Якби у світі перемагало зло, то світу би вже не існувало. Всі б загинули. В цьому світі є життя, є діти, які приносять невинність, є добрі вчинки, навіть, якщо їх скоїли люди, які не вірять у Вищі Сили. Добро і любов находять собі дорогу через різні серця. Тому їх треба берегти, берегти думки від злих, чи негативних помислів, щоб зло і руйнація непроклали собі через людину сухопутний коридор, і не вторглись у цей світ наступним злом.
Ми вразливі, як цілі. Ми можемо мати шрами колишніх боїв, чи попадань. Але поки є життя, є завжди надія на остаточну перемогу ще за життя. Боротись завжди є сенс.

Жінка була створена другою по порядку, але являється суцільним і повноцінним Божим створінням, на відміну від чоловіка. Бо чоловіка розділили (відділили "ребро"), після того, як він був створений. Відбулось розчеплення свідомості, психіки, фізіології. У чоловіка. В жінки ні.
Чоловік стає повноцінним принципом лише тоді, коли по боку має свою жінку і плекає її. Це він робить інстинктивно, не тому, що мусить. Він не бачить для себе іншої, кращої за цю, можливості. А жінка би не мала намагатись стати в рівню чоловікові, бо її принцип хоч і повноцінний, але похідний.
І в результаті виходить так, що ні група чоловіків, ні група жінок не може претендувати в цьому світі на статус найсамостійніших і найдосконаліших на фоні того протилежного гендеру.
І виходить також замкнений круг: якщо в людини є проблеми з власним усвідомленням - вона буде невідповідно ставитись і відноситись (на будь-якому рівні) до представників протилежної статі, а так ставлячись - шкодить і собі.

3/2017

Кохання: резидуальна психосоматична пам'ять єдності, одного цілого. Спадок Адама.

Немає в світі фатальної єдності двох людей. Ніхто нікому не суджений настільки, що можна бути впевненим у тому, що людина буде все життя присутня у твоєму житті.
Ідея любові між двома, це ідея. Це вона справжня, існуюча, вічна, яка дає силу і сенс, поєднаний з людиною. Люди тягнуться до неї, мимоволі, якщо люблять і кохають. Люди роблять добре, коли люблять.

Так просто, бо це любов. Так важко, бо це люди.

Час. Тонка лінія? Зліва-направо? З минулості в майбутнє? Чи це дорога, коли не можна вже власними очима побачити те, що залишилось позаду?
Час, це як рух по магістралі? Не стоїш на місці, але рухаєшся скрізь теперішнє, весь час рухаєшся вперед, бачиш лише близьке майбутнє, а те, що залишилось позаду – все-таки можна споглядати лише як перевернутий образ у вузькому дзеркальці?
Що, якщо час не один вимір, а декілька? Пучок вимірів...
Можливо, ми як та всім знайома сороканіжка, котра як тільки почала думати над процесом пересування, запуталась і не змогла рухатись далі. Для чого тоді зупинятись, для чого розуміти механізми буття? Здається нам дали час для життя заради повноти сприйняття самого життя, а не його механізмів.
Життя складається з рухів, дій і почуттів. Все так ніби просто.

Істина поза межами досяжного. Свята правда. Істину розумом не зрозуміти. Тому що розум - це сцена для маніпуляцій. На кожний розумовий аргумент можна витворити протиаргумент, щоб обґрунтувати будь-що - дияволове вміння.
Мозок, який відповідає за розумові процеси, лише тканина. Яка вмирає, розкладається. Принцип розуму тому – кінечність. Чи може кінечність пізнати вічну істину?

Чи має людина перцептор, яким здатна пізнати істину? Я думаю, що так, і то не розум.

Вибір. Це не ексклюзивний чи окремий, самостійний засіб світогляду. Ти не обираєш вибір, бо ти так хочеш. Ти не маєш просто можливості не обрати його. Тому що все життя у кожної людини складається з вибору. Весь час вибираєш між добром і злом, між тим, чи іншим кроком, чи бездіяльністю, між життям і смертю, якщо вже на те пішло. Людина народжена з правом вільного вибору.
Час. А час не варто персоналізувати. Час це просто миті для вчинення вибору, кроку, дії. Часу не може бути все одно. Лише людям буває.
Виріти в провидіння, в Бога. Це не під кайфом бути і бачити світ в райдужках. Чому ти думаєш, що не можна творити, реагувати депресивно? Ти думаєш, що люди, які вірять в Бога...не відчувають ніколи болю? Чи тебе цікавить, чому Бог не забирає біль, розчарування? Забирає. Але спершу людина через біль усвідомлюється (це і в психолгії є про це). Той, хто не пропускає жаль через себе...ховається... Вразливий і глухий, і не чутливий до всього назовні. Це називається душевне задубіння.
Вірити. Це щодня усвідомлювати, як і з чого складається світ, які його правила. Це прощати, любити, бачити добро в людях, які на це з людського погляду навіть не заслуговують, якби не розуміння того, що добро є, що Бог любить і врятував у вірності всіх. Це розуміти власну гріховність, робити помилки, вибачатись, просити пробачення, каятись, прощати, вірити, що помилки не є ідентифікуючою складовою людини (бо це сатанове вчення), вірити в прощення, і наступного разу - вчинити так, як би вчинило інше Я.
Вірити в добро. Це робити добрі вчинки (означає не робити несправедливості і робити щось над). Тому що без вчинків і любові віра мертва. Так як і слова без дії - просто дзвін. Лунає, та нічого не діється.

Ніхто не казав, що це легко. Але це легше, ніж вірити в ніщо.

(2021)

Життя для життя. Хто намагається силою розуму і відчаю розібрати його на частинки, щоб уловити таїнство, відгадати майбутнє чи минуле, ризикує провалитись в інший вимір. Коли тілом він присутній в цьому світі, але думками і серцем блукає в порожньому космосі фантомів і привидів, страхів та ілюзій. Звідти назад дорога дуже довга і важка.

Життя, це прості миті.
Комплікуємо їх ми.
Інакше, саме життя чудове, радісне.
Одна умова - потрібно любити і бути справедливим. Щоб не примножувати своє і чуже нещастя.

Любов, це не гормони, не емоції. Любов, це стан душі. Це вищий стан єства. Любов відкриває очі, любов лікує. Любов справжня. А все інше - або її пародія, або люциферська брехня .




(2022)