http://maysterni.com/publication.php?id=34685
Роман Боднар: "Natura non facit saltus"

Раз тарган відрізав лапку
Біг по столу босоніж
І зробив велику вавку
Гострим лезом йому ніж.

Та не знав ще він такої
Як сусід його біди:
Той тарган хоч був з ногою
Жив сім днів без голови.

«Зає…»
Збиток Зеньо
http://maysterni.com/publication.php?id=22500



откапал
отплакал
ОКТЯБРЬ – ЛИХОДЕЙ!

дождь падал на падл
и хороших людей…

Язык, как правило, сулит
Открытий много самых разных:
Порой до Киева доводит,
Но чаще только до… оргазма

А и Б сидели на трубе…

А любит Б,
Б любит Г.
Что делать А?

Найти себе другую Б!

Кольоровий мазок на:

"Груз 200" Владимир Замшанский
http://maysterni.com/publication.php?id=32734

Я хочу бути красівий
Тепло коли літнє прийде,
І галстук пов’язую стільний
Самі здогадайтеся де.

Нехай теліпається й висне,
Хороший такий матєрьял.
Ти, мила шо хочеш роби з ним
Хорізму шоб не потєряв.

Як хочеш погладь його вранці,
Чи ввечері ніжно прасуй…
Він дуже підходить до штанців
І з розуму зводить красунь.

Горбом посередині кантик
І кінчик широкий такий.
Його не зав’яжеш на бантик
І думку ту навіть відкинь!

Стримить із штанів нижнім краєм
До верху надійним вузлом
Щоб я показався охайним
А не дєрєвєнскім козлом.

Бо маю я бути красівим
Тепло коли літнє прийде
І галстук пов’язую стільний
Самі здогадайтеся де…

Коли упала у окріп
Ти…
Я
Не хотів щоб ти впеклась
Моя
Морквина.
Хотів щоб
То
Була лише цедрина…
Так повиводити глистів
Хотів.

Мімікрія на "Станцуй поминки"
Чорнява Жінка http://maysterni.com/publication.php?id=32698


Станцуй поминки стройных рифм
На синем берегу печали.
Мы их невольно повстречали,
С разлукой слово обвенчали
И в воду бросили – плыви!

Станцуй поминки! Пусть на спину
Хлыст тонкой веточки сирени
Следом вишнёвого варенья
И преступленья искупленьем
Стиха начертит снова схиму.

Станцуй поминки! Я не сгину
На крыше брошенного дома
Лицом забытого фантома
От рук до одури знакомых
Как будто Голем кану в глину

(Перефарбований вірш Петра Скунць)

"Один" http://maysterni.com/publication.php?id=32997

Мої дні повмирали. А тепер помирають і ранки.
Замість кулі земної обробляю я листя тепер.
Всі відмінності стер. І зеленим помада коханки
Тільки маминих сліз я ще досі з обличчя не стер.

Там, де жив я колись, все обірвано хитро і тонко.
І стрічаю тварюк, де шукав найсвітліших людин,
Де тепер я живу – ні дружини, ні сина, ні доньки.
Лише біль колючок (на деревах віршів) де один...

Де один, по заслузі, в цьому білім по-чорному світі
Не зберіг біля себе ні батьків, ні сестри, ні братів.
Бо зустрів уже всіх, кого мусів під сонцем зігріти,
І усіх обминув, фарби хто розрізняти не вмів.

Не шкодуй мене, доле! Кинь мене іще вище і вище,
Не пророк я сьогодні – тінь пророка чи, може, скелет .
Колорадських жуків на ділянці натхненно я нищив,
Де метелика ловить на гілках різнобарвний поет.

Слово їсти не дасть. Може, буде ще фарба на спині
Аби десь побиратись на помийках Росії в кущах.
Але ж, рідна Вкраїно… Бачиш?! Очі по-давньому сині,
І по-давньому плаче над твоїм безталанням душа.

В цьому світі чужім все спрацьовано зайдами тонко.
В цьому світі безмежнім… У безмежжі на світі чужім
В нас не буде навік ні дружини, ні сина, ні доньки.
То хоч світлим батькам свої голови в ноги зложім

Я зостався один. А мій колір то щось випадкове.
На годиннику світу двадцять чорних століть, як годин.
Я один перед смертю. Без народу. Без друга. Без мови.
Колір всякий пізнав... Твій, Вкраїно, всотавши один.

Дрельване в сиропі – консерви з кохання
(Чекає десерту в новий рік зима).
Вином не заграє та буде солодким
Цілунок якщо я не згіркну сама...

Терпкий вечір затамуй у сні холоднім
З натяком на у колінах різкий щем.
Не упала ще нам суть-роса на скроні
Й квилить ніч перед зажуреним дощем.

Простягає дим патлато-сиві лапи
У обійми втис він задубілий ліс.
Вічності туманів цілий вік тривати
Й не шепоче ранок десь поміж беріз.

Копи солом’яні мрій по під горою
Пожирає, звиклий до чужого, час –
В попіл що не гріє в усміх що не гоїть
Ніч фантоми віє не доречних фраз.