Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.

Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Мінялися смаки, убрання й час.

Одне питання мучить повсякчас
Улюбленців непевного народу:
Чи чесно, незлостиво, без прикрас
Дала жорстоку Доля нагороду
Подвижникам, що втрачено їх лік, –
Хвилина слави, забуття – повік?

І. Таємна книга Іоанна

Коли Ялдаваоф‎1 розправить крила,
Не бійся відступити крок назад,
Аби ревніше тиснути стократ,
Як вернеться тобі відваги сила.

Не смій умити руки, мов Пілат:
Од Кемі‎2 – до далекого Бабіла
Святим‎3 Софія‎4 битись повеліла –
Здобуток вартуватиме утрат.

Бо слабкодухим зрадникам-Іудам
Даремно сподіватися на чуда –
Ісус віщує істинний кошмар!

Страшній покарі не потрібно строку:
Холодний відчай зовнішнього мроку‎5
Над головами зречених примар.

ІІ. Апокриф‎6

Над головами зречених примар
Месія вирік життєдайне слово:
«Доволі чистим безпідставних кар!
Завершились однинь огульні лови.

Абіє тут обіцяний вівчар,
Цо поведе улюбленців Єгови
До пасовища праведних отар,
Бовім створили Тартар для полови!

Убо не слідувать кому за мнов:
Кипітиме довіку їхня кров,
Рогаті чудища візьмуть на вила!»

Опісля виходу лічили всіх;
Запропастили Каїна‎7 та – сміх! –
Єретиків Симона й Богумила‎8.

ІІІ. Драй-Хмарі‎9

Єретиків Симона й Богумила,
Гонителів юродства християн,
Шарами вкрили збоченого гнила –
Ганебний переможених талан.

Когось корисний підкорив обман:
Швидке визнання, золоті медалі;
Інакших, що не сприйняли дурман,
Убили вогнища, підвали, палі.

Не жди тому спонтанної моралі,
Ні вдячністю оточення не мар;
Наразі визначай будучні сталі:

Як небокраю спалахне пожар,
Тікатимеш налякано подалі
Чи приймеш благородно свій тягар?

ІV. Присяга та прокляття

Чи приймеш благородно свій тягар
Во плотськім, де все злобою покрите
Безпутних неприкаяних почвар,
Стояти непохитно, неофіте?

Війна за право – самоцінний дар:
Знаходимо у ній добра приміти;
Свобода же, братання, мертвий цар –
Підвалини громадської просвіти.

Одначе, ризик пам’ятати слід:
Чимало відчайдухів погубила
Ватага земнородних аскарид.

Іще повчальний крах Сатанаїла:
Вали геройськи ненависний гніт –
Перемогти Всевишнього несила.

V. Шекспірівський мотив

Перемогти Всевишнього несила –
Звитяжить Купідона ще складніш.
Порожні, діво, гордощі полиш,
Спусти вражого корабля вітрила.

Утрачене не купиться за гріш:
Цінуй принади молодого тіла;
Направивши пориви, захмеліла
Віддай же поле пахарю скоріш.

Позбувшися ядушливого спору,
Нащадків позиратимеш з-за хмар
Весни знайомої щасливу пору.

Ховати марно потаємний лар:
Одержить бажанець нарешті гору,
Огень – його промови, сенси – жар.
 
VI. М.‎10

Огень – його промови, сенси – жар,
Галантна одіж кавалеру личить;
Одчуй рум’янець кілкий на обличчі –
Зумієш витримати цей удар?

Навіщо, бідна, сторонишся стрічі?
Жадання докучатиме комар;
Кохання – найсуворіший лихвар:
Відтермінуєш – відрахує втричі.

Розумно берегти дівоцтва мак:
Нехай хлопчисько за тобою біга,
Ласкавця вірного розпалить крига!

Проте; наважишся чинити так –
Невдовзі прийдеться в Амура, мила,
Пізнати ціну скоєного діла.

VII. Воскресіння

Пізнати ціну скоєного діла
Зотлілих кличе голосіння труб,
Закрив кремезний сонце вернидуб,
Немов жаринку велетенська брила.

Постали пан, каліка, правдоруб,
Ханжа, статечний, проданець, кутила –
Змішався сморід з пахощем кадила,
Праворуч красеня – хирявий труп‎11.
 
Гримить: «Пророчена година плати!
Корися волі Господа, дитя:
Немає до сваволі вороття.

Сміливости забракне опиратись:
Минулого могутнійший скотар,
Підеш, неначе агнець, на вівтар».

VIII. Фатальність

Підеш, неначе агнець на вівтар,
Зайняти вперше чоловіче ложе,
Тендітна ластівко, квітуча роже,
Вступивши натиску шалених чар.

Противитись коханому негоже,
П’янкий покорі помагає гар:
Укріпленням заказаний попар –
Захопить легко парубок пригожий.

Здається, щасний передує шлях,
Утім навряд чи подолає птах
Знести підступні витівки Венери:

Урвати спробуєш з ним будній плин,
Явити мрійних мерехти перлин,
Та він – закостенілий жнець матерій.

IX. Незгода

«Та він – закостенілий жнець матерій?! –
Розчулено питаєшся мерщій, –
Нахаба ниций, хований крутій;
Попрала хтивість обіцянки Гери?..»

Гадань турбує хаотичний рій:
Невже нашкодити прекрасній пері‎12
Таки рішився покидьок материй,
Красу невинну зрадив лиходій?
 
Високе поза межами живого:
Самій мироточити неспромога;
Диявол – це досвідчений гравець.

Облиш ридання голосні перуни,
Каліпсою‎13 одурена красуне!
Згадай Обитель світла‎14 накінець.

X. Пустин

Згадай Обитель світла накінець,
Нетварну прародительку еонів‎15,
І попри різнорідні перепони
До неї поривайся напрямець.

Склади смиренно зморщені долоні:
Не зіб’є з пантелику манівець
Кого знанням нагородив Творець –
Шукай безсмертя на нетліннім лоні.

Адже розтанув тогорічний сніг –
Подібно запропаде хто не зміг
Нової вчасно причаститись ери.

Не загуби цю Аріадни нить:
Минуще маєш узнавати вмить,
Щоб раптом не вклонитися химері.

XI. Біси, іже чловіки прельщают

(Притча)

«Щоб раптом не вклонитися химері
Юнацьких даром не змарновуй рис –
Устами дівчини лукавив біс, –
Піддайся врешті таїнству містерій.

Путь Назарея – непролазний терен!
То приспусти тепер зухвалий ніс;
Хилися вітру, мужній кипарис:
Небагатьом послужливі гетери».

Тенета хитрі розкидав ловець:
Волів спочатку шлюбом був єднатись
Аж як відмовив підліток-мудрець, –

«Одненьку ніч забудься, Йосафате!
Знімай хутчіше непорочні шати –
Закон Завіту зневажа овець…»

XII. Зустріч Єу‎16

Закон Завіту зневажа овець,
Сп’яненний владою писав скрижалі,
Не відрізнивши мари від реалій,
Людську осібність звівши нанівець.

Розпутний вмер, з молитвою печалі –
Однаково заплатить Всеотець:
Похмурий світ зупинених сердець;
Ні новизни, ані усмішки кралі.

Вже ліпше жити абияк, повір,
Ніж плутатись межи пекельних дір
Або небесні населяти сфери17.

Юначе, підбадьор запалий взір,
Не плач; одкривши потойбіччя двері,
Думками підіймайся у етери.
 
XIII. Заповіт митця‎18

Думками підіймайся у етери,
Пригніченцю буденного ярма:
Звертайся музики, марай папери,
Нащир місцями, часом – жартома.

Сипким багатствам раді філістери,
Прихильники простішої манери;
Поета ж музу рознесе сурма
Від вічного Парнасу задарма.

Сльозами лоз кріпи ручиці кволі:
Мирське метафізичний легшить бій –
Не тільки піст, розкаяння, єлій!

Жахливий в’язням світської юдолі
Можливо-бо терпіти уділець,
Якщо душею каторжник-мертвець?

XIV. Приреченість

Якщо душею каторжник-мертвець
Обурений цинічністю природи,
Буває, власний згашуєш світець,
Суціль вручившись аморальній моді.

Куштуєш скоротечні насолоди,
Допоки не вривається терпець;
Тоді – вдаряє розуміння грець
Одречення від вищої породи.

Звіряйся сам шляхетної мети:
Будь свічкою малої красоти,
А не вуглем великого горнила.
 
Бодай загине сохлий, босоніж –
Сумлінний посміхнеться глузливіш,
Коли Ялдаваоф розправить крила.

XV. Πίστις Σοφία

Коли Ялдаваоф розправить крила
Над головами зречених примар
Єретиків Симона й Богумила,
Чи приймеш благородно свій тягар?

Перемогти Всевишнього несила:
Огень – його промови, сенси – жар;
Пізнати ціну скоєного діла
Підеш, неначе агнець на вівтар.

Та він – закостенілий жнець матерій;
Згадай Обитель світла накінець,
Щоб раптом не вклонитися химері.

Закон Завіту зневажа овець;
Думками підіймайся у етери,
Якщо душею каторжник-мертвець.