(Перефарбований вірш Петра Скунць)

"Один" http://maysterni.com/publication.php?id=32997

Мої дні повмирали. А тепер помирають і ранки.
Замість кулі земної обробляю я листя тепер.
Всі відмінності стер. І зеленим помада коханки
Тільки маминих сліз я ще досі з обличчя не стер.

Там, де жив я колись, все обірвано хитро і тонко.
І стрічаю тварюк, де шукав найсвітліших людин,
Де тепер я живу – ні дружини, ні сина, ні доньки.
Лише біль колючок (на деревах віршів) де один...

Де один, по заслузі, в цьому білім по-чорному світі
Не зберіг біля себе ні батьків, ні сестри, ні братів.
Бо зустрів уже всіх, кого мусів під сонцем зігріти,
І усіх обминув, фарби хто розрізняти не вмів.

Не шкодуй мене, доле! Кинь мене іще вище і вище,
Не пророк я сьогодні – тінь пророка чи, може, скелет .
Колорадських жуків на ділянці натхненно я нищив,
Де метелика ловить на гілках різнобарвний поет.

Слово їсти не дасть. Може, буде ще фарба на спині
Аби десь побиратись на помийках Росії в кущах.
Але ж, рідна Вкраїно… Бачиш?! Очі по-давньому сині,
І по-давньому плаче над твоїм безталанням душа.

В цьому світі чужім все спрацьовано зайдами тонко.
В цьому світі безмежнім… У безмежжі на світі чужім
В нас не буде навік ні дружини, ні сина, ні доньки.
То хоч світлим батькам свої голови в ноги зложім

Я зостався один. А мій колір то щось випадкове.
На годиннику світу двадцять чорних століть, як годин.
Я один перед смертю. Без народу. Без друга. Без мови.
Колір всякий пізнав... Твій, Вкраїно, всотавши один.