Все починалося спільним диханням,
в полі був серпень і дивний сніг
з неба летів на дорогу викиднем -
падав додолу допоки міг.

Серце щоночі щастям ряснішало,
мрії солодшали, як рафінад.
Крапка за крапкою наче віршами
липли до вогких губних помад.

Інше ставало твоїм напруженням -
тихим, як лабораторний щур,
в час як солдати строкової служби
бігли квапливо на перекур.

Сонце далеке сповільнено меркло,
впевнено наче ледачий таксист,
що протирає маленьке дзеркало
заднього виду і вносить зміст

в кожну вечерю і мильну оперу,
так як у мене вносила ти,
так як озброєні гелікоптери
бомбами з неба руйнують мости.

Все починалося цокотом клавіш.
Вибито пальцями білий джаз.
Я вже не марю і ти не мариш -
пройдений шлях і прожитий час

більше не лишать мені питання.
Вже остаточно зморене сном
наше життя проходить в останнє
в східному напрямку товарняком.