Ярослав Чорногуз

Ліліана Косановська м.Львів

***
Млосні пахощі кави
Чи серпанки надій? -
Бачу очі смагляві,
Профіль різьблений твій.
Щось закличне й лукаве
В дивнім вигині брів.
Запашніше від кави
Усміх твій заяснів.
Ніжна музики повінь
Нас обох залива.
Погляд твій загадковий
І солодкі слова.
Філіжанками кави
Час між нами потік.
Дивні очі смагляві
Вчарували навік.
Млосні хвилі напою,
Мерехтіння свічок,
З філіжанки одної
Пригубили удвох.
Пригубили, мов долю,
Мов забуті думки
Золотого напою
Оксамитні ковтки.
Золотого, п'янкого,
Наче сонця поклін,
Та миліший від нього
Губ солодких кармін.
В ці хвилини пророчі
Дещо тісно словам.
Лиш смарагдові очі
Мов цілющий бальзам.
Не боюсь, що злукавив,
Що у пастку завів.
Дивні очі смагляві
мов з омріяних снів.
Оксамитовим чаром
Перша зірка зрина.
І зітхала гітари
гомінлива струна.
(Ось така світанкова пісня закоханих. Витончено. В.Л.)

Назар Федорак (м.Львів)
Літо Робінзона

1

Романські куполи твоїх грудей
Хитаються в середньовічнім вітрі.
Монашество - мурашество руде -
Зникає геть із нашої палітри.

Блакитна мла, алхімія слюди -
Вкривають фрески стужавілі стегна.
Предовгий піст не входив я сюди,
Лише моливсь недремно і святенно.

Тепер - уже. Астрологічних див
Нагаптувавши в килими доволі,
Тебе - згадав, і мав, і полюбив.
Немов тоді - в доісторичнім полі...

* * *
Немов тоді, в доісторичнім полі,
Болів і вив, а мовити не вмів,
Коли стрибали дні і ночі голі,
Як ти і я, та тільки теж без слів...

О, скільки шкур я вискуб у німоті
Живих ведмедів, тигрів і пантер,
Вслухаючись у їх широкороті
Жасні відлуння підсвідомих сфер!

І скільки різав неслухняні губи
Вогнем і кігтем, бо ніяк не міг
Сонорним звуком просте слово "люба"
Почати біля найдорожчих ніг.


2

А по ночах пишу тобі листи,
Не на папері - відсилаю небом.
Ця електронна (Господи, прости)
Зірчаста пошта - з покоління Феба.

І кожен промінь - то питання "як?"
Його згасання - то питання "де ти?"
А видиш місяць? То питальний знак -
Один-єдиний на усю планету.

Чи ти отримала, чи прочитала, чи...
(зриваюся, мов із каната, з ритму)
А втім, не прокидайся і мовчи, -
Накритий небом я, і ти накрита...


* * *
Накритий небом я, і ти накрита,
Лише... фасоля вигналась і там
Дірявить небо - хоче вище жити.
До речі, а чи жити вище нам?

Ходімо догори по фасолинах,
Як їжаки мандрують по грибах,
Тримаймося за пісню солов'їну,
Аби не впасти вниз - комусь на дах.

Направду, не до вишуканих віршів,
Коли склепіння ближчає щокрок,
Вже видно й дірку в небі, та найгірше,
Що в неї не пролізе й огірок.

Людмила Таран (Київ)

ВОНА

Від брів до підборів -
                  любовний гобой задихнеться
На пристрастній ноті.
                  Ніхто не повірить у страх
Її перед кожним, хто пахне мужчиною, манить
                  Оманою сили і щедрості.
Клинчик жіночий
       тріпоче між складок, але розпаношений страх
Жене її пріч од спокуси гріховної плоті.
Задихана, втиснена в темний, глухий гобелен,-
Лиш гупання серця. А гріх прибуває, одначе -
Не в тіло, а помисли,
                  що потаймиру плекає,
Розводить у снах, у підводних
                  зачаєних мріях.
Позбутися плоті чи серця? Чи мозку, який
Спливає жадібними соками яви-уяви?

Вона вся розчахнута страхом
                  і млостю. Летить
На груди метелик.
                  із рильцем
                          в пушку
                                    золотому.

(Чарівно. Людмило пришліть нам своє фото. І ми навіки пришпилимо його на нашому мистецькому паркані.В.Л.)

Михайло Снежик

1
На березі озера срібного
Богиня воді усміхалася,
Волосся торкалася мідного,
Пір'їнами вій милувалася...
2
Рікою гарячого олова
Ковзнув я до неї по травах,
Вінок опустивши на голову,
Вчинив на красу німфи замах...

Суничні уста доні Хаосу,
Прикрив поцілунком каленим.
Й осанну промовивши Еросу,
Пішов собі лугом зеленим.