Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  

  Вірші, проза, аналітика, огляди
Лариса Пугачук (1967)
пройти крізь рай
намилувавшись вдосталь
світлинами наповнившись ущерть
любові трунком розчинити щем
залишити на пам’ять тиші дотик
і усміхаючись піти за край

Отримані вами коментарі| Залишені коментарі| Інші коментарі

Коментатор Сонце Місяць, [ 2019-02-17 19:45:58 ],
на сторінці твору     "Я – свідок"   Пугачук Лариса

в умовах російської агресії, під завісу пропаганди,
що вже котрий рік по всьому світові кричить, начеб насправді
’на Украінє’ громадянська війна, тобто, українці вбивають росіян -
забороняти російську мову і таки починати за неї - реально вбивати -
було би ну не дуже мудро, правда?
а ще існує певна кількість ’міжнародних’ організацій
а-ля ’Human Rights Watch’ - чули про такі?
регулярно шлють в усякі ООНи свої звіти
про утискання прав людини ’в/на Україні’
поцікавтеся, хто фінансує ті всі організації...

Україна йде найтоншою линвою, але йде

у тому самому Харкові, де я сам живу з 2008го
за часи російської агресії, української мови
просто на вулицях, у закладах, супермаркетах тощо
побільшало відчутно, й більшатиме надалі
це об’єктивні речі, про які теж можна свідчити.

а щодо зрусифікованості, так ой леле - сотні років старалися з усіх сил
і далі стараються з усіх сил

але українська мова, тим не менше, як бачите є, існує,
ми нею спілкуємося, і не лише ми, тут, і не лише тут

бо Ще не вмерла України, ні слава ні воля, о Ларисо
Коментатор Володимир Бойко, [ 2019-02-17 21:03:11 ],
на сторінці твору     "Я – свідок"   Пугачук Лариса

І губить нашу націю ніяк не радіація,
Не знавіснілі ордища підступних ворогів.
Страшніше окупації моральна деградація,
Суцільна девальвація ідей, людей і слів
Коментатор Лариса Пугачук, [ 2019-02-17 21:37:31 ],
на сторінці твору     "Я – свідок"   Пугачук Лариса

я б сказала, що правда в кожного є: у продавчинь своя, у діток, котрі їдуть з України, своя, і в мене своя, коли я переважно хочу чути українську мову в Україні, не заперечуючи вкраплень іноземних мов
Коментатор Лариса Пугачук, [ 2019-02-17 21:50:52 ],
на сторінці твору     "Я – свідок"   Пугачук Лариса

Вбивати людей за мову - це злочин. Як і за іншу віру, як і за багато яких інших інакшостей.
У забороні інших мов теж не бачу сенсу. Ну а обов'язковість української мови у всіх державних та навчальних закладах через покоління-два мусить дати результат.
Миттєвого переходу на українську, звісно не буде. Як і, сподіваюсь, повної відмови від російської мови в Україні.




Коментатор Іван Потьомкін, [ 2019-02-18 12:46:24 ],
на сторінці твору     "Я – свідок"   Пугачук Лариса

Як на мене, Україна по-справжньому стане самостійною, коли всі, як вимагає Конституція, розмовлятимуть українською.
В Ізраїлі в Кнесеті спілкуться тільки івритом. Араби звертаються до юдеїв на івриті.
Коментатор Вікторія Торон, [ 2019-02-18 14:11:33 ],
на сторінці твору     "Я – свідок"   Пугачук Лариса

Яку то мужність треба мати, щоб розмовляти українською в Україні! Не раз переконувалась. Комусь розказати -- не повірять. Ви добре відповіли тій жінці, Ларисо. А серед молоді -- також різні, не треба мати ілюзій.
Коментатор Лариса Пугачук, [ 2019-02-19 11:12:21 ],
на сторінці твору     "Я – свідок"   Пугачук Лариса

є таке, Володимире... дякую за відгук
Коментатор Лариса Пугачук, [ 2019-02-19 11:18:16 ],
на сторінці твору     "Я – свідок"   Пугачук Лариса

Державні і навчальні заклади обов'язково повинні перейти на українську. Відносно "всі і всюди" то вже занадто, мабуть. Людина в приватних сферах вільна розмовляти, якою хоче мовою.
Коментатор Лариса Пугачук, [ 2019-02-19 11:30:29 ],
на сторінці твору     "Я – свідок"   Пугачук Лариса

Дивлячись де, Вікторіє. Я виросла в селі на Хмельниччині і там мовне питання не стояло ні в радянські часи, ні тепер. Рідна мова - українська, це на автоматі, як і знання російської і її використання при потребі. Нічого поганого в знанні іноземних мов нема.
Я живу в Росії вже 34 рік і російська мені рідною не стала попри те, що тут розмовляю тільки нею. Звідси роблю висновок: українці, котрі змалечку мали за рідну мову російську, українську рідною теж не признають, бо рідне - то з дитинства, від роду. Я б навіть зрадою назвала таке перекидання. Але користуватися українською спокійно можна і вони мусять це робити, бо ж в Україні живуть.
Коментатор Сонце Місяць, [ 2019-02-19 17:35:58 ],
на сторінці твору     "Я - свідок"   Пугачук Лариса

наразі оцей фрагмент скоріше про людський розпач, Ларисо
так, війна не розбирає, хто там ходив чи не ходив на мітинги
але те, що жителі України, які розмовляють українською,
тікають саме до Росії, це красномовне свідчення, мабуть

але є інші свідчення, від тих, хто втікали в західному напрямку
хай би навіть не розмовляли українською
їх навіть, чисто статистично, більше в рази, як не в десятки разів, чомусь
Коментатор Галина Михайлик, [ 2019-02-19 23:18:12 ],
на сторінці твору     "Я - свідок"   Пугачук Лариса

Ці рани, ці процеси ще роки і десятиліття відгукуватимуться... як десятиліттями і століттями мішався той казан...
Коментатор Вікторія Торон, [ 2019-02-20 01:48:08 ],
на сторінці твору     "Я – свідок"   Пугачук Лариса

Тут Ви самі собі протирічите. З одного боку, Ви кажете, що вони повинні говорити українською, бо в Україні живуть, з другого – російська їм рідна, бо чули її змалечку, і «перекидання» на українську для них буде «майже зрадою». Має бути або одне, або друге. Інакше виходить замкнене коло. Чим бульше вони чутимуть російську, тим більше вона їм буде «рідна», чим більшому числу людей вона «рідна», тим більше її буде чути.
У мене інший досвід. Мої бітьки --- з Вінницьких сіл, але, як уся міська українська інтелігенція, були зросійщені, тому можна сказати, що я виросла у російськомовній сім’ї (російські колискові і т.ін.), до того ж ходила до російських дитсадків, школи. Хоча пізніше, у п’ятому класі, і була переведена до української (ми переїхали в інший район міста), вдома все одно усі розмовляли російською. Єдина засмічена суржиком українська, яку я чула, була в селах, куди я часом приїжджала до бабусь. Так було, мабуть, років до 20-ти, доки мама, пам’ятаю, якось не сказала: «А чому це ми, українці, розмовляємо між собою російською?». І тоди все змінилося. Я до того, що потрібно не стільки «змалечку чути» (бо я змалечку чула майже виключно російську), скільки зробити свідоме вольове зусилля. А чи зробиш ти це зусилля, чи ні, залежить від того, чи ти дійсно вважаєш існування свого народу принципово важливим. Якщо ні, то й знання української (і навіть деяке використання її) не мають значення. Я більше поважаю того, хто намагається постійно й усюди на території України користуватись українською, нехай і з помилками ( а це дійсно вимагає неабиякої сили волі і нечутливості до насмішок), аніж того, хто з легкістю перескакує туди-сюди, хвалячись своїм досконалим знанням обох мов і тим, що для нього через це «мовного питання не існує». Каюсь, в мене самої не завжди вистачає на це сили.
Щойно прочитала Вашу відповідь на перший коментар. У продавчині і тих студентів відповідь одна на всіх – їм питання про те, чи існуватиме українська мова (а з нею і український народ) -- «по барабану». Оце і є їхня «своя» відповідь, дуже проста.
Коментатор Вікторія Торон, [ 2019-02-20 05:46:02 ],
на сторінці твору     "Я - свідок"   Пугачук Лариса

Мені дивна ця її логіка. Вона хоче сказати, що бомбили особисто її або конкретно її дитину? А "для чого" бомбили цивільне населення Німеччини, яке, можливо, також не було винне? Ні для чого, а тому, що звідти прийшла війна, і тому що ніхто не мав можливості питати в кожного окремо: "Чи ви голосували за Гітлера, чи ні"? Нагадайте їй, як сепаратисти вели свої обстріли із жилих районів, щоб туди ж їм приходила відповідь і кількість жертв серед цивільного населення множилась. І нехай (м'яко кажучи) не вдає наївність. Вона зі своєю дочкою живуть, а 10 тисяч українських хлопців -- вже ні.
Коментатор Лариса Пугачук, [ 2019-02-20 11:18:57 ],
на сторінці твору     "Я - свідок"   Пугачук Лариса

свідчень більше,так, а скільки людей куди кинулось за порятунком, колись дізнаємось по статистиці...

і - так, оцей фрагмент дійсно про біду людську і про те, що війна не розбирає, хто за кого, а шматує всіх підряд
Коментатор Лариса Пугачук, [ 2019-02-20 11:19:57 ],
на сторінці твору     "Я - свідок"   Пугачук Лариса

так, Галю
Коментатор Лариса Пугачук, [ 2019-02-20 11:55:12 ],
на сторінці твору     "Я - свідок"   Пугачук Лариса

Ну да, німцям відмовлено було в праві на горе, незважаючи на те, винні вони були чи ні. Вони мовчки оплакували своїх дітей, поки ми голосили на весь світ за своїми втратами.
От і донеччани і луганчани хай виють мовчки, не зважаючи на те, винні чи ні. Закрийте рота, донбасчани, права на співчуття у вас нема. Ви не українці. Ви - німці.




Коментатор Вікторія Торон, [ 2019-02-20 12:24:26 ],
на сторінці твору     "Я - свідок"   Пугачук Лариса

Співчуття є, але Вас не насторожує те, що ці люди не відчувають ніякої провини за те, що сталось, не визнають ніякої своєї відповідальності? Десятиліттями вони жили в Україні, наче окрема держава, глузували з неї (у трамваях -- «Нет денег, плати гривнями»), вибирали тих, хто заважав Україні стати реально (а не на папері) незалежною. Те, що населення Донбасу в більшості своїй не вважає себе ні в чому винним і не бере на себе ніякої відповідальності, факт загальновідомий. Тому й точаться увесь час суперечки, чи дійсно він Україні потрібний, той Донбас, чи він вартий тієї ціни, яка за нього платиться. Для чого публікувати ще раз типову точку зору типової обивательки, яка так нічого й не зрозуміла, крім того, що їй особисто і її дочці було погано? Вона питає: ««А за что меня?». Хоча б за те, що ти мову знала, але, я впевнена, ні разу нею не скористалась. Можливо, це комусь би нагадало про те, що Донбас – частина України, а не філія Росії.
Коментатор Лариса Пугачук, [ 2019-02-20 13:57:31 ],
на сторінці твору     "Я - свідок"   Пугачук Лариса

Відповідаю не для захисту донбасчан, а задля правди:

- покажіть будь ласка, масові публікації на ПМ, де відображені відчуття біженців, оскільки Ви питаєте "для чого ще раз публікувати типові...";
- поставте в один ряд з донбасчанами всіх українців, що голосували "не за тих"... і внесіть зміни до Конституції, де поки що вказано, що кожен громадянин має право на вільний вибір;
- якщо Ваша думка про те, що хтось має право вбивати людину за те, що вона "знала мову, але не користалась нею", є типовою, тоді нас чекає Нюрнберг;
- судити можна конкретних людей за конкретні вчинки, і ніяк інакше.
Коментатор Вікторія Торон, [ 2019-02-21 04:23:34 ],
на сторінці твору     "Я - свідок"   Пугачук Лариса

Відповім на перше питання. ПМ – взагалі, мабуть, не є сайтом для політичних дискусій. Я дивуюсь, що нам обом ще не закрили роти. Зате у соціальних мережах (ФБ та інших) роками, від самого початку війни, донбасці висловлюють усе, що думають, як і решта українців. Кожен має можливість, і вони користуються нею вільно й досить агресивно. Я сама не раз спілкувалася з ними у коментарях під різними політичними статтями, так що рівень їхньої політичної свідомості мені добре відомий. Підіть також на youtube, там повно їхніх виступів – біженців і кого завгодно. Як я вже казала, вона висловлює точку зору рядової обивательки з Донбасу, яка випадково потрапила у приціл історії, але яку нічого не цікавить, крім неї самої (і ваги її дочки).
Всі решта питань, вибачте, не варті відповіді, тому що вони не мають сенсу. Ніхто цю жінку не карав, не судив (до чого тут Нюрнберг?), ніхто й не збирається цього робити. Ніхто їй не забороняв голосувати, за кого вона хоче. І мовою ніхто її не може примусити користуватись, так що не спотворюйте мої слова. Просто якби вона хоч трохи користувалась нею або голосувала обдумано, не проти інтересів своєї країни, це показало би, що рівень її свідомості вищий, ніж в інших. Тоді б не було оцього питання: «За що мене?». Я не є кращою за неї. Я на її місці так само би боялась і плакала, і лягала б на землю, і тікала би (тільки в протилежну від Росії сторону). Це все нормальна людська поведінка в таких умовах. Єдине, чого б я не робила, це не питала би – «За що?». Я би розуміла, що свідомо чи просто через збіг обставин опинилась у складі 5-ї колони, яка десятки років діяла проти інтересів власної держави, і усе це – закономірний результат. Може, я би картала себе за те, що не виїхала звідти раніше, якщо мала таку можливіть, а як ні, то й ні. Коли вона вкотре буде проголошувати своє чергове «за що мене?», запитайте її: «А за що розрізали живіт, напхали піску й втопили депутата Рибака і ще двох хлопців (один просто приїхав до своєї дівчини?). За що вивезли в поле й розстріляли подружжя Кулешів? За що Ірину Довгань прив’язали до стовпа, плювали на неї й били ногами?». Ще є десятки таких запитань, але нехай вона відповість хоча б на ці. А ви нам напишіть її відповіді, якщо захочете. А ще краще – дайте нам точку зору матерів та дітей волонтерів, убитих на своїй землі, які також довіку будуть питати «за що?». Закінчую писати на цю тему, доки редакція дійсно не поклала цьому край.
Коментатор Вікторія Торон, [ 2019-02-21 05:45:24 ],
на сторінці твору     "Я - свідок"   Пугачук Лариса

Забула додати: є чудові статті Олени Степової, вірші Тетяни Малахової, є грунтовний аналіз цієї війни правозахисницею з Донбасу (на жаль, забула прізвище)...Є багато інших, хто там був або є і все це пережив, чиї погляди -- більш виважені й об'єктивні, які не виходять тільки з того, "як мені було погано".
1   ...   79   80   81   82   83   84