на зустріч річкою з берегів,
Ти біле вино в бокалі
У кожну липневу спеку
У кожну липневу спеку
Замість кави буде мате
Замість ночі прибуде день
Замість ночі прибуде день
Доторкнися до мене думкою, я так хочу…
За руку мене візьми. Подивися в очі
За руку мене візьми. Подивися в очі
Очі чорні, як кава , та не такі, як ніч
З тобою ми заблукали й не знали у чому річ
З тобою ми заблукали й не знали у чому річ
Я хотіла би бути метеоритом
Спалахнути яскраво і згаснуть одразу
Спалахнути яскраво і згаснуть одразу
Вечір на смак кориці
Вечір як чашка кави
Вечір як чашка кави
Конвалії і сюжети
Ці спогади залишені мені.
Ці спогади залишені мені.
І вогонь догорить, бо закінчаться мокрі дрова,-
Бо природа вогнів, зігріваючи нас догорати.
Бо природа вогнів, зігріваючи нас догорати.
В темряві йдеш…шукаючи шлях на осліп,
Та лише не виходь річкою з берегів.
Та лише не виходь річкою з берегів.
Це було колись…довелось крізь асфальт прорости,
І від тоді ти став просто приреченим жити,
І від тоді ти став просто приреченим жити,
Передвісником бурі у склянці ти був через край,
І шалено-похмуро мені говорив: «вибирай:
І шалено-похмуро мені говорив: «вибирай:
Ти кажеш, я воїн, а в мене німіють руки…
Страх…
Страх…
Я наситилась морем і випила зоряну ніч,
Не страшно нічого і може вже навіть не сумно.
Не страшно нічого і може вже навіть не сумно.
Людина людині - дзеркало, розгадка, людина знак:
Людина людині- ключ, сходинка, не випадковість…
Людина людині- ключ, сходинка, не випадковість…
Скільки Богів померли в війні за тебе,
То ж босим ходи по зеленій весняні траві,
То ж босим ходи по зеленій весняні траві,
Скільки потрібно зневір, щоб навчитися вірити
І падати скільки, для того щоб міцно стояти?
І падати скільки, для того щоб міцно стояти?
Дивись…
В небі пливуть кораблі…
В небі пливуть кораблі…
Море висушую в моїх мілких легенях ,
Відчайдушно уже не хотілось щораз тонути.
Відчайдушно уже не хотілось щораз тонути.
Опиратися осені, бути тонким на грані…
Бо окутає, так й відірве від всіх земель.
Бо окутає, так й відірве від всіх земель.
День замість тисячі днів
День замість тисячі років…
День замість тисячі років…
Сюзанна, ти так хотіла…
Хто ж тепер винен…хто?
Хто ж тепер винен…хто?
Коли ейфорія перейде у агонію,
А насолода в біль...
А насолода в біль...
Я подарую осені крила
перетворившись в сон.
перетворившись в сон.
Ми з тобою -так шкода -з різних сумних епох
Стоїмо на балконі: палиш, а я милуюсь
Стоїмо на балконі: палиш, а я милуюсь
Від кави, як від осені п’янію…
Не спиться, і тому не сняться сни…
Не спиться, і тому не сняться сни…
Неприкаяна ніжність... Що мені з нею робити?
Бо приходить котом, туди де не можна жити.
Бо приходить котом, туди де не можна жити.
Як навчитись не бути кимось,
Не дивитись у ніч, мов воду,
Не дивитись у ніч, мов воду,
Ні себе ні тебе не жаль,
Не зігрітися й не зігріти.
Не зігрітися й не зігріти.
Тоді, коли місяць п'яний
Дивиться в моє вікно,
Дивиться в моє вікно,
Блукати в собі як в горах,
Де тут той знаний вихід?
Де тут той знаний вихід?
Осінь. І знову хочеться зняти шкіру…
Перевтілитись може просто в хто-зна кого.
Перевтілитись може просто в хто-зна кого.
Не дивися на мене, не чекай більше моїх листів,
Я втомилась не знано від твого німого чекання.
Я втомилась не знано від твого німого чекання.
Я далека стежина, по мені йдуть мільйони слонів,
Каравани слонів відтоптали горбисті плечі.
Каравани слонів відтоптали горбисті плечі.
Як самого себе, ти боявся мене
Тільки потай дививсь, крізь штори.
Тільки потай дививсь, крізь штори.
Заколисує потяг…заколисує й сам не спить,
Та хіба тут заснеш- простягають дерева руки…
Та хіба тут заснеш- простягають дерева руки…
З присмаком кави бог,
З присмаком мого дому.
З присмаком мого дому.
Запастися терпінням й кавою-
Жовтень кволий добіг до дна.
Жовтень кволий добіг до дна.
Для відчайдушних
Ламались замкИ й розривались завіси.
Натягнуті мої нерви.
Натягнуті мої нерви.
Світ як мозаїка, скніють «скелети в шафі».
Кажеш: все добре…краще б тебе не знати.
Кажеш: все добре…краще б тебе не знати.
Згубити барви, наче діамант,
Згубити, наче власну серцевину
Згубити, наче власну серцевину
Не думай багато…не думай, лише не думай…
Я поряд з тобою… значить, достатньо цього.
Я поряд з тобою… значить, достатньо цього.
Місто нічне живе своїм нічним життям,
Зранку не здогадатись які тут були світи!
Зранку не здогадатись які тут були світи!
Думки мої стали білими
В літню холодну ніч.
В літню холодну ніч.
Ти вибираєш
Як пісок висипаюсь із твоїх рук.
Дивишся в порожнечу.
Дивишся в порожнечу.
Синє небо несамовите. Що до неба нам, дорогий?
Нам сценарій би цей змінити, і почати б писати свій…
Нам сценарій би цей змінити, і почати б писати свій…
Відгомін все ще…круги на воді…
Тихіше й тихіше…втома
Тихіше й тихіше…втома
Ця кришталевість до ранку розтане-
Рахую секунди…
Рахую секунди…
Проникаєш крізь пори фарбами
Чорними, білими, синіми...
Чорними, білими, синіми...
Нема запитань, і відповідь не болить,
Несамовито тільки штурмує море.
Несамовито тільки штурмує море.
В комусь залишаю частину душі,
Й неумію прощатись…
Й неумію прощатись…
Не спиться місту в сутінках задум,
У сяйві ліхтарів і сонних фар,
У сяйві ліхтарів і сонних фар,
В Амура мого не стріли, він носить з собою кинджал…
Він переплутав все, і зовсім не те сказав.
Він переплутав все, і зовсім не те сказав.
Ти відпусти мене, мій білий вовче
Я все одно з тобою одинока.
Я все одно з тобою одинока.