1

почуваюся в небезпеці
порожня дірява ніби сопілка
хтозна
може мене зробило якесь хлоп'я
для дослідження свого дихання
та світу звуків
вони вириваються з її отворів
наче хижі звірі вислизають
з-за ґрат клітки
ласі до тиші
ласі до тепла
вони вимітають своїми хвостами
мій останній спокій
такий схожий на пил
і несуть його на своїй шерсті
у широчінь

а ти — цілість
зціпивши рота
муркочеш ніби кошеня
пісеньку без початку та кінця
твій звук не вилітає наче куля
а кружляє пушинкою
яка носить в собі насіння
та шукає місцини
де б їй упасти

хочу притулитися губами до твоєї шиї
хай звук не блукає манівцями
хай проростає тут
у моєму горлі
хай залатає своїм триванням
його загроженість від світу
його власне зло

2

якщо думка тікає — не затримуй її
бо вона — немовби листок
створена аби збирати для тебе по дрібці
солом'яне світло
і вертатися до земляної імли

а восени стаєш деревом
яке пізнає бездумну тишу —
прозору та неспокійну як вітер
що висмикує тебе з корінням
з ґрунтом навколо нього
і несе мов перекотиполе
до найближчого виярку

і ось ти вже сама — думка
з якої земля випила сонце
а тоді викинула зі своєї голови

3

тіло не знає спокою
наче човен посеред хвиль
гойдається аж підстрибує
душа у ньому веслує навстоячки
без сну без спочинку
вітер бавиться її серпанковими шатами
але раптом лякається

на плесо спустився туман
човен — порожній

4

дерево не обирає
воно росте на захід та на схід
на північ та на південь
воно росте вгору та вниз

кожна його гілочка знає
що вона — дерево
навіть коли стає тонкою мов голка
і губиться у синій копиці світла
навіть коли не бачить себе
у примарному сяйві зірок

я ж лишила від себе цурпалок
що так міцно заснув
аж не чує
як безсоромні мокриці
лоскочуть йому черево

5

на стіні достигає колір сонця
сонцю так мало потрібно аби бути
кожна його смерть ілюзорна
а віддалення не означає відчуження
на сонце можна покластися
навіть його безтілесні кольори живлять
хоча і тепло його теж безтілесне
витягнене у тонку пружну нитку
скручене клубком у твоєму животі

на стіні вистигає колір сонця
лимонний медовий жовтогарячий
стають мертвотно білим
з товстими прожилками синіх тіней
в їхніх хащах зароджується ніч —
павутинка настільки тонка
що не рветься лиш під вагою снів

а що рождається в тобі
де завжди ясний день

6

є слова
промовляючи які
заперечуєш їхній зміст
кажеш "я мовчу" — і порушуєш мовчанку
кажеш "тут така тиша" —
і розбиваєш тишу на друзки
кажеш 'я люблю тебе" —
і переводиш почуття на рівень граматики
де існують підмет присудок і додаток
та простий зв'язок між ними
у цьому реченні додаток — другорядний член
а підмет — головний

слова це другорядне
але й таке що плодоносить

казатиму для того щоб було
а не зникало

7

я пропустила момент
коли бульбашку надимали
тож не потрапила досередини
тільки спостерігала збоку
як люди стрибають
у веселковому світі

коли ж ця булька луснула
я не зайняла черги до наступної
а стала перед дуплом старого горіха
вдивляючись у його темряву
може вона колись впустить мене до себе

озирнулася
чи не шикуються люди за мною

ні
все гаразд

8

хвиля набігла — хвиля відійшла
остання перед безвітрям

і стало просто
море як годинникове скло
риби як стрілки що завжди показують
правильний час
на дні морський чорт з ліхтариком на чолі
досліджує механізм

там звідки хвиля пішла
лишилася порожнеча
якраз мені впору

9

павук вдає мураху
метелик вдає листок
гусінь вдає гілочку
та я їм вірю
вони пізнали себе настільки
що стали здатними на обман

втеча або вбивство не принижують
малість не обтяжує
а вітер тільки підштовхує вперед

їхня сумирність сповнена гідності
а гідність проростає з любові до життя

смерть не лякає
адже їхні тільця
не гартовані випалом
перетворюються не на сміття
а на глину

яка знов оживає від декількох крапель дощу

10

всяке наближення має природну межу
любов це плече до плеча
а не серце до серця

шляху до сердець не існує
їм не потрібні гості та пожильці
вони заковтують ріки крові
та випльовують ріки крові
без спочинку без жалю до себе
серця не мають часу ані на що
окрім життя

все простіше зі шкірою
вона ввічлива вона конформна
вона запрошує до зв'язку
і часом проклинає серце за те
що так непристойно паленіє

емоції немов протуберанці
вихоплюються з дикого нутра
через очі ніс та рот

підставляю закрите руками обличчя
для поцілунку