Так легко втрачати
Так важко здобути
Від тебе тікати
І в собі тонути.
Так легко казати
Так складно чинити
Всю вічність чекати людину
й любити.
Так просто почати,
Так важко терпіти
Із кимось мовчати
До когось кипіти.
Так важко здобути
Так легко втрачати
Втікти від спокути
Й без міри кохати.

Я сплю, й тепле сонце розсипчасто сниться,
і ніжно цілую вуста уві сні.
Мазохістка?
А може, я лиш самовбивця?
що нині розкидую сни в площині?

А може, просто бути чесними?
А може, все закинути й забути?
Просто тебе із очами небесними
Я не в змозу ніяк оминути.

Гарний почерк, прискорений подих -
Ти умієш мене не знати.
Я не стерплю причин жодних,
Я не зможу тебе впізнати.

Може, викреслити цю сторінку?
Або покинути цей берег чекання.
Просто печаль сумного відтінку
Ріже у шкірі татуювання.

А може, просто бути справжніми,
І всі події пережити?
Просто силами останніми
Таку любов треба заслужити.

А може, будемо чужими?
І пробуємо наново забути.
Просто тебе із такими очима
Я не в змозі ніяк оминути.

Я стану вітром.
Холодним,смутним і жовтневим.
Хочеш, я стану в листопад ніким,
Буду спокоєм тихим, серпневим?
Я стану сонцем.
Пекучим, смуглявим, липневим,
Буду квітнем приємним і теплим,
Стану током на твоїй долоньці.
Можу бути і лютим холодним,сумним.
Стану в травні для тебе блакиттю.
Я залишусь для тебе будь-ким.
Я побуду для тебе геть миттю..

Так гірко плаче небо,
Вливає воду в дні.
В морозний холод тепло -
Тепло в мені,й тобі.
І я би не писала.
Я просто би не жила,
Аби тебе не знала.
Аби не полюбила!
Я волею хворію,
Змалюю літо в січні.
Я все віддам й помрію,
Щоб жити в тобі вічність.
Я плакала б у небо,
Я б горе оповила,
Аби тебе незнала.
Аби не полюбила!

Очі зволожені, наче малини,
Фільми відзняті, немов для екрана,
Я помираю в полоні людини,
Мучиться тіло, як вибита рана.
Шовком покриті картини у домі,
Вишні вриваються в вікна розкішно,
Серце моє лежить в твоїй долоні,
Б‘ється ударами солодко й грішно.
Голос утопиться в пористій вені,
Поки цілує відьмачка ім‘я.
Свіжого кисню вбирай у легені,
поки жива, я залишусь твоя.

обі не хочеться сну,
Як і цю весну.
Тобі не хочеться мрій
В темноті нічній.
А ми вдихаємо дим,
Такі дикі і вперті,
Не задумуємось тим, що любов може будь-що
На грані життя та смерті.
Обставини кидають в нас свої отрути,
Що не хочеш бачити й не хоч нічого чути
У голові сплітаються усі складні маршути
Не хочу виділятися, я хочу просто бути
Давай до справи
Досить цих розмов
У мені, наче в океані, закипає кров
Ти так і не шукаючи, мене одну знайшов
Влюбив у душу,
Й після того більше не пішов.
Можливо, так буває,
Й саме так бува любов?
Що вона є понад розладів,
І понад всіх умов.
Я вірю, я жадаю віри знову
Знов і зров
Допоки не буватиме ніяких установ.
Мені не хочеться сну -
Я уб‘ю весну.
Що не так роблю?
Не знайти жалю.
Просто я тебе
Понад все люблю.

Cкільки можна вже не спати?
Дивитися у хаосу в лице.
Дурниці думати, не відано чого чекати,
Щодня невпинно мучити себе.

Да скільки будеш ти така наївна?
Ревіти над сюжетом мелодрами.
Дивитися, де Белла так чарівна,
І Едвард її любить до нестями.

Да скільки можна жити в повних вздохах?
Читати сентименти і романи.
Ти є не зараз, а в старих епохах,
І знову не внушай самообмани.

Любов у самоті така прекрасна,
чому тоді вона вогнем болить?
Я знаю, як завжди ти, так нещасна,
Душа твоя у хаосі не спить.

Озвуч серинади красивого поля,
Де ніжність кропивою море несе.
Попробуй знайти де губилася доля,
Яка, як в тумані, не бачить тебе.

Скидай всю одежу, пусти свої коси,
Іди і умийся під сильним дощем.
По шибці стікають печалі і грози,
І серце вбивається в сонячний день.

Отримай туман із окраїн своїх,
і вічно він буде в вікні молодим.
Омрія вельвету оплечин твоїх,
ще крок
І ти будеш для нього чужим.

Наче мрак, в мені віє щаслива недоля,
І байдуже це, як і, впринципі, все.
Озвуч серединади красивого поля,
Де ніжність кропивою море несе.

Так холодно від моря чи від серця?
Роздує вітер чорні коси вмить.
Не плач за нею, друг, вона вернеться.
Залічить кожну рану, що болить.
Живи собі і не тремти від льоду,
Що сам собі зобрази накував.
Тобі сама судьба подала згоду,
Щоб ти на неї знову зачекав.

Цікаві газети, розкинутий посуд,
Наша правда стала навстіж вірною.
Мені плювати на плітки і осуд,
Я умію бути для тебе покірною.
Наша казка тепла, красовита
Розкидається ніччю духмяною.
Я задоволенням в такт оповита,
Я умію ставати слухняною.
Дуже скритна, лиха таємниця
Стане з більшої вже величезною.
Тобі солодко завтрашнім сниться,
Як я буду від тебе залежною.

Ти спиш. Я засідаю у роботі.
Ти мрієш, я по звичці дію.
Ти мовчазний, я пишу вірші у блокноті,
Ти посміхаєшся,і я від цього млію.
Ти часто куриш дим по вечорах,
Я рідко бачу відпочинку.
Ти є в реалі. Я - в твоїх очах.
Ти доганяєш, я тікаю без зупинку.
Ти білий день,а в мене темнота,
Не віриш в магію чужих шалених чар.
Ти вдома, надворі - природна красота.
Побачити її - від Бога дар.
Я не поет, а ти б послухав строки.
Ти так далеко, я все так близька.
Ти натякаєш. Я не знаю знаки.
Ти не чекаєш - я взяла прийшла.

У лабіринті не знайти шляху,
Я повесні так робко таю.
Не відчуваю горя і страху,
Коли в тобі пекельно помираю.
Переплелися душі, наче ниті,
У горлі затаїлося мовчання.
Тонкі вуста - черешні, соковиті,
Крадуть моє останнє існування.
Мільярди миль лежать до тебе,
Я третю ніч ніяк не сплю.
Бери стріляй нарешті в мене,
Допоки я тебе люблю.
Як ноти скрипки грає тиха ніч,
Лягають рими на пусту бумагу.
Ти - геніальний навсібіч.
Тобі медаль би за відвагу.
Як ноти скрипки грає цнота ранку,
В вікно пускає гілку гарна вишня.
Вона любила жити на світанку,
Її любила ладна тиша.
Сумні зіниці, наче дно студене,
Весна не залишає смутку та жалю.
Бери й стріляй нарешті в мене
Допоки я тебе люблю.