На сьогоднішній день Україна настільки заглибилася у політичні й економічні проблеми, що зовсім забула про культуру. Ну з музикою, слава Богу, у нас все гаразд, мабуть співучість нації дається взнаки, а от література зовсім занепала. А чиновники вперто продовжують це не помічати.

Блукала нещодавно по книжковим магазинам в пошуках цікавого чтива українського виробництва і натрапила всього на дві новинки, і це, враховуючи, що останнього разу я була тут півроку тому назад. При цьому імена одні і ті ж - Сергій Жадан, Оксана Забужко, Юрко Покальчук та Юрій Андрухович. Було, щиро кажучи, багато Лесі Українки, Тараса Шевченка та Івана Франка: старі твори в сувенірних форматах з відповідною ціною і величезна кількість російськомовної продукції. Як виявилось українських книжок в магазинах всього лише десять відсотків, решту складає імпорт. А все тому, що в Україні щороку видається 1.22 книги на душу населення. Якщо відняти підручники, цифра виходить ще жалісливіша – 0.31.
На хлібі і воді
Ситуація, що склалася на українському книжному ринку не може не жахати. Відсутність державного фінансування призвело до занепаду української літератури, яка ще донедавна славилися своїми іменами. Сучасних письменників практично позбавили права творити, адже, займаючись написанням книг, грошей не заробиш, а існувати якось потрібно. За мірками нашого ринку книга, що вийшла накладом в 3 тисячі екземплярів – це вже справжній бестселер і її автора можна назвати успішним. Але, якщо порахувати, то виходить, що при середній вартості української книги в 10 гривень і авторських відрахувань на рівні 10%, письменник отримує гонорар 3000 тисячі гривень. Іншими словами, „успішний” вітчизняний автор, який видає одну книгу на рік, заробляє в місяць літературною працею 250 гривень. А випускати більше однієї книги на рік – це щось на межі фантастики, таких щасливчиків не існує у природі. Єдина надія – надрукуватися за кордоном, де авторські відрахування, більш за все, низькі, зате ціна книги перевищить вітчизняну в декілька разів. Кажуть, рукописи не горять, так і в Україні – не горять, а збирають пил з полиць письменників.
Премія – то сон
Ця майже повна відсутність української видавничої продукції призводить до втрати інтересу до вітчизняної літератури взагалі. Українці перетворились на кращих споживачів російської та зарубіжної літератури в світі. Причина цього криється також у високій вартості вітчизняної книги, що спричинене малими тиражами видань. А російськомовна книга, де б не випускалась, завжди матиме вищі тиражі, що говорить про розвиненість їх видавничого ринку.
Звичайно за такої ситуації, немає й мови про отримання українським письменником Нобелівської премії. Адже ні для кого не секрет, що основним критерієм при її врученні є далеко не літературна майстерність. Її вручають тільки у тому випадку, якщо література цієї країни досить популярна у світі. Українські ж видавництва просто не мають коштів, щоб проводити ефективну пропагандистську та рекламну кампанію на підтримку творів своїх авторів за кордоном. А без неї фактично і не туди, і не сюди.
Хоча, насправді не в грошах щастя, головне, щоб у держави було чітке і виразне уявлення про те, як підтримувати просування своїх письменників, своєї культури та ідеології за кордон.
Погляд у світ
Така державна стратегія щодо функціонування книжкового ринку, точніше її відсутність, призводить до зниження споживачів „друкованого товару”. Адже останнім часом по всьому світі спостерігається несприятлива тенденція: в 13-15-річному віці кількість читачів значно зменшується і не завжди потім відновлюється. Для України це взагалі може обернутися трагедією, тому для неї зараз дуже важливо розпочати пропаганду доцільності читання. Перші кроки у цьому напрямку вже почав робити лідер гурту “Океан Ельзи” В'ячеслав Вакарчук, який виділив кошти на проект “Книга творить людину”. Ми маємо змогу спостерігати соціальну рекламу по телебаченню, та цього замало.
Треба організовувати літературні фестивалі, книжкові ярмарки, які б спричинили появу масу публікацій у пресі. За допомогою них просувати ідеологічну присутність національної книги у світі. Далі треба змусити іноземних видавців придбати права на переклад, а для цього слід вжити заходів. По-перше, заснувати гранти для перекладачів своїх національних авторів, а по-друге, створити програми підтримки іноземних видавців, щоб їм було доцільніше перекласти саме наші книги, а не будь-які інші. І якщо рухатися у цьому напрямку, зі зовнішнім просуванням буде все гаразд.

* * *
Останнім часом література Старого Світу знаходиться у стані, якщо не кризи, то застою. Загальний її фон настільки сірий, що будь-який трохи оригінальний письменник одразу стає помітним. Така ситуація призвела, до великої зацікавленості зарубіжними видавцями українською книгою. Найбільші шанси на успіх у світі має український інтелектуальний роман, що являє собою нові для західного читача моделі світогляду і світовідчуття. Це просто чудова можливість засвітитися у Європі. Вітчизняні видавництва намагаються використати її. А чиновники вперто продовжують це не помічати...

Українські майстри анімації вважаються кращими у світі, та досі ми не можемо спостерігати їхні роботи на екранах. Натомість ми мовчки „проковтуємо” зарубіжну продукцію, не задумуючись чим це може обернутися.
Останнім часом все більше факторів призводить до старіння української нації, а отже у близькій перспективі, навіть, до вимирання. Щороку в Україні помирає на 350 тис. чоловік більше, ніж народжується. Ми опинилися фактично у демографічній катастрофі, рятуватися від якої треба уже зараз. Та нам загрожує не тільки фізичне знищення, насамперед ми почали „помирати” духовно. Молоде покоління фактично позбавлене української ментальності і тих рис, якими славилися наші предки. Ось, що винищує стрімкіше за хвороби та пошесті. І корені цієї проблеми сягають, хоч як це не дивно звучить, української анімації.
На добраніч, малюки
Запитайте но лише у психологів, у якому віці починає формуватися свідомість і психіка людини, коли вона стає добрим чи злим, патріотом чи навпаки? Відповідь не змусить чекати: до п’яти, максимум до шести років. Виникає інше питання, що ж впливає на цей процес? Звичайно – оточення, або точніше сім’я: батько, мати, дідусі та бабусі. Але не забуваймо про ще один дуже важливий фактор впливу – „блакитний екран”. Малюків за вуха не відтягнеш від телевізору, а саме від перегляду мультиків. Якраз ці короткометражні фільми, наповнені пісеньками і кольоровими картинками пояснюють дитині: «что такое хорошо и что такое плохо».
А тепер згадаймо, мультики чийого виробництва ви спостерігали останній раз? Думаю, не помилюся, якщо скажу, що американського. Том і Джері, Симон та Пумба завжди з’являються побажати малюкам на добраніч. Американська анімаційна продукція повністю заполонили українське телебачення. По суті в країні формується покоління „американців”, з усіма плюсами та мінусами, притаманними цьому народу. А років через три на телеекранах опиниться китайська анімація, і наступне покоління може вирости вже „китайцями”?
Жила-була анімація
А все бере початок із державної влади. По-перше, в Україні відсутні закони, які б захищали вітчизняний телеефір від дешевої іноземної анімаційної продукції, яка безкінечними потоками вливається на наш відео ринок. По-друге, відсутність фінансування з боку тієї ж держави, хоча гарних авторів у нас пре достатньо. Вони навіть призи на різноманітних фестивалях отримують, але цих робот ми чомусь не спостерігаємо на екрані. Із усіх національних анімаційних героїв, ми можемо назвати лише тих, які були створені на теренах радянського суспільства. Виникає справжній парадокс – за півтора десятиліття незалежності Україна не створила нічого нового!
США зробили собі позитивний імідж, не без допомоги Мікі Мауса та кролика Багс Банні. Ці герої пропагували американський спосіб життя більше, ніж усі американські письменники разом узяті. Українські „Козаки” теж втілення народного характеру українців, але створені вони були в часи Радянського Союзу. За часи совкових часів було створено 360 унікальних мультиків, які за параметрами якості зображення не можуть конкурувати із сучасною анімацією.
І що найприкріше, американці, мов шалені, бігають у пошуках нових ідей, а у нас все це є, тому що українські автори дійсно безцінні. Коли наша анімація з’явиться у всьому світі, я переконана, вона буде заробляти мільйони. І тоді, через деякий час наші діти обиратимуть рідні мультфільми, викидаючи у сміття „шреків”, „пінокіо” та інших. А доки цього не станеться, доведеться читати за філіжанкою кави, чергові журналістські матеріали про вимирання нашої, колись незнищенної, української нації. Ще не вмерла Україна...