Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Олег Герман (1991)

Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Олег Герман, [ 2026-01-19 00:17:10 ],
на сторінці поезії     "Холодний палімпсест"   Герман Олег

Коментатор С М, [ 2026-01-20 15:53:55 ],
на сторінці поезії     "Холодний палімпсест"   Герман Олег




цього ніхто не знає)

тобто, мабуть, це питання не про техніку версифікації
а про природу поезії, я так зрозумів

ну, для декого це гра
для декого – обсесія
для когось – рутина
Стівен Кінг указував, що письмо це щось таке,
як будування Великої китайської стіни
слово за словом, цеглина за цеглиною . . .

якщо для Вас це психотерапія, тоді це, логічно, потребує
певного накопичення енергії, яку можна поспіль
перетворити на слова, які не будуть порожніми

а конкурувати необов’яково щоденними публікаціями
конвеєрного типу
можна конкурувати і одним віршем у місяць
але щирим, суто Вашим власним
неповторним, вагомим, і його не викрадеш

якщо хочете якоїсь моєї власної чудодійної "аля–формули"
щодо моїх особистих стосунків із цим усім,
то вона існує, вже давно, не знаю хіба, наскільки це
працює для інших колег, але та будь ласка:


про мене, поезія це
музика & магія
або навіть вище

оскільки навіть натяк на
музику & магію –
про мене, поезія

причому –
вища поезія



*

Коментатор Сонце Місяць, [ 2026-02-01 18:20:35 ],
на сторінці твору     "Деструктивна любов у культовому кіно"   Герман Олег



вітаю Вас,
як завжди, злободенно, розумно і доступно

сам не дивлюся давно вже фільмів
хоча виріс у кінотеатрах,
кінотеатр це такий портал....

не раз звертав увагу на дедалі більшу кількість
різноманітних консультантів у титрах
думається, що мали би бути і психологи

тобто зовсім якогось наївного кіно "без поняття"
в комерційному кінематографі мабуть немає

є різні стрічки, різні ролі
але, мислю, якщо в ролі є репліки, які стосуються характеру,
то мусить бути "гра" або "театр"
мабуть жеж йде відповідна робота із акторами
(і консультантами, теж)

але, що стосується театру, самі розумієте
все є дещо перебільшенням
люди ходять в театр або в кіно розважитися

як Ви самі зазначаєте у матеріалі "В дійсності все не так, як насправді":
"Наш розум обожнює ясні картинки. Нам хочеться вірити в казочку,
а не в те, що над стосунками треба працювати роками."

так от, думаю що естетика ігрового кіно
обирає цікавість, навіть патологію часом
обирає наміром
кому хочеться дивитися кіно про скучних людей
у житті яких анічого не відбувається?

тобто, тут про аспекти естетики
і літераторам, і кіношникам (теж вид літератури)
хочеться гачка, який зачепив би за живе
а ще ліпше багато гачків на різну рибу

інвестуються грубі гроші, їх бажано повернути із прибутком

Коментатор Олег Герман, [ 2026-02-01 18:45:56 ],
на сторінці поезії     "Холодний палімпсест"   Герман Олег


Коментатор Редакція Майстерень, [ 2026-02-04 08:24:37 ],
на сторінці твору     "Нейрофізіологія січневого дефолту"   Герман Олег

Не маю сумніву, що це дуже коштовні поради,і за ними помітний внутрішній досвід багатьох поколінь.
Бо ж світ нашого "я" дійсно значно ширший, аніж здається 5-ти основним, початково скерованим тілесно, чуттям.
На жаль, активніше долучати ще ряд чуттів нам в умовах цієї форми цивілізації буде непросто, бо будь-який відхід від її сутності й меркантильності, загалом, вкрай обтяжений. Тому душа й дух наш тягнуться із цього середовища на волю справжню, аби здійснювати із плоттю вкупі своє справжнє тутешнє призвання, та це завжди суперечитиме мінус ентропійній цивілізаційній нинішній дійсності.
Тому і справді потрібно навчитися в'язати оту кляту мінус кінетичну суєтність зі своїм плюс потенціалом, про що, як на мене, і йдеться в цій гарній публікації.
Тож по суті, варто чіткіше усвідомлювати, що ми , кожен з нас, перебуває в двох паралельних середовищах, навіть двох часових вимірах, - у тілесності, як в кінетичні, де все коротко і з постійними витратами, і в просторі самоусвідомлення - фактично в античасовості. І саме тут наш потенціал, той, котрий здатен не вмалятися вічністю.
Фактично, це наша польова, безсмертна, особиста структура. Саме вона пропонує нам постійні білі аркуші надії, саме ці білі аркуші насправді дзеркала, де варто бачити себе потойбіч нижчих умовностей. І вище на них й пишеться вище.
А тут просто грунт, з нього і зростаємо з кожною клітиною. І можемо з лагідною до свого тілесного виміру усмішкою обрати - куди саме.
Дякую.

1   ...   28   29   30   31   32