Я бачу перед собою
Яскраву зелену
Поляну
Літо над нею
Зноситься
Йду туди, заходжу
Ніби з лісу
В прекрасний
Смараґдовий
Світ

В клавіатури
Клавіші повипадали
Перестали слова
Давати сенс
Рвані букви
Непристалі
Строчать стрічки
Черги в пустотý
І в дисплей
І в монітор
Вистріляні букви
Повростали
Конфігураціями
Всіляких думок
Тріщини пішли
Цими думками
Розтопити краще
Якось вночі
Багаття
Роззброїти їх
Панцир зняти
Погрітись
Помолитись
Заспокоїти краще
Ніж стріляти
Знехотя
Чи навмання

Кажуть
Щоб мрії збулися
Їх тре' відпустити
Розкрити долоні
Безстрашно пустити
Не тримати

Як насіння
По вітру пустити
Посіяти в полі
Життя

Щоб вони мали шанс
Прорости
Збутись, здійснитись
Реальністю
Повернутись

В житті
Залишитись

Я живу щасливе життя
Я кохаю
Я можу радувати
І сама радість
Приймаю

Я можу творити
Я хочу любити
Я хочу жити
Красу плекати
Правду щиру

Молитись
За своїх пару
Коханих людей

Я декларую силу
Я хочу бути справедлива
Майбутнє
Щастя
Віру
Любов і надію
На краще
Всім і собі

Я декларую вдячність
Небу 
У недосконалостях
Своїх

Мені здавалося завжди
Що прийде день
Коли побачу тебе в кінці дороги
Коли буду бігти назустріч тобі
Що це буде влітку, під вечір у селі
Що бігтиму по сільській дорозі
А ти весь в поросі далеких доріг
Вертатимешся до мене, додому
З війни, чи з власних воєн з Богом
Сам з собою і своїм безвір'ям
А я побачивши тебе
Вибіжу
Назустріч


(2022)

Якийсь дивний вихор прилетів
Незнання подумками замішало
В мій щит лупить усім
Що було навкруги
Усім, чим попало
(І мріями, і словами, і страхами)
Та тиша раптом. Тиша навкруги
Без пізнавальних знаків
Йду туди, щоб мир знайти
Ніби в укриття сховати. Сховаю
Своїх найдорожчих дітей
Спогади, чи почуття, не знаю
Інколи хочеться руки опустити
Здатись на милість
Чи немилість долі
Але то лиш...........інколи
А так, то здається - ніколи

Я відчуваю в крові змогу
А в серці відчуваю
Тебе й майбутню
Перемогу

Давай-но смерті не боятись
Вона така банальна і проста
Життя, життя, ось це той виклик
Прощення, бій, та каяття
Гучні слова...

Моє до твого, лише між нами
Коли від ворогів лиш тиша залунає
Коли на полі замість гусені
Як завжди морем жито зашумить

А по Вкраїні пролетить луною
"Героям тричі: Слава! Слава! Слава!"

Я буду йти до тебе по стезі крізь поле
Стезі, протоптаній тобою
Коли на горизонті віри
Ходила виглядати ти мене колись
Щодня чекала
*

А зараз відчуваю в бою змогу
У крові відчуваю присмак
Перемоги
Я бачу смерть, як косить ворогів
Та інколи в наш бік глядить

Але ти чекай на мене
Вдосвіта, я повернуся
Як зійде сонце
На горизонті мрій твоїх

Повір мені
Клянуся

Бували дні, не розуміла
На чому тримаюсь, чому я йду
Чому стою чи інше щось роблю
Хотілось насправді впасти в землю
В її прохолоді зомліти
І спати, і спати, забутись й забути
Спочити
Як люди, що від довгого життя
Тілом, душею втомились
Але я була молода, я була красива
Горювала ж так, ніби втратила своє
Життя, дорогу, половину
І радості, і любові і все...
Який це був обман
Який атентат
На душу
На людину
Чия провина?
Хто винен був у цьому?
Той, хто стріляв, той, хто
Потопати й горіти залишив?
Чи моя? Що готова не була?
*
А чи мала, чи я?

Не прощаюсь, не плачу, не йду
Не тікаю
Просто буду там, де є
Просто житиму тим
Що маю
Лишнє і мертве, як шкіра змії
Нехай залишається позаду
Забуте, тому що вже не правдиве
І не своє. Давно

Знову зародитися треба
З неба
Зі всіма постати. Я хочу життя, я так
Хочу кохати, я так хочу любити
Аж до - за минуле - каяття
Аж до віри

В Бога Єдинoго

Похолодало.
Вечорами сірість на губах чаїться.
Стало тихо, стало кволо,
Немов старість увійшла в наш дім.
Все перекутані надіями,
Щоби зігріться.
Сидимо в кінцях одної борозди.
Кожен про своє дрімає.
Мов незнайомці мовчазні
На нічному холодному вокзалі.
Що чекають на свої
Спізнілі плацкарт вагони-поїзди.

(2022)

Ми народжені як космічні пілоти
Потерпівші фатальну аварію
На цій всіма призабутій Землі

По нас не прилетять
Нас вже не можна врятувати
Мусим маскуватись під тубільців
Так званих “ідіотів”
Чи під тих “нормальних” ...

В умовах банальних
Частіше ж просто тупо
Небезпечно екстремальних
Втім
Ми самі екстреми ці витворюєм, шукаєм
Шукаємо інстинктивно
Тріщини, прориви - у простір вільний
Шукаємо живих своїх зі свого ескадрону
Все женем кудись вперед
По давній звичці рефлекторно
Ніби все ще у своїй космічній
Надсвітловій гондолі
Забуваючи, що тут куди не рвись
Все одно опинишся
В тому самому
До смерті узамкненому
До нудоти обмеженому колі


(2022)

Яка банальність
Спільні мрії, крила
Виходить
Мріяв тільки-но один в політ

Я лиш натисла control A
Ти ж вирішив натиснути delete

(2022)