Хай ночі — довгі, дні — короткі, час — страшний.
Зима невпевнено шепоче снігопадом.
Цілує ніжно блідість губ та щік, а в ній
Життя нема,
Пейзаж — нудьга,
Та стрійним рядом
Жовтіють вогники квітучих ліхтарів.

Дахи будинків, наліпивши білий сніг,
Так-сяк латають діри, брешуть, що в порядку.
То хто б зашив так само просто цілий світ:
Де гарний стиль,
На дотик — гниль,
На вигляд — гладко,
І гроші й зброя — то найкращий оберіг?

Уже й не плаче, а кричить, хоч ледь жива,
Колюча крихта нашу шкіру вчить терпінню.
Зима міста стирає з карти, а сама,
Забувши все,
В жалю реве
Без розуміння,
Де сон, де правда і де — вигадка смішна.


10.01.2026

Виття сирен розбило небо на світанку
І вмить зів'яли тисячі життів.
Йшла люта смерть, набігли чортові собаки,
На мирних мешканців повітряні атаки...
А світ байдуже каву пив собі.


24.02.2023

Хотів сказати кілька «теплих» слів,
У них вмістити біль (на жаль, не радість)
Й нестримну лють, а з нею хвилювання.

Ви всі - л@йно і гірше свино-псів!
А ні, це грубо. Скласти постараюсь
Маленьке, щире, «ніжне» побажання.
!


Липень 2022р.

В моём мире, когда-то унылом,
Среди холода и темноты
Загорілася на небосхилі
Рання зірка - з'явилася ти.

Исцелился, согрелся тогда я,
Будто феникс из пепла восстал.
Відійшли омертвілі печалі,
Розцвіла, засіяла душа.

Моя жизнь поменяла окраску,
Стала ярче. Почувствовал вновь -
Я живу, світ навколо прекрасний,
А у серці палає вогонь...



09.09.2022р.