вітер сьогодні — як велетенський змій
лютує звивається
обпікає сам себе коли скручує власне тіло
у нові та нові кільця
а всередині них — вихри
зароджуються і не зникають просто
з розпадом кілець
нипають землею здушують все живе
що трапляється дорогою —
і звільнені душі живого підсилюють вітер
скріплюють та звеличують
а якщо вихор вже мертве здушує —
віддає тому трохи своєї сили
наче вибачення
і йдуть за вітром вбиті мерці —
вірний йому почет

вітер сьогодні — як людина у відчаї
а молитва моя — що мотузка
ні петельки у ній
ані руху

04.11.24

теперішньому передує майбутнє
воно як заспокійливі ліки
що їх необхідно випити на ніч
аби заснути

і так щодня:
майбутнє у чайній ложці
а у ньому — криве відображення
моє і лампочки на стелі —
тінь та іскра

03.11.24

кожен день забирає трохи більше
аніж дає
це і є старіння
я подолала вершину життя
не зауваживши її
бо у моєму рівнинному краї
всякий горбок буде вершиною
тут навіть кроти утаємничені
у справу гороутворення

бути ніким означає бути пласким
але й цьому треба вчитися

01.11.24

світогляд скидається на взуття
кожен обирає для себе
чи зручний а чи модний
такий щоб здаватися вищим
такий що дозволяє пройти будь-де
такий що в ньому тільки в домовину кладуть
тут головне аби по нозі

навіть влітку ніхто не ходить босий
але і не вкриває землю килимами
достатньо однієї пари взуття
щоб обійти цілий світ
і не зрозуміти його

01.11.24

що є причиною мінливості світу
я щодня вимірюю його показники
а вони стрибають наче зайці
стрілка приладу тремтить
як листок вітряного дня
я у відчаї
нічого не розумію

та якщо заховати руки під пахвами
а ноги сплести вузлом
причина неспокою
що розхитує світ
намацає саму себе
і знерухомить

01.11.24

дорога між причиною та наслідком кривуляє
губиться у траві та чагарях
аж здається що її немає зовсім
а коли вигулькує — я не певна
чи це та що була пропадала
а чи нова
до мене — від незрозумілого початку
від мене — до непередбачуваного кінця

цю дорогу хтось розрубав на шматки
та недбало розкидав

посічені непідйомні —
я не подужаю
я не подужаю
тут плутаються добро та зло
тут відповідальність гойдається на високій гілці
присвічує вивірці що гризе горіха
а земля — у темряві

нема ради —
видряпуюся на верхівку дерева
звідси бачу Закон:

біля кожного джерела — кам'яний велет
з твоїм обличчям

26.10.24

життя це такий звір
кожна ворсинка якого іншого кольору
кожен зуб якого іншого ступеня гостроти
кожен звук якого заглушливий
цей звір знає багато пісень
і співає їх одночасно

звісно я все вигадую
бо що можу розказати про життя
сидячи у нього в животі
і наслухаючи бурчання по тих
кому пощастило менше за мене

і все ж думаю
що це неймовірний звір
спритний сильний та гарний —
таким бачу його збоку
через ґрати друкованих рядків

25.10.24

наближаюся до вечора
наче до водоспаду
кінець дня оглушує мене
метелик делікатним порухом крила
штовхає вниз —
ніч
ніч
ніч

ніч це не визволення
а концентрована втома
яка витискає повітря з легень

25.10.24

тіло не знає спокою
наче човен посеред хвиль
гойдається аж підстрибує
душа у ньому веслує навстоячки
без сну без спочинку
вітер бавиться її серпанковими шатами
але раптом лякається

на плесо спустився туман
човен — порожній

24.10.24

якщо думка тікає — не затримуй її
бо вона — немовби листок
створена аби збирати для тебе по дрібці
солом'яне світло
і вертатися до земляної імли

а восени стаєш деревом
яке пізнає бездумну тишу —
прозору та неспокійну як вітер
що висмикує тебе з корінням
з ґрунтом навколо нього
і несе мов перекотиполе
до найближчого виярку

і ось ти вже сам — думка
з якої земля випила сонце
а тоді викинула зі своєї голови

24.10.24

сьогодні — це кімната
замкнена зсередини
у ній сидимо ми вдвох
дивимося одне на одного
часом у вікно
тут немає меблів
але так затишно —
від самого знання
що на дверях надійний замок

сонце сідає — довшають наші тіні
деруться на стіни
ніби змагаючися хто вище —
у кімнаті стає гамірно

приходить ніч
оголошує нічию

а коли засвічуються ліхтарі
виявляється
що тіні поснули
зімкнувшись в обіймах

а ми вештаємося порізно
кожне у своєму сні

24.10.24

твоє обличчя це символ
воно означає все і не означає нічого
я люблю його і мені до нього байдуже
воно — красиве і незугарне —
є плодом спільної праці
часу людей і випадковостей
звісно найбільше зусиль доклав ти
та залишив найменше слідів

я не можу подумки відтворити його
але на це здатна глина
що береться кірочкою на моїх руках —
сприйнятлива та невразлива до помилок —
подібна до тебе

23.10.24

почуваюся в небезпеці
порожня дірява ніби сопілка
хтозна
може мене зробило якесь хлоп'я
для дослідження свого дихання
та світу звуків
вони вириваються з її отворів
наче хижі звірі вислизають
з-за ґрат клітки
ласі до тиші
ласі до тепла
вони вимітають своїми хвостами
мій останній спокій
такий схожий на пил
і несуть його на своїй шерсті
у широчінь

а ти цілий
зціпивши рота
муркочеш ніби кіт
пісеньку без початку та кінця
твій звук не вилітає наче куля
а кружляє пушинкою
яка носить в собі насіння
та шукає місцини
де б їй упасти

хочу притулитися губами до твоєї шиї
хай звук не блукає манівцями
хай проростає тут
у моєму горлі
хай залатає своїм триванням
його загроженість від світу
його власне зло

23.10.24