Автори /
Сергій Гупало
![]() |
|
Огляди ⁄ Переглянути все відразу
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
Обійму я зимоньку-зиму –
•
* * *
•
В і д ь м и
•
Я зло запам’ятав!
•
* * *
•
* * *
•
С л а в а
•
З а т и ш ш я
•
* * *
•
Пора життя
•
* * *
•
* * *
•
Прохолода
•
* * *
•
* * *
•
Обідній автобус
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Під птахом
Дружинонька читає Муракамі
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Заробітчанська доля
•
Cезонне кохання
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
К р и л а
•
К о л о
•
* * *
•
* * *
•
Поза зоною епосу
•
Б у д я к и
•
М і ж ч а с с я
•
* * *
•
Без поезії
•
* * *
•
В и н у в а т и ц я
•
Свічки і вітри
•
П о л і т
•
П і в к о л о
•
П о л ю в а н н я
•
П р о щ а н н я
•
* * *
•
* * *
•
С т и г м а т и к
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Особисто вічне
•
Загроза
•
* * *
Де забагато волі,
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Незнищенність
•
* * *
•
Філігрань самоти
•
* * *
•
* * *
•
Масліт
•
Д о л я
•
* * *
•
Метелик
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
За вікном
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
Не прощаюся
•
Степан Радіон*
•
К о з а ц ь к е
Козаки не їздять по шосе,
•
Потреба весни
•
Україна шинкарська
•
Й в а н к о
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
П о р т р е т
•
* * *
•
Х и т а в и ц я
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
В р а н ц і
•
* * *
•
Д о р о г и
•
* * *
•
Ж у р а в л і
•
Німа відповідь
•
Своє тепло
•
Х о в а н к и
•
П о в е р н е н н я
•
М о й с е й
•
З а г о є н н я
•
* * *
•
Відкритий ефір
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
На пеньочок сіла осінь.
•
С л о в о п а д і н н я
•
* * *
•
* * *
•
Б е з с и л л я
І хвороба дарує частенько блаженство під небом.
•
Д у м а
•
З н а к
•
Д е р а ж н е *
•
* * *
•
Л і т о
•
* * *
•
Т р и є д и н а
•
Дід Федот
Розумніший за радіовладу й ТV – дід Федот.
•
Т е п е р . . .
•
О з и р а ю с ь …
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
* * *
•
За вікном
•
Сум
•
За осінню
•
І ліс, і лось
•
* * *
Переглянути всі твори з цієї сторінки
Втікачів я догнав і сказав їм,
Що морози женуться за ними.
Що морози женуться за ними.
Не досягай у втісі ранку,
Бо ніч себе не позабула.
Бо ніч себе не позабула.
* * *
Хоча бандерівців шаную,
Хоча бандерівців шаную,
Обійму я зимоньку-зиму –
Заметіль мете, мете,
Світу білого не видно.
Світу білого не видно.
Відцвіти, відійди, відлюби, не мене потривож,
Порозвіюй печалі, шалені французькі парфуми.
Порозвіюй печалі, шалені французькі парфуми.
Я зло запам’ятав! Це добре чи погано?
Учився в Гоголя, у нього взяв ….Отож
Учився в Гоголя, у нього взяв ….Отож
Сьогодні – радість і дива.
Таке осмислення.
Таке осмислення.
Традиційна осінь. Іншого немає.
Напиши про неї. Можеш – порадій,
Напиши про неї. Можеш – порадій,
Важко стежиною йти, оглядатись:
Хто, як привиддя, мене доганяє?
Хто, як привиддя, мене доганяє?
Пережду печаль, пережду насмішшя,
Перетну невір’я, що мені нашлють.
Перетну невір’я, що мені нашлють.
Мене шукай, де відізвався вечір
На стишені слова, емоції, думки.
На стишені слова, емоції, думки.
Не бачиш виходу і гірший кожен день?
Тобі насмілилися долю поправляти?
Тобі насмілилися долю поправляти?
Грім покотиться і відлуниться…
Та одначе зійду з автобуса
Та одначе зійду з автобуса
Як захоче тобі невідомо про що розказати
Та білявка розумна, яку наполегливо ждеш,
Та білявка розумна, яку наполегливо ждеш,
Прохолода вітрів. Серіали новітніх побачень –
За прозорою далеччю, що обважніла, спеклась
За прозорою далеччю, що обважніла, спеклась
Тримайся за мене − упасти не схочеш!
Думки переповняться − правдами, іскрами.
Думки переповняться − правдами, іскрами.
Не пали мені, спеко, надщерблену тінь
У вологості лісу, на площі містечка.
У вологості лісу, на площі містечка.
Автобус опівдні казиться,
Жаркий, як пательня дурника.
Жаркий, як пательня дурника.
Чуже − окрушне і т. п.
Летять у нього завжди стріли,
Летять у нього завжди стріли,
Поглянь увись, і сили набирайся.
Дарма осмуття сіло на чоло.
Дарма осмуття сіло на чоло.
Замовчу – і гріхи замолю.
Не виманюй у мене слова.
Не виманюй у мене слова.
Як вогнище – шириться людське величчя.
Остигли на спалищі попіл і гнів.
Остигли на спалищі попіл і гнів.
Скапарився настрій? Чи небо за хмарами?
Нікого… Живої душі не знайти,
Нікого… Живої душі не знайти,
Дружинонька читає Муракамі
На здощілому листі печалі лежать,
Незнайомка спинилась. Я чую удачу.
Незнайомка спинилась. Я чую удачу.
Попереду також самотній чоловік.
І я за ним іду, і нам обом – не краще.
І я за ним іду, і нам обом – не краще.
А що нам залишилось? Берег вітрів?
Легенди про тих, за стіною?
Легенди про тих, за стіною?
Йду назустріч тобі. Стережись
Чи сховайся, але ненадовго.
Чи сховайся, але ненадовго.
Замовчи, і до щастя не влізе біда.
Недоречні відверті твої оповідки.
Недоречні відверті твої оповідки.
Вітер з моря до нас не довіє,
Не розкаже заморських новин.
Не розкаже заморських новин.
З рання до смеркання на чужому полі
Ми чудова пара, не чужі з тобою.
Ми чудова пара, не чужі з тобою.
Зауважили день, що стікав по стеблу, як роса.
Зауважили: очі дитячі – немов діаманти.
Зауважили: очі дитячі – немов діаманти.
Я не знав, що вітри зусібічні бувають −
Здивувався, завмер.
Здивувався, завмер.
Ішла самотність у сліпі дощі
І день осонцено котився.
І день осонцено котився.
Шпаркий мороз. До тебе хочу.
Удвох ми завжди непитущі.
Удвох ми завжди непитущі.
Поетичні друзі, поетичні хвилі
І думки високі, і відверті струни
І думки високі, і відверті струни
Рвонути б і піти, куди не ходять наші,
Де я не свій, не твій і часто – сам не свій.
Де я не свій, не твій і часто – сам не свій.
Я легко – жайвором літаю,
Проміння сонця – струни – рву.
Проміння сонця – струни – рву.
Який ненадійний кохання політ!
Літають – жаринки і попіл.
Літають – жаринки і попіл.
І ночами не сплю, і світанки минаю.
Тінь за мною женеться, це значить – біжу.
Тінь за мною женеться, це значить – біжу.
Будяки відвертіші лілей.
Це печаль, якої не оцінять.
Це печаль, якої не оцінять.
1.
День ішов побіля тебе струнко.
Трави постелились килимово.
Трави постелились килимово.
Нема поезії – і сохне лист.
Освітлення і зцілення – дощами.
Освітлення і зцілення – дощами.
Надвечір’я не завжди сумне,
Бо розсіює зерна правічні.
Бо розсіює зерна правічні.
Де написано, ким це знається, що вона собі усміхнулася,
Що лише собі, а не кращому за коханого-пересмішника.
Що лише собі, а не кращому за коханого-пересмішника.
Забагато свічок у поезії, мало вітрів.
Хитрувато бурмоче хитка, перезріла епоха.
Хитрувато бурмоче хитка, перезріла епоха.
І зупиниться серце моє у польоті,
Коли мрію дитячу я наздожену.
Коли мрію дитячу я наздожену.
Захоче вона – і потрібно іти,
Стонадцять разів повертатись.
Стонадцять разів повертатись.
Джерела пульсують, і власного серця не можна почути.
Тоді, лиш тоді забринить волосінь: полювання азартне.
Тоді, лиш тоді забринить волосінь: полювання азартне.
Спалахнуть не життя і не сонце, а еритроцити.
Це найвищий виток, де бджола і сузір’я кульбаби.
Це найвищий виток, де бджола і сузір’я кульбаби.
Не остуди мій сон гарячий
Потоком щедрих дивослів.
Потоком щедрих дивослів.
Якби я знав: услід за мною йде
Вчорашнє, що осмислене сьогодні!
Вчорашнє, що осмислене сьогодні!
Ось і у Києві затишшя.
Сидить безхатько на Майдані.
Сидить безхатько на Майдані.
Пора. Обіцянки забудь зачерствілі.
Тумани позаду, окутали горе.
Тумани позаду, окутали горе.
Задалеко зайти – це немовби проблема сучасна.
Небезпечно свій розум у сварці колег оголити.
Небезпечно свій розум у сварці колег оголити.
Чого ти хочеш, лицарю сучасний?
Лише нудьгу за звичкою несеш.
Лише нудьгу за звичкою несеш.
Як літай не літай, доведеться
Впасти нижче поверхні землі,
Впасти нижче поверхні землі,
Ранувато про нас говорити. Слова,
Як і дихання, – спільні, бо наші. Летіти
Як і дихання, – спільні, бо наші. Летіти
Ти можеш мене забути.
Це сила твоя і слабкість.
Це сила твоя і слабкість.
Де забагато волі,
За очищення влади я теж, і, буває, від цього радію,
Бо крізь марлю і брагу пропустять отих, що служили народу.
Бо крізь марлю і брагу пропустять отих, що служили народу.
Розумні проблем не шукають.
Розумні подалі від них.
Розумні подалі від них.
Це ж бо - доля така: оминати кущі,
Шанувати вчорашні естрими і хвищі.
Шанувати вчорашні естрими і хвищі.
Не хочеться передбачати холоди,
Того, що люди уникати звикнули.
Того, що люди уникати звикнули.
Не все ще погано, якщо не болить голова, −
Думки припливають, осяяння, вічне горіння.
Думки припливають, осяяння, вічне горіння.
Не завершена пісня про лиса рудого і книгу трави.
І даремно Антонич Богдан – сонцеслав одіссейського шляху.
І даремно Антонич Богдан – сонцеслав одіссейського шляху.
Чому ажіотаж навколо,
Якщо стрічання наодинці?
Якщо стрічання наодинці?
Все хочеться чути кохане ім’я,
Думки превеселі.
Думки превеселі.
І прийдуть до тебе непрошенці в гості.
А скільки – не ясно, не перелічити.
А скільки – не ясно, не перелічити.
Всім не думай себе розказати.
Розраховуй хоч на половину.
Розраховуй хоч на половину.
Напевно, натхненно чекають мене.
Іду у маслітературу.
Іду у маслітературу.
Позаду тінь. Вона – не та…
Ти стиснув золото у жмені.
Ти стиснув золото у жмені.
Якось дивно отак, що за мною багато іде.
Я нікого не кликав, дивився у напрямку іншім
Я нікого не кликав, дивився у напрямку іншім
На гільзу гарячу метелик сідає, та сісти не може –
Попечені крильця і лапки. До крапочки звузився простір.
Попечені крильця і лапки. До крапочки звузився простір.
Радію римам і тобі
На тихій вулиці.
На тихій вулиці.
Йди за мною у дощ, органічний, як доторки уст
І логічний опісля єднально-інтимних історій.
І логічний опісля єднально-інтимних історій.
Відшукалося щастя нарешті. Це втіха моя.
Не хвалюся, а тільки відверто зізнатися хочу.
Не хвалюся, а тільки відверто зізнатися хочу.
Відійди, подивися на мене, рікою пливи
Не на жарти, друзяко. Ти знову таки випадковий
Не на жарти, друзяко. Ти знову таки випадковий
О, міфічність оспало поморщить розумнику лоб!
А на мене вину накладе, як обридливе мито...
А на мене вину накладе, як обридливе мито...
Я на світі оцьому безпечно, упевнено свій,
І постійно поєдную зáдуми, думи і звуки.
І постійно поєдную зáдуми, думи і звуки.
Є у кожного вибір, і мулько, звичайно, мені,
Що про це я комусь нагадаю загостреним болем,
Що про це я комусь нагадаю загостреним болем,
Не заносьте нещастя в чужі захололі сліди,
Хай воно персонально болить і лікує щоденно
Хай воно персонально болить і лікує щоденно
Ех, не світ за вікном, там лише – полотно,
Рушники, вороння, аз і буки.
Рушники, вороння, аз і буки.
Я чую, як за мною ходить
Невпізнана жіноча тінь.
Невпізнана жіноча тінь.
Не заносьте нещастя в чужі захололі сліди,
Хай воно персонально болить і лікує щоденно
Хай воно персонально болить і лікує щоденно
В дятла нагло заболіла голова:
Черв’яків немає і роботи.
Черв’яків немає і роботи.
Не вдалося чимало. Ніхто і не плакав.
Не розквітло задумане, зсохло на корені.
Не розквітло задумане, зсохло на корені.
Не прощаюся, йду не надовго, вернуся. Пора
Запитати у долі, чому не радіє. Мені
Запитати у долі, чому не радіє. Мені
Це скільки часу легітно стекло,
Який тамує учорашню силу!
Який тамує учорашню силу!
Козаки не їздять по шосе,
П’ю тишу і не напиваюсь.
А ти – у видиві беріз
А ти – у видиві беріз
Час косити оте, що сіяли…
Йванко дива жде, літо в’яне.
Йванко дива жде, літо в’яне.
За мною вірш іде у лісі.
Він усміхає і бентежить,
Він усміхає і бентежить,
Я, ніби сонце до землі,
Тулюсь до спомину.
Тулюсь до спомину.
Переконаний був, що його розшукали --
Бо усюди заглибини − дивні сліди.
Бо усюди заглибини − дивні сліди.
Хилиться ліс до моєї задуми
I загубилася радість утіх.
I загубилася радість утіх.
А вечір наш, як незвичайний гість,
На двері тисне свіжістю густою,
На двері тисне свіжістю густою,
Не підняти слова до жаданих висот,
І тобі не повірить ніхто так, як хочеш.
І тобі не повірить ніхто так, як хочеш.
Я збільшу милої лукаве горе --
Згадаю і мишей, і кажанів.
Згадаю і мишей, і кажанів.
Тече, пече сльозливість, як зола
У тій, підступно спаленій садибі,
У тій, підступно спаленій садибі,
Задивляйся в небо – і тебе помітять.
Ті, що недалеко, нібито відстали,
Ті, що недалеко, нібито відстали,
Інакші думки появились, хиталися вранці,
Мов ті квіточки, що притримані в’ялими пальцями.
Мов ті квіточки, що притримані в’ялими пальцями.
Поміліли обопільні почуття
У полоні блуду-словограю.
У полоні блуду-словограю.
Попереду також самотній чоловік.
І я за ним іду, і нам обом – не краще.
І я за ним іду, і нам обом – не краще.
Голосиста весна за рікою, --
Я до неї добратись не можу, --
Я до неї добратись не можу, --
А задума знову – до вікна.
Побреде у дощову негоду,
Побреде у дощову негоду,
Мені б цей ранок наче рану
Цілющим зіллям огорнути,
Цілющим зіллям огорнути,
Хоч осінній замислився ліс
І в задумі навколо земля,
І в задумі навколо земля,
Скількох дороги з розуму звели…
Дощем і кров’ю умиваються асфальти.
Дощем і кров’ю умиваються асфальти.
Неможливо довгенько заснути –
Погортай обважнілі думки,
Погортай обважнілі думки,
Дурило вистрілив, але не вцілив.
Хотів убити птицю – журавля.
Хотів убити птицю – журавля.
Багатьох полонили надії на краще.
А воно не приходить, не може прийти.
А воно не приходить, не може прийти.
Пожежу з неба сонце скине,
І потече, як віск, усмішка жінки,
І потече, як віск, усмішка жінки,
Зіграємо у хованки ?
Шукай мене, шукай!
Шукай мене, шукай!
Ох, би сонця мені, як ото у дитинстві.
Розігнав би я радість, як велосипед
Розігнав би я радість, як велосипед
З’явилася грошва – кохання повернулось...
Не тільки за кермом не п’є сусід Мойсей.
Не тільки за кермом не п’є сусід Мойсей.
Загоюю рани. Отак, як годиться.
Щоб завтра нестримно життю дивуватись,
Щоб завтра нестримно життю дивуватись,
Об’єктивно важка філософія болю
Променадно постане – читай і мовчи.
Променадно постане – читай і мовчи.
А було це – півкроку до серця.
Так витьохкували солов’ї,
Так витьохкували солов’ї,
Оминаю видлубанки споду.
Широчінь і чистоту мені!
Широчінь і чистоту мені!
І час нудьги за мною йде, як пес.
Вдова-ворожка – прокладає тіні.
Вдова-ворожка – прокладає тіні.
О, княгине! І де тепер ти?
Опеклася, а чи піднялася?
Опеклася, а чи піднялася?
На пеньочок сіла осінь.
Засумують дороги, дерева, одначе – не ти.
А тобі – захотілося звичного словопадіння.
А тобі – захотілося звичного словопадіння.
Якщо і світ ламається навпіл,
Немов усміхнена свята хлібина,
Немов усміхнена свята хлібина,
Говорила вона і сміялась вона --
Недосріблена ніч замовкала…
Недосріблена ніч замовкала…
І хвороба дарує частенько блаженство під небом.
Запилені очі і сірі обличчя.
Безсоння і вітер. Важка голова.
Безсоння і вітер. Важка голова.
У ті місця, де йде війна,
Птахам потрібно повертатись.
Птахам потрібно повертатись.
Ламка стежина йде у Деражнè.
Кущі відважно розхиляти мусиш.
Кущі відважно розхиляти мусиш.
Помішалися ночі, світанки, бажання, ідеї.
Хитавиця думок і надіслані бісом безсоння.
Хитавиця думок і надіслані бісом безсоння.
Ти кажеш: осінь онде на порозі?
Банально. Як цариця на балу.
Банально. Як цариця на балу.
І натяки дружні частенько випрощуй –
Розшириться простір, а з ним і гаразди…
Розшириться простір, а з ним і гаразди…
Віра, Надія, Любов –
Вірка і Надя, і Люба.
Вірка і Надя, і Люба.
Розумніший за радіовладу й ТV – дід Федот.
Біда не блукає. Конкретна вона
І точно втрапляє.
І точно втрапляє.
Позабуті хатини по груди застряли у сумі;
І така самота, що від неї не можна втекти.
І така самота, що від неї не можна втекти.
Заблукай у тумані, князівно,
Де нелегко шукати сліди.
Де нелегко шукати сліди.
У нас пора грибна і не стріляють,
Життя звичайним поспіхом іде.
Життя звичайним поспіхом іде.
Срібні заметілі нагадали вічне.
І тому морози, що за мною йдуть,
І тому морози, що за мною йдуть,
І знову шум дерев, і невмирущі ми
Повірим у можливі загадки любові.
Повірим у можливі загадки любові.
Ех, не світ за вікном, там лише – полотно,
Рушники, вороння, аз і буки.
Рушники, вороння, аз і буки.
Нам забракло вітрил і попутного вітру немає,
Щось велике кінчається, та не кінчаємось ми.
Щось велике кінчається, та не кінчаємось ми.
Я за осінню не поспіваю
І за нею плестися не буду.
І за нею плестися не буду.
Все мріється: мені зустрівся лось
І я йому – і гість, і щем, і радість;
І я йому – і гість, і щем, і радість;
Ой,схоже,що всі ми поранені :
В розмовах -- кому що болить.
В розмовах -- кому що болить.