Світанок чи схід сонця дотліває?
Як знати що то за пора доби?
Ні старту ні мети в часу немає.
Добра і зла смиренні ми усі раби.

Та грець з ним часом, розібратись би з собою.
Де все ще я, а де вже шрами від війни?
Мільйони душ, сердець, очей, що спалені війною,
Шукають істини у попелі вони.

Як знати де добро ще наше?
І як побачить що оце вже зло?
Коли малим був то чинив інакше,
Питав у мами правду і тепло.

То може скажеш мені, Мамо, і сьогодні?
Коли ж я став убивцею вкінець?
Стояв над тілом ворога напередодні,
Емоцій нуль, лиш трохи втіхи як летів свинець.

Чи вбивця той хто подає патрони?
Чи співучасник в тому грошовий донат?
Чи є вина на тих хто снаряжає ешелони?
Як зручно думати що я лише солдат.

Героям слава? правду кажеш друже.
Але, скажи, чи ти у них питав,
Як жити далі коли смерть стає байдуже?
Своїх, чужих, цивільних чи застав.

Не чути ніг від втоми - то дрібна незручність.
Не чути совісті - оце вже інвалід!
Збагнути посмішки своєї штучність,
Мій клятий чорний гумор так мені огид.

Тож, Боже, подаруй мені ненависть.
Дай, Боже, мені чесності ковток.
Собі зізнатись що я чесний вбивця,
Навіть тоді коли не я тисну гачок.