Життя – коротка мить свідома,
Опісля – тільки темнота,
Глибокий сон, довічна кома.
Даремно думає спроста
Людська наївна глупота,
Що порятунок за порогом,
Чи судище суворе Бога.

Нема нічого – смерть німа:
Тебе немає, ні тортури,
Ні покаяння крадькома,
Ні райських поцілунків гурій;
Й не можна описать з натури
Сплетіннями співочих рим
Чого не бачено ніким.

Тоді навіщо марнувати
Дорогоцінний долі дар?
Допоки дихаєш – багатий:
Радій доволі, дихай, мар,
Байдуже, молодий чи стар:
Найдеться будь-кому відрада,
Розрішення тривог, услада.

Та треба й набивать синці,
Самому сенси призначати,
Плита могильна укінці –
Для кожного незмінний фатум:
Минуться злидні та блавати,
Що б не набув – лишати тут,
П’янкі розваги й горе скрут.

Отож доводиться рішати:
Життя важливе чи пусте,
Нагода чи постійні страти,
Що ми єсьмо й що ви єсте,
Коли наш розум підросте.
Та попри сумніви повсталі
Воно продовжиться надалі.