•  З а т и ш ш я

Пережду печаль, пережду насмішшя,
Перетну невір’я, що мені нашлють.

•  * * *

Мене шукай, де відізвався вечір
На стишені слова, емоції, думки.

•  Пора життя

Не бачиш виходу і гірший кожен день?
Тобі насмілилися долю поправляти?

•  * * *

Грім покотиться і відлуниться…
Та одначе зійду з автобуса

•  * * *

Як захоче тобі невідомо про що розказати
Та білявка розумна, яку наполегливо ждеш,

•  Прохолода

Прохолода вітрів. Серіали новітніх побачень –
За прозорою далеччю, що обважніла, спеклась

•  * * *

Тримайся за мене − упасти не схочеш!
Думки переповняться − правдами, іскрами.

•  * * *

Не пали мені, спеко, надщерблену тінь
У вологості лісу, на площі містечка.

•  Обідній автобус

Автобус опівдні казиться,
Жаркий, як пательня дурника.

•  * * *

Чуже − окрушне і т. п.
Летять у нього завжди стріли,

•  * * *

Поглянь увись, і сили набирайся.
Дарма осмуття сіло на чоло.

•  * * *

Замовчу – і гріхи замолю.
Не виманюй у мене слова.

•  * * *

Як вогнище – шириться людське величчя.
Остигли на спалищі попіл і гнів.

•  * * *

Скапарився настрій? Чи небо за хмарами?
Нікого… Живої душі не знайти,

•  Під птахом

Дружинонька читає Муракамі

•  * * *

На здощілому листі печалі лежать,
Незнайомка спинилась. Я чую удачу.

•  * * *

Попереду також самотній чоловік.
І я за ним іду, і нам обом – не краще.

•  * * *

А що нам залишилось? Берег вітрів?
Легенди про тих, за стіною?

•  * * *

Йду назустріч тобі. Стережись
Чи сховайся, але ненадовго.

•  * * *

Замовчи, і до щастя не влізе біда.
Недоречні відверті твої оповідки.

•  Заробітчанська доля

Вітер з моря до нас не довіє,
Не розкаже заморських новин.

•  Cезонне кохання

З рання до смеркання на чужому полі
Ми чудова пара, не чужі з тобою.

•  * * *

Зауважили день, що стікав по стеблу, як роса.
Зауважили: очі дитячі – немов діаманти.

•  * * *

Я не знав, що вітри зусібічні бувають −
Здивувався, завмер.

•  * * *

Ішла самотність у сліпі дощі
І день осонцено котився.

•  * * *

Шпаркий мороз. До тебе хочу.
Удвох ми завжди непитущі.

•  К р и л а

Поетичні друзі, поетичні хвилі
І думки високі, і відверті струни

•  К о л о

Рвонути б і піти, куди не ходять наші,
Де я не свій, не твій і часто – сам не свій.

•  * * *

Я легко – жайвором літаю,
Проміння сонця – струни – рву.

•  * * *

Який ненадійний кохання політ!
Літають – жаринки і попіл.

•  Поза зоною епосу

І ночами не сплю, і світанки минаю.
Тінь за мною женеться, це значить – біжу.

•  Б у д я к и

Будяки відвертіші лілей.
Це печаль, якої не оцінять.

•  М і ж ч а с с я

1.

•  * * *

День ішов побіля тебе струнко.
Трави постелились килимово.

•  Без поезії

Нема поезії – і сохне лист.
Освітлення і зцілення – дощами.

•  * * *

Надвечір’я не завжди сумне,
Бо розсіює зерна правічні.

•  В и н у в а т и ц я

Де написано, ким це знається, що вона собі усміхнулася,
Що лише собі, а не кращому за коханого-пересмішника.

•  Свічки і вітри

Забагато свічок у поезії, мало вітрів.
Хитрувато бурмоче хитка, перезріла епоха.

•  П о л і т

І зупиниться серце моє у польоті,
Коли мрію дитячу я наздожену.

•  П і в к о л о

Захоче вона – і потрібно іти,
Стонадцять разів повертатись.

•  П о л ю в а н н я

Джерела пульсують, і власного серця не можна почути.
Тоді, лиш тоді забринить волосінь: полювання азартне.

•  П р о щ а н н я

Спалахнуть не життя і не сонце, а еритроцити.
Це найвищий виток, де бджола і сузір’я кульбаби.

•  * * *

Не остуди мій сон гарячий
Потоком щедрих дивослів.

•  * * *

Якби я знав: услід за мною йде
Вчорашнє, що осмислене сьогодні!

•  С т и г м а т и к

Ось і у Києві затишшя.
Сидить безхатько на Майдані.

•  * * *

Пора. Обіцянки забудь зачерствілі.
Тумани позаду, окутали горе.

•  * * *

Задалеко зайти – це немовби проблема сучасна.
Небезпечно свій розум у сварці колег оголити.

•  * * *

Чого ти хочеш, лицарю сучасний?
Лише нудьгу за звичкою несеш.

•  * * *

Як літай не літай, доведеться
Впасти нижче поверхні землі,

•  Особисто вічне

Ранувато про нас говорити. Слова,
Як і дихання, – спільні, бо наші. Летіти

•  Загроза

Ти можеш мене забути.
Це сила твоя і слабкість.

•  * * *

Де забагато волі,

•  В і д ь м и

Відцвіти, відійди, відлюби, не мене потривож,

•  * * *

За очищення влади я теж, і, буває, від цього радію,
Бо крізь марлю і брагу пропустять отих, що служили народу.

•  * * *

Розумні проблем не шукають.
Розумні подалі від них.

•  * * *

Це ж бо - доля така: оминати кущі,
Шанувати вчорашні естрими і хвищі.

•  * * *

Не хочеться передбачати холоди,
Того, що люди уникати звикнули.

•  * * *

Не все ще погано, якщо не болить голова, −
Думки припливають, осяяння, вічне горіння.

•  Незнищенність

Не завершена пісня про лиса рудого і книгу трави.
І даремно Антонич Богдан – сонцеслав одіссейського шляху.

•  * * *

Чому ажіотаж навколо,
Якщо стрічання наодинці?

•  Філігрань самоти

Все хочеться чути кохане ім’я,
Думки превеселі.

•  * * *

І прийдуть до тебе непрошенці в гості.
А скільки – не ясно, не перелічити.

•  * * *

Всім не думай себе розказати.
Розраховуй хоч на половину.

•  Масліт

Напевно, натхненно чекають мене.
Іду у маслітературу.

•  Д о л я

Позаду тінь. Вона – не та…
Ти стиснув золото у жмені.

•  * * *

Якось дивно отак, що за мною багато іде.
Я нікого не кликав, дивився у напрямку іншім

•  Метелик

На гільзу гарячу метелик сідає, та сісти не може –
Попечені крильця і лапки. До крапочки звузився простір.

•  * * *

Радію римам і тобі
На тихій вулиці.

•  * * *

Йди за мною у дощ, органічний, як доторки уст
І логічний опісля єднально-інтимних історій.

•  * * *

Відшукалося щастя нарешті. Це втіха моя.
Не хвалюся, а тільки відверто зізнатися хочу.

•  * * *

Відійди, подивися на мене, рікою пливи
Не на жарти, друзяко. Ти знову таки випадковий

•  * * *

О, міфічність оспало поморщить розумнику лоб!
А на мене вину накладе, як обридливе мито...

•  * * *

Я на світі оцьому безпечно, упевнено свій,
І постійно поєдную зáдуми, думи і звуки.

•  * * *

Є у кожного вибір, і мулько, звичайно, мені,
Що про це я комусь нагадаю загостреним болем,

•  * * *

Не заносьте нещастя в чужі захололі сліди,
Хай воно персонально болить і лікує щоденно

•  За вікном

Ех, не світ за вікном, там лише – полотно,
Рушники, вороння, аз і буки.

•  * * *

Я чую, як за мною ходить
Невпізнана жіноча тінь.

•  * * *

Не заносьте нещастя в чужі захололі сліди,
Хай воно персонально болить і лікує щоденно

•  * * *

В дятла нагло заболіла голова:
Черв’яків немає і роботи.

•  * * *

Не вдалося чимало. Ніхто і не плакав.
Не розквітло задумане, зсохло на корені.

•  Не прощаюся

Не прощаюся, йду не надовго, вернуся. Пора
Запитати у долі, чому не радіє. Мені

•  Степан Радіон*

Це скільки часу легітно стекло,
Який тамує учорашню силу!

•  К о з а ц ь к е

Козаки не їздять по шосе,

•  Потреба весни

П’ю тишу і не напиваюсь.
А ти – у видиві беріз

•  Україна шинкарська

•  Й в а н к о

Час косити оте, що сіяли…
Йванко дива жде, літо в’яне.

•  * * *

За мною вірш іде у лісі.
Він усміхає і бентежить,

•  * * *

Я, ніби сонце до землі,
Тулюсь до спомину.

•  * * *

Переконаний був, що його розшукали --
Бо усюди заглибини − дивні сліди.

•  * * *

Хилиться ліс до моєї задуми
I загубилася радість утіх.

•  * * *

А вечір наш, як незвичайний гість,
На двері тисне свіжістю густою,

•  * * *

Не підняти слова до жаданих висот,
І тобі не повірить ніхто так, як хочеш.

•  * * *

Я збільшу милої лукаве горе --
Згадаю і мишей, і кажанів.

•  П о р т р е т

Тече, пече сльозливість, як зола
У тій, підступно спаленій садибі,

•  * * *

Задивляйся в небо – і тебе помітять.
Ті, що недалеко, нібито відстали,

•  Х и т а в и ц я

Інакші думки появились, хиталися вранці,
Мов ті квіточки, що притримані в’ялими пальцями.

•  * * *

Поміліли обопільні почуття
У полоні блуду-словограю.

•  * * *

Попереду також самотній чоловік.
І я за ним іду, і нам обом – не краще.

•  * * *

Голосиста весна за рікою, --
Я до неї добратись не можу, --

•  * * *

А задума знову – до вікна.
Побреде у дощову негоду,

•  В р а н ц і

Мені б цей ранок наче рану
Цілющим зіллям огорнути,

•  * * *

Хоч осінній замислився ліс
І в задумі навколо земля,

•  Д о р о г и

Скількох дороги з розуму звели…
Дощем і кров’ю умиваються асфальти.

•  * * *

Неможливо довгенько заснути –
Погортай обважнілі думки,

•  Ж у р а в л і

Дурило вистрілив, але не вцілив.
Хотів убити птицю – журавля.

•  Німа відповідь

Багатьох полонили надії на краще.
А воно не приходить, не може прийти.

•  Своє тепло

Пожежу з неба сонце скине,
І потече, як віск, усмішка жінки,

•  Х о в а н к и

Зіграємо у хованки ?
Шукай мене, шукай!

•  П о в е р н е н н я

Ох, би сонця мені, як ото у дитинстві.
Розігнав би я радість, як велосипед

•  М о й с е й

З’явилася грошва – кохання повернулось...
Не тільки за кермом не п’є сусід Мойсей.

•  З а г о є н н я

Загоюю рани. Отак, як годиться.
Щоб завтра нестримно життю дивуватись,

•  * * *

Об’єктивно важка філософія болю
Променадно постане – читай і мовчи.

•  Відкритий ефір

А було це – півкроку до серця.
Так витьохкували солов’ї,

•  * * *

Оминаю видлубанки споду.
Широчінь і чистоту мені!

•  * * *

І час нудьги за мною йде, як пес.
Вдова-ворожка – прокладає тіні.

•  * * *

О, княгине! І де тепер ти?
Опеклася, а чи піднялася?

•  * * *

На пеньочок сіла осінь.

•  С л о в о п а д і н н я

Засумують дороги, дерева, одначе – не ти.
А тобі – захотілося звичного словопадіння.

•  * * *

Якщо і світ ламається навпіл,
Немов усміхнена свята хлібина,

•  * * *

Говорила вона і сміялась вона --
Недосріблена ніч замовкала…

•  Б е з с и л л я

І хвороба дарує частенько блаженство під небом.

•  Д у м а

Запилені очі і сірі обличчя.
Безсоння і вітер. Важка голова.

•  З н а к

У ті місця, де йде війна,
Птахам потрібно повертатись.

•  Д е р а ж н е *

Ламка стежина йде у Деражнè.
Кущі відважно розхиляти мусиш.

•  * * *

Помішалися ночі, світанки, бажання, ідеї.
Хитавиця думок і надіслані бісом безсоння.

•  Л і т о

Ти кажеш: осінь онде на порозі?
Банально. Як цариця на балу.

•  * * *

І натяки дружні частенько випрощуй –
Розшириться простір, а з ним і гаразди…

•  Т р и є д и н а

Віра, Надія, Любов –
Вірка і Надя, і Люба.

•  Дід Федот

Розумніший за радіовладу й ТV – дід Федот.

•  Т е п е р . . .

Біда не блукає. Конкретна вона
І точно втрапляє.

•  О з и р а ю с ь …

Позабуті хатини по груди застряли у сумі;
І така самота, що від неї не можна втекти.

•  * * *

Заблукай у тумані, князівно,
Де нелегко шукати сліди.

•  * * *

У нас пора грибна і не стріляють,
Життя звичайним поспіхом іде.

•  * * *

Срібні заметілі нагадали вічне.
І тому морози, що за мною йдуть,

•  * * *

І знову шум дерев, і невмирущі ми
Повірим у можливі загадки любові.

•  За вікном

Ех, не світ за вікном, там лише – полотно,
Рушники, вороння, аз і буки.

•  Сум

Нам забракло вітрил і попутного вітру немає,
Щось велике кінчається, та не кінчаємось ми.

•  За осінню

Я за осінню не поспіваю
І за нею плестися не буду.

•  І ліс, і лось

Все мріється: мені зустрівся лось
І я йому – і гість, і щем, і радість;

•  * * *

Ой,схоже,що всі ми поранені :
В розмовах -- кому що болить.