Ти дивився уважно,
Неначе хотів,
відшукати для себе якусь таємницю.
- Ти така легковажна,-
І вир полетів,
Цілий вир поцілунків,
До мене на лиця.

-Ти духмяна, як квітка
Із царських садів. -
Шепотів ти мені
Пригортаючи ніжно.
- Ти як сонечко влітку,-
І тихо радів.
І казав, що зозуля співає маніжно.

Я милуюсь усім. Як же хороше є!
Я спокійна й наповнена «чаша граалю».
А на небі хтось викував щастя моє,
Ти як завжди, найкращий, Небесний Ковалю

Ти ходиш туди-сюди,
Немає для тебе місця.
Немов побратим біди -
Ні припічку, ні обійстя.

Не затишно на душі.
Сумуєш. Чого - не знаєш.
Читаєш мої вірші
І долю невтомну лаєш.

Прилип до обличчя грим,
Забув що таке підтримка.
Якщо ти є пілігрим,
То де твоя пілігримка?

Тікаєш від себе сам,
Від інших ховаєш душу.
Відкрийся! Тук-тук, "Сезам",
Я код підібрати мушу.

Довірившись голосам
Ти зникнеш, як тінь в люстерці.
Залишиться тільки шрам,
В твоєму скляному серці.

21.02.2020

Ранок. Сонце. Пташка. Небо.
День. Історія. Початок.
Хтось. Один. Не хочу. Треба.
Суд. Засідання. Податок.
Думка. Рішення. Прохання..
Прийняття. Слова. Родина.
Вірність. Помилка. Кохання.
Результат. Батьки. Дитина.
Сміх. Невпевненість. Тривога.
Гроші. Друг. Вокзал. Валіза.
Несподіванка. Дорога.
Легкість. Звільнення. Релізи.
Двері. Ціль. Фінал. Робота.
Лабіринт. Життя. Прощання.
Співчуття. Кінець. Скорбота.
Спогад. Підсумок. Мовчання.

Немов у казці, та все ілюзія.
І сніг, як лезами по очах.
Душа хворіє - в душі протрузія,
Вона помітна в простих речах.

А я, крижинка у серці Каєвім,
Мені б розтанути, та дарма.
І інші кажуть :
- Дивись, кохає він!
А я відчула - мороз, зима.

Малюнки ніжні..Метіль, хурделиця
І візерунком душевний біль.
Барвінком серце до серця стелиться -
Яка прекрасна ця заметіль.

І ніхто не знає як то треба,
Пробачати тих, хто нас руйнує.
Дім, що вікна повернув до неба,
Замість мене місяць поцілує.

Хай у його місячному сяйві,
Як в котлі старезної ворожки,
Вщент розтануть спогади, що зайві.
Як пелюстки синьої волошки,

Най опаде смуток, десь у полі,
Щоб розвіяв вітер над росою.
Біля листя сивої тополі,
Що і досі вабить всіх красою.

А поки дивлюсь будинку в очі,
Десь у місті, від полів далеко.
І гадаю, як я сильно хочу
Полетіти звідси, як лелека.

Ще зранку був людиною,
Година за годиною,
І раптом в Світі, щось пішло не так.
Повір мені, Івасику,
Парфуми маю, класику,
Та відчуваю - пахну як кріпак.

Хто знає, що це сталося?
Де вчора цілувалися,
Сьогодні в скверах лавочки пусті.
І в масках, в перфорацію,
Тримають всі дистанцію.
Дай Бог, тут проростуть ліси густі.

Життя подуло протягом,
Неначе біг за потягом,
Не встигнеш за всіма - прийдеш один.
Міняють безбілетники
Прикмети на прикметники,
І хочуть клином побороти клин.

Природа захищається,
Чи інший хтось знущається.
Ти чуєш у відлунні "Хі" та "Ха"?
Зрадлива думка носиться,
Слова на вихід просяться,
Та я мовчу, бо наберусь гріха.

Десь у якомусь чарівному світі,
Є невеличке казкове містечко.
Там живуть Каті, Андрійки та Віті,
Насті і Олі живуть недалечко.

Також Миколки, Олежки, Микити-
Всі вони, ви не повірите - діти.

Дивне це місце, але надзвичайне,
Дерево там в них росте незвичайне-
Стовбур немов самоцвітами вкритий,
Та не ростуть на нім фрукти чи квіти.
Овочів теж не бувало одвіку -
Там росте іграшок різних без ліку!!

Дівчатка і хлопчики- всі до останку,
Приходять до дерева після сніданку.

Раді приходять Надійки й Оксани,
Петрики, Віти, Назари й Діани.
Ромки, Оленки, Анжели й Світланки,
Юрчики люблять приходити зранку.
Жені приходять, Сергії й Галини -
Іграшок рвуть собі повні торбини.

Іграшки різні - великі й манюні,
Слави їх люблять, Артеми й Сашуні.
Гліби та Кості, Толіки й Ані
М’ячики будуть Володі й Мар’яні.

Владіки, Ніни і навіть Дениси,
Струшують іграшок купу донизу.

Юлія, Ліля, Тимур та Марина,
Теж не купують забав в магазинах.
Дерево просто потрусять щосили,
Падають ігри в коробках красивих.

Максими, Михайлики, Гліби і Маші,
За ляльками Іри ідуть і Наташі.
Каріни, Уляни, Лариси, Тетяни
Теж прибігають гуртом на поляну.

Всюди лиш радість дитяча і сміх,
Іграшок там вистачає на всіх.
Вані, Людмилки, Віруні і Васі,
Навіть Антон за кущами сховався.

Кожен улюблену іграшку має,
Яку він не трощить, не б’є й не ламає.

Дружать усі і танцюють таночок,
Назва у міста - «дитячий садочок»

Чиї імена щойно тут не назвали,
Може садочок сьогодні проспали?

Можливо ще в місті живуть першокласки.
Кого не вказали - пробачте будь ласка.
Хто з жителів віршик читає якраз,
Пишіть імена - буде віршик про Вас!

Ми створюєм складне з фігур простіших:
Трикутник, коло, лінія, квадрат.
Життя - сюжет картин найвидатніших,
Де кожен колір має аромат.

Де витвір твій, але не ти по суті.
Малюй художник - віднайди своє.
Згадай рядки, що начебто забуті,
Повір у себе - ти насправді є.

Повідай про незвідане оратор,
Де доля, як сплетіння пуповин.
Пиши роман, бо унікальний автор,
Такий як ти, у Всесвіті один.

У Світі сто казок про Попелюшку.
А як свою з історій тих знайти?
Без туфельки, проте у капелюшку,
А з капелюхом ми давно на «Ти».

Підборів забагато не буває.
Але шкода губити ту красу,
В наш час, коли «останній принц» шукає
Не туфельку, а пиво й ковбасу

Безсонні проходять ночі.
Ранкова зоря розквітла,
Тебе потребують очі,
Що більше не бачать світла.

На скільки в тобі від Бога?
Ти з лона чи із пробірки?
А раптом твоя знемога -
На людяність перевірка.

Піддатися хтивій втомі?
Пройти повз чужі страждання?
А як же любов у домі?
І доля дає завдання.

Відкинувши жаль до себе,
Стаєш видозмінним вітром,
І все, що навколо тебе,
Наповнюєш теплим світлом.

Душі коливання в герцах
Співають - «Не зупини це».
Радіє велике серце,
Вічно маленького, принца.

Всі дівки, клянусь їй Богу,
Зашарілись у юрбі -
Щось і я знайшла такого,
Незвичайного, в тобі.

Як пройшов повз нас, нестримний,
Майже голий, вежа - зріст,
То дівчата з переляку,
Як одна, узяли піст.

Та, якісь примівки знає,
Інша - згадує вірші,
Ця цицьки собі качає,
І сідниці, для душі.

Двоє вчать жіночі згуби,
Ворожіння, щось іще.
Хтось в салоні робить губи,
Хтось приманює борщем.

Схаменулась - слава Богу,
Що ото в тобі знайшла?
Серед вибору такого
Жодна ж ще не підійшла.

Все, пора тебе забути -
Не Рональдо ж, далебі.
Це ж якою треба бути,
Щоб сподобатись тобі?

Від прозріння аж "коробить".
Не дурна. (Приємно аж)
Щось страшне з жінками робить,
Черга і ажіотаж.

Тільки слово, а далі пусто.
Відчуваю, як пил в боях,
Смак арабіки і робусти,
Що росте на чужих полях.

Поруч свічка, перо чорнильне,
Книги, кішка, а за вікном
Закидає рядно текстильне
Сніг, непряденим волокном.

Так писати уже не модно -
Ноги босі відчули лід.
Зіпсую цю красу холодну,
Хоч де-небудь залишу слід.

Я легкістю була тоді і вітром,
Коли мене зустрів у вирі днів.
Квиток на потяг, темрява зі світлом,
А головне - ти сам цього хотів.

Ти не питав, вирішував спонтанно,
Мене вражала впевненність твоя.
Мене бісив так щиро й бездоганно,
Що посміхалась, легковажна я.

Час зупинився стомлено і ранок
Ледь-ледь торкався до моїх плечей.
Я бачила з твого вікна світанок.
А ще тебе і блиск твоїх очей.

Я Воля!
Ламали мене не раз.
Для когось — забуті слова паролю.
За мене, Шевченківський наш, спецназ
Боровся. Міняв українську долю.

Я Слово!
Я те, що створило світ.
Словами — драбина з Землі до Бога.
Я трійця: я пара*, вода і лід.
Нас троє, та зроблені ми з одного.

Я Серце,
Що часто болить тепер.
Я знаю багато нових ремесел.
Та в тілі старих бойових галер —
Є зброя, але без вітрил та весел.

Я Мова!
Вкраїни таємний код.
Забудеш — і правди тобі не знати.
Зневажиш — і ворог зірве джек-пот.
Мій сину, я буду тебе чекати.

Я Віра!
Я знаю тебе давно.
Я сила, я міст між твоїми снами.
Я біле несплямлене полотно,
Я сонце. І голос твоєї мами.

Я Вічність!
Я те, що тобою є.
Ти землю заміниш колись на небо.
Ти світло. Ти річка, що спраглий п’є.
Та присмак залежить лише від тебе.

Роки біжать, як краплі за вікном.
Казок поганих більше не боюся.
Як станеш ти моїм веретеном,
Об тебе, неодмінно, уколюся.

Нехай кричать, "Скажена, схаменись!
Побережи себе, заради Бога!
Він Апокаліпсис!" А я кажу — почнись!
Уже набридла та пересторога.

Сердечні зорі згасли - горе їм.
Та на твоїй орбіті мій супутник.
Я загубилась в просторі твоїм,
Бо ти Бермудський мій багатокутник.

Зимових вікон розіб’ється скло,
А я тобі всміхатимусь спросоння.
Розтане лід, розлиється тепло,
Бо я крижинка у твоїх долонях.

Розгулялась «дияволиця»,
Та залізні серця не б’ються.
Я лежу посеред столиці -
Люди дивляться і сміються.
...
Наче кров’ю чи молоком,
Я стікаю, як слід, віршами.
Вже завівся, «тік-так» - «бім-бом»,
Механізм, що руйнує храми.

Ниє рана, бурчу на смерть,
Що від неї нема спасіння,
І почалася круговерть -
хто там перший кида каміння?

Я очима веду рядки,
В небесах. Бо настала тиша.
- Закидати? Нести квітки?
- Почекайте, нехай допише.

Сижу я дома, в крутом наряде
И ставлю точки в своей тетради.
А если ночью совсем не спится,
Я ставлю точки на всю страницу.

О личном если вопрос задали,
Поставлю точку. Зачем детали?
Здоровья сфера? Ну как обычно,
Поставлю точку и все прилично.

Вопрос о прошлом, вопрос о бывшем.
Я ставлю точку - смотрите выше.

Прическа супер?Наряд красивый?
Я перед точкой скажу Спасибо.

-Работа? Дети? Долги? Продажи?
Зачем Вам это , не знаю даже.
Любимый? Свадьба? Волк-одиночка?
Не Ваше дело! Живу и точка.
2017

Після дощів, трава виглядає м’якше.
Після біди, напевно, бракує слів.
Після добра- навколо усе інакше,
А після болю, ми часто не бачим снів.

Довго дощить. Земля безкінечно-спрагла,
І не напитись - зникає кудись вода.
Мов перед смертю, яка неминуче нагла,
Ми не прощались, ми просто пішли.
Шкода.

Я подарую тобі своє небо
Над Україною - бери скільки треба.
Хочеш безхмарне, а хочеш з зірками;
грайся, милуйся ,торкайся руками.

Можу тобі в подарунок віддати
степи, поля і кохані Карпати.
Що тобі дати, людино, скажи?
Бери що завгодно, але бережи!

Поки обличчя своє ми не втратили,
Бог ще живе в небесах над Карпатами.
Чуєш?! Не нищ! Не руйнуй, не віддай!
Країну свою, свій натомлений край.

Я поділюся своєю любов’ю.
Так! Україна окроплена кров’ю.
Можливо за правду, можливо дарма,
Пробачте, та іншої в мене нема!

Є ще у мене плекаюча мова,
Як на ній ніжно звучить колискова.
Скільки людей, невідомо мені,
За мову свою вже лежать у труні.

Хтось хоче в нас знову свободу забрати.
Борись, Українець! Вставай брат за брата!
Не віддавай свого рідного дому,
Ти без землі не потрібен нікому.

Твоїми руками, ти чуєш, Людино?
Бог береже від біди Україну.

26.12.2019

А я чекаю так весну оту,
Щоб назбирати квітів з полонини.
Разом із квітами я старанно вплету,
У свій вінок, любов до України.

Його надіну - хай побачать всі!
У нім моя кохана Батьківщина
Ну як не усміхатись тій красі?
О, рідний край, з сережками ліщини.

Чому на тебе зазіхають ті,
Хто цінності тобі не знав ніколи?
Не розумів хто ворог, хто святі,
І не ходив з буквариком до школи.

Ви приїздіть - дорослі і малі,
Відчуйте самі силу України.
Вона із надр цілющої землі,
Вона від аромату журавлини.

Ми запечемо бульбу у вогні.
Моя бабуся, дай їй Бог здоров’я,
Наліпить вам вареники смачні,
З такою українською любов’ю,

Що заспівають і у вас в душі
Ті солов’ї. І з щирістю дитини,
Я заплету у свій вінок вірші -
Нехай пливе по водах України.

2019