До берегів дніпрових ліс прикутий.
Тим дивовижніше лунає спів,
І так мені його чудово чути,
Мов соловей над головою сів!

Лише для вас почервоніють рути,
Ви знаєте про вирій від птахів
Та вам наказують про все забути
Підземні й грубі голоси чортів.

Злетять дерева ніби незабаром
Та піднесуться від землі у хмари -
Так лине в небо розмаїття крон.

А поки листю в низині тремтіти.
Я знаю, велетнів могутні діти,
Що повний жахів у коріння сон.

2018 р.

Не знявши ланцюги із рук та ніг,
Мене втопили на зорі неділі.
Дніпро ж мене утримати не зміг
І на поверхню виштовхнули хвилі.

Не всіх тварин приспати може сніг,
Не всім під вами спати, зорі милі.
І змусити, щоб мрець в могилу ліг,
Буває, і загибелі безсилі.

Як хочешь, за причини прокляни
Й за те, що отруїла жахом сни -
Поглянь в пусті очниці і відверті:

Себе по світу білому неси,
Не так багато в ньому є краси,
Допоки не прокинешься від смерті.

2018

Від плескоту віддалених морів
Прийшов народ в незвідані долини
І втому видохнув, і в них осів.
Життя хатинам, а намет хай згине!

Весняних проминуло кілька днів
Й слов’янка вперше народила сина
На цій землі. І мелодійний спів
Впервину також по країні лине.

Стрибає з возу радий лісовик,
Побіг в діброву та у хащах зник,
Ховаються русалки в очереті.

Заселені ставки та ріки, й ліс:
Це за собою духів люд приніс
Мов рибок у акваріум в пакеті.

2019 р.

Як літні трави спалений той час,
Коли стояли ви в самотній волі.
Козацьке сонце зігрівало вас
Під вітру колискову в Дикім Полі.

Моря кочовників пропали враз,
Ви ж залишилися подібно солі.
Прихильники несяючих прикрас,
Озброєні та, наче правда, голі.

Так довго пильнували степ самі,
Що стали нелюдимі та німі?
На скіфську озивалися востаннє?

На істуканській загриміть ізнов!
Чи як жадаємо гучних розмов,
Вам кам'яного хочеться мовчання?

2018 р.

Я з мечем у правиці поринув,
В бій, що звірем скаженим ревів.
Це відтоді в курганах долина
Зветься Брейфне² - країна холмів.

Після битви припав до криниці
(Переможець - невільник жаги)
І помітив, що втратив правицю,
Загубив, як життя вороги!

Загубив із рукою і владу,
Бо не бути вовік королем
Тим, хто має каліцтва і вади,
Як і тим, хто закоханий в зле.

Та мій лікар запевнив умілий:
Є дорога назад, хоч тяжка,
Ось лише прийняла б моє тіло
З найчистішого срібла рука.

Приєднав він ту срібную руку
І в хатині селянській брудній
Роздирала гарячка, мов круки,
Ще і привиди вили в стіні.

Кожну ніч та рука прокидалась
І тягнулась до темних небес.
Кожен день до землі припадала
І чекала, світ сонця би щез.

В лихоманці гадав я загину,
Що в могилу, я марив, зійшов.
Зігрівала мене безупино,
Як вогонь, королеви любов.

«Мертві пальці - благала - холодні,
Задзвеніть як пташині пісні!»
І питала: «Воскреснути згодні,
Струни ліри немов голосні?»

Так лунали дівочі благання,
Наче янгола місячний спів,
Як послухав би з ночі до рання,
Навіть мертвий ожити б зумів.

Як збирав щирий квіт сліз жіночих
Пальців мертвих сіяючий лід,
Я відчув - руку вії лоскочуть,
Я відчув - ніжність теплих ланіт.

1. Нуаду - Міфічний верховний король Ірландії.
2. Брейфне - ранньо-середньовічне королівство в Ірландії.

2018 р.

Асфальт блищить як зорі,
М'який як постіль.
Я йду ним наче морем
Петро Апостол.

Тремтить вогнем повітря
Як в сні повіки.
«Зелений» поспіх витре.
Амінь! Вовіки!

Та знову верещати
Стальним собакам,
Димить потік завзятий,
Бруд їхнім знакам.

Б'є вітер знову й знову,
Тікає в хащі.
Тікай, бо то - тернові.
Скавчи, пропащий!

Тремтять доби коліна
Все тяжеліше.
І сонце в землю лине,
Як в нору миші.

Ти спи, як сплять убиті
На дні кишені,
Бо ж зорі в неба ситі,
Немов скажені.

2018 р.