За спиною жахіття, полум’я та спалахи війни.
У снах назавжди привид тих, що кращі з нас.
Не випалить напалмом з пам’яті, як гинули вони.
Пече металом в пам’яті «калина в лузі», що єднала нас.

Рятую душу, розум, совість тим, що діяв я як слід.
Та топлять мене сумніви про те, де я не встиг, не зміг.
Чекаю тиші на могилі, сліз ковтаю я гарячий лід.
Міксую Океану «Мить» та спогади про чоловічий сміх.

Тим часом десь на захід від Карпат
Під серцем носить дівчина Моє.
Їй обіцяв не стати в список незворотних втрат.
«До губ її півкроку», - в голові снує.
Ій сниться як по Львову знов та знову
«Гуляєм з Левами ми в ароматі кави»
Кричу у ніч: «Співати б дочці колискову!»
Назад за ноги тягнуть браття, що здобули слави.

Я мамі обіцяв: «Ти не хвилюйся, я буду писати».
Збрехав. Пробач. Живий.
Там, там, де я був... повір... найкраще б помовчати...

2022

Світанок чи схід сонця дотліває?
Як знати що то за пора доби?
Ні старту ні мети в часу немає.
Добра і зла смиренні ми усі раби.

Та грець з ним часом, розібратись би з собою.
Де все ще я, а де вже шрами від війни?
Мільйони душ, сердець, очей, що спалені війною,
Шукають істини у попелі вони.

Як знати де добро ще наше?
І як побачить що оце вже зло?
Коли малим був то чинив інакше,
Питав у мами правду і тепло.

То може скажеш мені, Мамо, і сьогодні?
Коли ж я став убивцею вкінець?
Стояв над тілом ворога напередодні,
Емоцій нуль, лиш трохи втіхи як летів свинець.

Чи вбивця той хто подає патрони?
Чи співучасник в тому грошовий донат?
Чи є вина на тих хто снаряжає ешелони?
Як зручно думати що я лише солдат.

Героям слава? правду кажеш друже.
Але, скажи, чи ти у них питав,
Як жити далі коли смерть стає байдуже?
Своїх, чужих, цивільних чи застав.

Не чути ніг від втоми - то дрібна незручність.
Не чути совісті - оце вже інвалід!
Збагнути посмішки своєї штучність,
Мій клятий чорний гумор так мені огид.

Тож, Боже, подаруй мені ненависть.
Дай, Боже, мені чесності ковток.
Собі зізнатись що я чесний вбивця,
Навіть тоді коли не я тисну гачок.

Закрий вікно, зроби тихіше музику, послухай.
Мій досвід емоційний про війну.
Забрать до себе просиш у підрозділ.
Тим самим необачно збільшуєш ціну.
Ту ціну що вже платить кожен з нас щоденно.
Тягар що до кінця нам всім носить.
Ти вибач, друже, я втомився фіксувати втрати.
Я не стягну прощення і в твоїх близьких просить.

Я розумію, ззовні все це просто виглядає,
Я все зробив щоб воно мало саме такий вид.
За гумором ховати божевільну правду.
Я так нещирісттю тією сам собі огид.
Братан, я зовсім не хотів тебе грузити.
Та як повітря я жадаю чесності ковток.
Сьогодні маю честь з тобою пити.
Тож май терпіння - вислухай моїх думок поток.

Я вулицею їду, назустріч зграйка - діти.
Пристали, обіймають, "Дядя як там на війні?"
"Нормально" кажеш, тиснеш всіх разом до себе.
А в грудях пеклом ріже через відчуття вини.
Чийсь батько, що зі мною ще учора був.
Одвічну славу у бою собі здобув.

В крамниці продавчиня посміхнулась.
Каблучка, каже "Мій також пішов служить"
Дивлюсь в обличчя, з жахом уявляю.
Як відчай по її щоках потоком сліз біжить.
Сам усміхаюсь ії кажу "Вже скоро"
А подумки собі "Брехлива я потворо!"

Я зізнаюсь, в тєлегах, вайбарах та інших маю діалоги.
З дружинами, дівчатами моїх близьких.
Повір, не маю я мети наставить "роги"
Та чесності замало у розмовах тих слизьких.
Їм треба вірити що вас не заберуть.
Брешу, звичайно, правду їм зарано чуть.

Війни нам вистачить на всіх,
Поки жива, посидь у мами на порозі.
Поки Мала - мала,
пограй з дочкою в ляльки на підлозі.
Поки не плаче, подаруй дружині квіти.
Пізніше все це допоможе не здуріти.

Не поспішай, тобі не час сьогодні їти вмирати.
Ще маєш час на музику, вірші, вино, любить.
Ти вибач, друже, я втомився фіксувати втрати.
Я не стягну прощення і в твоїх близьких просить.

2022

Вона просила розкажи, повідай що було, хоч пару слів.
Благала не тримать в собі тих сутінок страшних і днів.
Тримала за руки, дивилась в очі, губ торкалась, вій.
Мовчить, отих жахів не варто знати їй.

Він не для того йшов, прощаючись назавжди, затримуючи подих і думки.
Родинам вдома не потрібно знати правди, досить того, що вони бачили вінки.
Та й що розкажеш? Гуркіт канонади? Відчути необхідно, щоб оте збагнуть.
Тепло ствола, що посміхнувшись називаєш "другом"
Чи бою нескінченну й дику лють?

Як не можливо стриматись від крику, як в грудях, рве, пече вогнем війни.
як плачеш, тягнеш триста за собою, як відчай накриває в почутті вини
Бо ти не встиг, не зміг, не влучив, не зробив, не там стояв і не туди дивився
Нехай стріляв не ти і прикривать не мав, вина у тому, що ти поряд опинився.
Та поки ти доніс, крутив бандаж, латав що можна, все робив як слід.
Трьохсотий менший став на сто, ті сто що згодом накриває хліб.

Нарешті не пече, не рве, не плачеш.
Хоч очі висохли, в грудях застиг цемент.
А вона просить розкажи,
Померти б і забути той момент.

2022