Нагрішу – подивлюся невинно.
Ти надалі – розгублено-ніжна.
Як та кров холодиться в судинах,
Так і ми – посередині тижня.

Не підвладна ні серцю, ні оку,
Ні людьми, ані псом не почута,
Ти постала відверто-глибоко,
Для зурочень – немовби отрута.

Час пішов не далеко – і нині
Невідчутно прогресу і зрушень.
Ми замісимо тісто і глину,
Наллємо солодкавості в душу.

Грань між нами небачено пружна.
Доторкнешся – насправді гаряча.
Зашарієшся нібито ружа,
А я – знехтую, нібито мачо.

Не згадаються вибрики плоті,
І забуду, що ти – ніби п’яна.
Я не знаю, де будемо потім,
А тепер – необхідна омана,

Щоб означити наше величчя
І у люди піти гонорово.
Це не просто. Ми дійсно щасливі!
Під оцим ось, небесним покровом.

2021 p