Поезія, безумовно, мене захоплює, іноді навіть дозволяю собі трохи побавитись зі складами й римами, поекспериментувати з формами. Проте це заняття, швидше за все, нагадує колекціонування марок: цікаве для того, хто цим переймається, але абсолютно вторинне та необов'язкове для всіх інших. Моє ім'я не має жодної ваги в поетичній спільноті, а вірші, що іноді з'являються, позбавлені художньої цінності як такої. Наразі публікації виходять тут і трохи на фейсбук-сторінці. Отже, я свідомо позиціоную себе простим читачем, що замість риболовлі на дозвіллі вправляється зі складами та наголосами.

До чого такий довгий вступ? Маючи декілька вільних днів, виникла нагода поблукати просторами ПМ, подивитися, що тут нового, надихнутися по можливості. І раптом – натрапив на одну дуже цікаву і, тією ж мірою, неоднозначну публікацію. Йдеться про вірш "Ідеал. Шовколистя" (посилання буде нижче, десь у кінці цієї публікації). Як читачу, захотілося поділитися своїми враженнями та міркуваннями, що, здається, не заборонено правилами сайту і не виходить за рамки ввічливості.

Отже, спочатку йде сам вірш. На перший погляд, гарно складений, з цікавими метафорами, не банальний, ритмічно легкий. Чудовий вибір, аби відволіктися від сірої буденності. Проте далі стався нюанс, через який довелося "потратити" десять хвилин життя на написання цього тексту. Авторка без жодної на те потреби вставила рецензію, згенеровану ШІ. Звісно, ця рецензія — суцільний комплімент. Це, безумовно, викликало живий інтерес, тож, затративши ще кілька секунд, було згенеровано вже за моїм запитом рецензію на той самий вірш. Результат виявився наступним:

1. Розкиданість образів та відсутність цілісності

Вірш є набором яскравих, але абсолютно розрізнених образів, нанизаних один на одного без чіткої логіки чи внутрішнього зв'язку. Це схоже на розсипаний мішок з лего, де кожна деталь красива, але не утворює єдиної конструкції.

"Шоколадна пориста медаль" – призначення цього образу поруч з Аладдіном незрозуміле.

"Аладдін рахат-лукуму ящик" – ще один випадковий казковий елемент.

"Коник загубив зелену скрипку" – це намагання бути поетичним, але воно виглядає штучно і не вписується у загальну канву, якщо така взагалі є.

"Розбризканий парфум на хутро лами" – образ з'являється без будь-якого обґрунтування у контексті вірша. Його функція залишається неясною.

"Попелюшка з чотирма ключами" – це настільки дивне поєднання, що воно радше викликає здивування, аніж зацікавлення. Кількість ключів незрозуміла і виглядає як спроба бути оригінальним за будь-яку ціну, що не пояснюється читачеві.

Ця хаотичність не створює "калейдоскопа", а радше сумбур, де кожен наступний образ збиває з пантелику і відволікає від попереднього, не даючи зачепитися за якусь основну думку.

2. Загальність "Ідеалу" та його бездіяльність

"Мій ідеал" – це дуже розмите та банальне поняття. Хоча воно використовується двічі, читач не розуміє, хто цей ідеал, що він символізує, чому він "білявий" і чому він просто "міцно спить". Це не ідеал, а статична декорація, яка не розвивається і не додає глибини віршу. Його роль зводиться до прямолінійного і передбачуваного контрасту з "чищу бік мангала".

3. Невиправдана простота та "немудрящість"

Рядок "а правила простецькі, немудрящі" наче виправдовує загальну простоту, іноді навіть примітивність вірша. Якщо правила гри "немудрящі", то чому вірш має бути цікавим? Ця фраза наче знімає з автора відповідальність за глибину і складність, що є слабкістю, а не перевагою. Спроба донести складну ідею зіткнення відбувається через занадто прямолінійні та часом "дитячі" прийоми.

4. Надмірне використання "Я" та егоцентризм

"Я так любила", "Я Попелюшка", "Малюю батик", "Згинаю стебла" – вірш надмірно зосереджений на особистості ліричної героїні, але при цьому її характер, мотивація чи глибина не розкриваються. Це створює враження наративу для себе, який не до кінця зрозумілий та цікавий зовнішньому читачеві, оскільки не надається достатньо контексту для її переживань.

5. Слабка кульмінація та розмитий фінал

Спроба підвести до конфлікту мрії та реальності через рядки "Та як злетіти? Ключики в куті. / Надійні шори – не звільняє джин" є досить вдалою, але:

"Ключики в куті" – занадто буквально, майже дитяче пояснення проблеми.

"Муза чистить ківі, мандарин" – це знову той самий прийом несподіваного, майже абсурдного образу, який руйнує серйозність попередніх рядків. Якщо муза настільки "навісна", чому вона зайнята такою прозаїчною дією? Це знецінює її роль як натхнення.

"Не забуваю гір і віражів, / Та літнє шовколистя – на стежі" – фінал є несильним. Він не підсумовує, не залишає післясмаку, а просто обриває вірш на двох красивих, але не пов'язаних з основною ідеєю фразах. Конкретне значення "шовколистя" та "стежі" залишається нерозкритим, що не створює кульмінації, а радше згасання, яке не дає відповіді на поставлені питання і залишає читача з відчуттям незавершеності, але не в хорошому сенсі.

Загальний висновок

Вірш має окремі яскраві спалахи образності, але вони потопають у безсистемності, лексичній недбалості та відсутності чіткої думки. Він намагається бути глибоким, але надмірне захоплення дивними метафорами та банальність римування роблять його радше набором сирих поетичних начерків, а не цілісним і сильним твором. Замість того, щоб занурити читача у світ боротьби з буденністю, він залишає його з відчуттям розгубленості та запитаннями на кшталт: "Що це було?".


Цікаво вийшло, чи не так? І я про те…

Наскільки об'єктивна така рецензія? Та не дуже. Як і рецензія, яку вставила авторка. На сьогоднішній день використання технологій ШІ є настільки повсякденною справою, як і, власне, чищення зубів. Кожен, хто працює з мовними моделями, добре знає: результат залежить від формулювання запиту, а сам ШІ власної думки поки що не має. Тому загальне враження від публікації після цього дещо змінилося. У який бік — питання риторичне. Але є й не риторичне питання: для чого?

Було б цікаво почитати думки з цього приводу.

Посилання на оригінал: https://maysterni.com/publication.php?id=175862