Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Сергій Гупало
Волинянин; багато років присвятив журналістській праці. Закінчив Літературний інститут імені О.М. Горького(поетичний семінар Володимира Кострова). Автор кількох книжок поезій та прози.


Рубрики

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   * * *
    Озовись тонкострунно, як голос дівочий,
    Тонкоруко мужніння торкнися мого.
  •   * * *
    Ішла самотність у сліпі дощі
    І день осонцено котився.
  •   * * *
    Я, ніби сонце до землі,
    Тулюсь до спомину.
  •   * * *
    Густа поезія пливе від Пастернака.
    А де лебедики, сирітоньки мої?
  •   Ф е т и ш
    Я спинився – ти далі пішла,
    Це немов історичний момент.
  •   Ліс і море
    І знову ліс до себе кличе,
    А голос моря не лунав.
  •   * * *
    І громи розігрались. Гамовані відчай і страх
    Я відчув у розгубленому передсерді.
  •   * * *
    Переконаний був, що його розшукали --
    Бо усюди заглибини − дивні сліди.
  •   * * *
    Мідні груди у лісу соснового,
    Ніби знак, що він гідно росте.
  •   * * *
    Хилиться ліс до моєї задуми
    I загубилася радість утіх.
  •   * * *
    А вечір наш, як незвичайний гість,
    На двері тисне свіжістю густою,
  •   Недописаний вірш
    Вірш останній задавнений – рана пришерхла.
    Недописаний вірш, і слова в нім – неповні, тремкі.
  •   * * *
    Якби я знав: услід за мною йде
    Вчорашнє, що осмислене сьогодні!
  •   * * *
    Не підняти слова до жаданих висот,
    І тобі не повірить ніхто так, як хочеш.
  •   Грибна пора
    Грибна пора до себе кличе.
    А я – за тридев’ять земель.
  •   * * *
    Впаде зірок багато
    Довкола снів моїх.
  •   * * *
    Я збільшу милої лукаве горе --
    Згадаю і мишей, і кажанів.
  •   * * *
    Ненаписане знову болить, як затінений сонях,
    І запраглося світла для росту, для злив сиротинних.
  •   * * *
    Чого хотів – я не знайшов.
    Воно мене саме здогнало :
  •   П о р т р е т
    Тече, пече сльозливість, як зола
    У тій, підступно спаленій садибі,
  •   * * *
    Повзе по сірій по землі
    Небес ознака.
  •   Заходить сонце
    Заходить сонце на сумливий день.
    Він ще не бачений, тому тривожить.
  •   * * *
    Хочу до сосен, у спокій,
    Знакооклично стояти.
  •   М и н а н н я
    Задумає і це барвисте літо
    Текти печаллю у тісні піски.
  •   * * *
    Задивляйся в небо – і тебе помітять.
    Ті, що недалеко, нібито відстали,
  •   Х и т а в и ц я
    Інакші думки появились, хиталися вранці,
    Мов ті квіточки, що притримані в’ялими пальцями.
  •   * * *
    Поміліли обопільні почуття
    У полоні блуду-словограю.
  •   * * *
    Попереду також самотній чоловік.
    І я за ним іду, і нам обом – не краще.
  •   * * *
    Голосиста весна за рікою, --
    Я до неї добратись не можу, --
  •   * * *
    Не все ще погано, якщо не болить голова, −
    Думки припливають, осяяння, вічне горіння.
  •   * * *
    А задума знову – до вікна.
    Побреде у дощову негоду,
  •   * * *
    Замовчи, і до щастя не влізе біда.
    Недоречні відверті твої оповідки.
  •   * * *
    Камінь і холод у центрі землі
    Тягнуть до себе тепло, як годиться.
  •   * * *
    Не пиши, і нічого не трапиться.
    А напишеш – увічниться та запечеться,
  •   В р а н ц і
    Мені б цей ранок наче рану
    Цілющим зіллям огорнути,
  •   * * *
    Хоч осінній замислився ліс
    І в задумі навколо земля,
  •   Д о р о г и
    Скількох дороги з розуму звели…
    Дощем і кров’ю умиваються асфальти.
  •   Новий настрій
    Пора. Обіцянки забудь зачерствілі.
    Тумани позаду, окутали горе.
  •   * * *
    День ішов побіля тебе струнко.
    Трави постелились килимово.
  •   * * *
    А ліс чужий, немов чужа ідея.
    Щокроку тьмяно бачиться сучок.
  •   * * *
    Хилиться ліс у привабі задуми.
    Затишне місце для наших утіх.
  •   * * *
    Розумні проблем не шукають.
    Розумні подалі від них.
  •   Зелений дощ
    Це диво -- дощ зелений, як завжди, -- зненацька.
    Немов зелений пес, побіг, упав безсилий.
  •   * * *
    Надвечір’я не завжди сумне,
    Бо розсіює зерна правічні.
  •   * * *
    Неможливо довгенько заснути –
    Погортай обважнілі думки,
  •   Н а д в е ч і р ’ я
    Увійду в надвечір’я – де любощі ближче і стогін
    Мимовільний, бо твій, потече по руці, по стегну.
  •   * * *
    Всесилля сну стекло дощем,
    Залишилась лише тривога,
  •   * * *
    Замовчу – і гріхи замолю.
    Не виманюй у мене слова.
  •   Ж у р а в л і
    Дурило вистрілив, але не вцілив.
    Хотів убити птицю – журавля.
  •   * * *
    І знову горенько мені:
    В «обіймах» я -- Лаокоон.
  •   На торгу
    Потрісканий асфальт, по ньому – довгі ноги
    В'юнких, уперше мною бачених, дівчат.
  •   Німа відповідь
    Багатьох полонили надії на краще.
    А воно не приходить, не може прийти.
  •   П р о с т о
    Попереду – німа слизька дорога.
    Сміється сад, готовий до зими.
  •   * * *
    Як літай не літай, доведеться
    Впасти нижче поверхні землі,
  •   Б у д я к и
    Будяки відвертіші лілей.
    Це печаль, якої не оцінять.
  •   * * *
    Ох би жінці оцій, хоч вона і чужа,
    Показати настирливо видиво щастя,
  •   К о з е л
    Козел недобре пахне, бо не вийшла злість
    Із тіла, що переформоване травою.
  •   П р о х о л о д а
    Прохолода вітрів. Серіали новітніх побачень –
    За прозорою далеччю, що обважніла, спеклась
  •   * * *
    Не хочеться передбачати холоди,
    Того, що люди уникати звикнули.
  •   * * *
    До побачення, Польщо! Зустрінемось ще?
    Як ніколи, притулена ти до Вкраїни.
  •   Своє тепло
    Пожежу з неба сонце скине,
    І потече, як віск, усмішка жінки,
  •   Л и ц а р
    Чого ти хочеш, лицарю сучасний?
    Лише нудьгу за звичкою несеш.
  •   В р а н ц і

  •   Х о в а н к и
    Зіграємо у хованки ?
    Шукай мене, шукай!
  •   М у х и
    Чому у лісі мухи у тривозі?
    Шукають, як би правильно летіти
  •   Д в о є
    А що нам залишилось? Берег вітрів?
    Легенди про тих, за стіною?
  •   П о в е р н е н н я
    Ох, би сонця мені, як ото у дитинстві.
    Розігнав би я радість, як велосипед
  •   М и с л и в е ц ь
    Смілішаю, коли світає. Ранок…
    А на задвірках дальніх розчинилась ніч.
  •   * * *
    Спинися на порозі дня.
    На нім буває лихо – камінь.
  •   М о й с е й
    З’явилася грошва – кохання повернулось...
    Не тільки за кермом не п’є сусід Мойсей.
  •   * * *
    На здощілому листі печалі лежать,
    Незнайомка спинилась. Я чую удачу.
  •   П р о с т о . . .
    Дуже просто – піти на притишений вітер.
    (В нього сили немає і сам він боїться дощів).
  •   З а г р о з а
    Ти можеш мене забути.
    Це сила твоя і слабкість.
  •   * * *
    Обережно ввійди у мій сон
    І піднесено блисни короною.
  •   * * *
    Якось дивно отак, що за мною багато іде.
    Я нікого не кликав, дивився у напрямку іншім
  •   З а г о є н н я
    Загоюю рани. Отак, як годиться.
    Щоб завтра нестримно життю дивуватись,
  •   * * *
    Ось би так полюбить, щоб ніхто і не знав, і не бачив,
    Ось би так покохати, щоб заздрість не їла людей,
  •   * * *
    Не обминай мене посеред поля,
    А на дорозі – хочеш? – не впізнай.
  •   Т і н ь
    Я чую, як за мною ходить
    Невпізнана жіноча тінь.
  •   * * *
    Об’єктивно важка філософія болю
    Променадно постане – читай і мовчи.
  •   Відкритий ефір
    А було це – півкроку до серця.
    Так витьохкували солов’ї,
  •   Д о щ
    Йди за мною у дощ, органічний, як доторки уст
    І логічний опісля єднально-інтимних історій.
  •   Свічки і вітри

    Забагато свічок у поезії, мало вітрів.
  •   * * *
    Сьогодні кров гаряча у мені.
    Поляки кажуть: «Схожий на іспанця»…
  •   * * *
    Оминаю видлубанки споду.
    Широчінь і чистоту мені!
  •   * * *
    І час нудьги за мною йде, як пес.
    Вдова-ворожка – прокладає тіні.
  •   * * *
    Йду назустріч тобі. Стережись
    Чи сховайся, але ненадовго.
  •   * * *
    О, княгине! І де тепер ти?
    Опеклася, а чи піднялася?
  •   К л і о п р о е к ц і я
    Бузок розцвітав пірамідно
    І древнім війнуло Єгиптом.
  •   К р и л а

    Поетичні друзі, поетичні хвилі
  •   * * *

    На пеньочок сіла осінь.
  •   С л о в о п а д і н н я
    Засумують дороги, дерева, одначе – не ти.
    А тобі – захотілося звичного словопадіння.
  •   * * *
    Залетять задалеко важкенькі думки –
    Ти побачиш гілля, не догойдане вітром.
  •   В о н а
    Вона. Яка? Змістовніша струмка?
    Притулена до правди світу?
  •   * * *
    Якщо і світ ламається навпіл,
    Немов усміхнена свята хлібина,
  •   Є в р о п а
    За вікном у мене звично виє пес,
    Ґудзик писка в тихе небо направляє.
  •   * * *
    Говорила вона і сміялась вона --
    Недосріблена ніч замовкала…
  •   * * *

    Я втомився. І знов утомився. Нудьга
  •   Радостное рабство
    Не выдавлю из жил своих раба.
    Иначе я не стану подчиняться
  •   Б е з с и л л я

    І хвороба дарує частенько блаженство під небом.
  •   Д у м а
    Запилені очі і сірі обличчя.
    Безсоння і вітер. Важка голова.
  •   * * *

    Я далеко зайшов, і думки, як жорстоке похмілля,
  •   Л у н а т и з м
    Не смотри, не смотри на меня ты так долго упрямо,
    перестань, перестань, о, молю, перестань!
  •   В и н а
    Зауважили день, що стікав по стеблу, як роса.
    Зауважили: очі дитячі – немов діаманти.
  •   * * *
    Комусь і день – немовбито дзелень,
    А більшості – печалі та невдачі.
  •   * * *
    Засмутки зляканих очей,
    Зів’ялі, обважнілі руки.
  •   Д о л я
    Позаду тінь. Вона – не та…
    Ти стиснув золото у жмені.
  •   З н а к
    У ті місця, де йде війна,
    Птахам потрібно повертатись.
  •   Д е р а ж н е *
    Ламка стежина йде у Деражнè.
    Кущі відважно розхиляти мусиш.
  •   * * *
    Чому ажіотаж навколо,
    Якщо стрічання наодинці?
  •   * * *
    Шпаркий мороз. До тебе хочу.
    Удвох ми завжди непитущі.
  •   * * *
    Помішалися ночі, світанки, бажання, ідеї.
    Хитавиця думок і надіслані бісом безсоння.
  •   П о л і т
    Який ненадійний кохання політ!
    Літають – жаринки і попіл.
  •   П і в к о л о
    Захоче вона – і потрібно іти,
    Стонадцять разів повертатись.
  •   О ч и щ е н н я
    За очищення влади я теж, і, буває, від цього радію,
    Бо крізь марлю і брагу пропустять отих, що служили народу.
  •   Л і т о
    Ти кажеш: осінь онде на порозі?
    Банально. Як цариця на балу.
  •   Пора ворожіння
    У кожного буде пора ворожіння,
    Як тільки закінчаться мрійні думки.
  •   * * *
    І натяки дружні частенько випрощуй –
    Розшириться простір, а з ним і гаразди…
  •   В и н у в а т и ц я
    Де написано, ким це знається, що вона собі усміхнулася,
    Що лише собі, а не кращому за коханого-пересмішника.
  •   * * *
    Це ж любо, друже, – літаки летять!
    А льотчиком не хочеться ставати,
  •   * * *
    Просилися сни до сліпця,
    Бо хата без вікон у нього.
  •   П о л ю в а н н я
    Джерела пульсують, і власного серця не можна почути.
    Тоді, лиш тоді забринить волосінь: полювання азартне.
  •   М а с л і т
    Напевно, натхненно чекають мене.
    Іду у маслітературу.
  •   М и
    Все хочеться чути кохане ім’я,
    Думки превеселі.
  •   З н е в і р 'я
    Я напишу короткий вірш – і будуть сумніви короткі,
    Заважать чарами слова, як ощадкнижка в узголів’ю.
  •   Т р и є д и н а
    Віра, Надія, Любов –
    Вірка і Надя, і Люба.
  •   К і н е ц ь
    І прийдуть до тебе непрошенці в гості.
    А скільки – не ясно, не перелічити.
  •   Дід Федот

    Розумніший за радіовладу й ТV – дід Федот.
  •   Ходіння Свідків
    Як тільки свята, то і Свідки Єгови –
    Значущі, уперті та простакуваті –
  •   Е п о х а
    Перелами епох – ще свого не обрали співця.
    Хилитка огорожа – чекає новітніх «бендер».
  •   Без поезії
    Нема поезії – і сохне лист.
    Освітлення і зцілення – дощами.
  •   М е т е л и к
    На гільзу гарячу метелик сідає, та сісти не може –
    Попечені крильця і лапки. До крапочки звузився простір.
  •   С т и г м а т и к
    Ось і у Києві затишшя.
    Сидить безхатько на Майдані.
  •   Т е п е р . . .
    Біда не блукає. Конкретна вона
    І точно втрапляє.
  •   Н е з н и щ е н н і с т ь

  •   О з и р а ю с ь …
    Позабуті хатини по груди застряли у сумі;
    І така самота, що від неї не можна втекти.
  •   П р о щ а н н я
    Спалахнуть не життя і не сонце, а еритроцити.
    Це найвищий виток, де бджола і сузір’я кульбаби.
  •   Г о г о л ь
    Я з Гоголем зустрівся у Полтаві.
    Нікуди він тоді не поспішав.
  •   Вищі за всіх
    Задалеко ми зайшли,
    Ніби грали в хованки!
  •   * * *
    Задалеко зайти – це немовби проблема сучасна.
    Небезпечно свій розум у сварці колег оголити.
  •   Горенько моє
    Ой мамо, горенько - не сплін,
    Таке неждане.
  •   * * *
    Поганське сонце ніс піднесено-здивований Б.-І. Антонич.
    Розкрилля неба та окриленість – одна для всіх людей, птахів.
  •   C е р і а л – с ю р р е а л

    Сню і мрію, бо збулось…
  •   На межі
    Від України серцем дотягнусь
    І до Росії.
  •   * * *
    Серед сотні розп’ять і тебе розіпнуть мимоволі,
    Бо життя полюбив,і кохати умів, і горів.
  •   * * *
    Заблукай у тумані, князівно,
    Де нелегко шукати сліди.
  •   * * *

    Гуркоче потяг, як біда,
  •   * * *
    У нас пора грибна і не стріляють,
    Життя звичайним поспіхом іде.
  •   * * *
    Сосновий ліс. Соснова дума.
    Осінній ліс, що друг і брат.
  •   * * *
    Без нас, невтішених, гуде собі епоха
    І час розмірено за звичкою іде.
  •   Жизнь поэта в родной стране
    Сравнить откровенья и стих –
    Сложней, чем работать на стройке.
  •   * * *
    Срібні заметілі нагадали вічне.
    І тому морози, що за мною йдуть,
  •   Н е в д а ч а
    Лякає прадавня води широчінь,
    і я сам не свій.
  •   Т і н ь
    Так, несподівано тебе запам’ятають
    І тисячі облич, що за тобою йдуть,
  •   * * *

    Подякувать за все потрібно, певно, Богу,
  •   * * *
    І дощ, і монастир, і сонце угорі –
    Надійні друзі воїна-блукальця.
  •   У л і с і
    Один у лісі – ще не вовк.
    Прислухаюсь до лісу, як до брата.
  •   * * *
    З архіву
  •   З а к о х а н і с т ь
    Я легко – жайвором літаю,
    Проміння сонця – струни – рву.
  •   П р о з р і н н я
    У пса – чорніє піднебіння,
    У цноти – палахкі вуста.
  •   * * *
    Ясніє день, і я у ньому
    Яснію, мов осінній дуб.
  •   П о б о ю в а н н я
    Як ніколи – ніжності я хочу
    І тепла відкритого долонь.
  •   * * *
    І знову шум дерев, і невмирущі ми
    Повірим у можливі загадки любові.
  •   М і ж ч а с с я
    Ох і грузько на рідній до скону землі,
    Де ще вчора моря нам були по коліна.
  •   За вікном
    Ех, не світ за вікном, там лише – полотно,
    Рушники, вороння, аз і буки.
  •   О с т а н н і
    Нам залишили тільки прощання,
    На доважок – туман молодий.
  •   К о л о
    Рвонути б і піти, куди не ходять наші,
    Де я не свій, не твій і часто – сам не свій.
  •   Обідній автобус
    Автобус опівдні казиться,
    Жаркий, як пательня дурника.
  •   Не пантеїзм
    Ні, це неправда, що я десь блукав.
    Я просто довго слід тягнув сирітський,
  •   * * *
    Повзуть думки туди, до мурашви,
    І не маліє день від цього руху.
  •   Зайцюх
    Дивлюсь на білий слід – і слово народилось,
    І, значить, он побіг не заєць, а зайцюх.
  •   Про сніг і більше
    Про сніг багато звикли говорити,
    Тому мені змовчати вельми важко.
  •   Поза зоною епосу
    І ночами не сплю, і світанки минаю.
    Тінь за мною женеться, це значить – біжу.
  •   Сум
    Нам забракло вітрил і попутного вітру немає,
    Щось велике кінчається, та не кінчаємось ми.
  •   За осінню
    Я за осінню не поспіваю
    І за нею плестися не буду.
  •   * * *

    Відмучиться розп’ята вітром осінь,
  •   І ліс, і лось
    Все мріється: мені зустрівся лось
    І я йому – і гість, і щем, і радість;
  •   Початок зими
    Назирці холод іде за туманом,
    Та не лякає, бо я – не хлопчисько.
  •   Мужність
    Багато честі вже для смерті,
    Означеній не миттю – днем:
  •   * * *
    Ой,схоже,що всі ми поранені :
    В розмовах -- кому що болить.
  •   Примирение
    Я прильну к рукам твоим,
    Чтоб изгладить огрубелость.
  •   НА КРЮЧКЕ
    Ах, вздёрнут я, как рыба на крючке!
    В тяжёлом воздухе ловлю свою причастность
  •   Один год добывания хлеба
    Обложили дождями и – сразу! – флажками.
    Мне, матёрому волку, наматывать вёрсты.
  •   * * *
    Відходить Бога популярність,
    Немодні сонячні зайчата.
  •   Зимовий дощ
    Узимку прийде дощ, як сотні снів,
    До тих, що потомились довго жити.
  •   НАСЛЕДСТВО
    А мы тать оправдаем, что накуролесит,
    Изгрызём своё сердце, любя и кляня.
  •   * * *
    Эти поле и лес,
    Что как сказка и дом,
  •   * * *
    Не маячня, не чортівня, а чистий кусень неба
    Допитливість мою затримав у собі навік.
  •   Д у х
    Верба не хоче плакати під вечір,
    Узбіччя ніби стереже вона.
  •   * * *
    Нам тісно на землі, як забуває Бог
    Роздати непримітні нагороди.
  •   * * *
    До сну потягне вечір за день нажиту цінність
    І девальвує махом мої думки про харч.
  •   В і д в е р т і с т ь
    Зустрінемось іще, на цьому світі.
    У сонця тут нам довго вчитись можна,
  •   Б і г
    А ви хотіли, щоб мені боліло щось?
    Щоб місця не знаходив я від кризи?
  •   Все у нас добре
    Олечко, моє ти оленятко,
    Бачиш, навкруги сніжить зима?
  •   Мені – моє

    Що міг, я пережив на цьому світі,
  •   * * *
    Життя минає, хоч для нас – іде,
    Як літечко ішло разом із серпнем.
  •   Народний поет
    Поет народний все мудрує,
    Як закосить під простака.
  •   * * *
    З Божою поміччю зробимо щось,
  •   Сльози і свічі

    Сльози і свічі, або – сльозосвічі,
  •   Падають зорі
    У ближні трави падають далекі зорі.
    Нема пожеж, бо роси скрізь лежать важкі.
  •   Сумно
    Несолодко мені і так мені фіґово,
    Що й на вершечку вишні дозріває фіґ.
  •   ЗАДИВЛЕНІ В СВІТ
    За туманом світи і все добре там видно.
    Полонених нема, трудовий там ресурс.
  •   Політ
    І зупиниться серце моє у польоті,
    Коли мрію дитячу я наздожену.
  •   Самотність в Інтернеті
    Знайди мою самотність віртуальну
    І фібрами душі мене відчуй.
  •   Я тебе читаю
    Ти хворієш, але не весною,
    Переможена ти не вином.
  •   Русалоньки
    Тепер не ті русалоньки
    Вже ходять поміж нас.
  •   Сезонне кохання
    З рання до смеркання на чужому полі
    Ми чудова пара, не чужі з тобою.
  •   * * *
    У мить важку тулитись до мистецтва
    У мене визрів тихий план.
  •   НІЧ І ПОВНЯ
    І день не йде. А ночі – повно.
    Всеукраїнський сум і ангелятко
  •   ПІД ПТАХОМ
    Дружинонька читає Муракамі
    І в роздумах про заводного птаха.
  •   ТУМАН

    Нам не можна уже без очей завидющих,
  • Переглянути всі твори з цієї сторінки