Справді гарні жінки подорожують
лише з матерями
чиї імена зазвичай
вони промовляють перед своїми.

Справді не гарні жінки подорожують
лише у тролейбусах -
на фоні старих людей
та малозабезпечених дітей
із їх аскаридовими поглядами -
вони виглядають просто заляканими.

Справді ж наляканих жінок можна побачити
ліше у кріслах
генікологічних та стоматологічних
офісних і зламаних.

Об"єднує їх
за винятком постгеморагічних щомісячних анемій
неухильних абордів
та ранкового душу
тільки розбиті у подорожах підбори
підбори улюблених негрів з NBA
підбірки улюблених китайців
з дешевих кінофільмів про бойові мистецтва.

Жінки всіх конституційних та ерегуючих груп
змушені вживати чужі душі
тільки частково
задля дотримання фігури
та рекламного промислу.

Мостоподібні протези у їх
хтивих до хлібу та зголоднілих до сексу ротах
віглядають перлинами на шиях
українських гетьманів.

І все зводиться до істини у три етапи:
АКТ ЗЛЯГАННЯ---АКТ КОВТАННЯ---АКТ ДИХАННЯ...
Порядку не міняти!

Болота сохнуть, дерева квітнуть,
ростуть розпусти рядки на тілі.
Усі хірурги є чемно митні
і митно чемні, і неумілі.

Це точно листя, ніяк не трави -
це вільні ями твоїм обличчям.
Для тебе вже не наступить травень,
до тебе більше не прийде відчай.

Дощі і грози, наступне - спека,
проходять тижні автомобільні.
Злітай до Риму, відвідай Мекку.
Смакую шкіру від цукру вільну,

як стерті диски чи змиті ноти.
Це не така вже приємна штука:
ця Жінка - блядь попри всі гризоти,
ця Дівчинка теж неодмінно сука.

Відтоді коли в голубів повипадали зуби
а бідна Марія вкотре перевернулася у труні
я все ж таки замінив жолоб на моєму даху на труби
лише щоб не брати участь в албанській війні

мій черговий казав від сьогодні частіше цифрами
я відгадав тільки дві але й ті відповідно не вірно
кров моя була схожа на воду не тільки літрами
але й рівнем наближеним до рівня моря помірно

як для нашого віку ми надто розумні та чемні
ми як клаустрофобіки лізем в консервну банку
крематорії закривають частіше в червні
витверезники відкривають частіше зранку

коли тіло прийшло до розмови з всевишнім духом
ми не виграли першості ні в тактовності ні в освіті
мої голуби як і я намагались не бути другими
тільки вперше консервні банки бувають відкриті.

Будинки ростуть як гриби на вечір,
твій смак не нагадує жодну з коханок.
Папуги сідають на чисті плечі,
сідають з убивцями на останок.

Трамваї не возять батьків бездітних,
мені не потрібні такі трамваї.
І стати в дорозі до черги за квітнем
те ж саме, що стати у чергу до раю.

Розкосі дівчатка вплітають в стріхи
весільні казки про які не знають.
Від першого разу до першої втіхи
є те, що у часі різниці не має.

Еротики стане на всіх безсилих –
на тих хто у морі в чоботях і камерах.
Будинки від неба давно осіли
і порно по ящику на Діскавері.

Типові патологічні процеси
поглинають того типа що в дзеркалі
типові патологічні процеси
породжують зміни кровообігу
і це дорівнює зміні клімату
адже мільйони клітин крові
таких маленьких
юних і досвідчених
наче божевільні лососі
починають плисти навпаки
мій гематокрит падає
типові патологічні процеси
спонукали мене до самогубства
типові патологічні процеси
спонукали мене віддати комусь свою недостатність
і лишити тільки серцеву
лишитись тільки в церкві
ходити тільки рачки
ходити з дрібних питань
тільки кров"ю
я ж попередив що мій гематокрит падає
разом з ним осідають стіни
разом з ними їде дах
мій гематокрит впав до рівня
що його назвала ти
несправедливим
під впливом
типових патологчних процесів

Сантиметром по талії
витонченим як герб
пролягла дорога
що котиться полем
З дикого сходу до Італії
Де нетверезий серб
Історії з порога
кричав і відпливав кролем
Куштуємо Мідії
І діти чиїсь навколо
Я зроблю тобі інших
В будинку з коробки
ми оселимось в ІНдії
де усе поприколу
де є касти і ніші
де є пляшки та пробки
ти одна невідома
мій радіопрогравач
упіймав твій сигнал
не музику, а какофонію
я не лишуся вдома
я вполюю на ланч
сонячний овал
чи коло, тобто твою ЯПонію.
ТУрбота на березі
турбота -це труби
переважно газові
посеред полину
і зламана береза
і пересохлі губи
почуття базові
ЛЮБОВ ДО УКРАЇНИ!

Клепсідра стікає водою-часом
і містом вже бродять сп”янілі хвойди.
Від ранку до ночі квапливим брасом
день пропливає по синусоїді.

Ти відчуваєш як кожного вечора
наші дороги стікають в мости...
І нетверезі медсестри й диспетчери
мовчки вглядаються в наші листи.

Кимось недбало усе прораховано -
гіршим за вихід є тільки грати.
Бог є напевно глухий як Бетховен
й теж геніальний тому умирати

сенсу немає, кохання і зиску.
Тягнеться далі лимонний вечір
й раптом міняєш стару прописку
першу таку і таку ж недоречну.

Певно любові завжди замало -
скільки напарників – стільки й спарювань.
Я б не сказав що нас поламало
просто життя – це мережа лікарень.

Поки, листи до мами дходили важко.
Це бандеролі, в них повно капусти і сиру.
серце під лігатурою, а на обличчі підятжка,
ковтаю останні краплі законсервованого сюру.

Мамо, у мене нова дружина, вона має ім"я,
я кричав, що звуть її Єва браун і не на честь дрилю.
Мамо, ти уявляєш вона палає як зірка, має своє полум"я,
а мама все ліпила моїм вареникам химерні крила.

Мамо, ти чуєш, мої листи тобі до одного місця,
мамо ти чуєш, я тут годований, навіть нічим не марю.
Я пролітаю сьогодні над нашим будинком, як і того місяця
КОЛИ Я ВПАВ. з ліжка...ДЯкую
Юрій Гагарін

Все починалося спільним диханням,
в полі був серпень і дивний сніг
з неба летів на дорогу викиднем -
падав додолу допоки міг.

Серце щоночі щастям ряснішало,
мрії солодшали, як рафінад.
Крапка за крапкою наче віршами
липли до вогких губних помад.

Інше ставало твоїм напруженням -
тихим, як лабораторний щур,
в час як солдати строкової служби
бігли квапливо на перекур.

Сонце далеке сповільнено меркло,
впевнено наче ледачий таксист,
що протирає маленьке дзеркало
заднього виду і вносить зміст

в кожну вечерю і мильну оперу,
так як у мене вносила ти,
так як озброєні гелікоптери
бомбами з неба руйнують мости.

Все починалося цокотом клавіш.
Вибито пальцями білий джаз.
Я вже не марю і ти не мариш -
пройдений шлях і прожитий час

більше не лишать мені питання.
Вже остаточно зморене сном
наше життя проходить в останнє
в східному напрямку товарняком.

Я вже на місяці та без обов"язків перед папером
Я зашарівся сьогодні від ніжного слова бувай
Всі мої друзі, твоїми очима у кавових зернах
Переглядають мій щойно дбайливо заварений рай

Я б не брехав, як би ти не була одкровенням
Боже, коли ти закінчиш читати чужі листи?
Небо приходить з ранком, а чай з натхненням.
Разом вони не приходять ніколи, як ти.

Бачиш, ялинка спокійно в кутку осипається
З неї стікає радість прозора й рясна.
Чуєш, вона в твоїй узаконеній африці.
Ні, їй не боляче, просто приходить весна.

Сьогодні ти отримав професійні знання
а на додачу диплом кольору комунізму
та ти все одно продовжуєш плакати
сьогодні тобі сказали змінити прізвище
рубенштайн
вассерман
щось схоже на це
просто в твоєму капіталістичному мозку не лишилось
ані крихти сьогоднішньої ночі
ані крихти вчорашнього ранку
ані напрямку до відвертості
навіть неоромантики
навіть готи тебе розуміють
їм приписано розуміти всіх
навіть метеликів та бджіл
переважно нічних
хтось скаже що бджоли не живуть вночі
а ти якось вийди о третій ночі
викинувши всі свої кольорові папери
та присмак нового громадянства
і тобі відкриється
щось
з ароматом дитячого крему
котрим тебе мазали
в ночі твого безпам”ятства
що нагадували ночі партизанського голоду
і все таки несли радість
у кількості спалених газет
і підірваних мостів
що ти й сам втратив рахунок
запаленим настільним лампмам у її теплих
як ранкова яєшня очах

Надмірне вживання алкоголю несе в собі
як не дивно
певну економічну стабільність
адже працюєш не маєш грошей
коли п”єш теж немає грошей але забиваєш на роботу
надприбуток
і навіть коли ти не віриш у свої крила
тому що вони настільки прозорі
щоб їх побачити
дитина підіймає недопалок
що є надією в чистому її вигляді
та глибокому її розумінні
надією на неперевершеність наших
спортивних досягнень
добудову
нової гілки метро
продовження омріяних снів
адже абонемент на ваші сни не скінчився
він працює в тобі разом із телевізором
допоки із телевізором
а коли в твоєму волоссі плутаються трубочки від коктейлів
ти дивишся в калюжу і бачиш напис монортсаг
летиш туди недбало вікидаючи шалика
за спину
розправивши свої прозорі крила
котрі можна розгледіти лише в калюжі
за умови гідного фінансування
офтальмології та фармації
за умови вільного пересування
блокованими вулицями Києва
за умови гідних інвестицій
в Київський Лікерогорілчаний.

Прекрасні пахощі твого тіла
Пливли кімнатою, здіймали крила
В”їдались в мозок
У вірші й прозу
З”їдали все чого ти хотіла.

Збирала трави, робила мазі
Татуювалася на засмазі
Топила горе
Не в синім морі
Не в алкоголі, а в унітазі.

Не працювала, бо не хотіла
Бо мала просто перфектне тіло
Але для світу
Потрібно мито
Це просто клімакс, і ти безсила

Раптово вечір набирає бали,
Вже зимно і надворі заметіль.
Прийшли новини, знову не чекали.
І біль - це сміх, а щастя - більший біль.

Останні речі пахнуть ще тобою,
Я не спалила їх на вогнищі плити
Сьогодні поміж осінню й зимою
Нема тебе, нема коли цвістию

Тепер лише до свят приготування,
Останній раз сходити в гастроном.
Горілка, пиво, прибирання в ванній.
Я на межі між щастям і бухлом.

Я не слабка, я просто вірю в небо,
Я просто знаю радість от і край.
І все ж таки колись зустріну тебе
На ескалаторі, що тягнеться у рай.

Ю.А.
Я ніколи не буду писати вірші
Так, як пишуть відомі поети.
Иої, загалом, нічим і не гірші -
Ті самі падіння, ті самі злети.

Та сама бруківка, ті самі пальта,
Ті самі очі коханої жінки.
Лише мого фото на перших шпальтах
Нема в кіоску біля зупинки.

Мене не вивчатимуть діти у школі,
А я з цього приводу і не плачу.
Поезія - секс на відкритому полі,
Тебе хтось трахає, а всі це бачать

Ти ховаєшся за зблідлими очима,
Але ж ти сліпа, а не німа.
Конденсуєш мрії за плечима
І мовчиш, як дівчинка-зима.

Намовчала вже чотири слова,
Принесла за спиною хреста.
Я - трава, а ти тоді - корова.
Ти глуха, то я пишу листа.

Фільтрувала воду лікарняну,
Фільтрувала хлором і свинцем.
Від сьогодні наркотично п"яна,
Від учора з нічиїм лицем.

Полуденна неторкана їжа...
Три, чотири, далі вісім, сім...
У моїм ефірі твоя тиша...
Твоя тиша у житті моїм...

І забивсь міокард у танці,
Зашуміла у венах кров.
Незабутні твої коханці
Забували про тебе знов.

Забували, ламали крила,
Набирали лімфу у шприц.
Ти маленька, дурна і мила,
І не прийде на ранок принц.

І тебе продадуть на ринку,
Чи влаштують аукціон,
Обгорнуть у хрустку скоринку
І закинуть в товарний вагон.

Далі знову піде дорога,
Три пігулки, і в котрій сенс?
Не лишилось свого порога,
Залишається тільки секс.

Твій будинок - це психдиспансер,
І у шрамах, що на спині.
Твої мрії закуті в панцир
З візерунками на вікні.

За очима росте кульбаба
Розпашілих в проміжжі синців.
Ти не жінка, ти просто баба
Для мільйонів простих митців.

Добрі люди - не бути сварці,
Та кривавий торшерний слід
Залишає іржу у чарці,
А в тобі їх зогнилий плід.

поїзд метро
зупиняє твій простір
у часі,
так, як би врешті-решт
зупинилась кров
у твоїх капілярах,
Так, як в дитинстві
кохався
по першім разі,
Коли був ще зрячим
проте завжди
ходив в окулярах.

Тепер тебе залишають
здорові люди.
Від тебе летять кальмари
і каракатиці.
Немає нічого щоб ти
залишив без облуди,
Куди б не приклав свої
окривавлені ратиці.

А завтра в тобі замінять
чергову дискету,
Заповнять твій мозок
незнаною речовиною.
На дії твої ще з дитинства
накладено вето,
Як на Іран, що завжди
готовий до бою.

Твої дивовижні потуги
схилитись у ноги
Мають одвічне право
на ліпшу реінкарнацію.
Спочатку аптечка, а потім
швидка допомога,
А потім ТВОЯ
ІНТЕНСИВНА
РЕАНІМАЦІЯ!!!

РУчку в долоні стискаю напрочуд міцно,
ДУмка у голову лізе напрочуд швидко.
Зграя серпневих котів недолуга й грізна
Так, що тепер споглядати їх очі гидко.

ГІлля дерев роздирає небесні скроні,
РУки твої полягали мені на плечі.
Зараз твій вихід, тому не забудь в вагоні
Зграю котів та свої особисті речі.

Ми поламали гілки і тепер лиш танці
Можуть хоч якось загладить нашу провину.
Знову вечірній посуд, ранкові таці.
Ні моя подружко, ти у цьому не винна.

Завтра я думаю знову заграє вітер,
Знову світитиме сонце у моїх штанах.
Знову від радості будуть сміятись діти
Й краплі душі у спермі на твоїх губах.

Світ навпіл поділений штрих пунктиром.
Й мені все одно в кого які зуби.
Хтось живиться м"ясом, травою чи сиром,
А в когось вже зранку згоріли труби.

І навіть ніхто не подумав змити
Ту нафту, що лилася, як олія.
Сьогодні той хтось, як завжди убитий.
І ймення його надпросте - Месія.

Сьогодні остання вечірка в морзі,
Бо всі мої друзі ідуть на дрова.
А якже іще на такому морозі,
А як же мій друже? Знову і знову

Лягатимуть люди у теплі печі,
Літатимуть взимку забуті птахи.
І знову загубляться любі речі:
Годинники, ложки та інші лахи.

А ще застрибає в дротах напруга,
Не я це придумав, а так по природі.
Якщо не завершаться твої туги
Пологами, то не тужся - годі.

Ти ховаєшся за зблідлими очима,
Але ж ти сліпа, а не німа.
Конденсуєш мрії за плечима.
І мовчиш, як дівчинка-зима.

Намовчала вже чотири слова,
Принесла за спиною хреста.
Я трава, а ти тоді - корова.
Ти німа, то я пишу листа.

Фільтрувала воду лікарняну,
Фільтрувала хлором і свинцем.
Від сьогодні наркотично п'яна,
Від учора з нічиїм лицем.

Полуденна, неторкана їжа...
Три, чотири, далі вісім, сім.
У моїм ефірі твоя тиша...
Твоя тиша у житті моїм.

Рекламні вогні заблищать на сітківці ока,
Закінчився день і ти знову стоїш на зупинці.
Затяжка твоя відповідно важка і глибока,
Цигарка твоя незалежна лише наодинці.

І місто твоє замале щоб його ділити,
Тому я ніяк не наважусь його забрати,
Тому ось такі одинокі бетонні плити
Чекають своєї заміни, як злодій страти.

Таке неминучо буденне моє минуле.
Належно воно не пов'язане з твоїм містом.
І сам би забув та на разі мене не забули,
Як крсмрнавта, чи може героя танкіста.

Чергові приїзди в загиджений мегаполіс,
Немилі відвідини старої Alma mater.
І місто також має темний північний полюс,
НА котрому також не дуже бажають вмирати.

Я був би у твому світі та ще зарано
Бо думки цвяхами вбиваються в теплий череп.
Я знову іду в минуле, де велетні крани
Ладнають свої залізобетонні печери.