Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Нічого не змінилося з часів,
Коли молюск пурпурною ціною
Лягав на пеплос. Пурпур, мабуть, сам
Подешевів в рази. Хоча, здається,
Котурни подорожчали, але
Рука її ще пам’ятає сонце:
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Усе, що бачив я, прискорює рух мій, домів
Прилинь, до обличчя, устами своїми
Дивися далі, о дивися глибинно
Помаранчевий і синій
Кольори моїх чуттів
і вибравши спіралі час,
він ринув у місцеву прощу -
на дно духмяно гаслих трас.
Минулі виходи нестерпні
туди траплялися не раз,
та вірив він, що крізь ті терні,
Пора звідти москалів тих усіх виганяти.
Закінчилась лафа їхня, кришка вже «Кримнашу»,
Забираються усі хай у помийну Рашу.
Я дивлюсь на те, як нині москалі воюють,
Як укріплення бездумно вони в лоб штурмую
У сипучий і ніжний пісок.
Час крадеться, неначе біда
У сплетінні геройств і пасток.
Не повернеться трепетний час,
Час кохання, дивацтв, розставань,
Що розкажуть важливе про нас,
Більше – суму багряного, наперстів
Зі слів на оголених пальцях –
Аж до критичного струму.
У венах моїх більше правди,
Особливо, коли вони навиворіт –
Що ні хліба і ні сала
В хаті кумовій не стало,
Бо вечеряли ми сито
Через добру оковиту
І здорові апетити.
21.06.26
покриті часу всі червневі дні,
тече в них пустотлива каніфоль,
в кору вростають диво скрипалі,
таємний сенс від зібраних речей
несе очам рясний глибокий зміст
і квітне між граніту капріфоль,
Змією обернеться простір.
Який у світі водолаз
Пірне в глибини, як на прощу?
Який у світі чародій
Поверне запахи заснулі?
На сцену вийде лицедій,
сутностей доторком губ
спраглим, закоханим, дружнім –
творення нових сполук,
сильних, хоча й тимчасових,
повних ваги і смаку,
що стелять у серця основу
радість криштально тривку.
на гармидер вранці.
Розвелось у нас хвазанів -
самців горлодранців!
І чого ж це у природі
навпаки, ніж в люду?!
І в хвазановім народі -
бачу ту ж невгоду!
згадуючи всяке чи важливе
ще стоїть і пил виловлює з повітря
кухоль у якім бувало пиво
часоплин жорстокий і безрадний
зорі падають ніхто їх не підніме
каніфоль свої сердечні рани
змінюється все нещадні зміни
Запитала в клена:
Ну, не гарна я хіба
В одязі зеленім?
Бо не видно щовесни
Всім, кому цікаво,
В гущі листя кривини
І гілок трухлявих.
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
туди, на стежку ту знайому,
туди, де стигнуть колоски
у полі, недалеко дому.
Пшеничне поле. В тихий сум
знов починає огортати.
Це поле в серці я несу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
І д е н т и ф і к а ц і я
У віршах і в "пантеїстичній", літературознавчо висловлюючись, поемі Сергія Гупала «Маленька неказка на великому світі» оживає рідна автору Україна. Причому у творах проступає не просто тематична конкретика, пов'язана з Україною, а творчо втілена національна поетична традиція. Навіть той, хто читав поезії Сергія Гупала в російських перекладах, які пригасили стилістику, тональність, відчує, що ці поезії писав не російський поет, а український, тобто автор, який вчився більше в Т. Шевченка, ніж в О. Пушкіна, більше в М. Коцюбинського, ніж в В. Жуковського. Відразу відчувається, поезії Сергія Гупала – це твори сина іншого слов’янського народу. І це дуже важливо .
Ю.І. Мінералов, відомий російський літературознавець, доктор філологічних наук, професор Літературного інституту ім. О.М. Горького ( Із рецензії, зачитаної на засіданні державної комісії під час захисту дипломних робіт ) м. Москва, 30 березня 1990 року.
І для чого ідентифікація?
Бо ж удома я знову шпигун…
ЦРУ? ФСБ? Чи є рація?..
Де ж ту правду почути нагу?
Чом диплом так мій муляє декому –
Вилізає із часом. І ось
Парникове захвалене мекало
Патетично й собі завелось.
І немає інакшого напрямку.
Протоколи я їхні читав.
Провалилася "членськими" лапами
Не земля – пустобреньку слюда.
То куди ми тепер чимчикуємо?
Я ж не цап-відбувайло для тих,
Що постали тепер «вирахуями»
І забули про сором і гріх.
Прислужилися, щоб видаватися, –
Приспілчанська найвища мета.
А для мене вона -- винуватиця.
Це від неї моя самота.
Самотів я не вперше. І з досвідом
Українно на світі живу
І гуляю з Пегасом удосвіта,
І видибую тему нову.
Де «писателі» гострять ножі,
Не вишукую премій і посвідки,
Я ж – реальний. Вони – міражі.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
