1966рік. Тихо і непомітно побачила світ маленька книжечка перекладів українською мовою сонетів Вільяма Шекспіра, які блискуче виконав Дмитро Паламарчук. Але їй судилося велике майбутнє - до сьогоднішнього дня ці твори в українському звучанні вважаються найкращими і найповнішими, оскільки Україна не багата майстрами, що бралися за переклади "Сонетів".

Моїх думок жагу втоляєш ти,
Як землю - хмара зливними дощами.
Мені з тобою миру не знайти,
Неначе скнарі з любими скарбами.

То гордий він, то схопиться вві сні,
Наляканий видіннями страшними,
То пхне червінці в сховища тісні,
То між людей ладен бряжчати ними.

Так я живу і в пеклі і в раю,-
По зустрічі настане знов розлука,
І біль тупий, спустошення і мука
Увійдуть в душу стомлену мою.

Ітак щодня - до розпачу й знемоги:
То я - багач, то я - злидар убогий.

Про всяк випадок нагадаю, що сонет - це чотирнадцятирядкова віршова форма, яка складається з двох катренів (чотиривіршів) і двох терцетів (тривіршів). Це класичний італійський сонет. А як ж виглядають твори Шекспіра? Шекспірівський сонет - це та сама чотирнадцятирядкова форма, але являє собою поєднання трьох катренів і фінального дуета (двовірша). Що ж, кому що подобається.

Напевно, немає того, хто б не погодився з афоризмом, сформульованим Жуковським: перекладач у прозі - раб, перекладач у поезії - суперник. Так, не просто перекладач, а свого роду імпровізатор, що потребує бездоганного знання мови і володіння віршем.

Ну й кинь мене - найгірше учини, -
Я все-таки не знатиму розстання,
Бо вік сягне мій лиш далечини,
В якій зупинеться твоє кохання.

Тож не боюсь найбільшого із лих,
Коли в найменшому - моя могила.
Від примх твоїх, твоїх учинків злих
Мене ласкава доля захистила.

Несталістю мене ти не зведеш,
Бо я живу лиш до твоєї зради.
Любов і смерть - мені одне і те ж,
Як тут і там є джерело відради.

Та радощів без смутку не знайти,-
Чи ж певен я, що вірна зараз ти?

Так ось про вправність Д. Паламарчука. (Оскільки Шекспіра в оригіналі я не читала, то повіримо на слово іншим - людям, компетентним у цьому питанні.) От як, наприклад, у сонетах 135 та 136 автор обігрує слово "Вілль", яке вживається в кількох значеннях: ім'я (скорочено від Вільям) і "воля", "бажання", "хіть", "примха".

Авжеж, волити волі всі ми вільні,-
То ж Вілля мати серцеві не гріх,
Нехай же вічно буде тільки Вілль в нім
Додачею до всіх волінь твоїх.

Чи ти, чиїх волінь безмежна сила,
Не вволиш волі - хай волає Вілль?
Чи, може, іншим серця ти вділила
І вільно Вілля витиснуть відтіль?

Безмежне море до свого привілля
Прийма й дощі в солоне лоно хвиль.
Тож будь і ти прихильніша до Вілля
І власну волю увелич на "Вілль".

Не відмовляй мені і серцем смілим
Вінчай усі свої воління Віллем!

От саме відтворення цієї гри і дає уявлення про рівень виконаної роботи. Зауважу, що багато перекладачів відмовились перекладати цю гру, обмежуючись приміткою.

Як видавсь я душі твоїй немилим,
Заприсягни нечулій і сліпій,
Що звусь я Волею, Волінням, Віллем,
То й маю залишитися при цій.

Доповнивши твого чуття скарбницю,
В числі волінь твоїх хай буде й Вілль.
Не важить там нічого одиниця,
Де множество зійшлося звідусіль.

Хай буде в велелюднім тлумі тому
Вілль, мов кукіль серед поживних зіль,
Аби в очах лишень і в серці твому
Щось важив той малопримітний Вілль.

Люби лиш волю - й перед світом цілим
Мене любитимеш, бо звусь я Віллем.

Без сумніву, Дмитро Паламарчук - перекладач талановитий. Але робота такого великого масштабу не могла бути виконана на одному рівні - є переклади кращі й гірші. Але ці твори стали великим надбанням нашої літератури.

Ну, хто ж колись повірить в ці слова,
Хай щиро цноти в них твої відбиті?
Мій вірш, як напис на могильній плиті,
Твоїх ціннот усіх не відкрива.

Коли б красу твою неповториму
Зумів я повністю відбити враз,-
Сказали б люди:"Бреше віршомаз,
Сю вроду він списав із херувима".

Взяли б на кпини зжовклі папірці,
Немов дідка, що ласий на похвали.
Та й казкою б нікчемною назвали
Усе, що бачим на твоїм лиці.

А хай твій син в далекі дні сягне ті,
Ти житимеш і в синові, й в сонеті.