Українські майстри анімації вважаються кращими у світі, та досі ми не можемо спостерігати їхні роботи на екранах. Натомість ми мовчки „проковтуємо” зарубіжну продукцію, не задумуючись чим це може обернутися.
Останнім часом все більше факторів призводить до старіння української нації, а отже у близькій перспективі, навіть, до вимирання. Щороку в Україні помирає на 350 тис. чоловік більше, ніж народжується. Ми опинилися фактично у демографічній катастрофі, рятуватися від якої треба уже зараз. Та нам загрожує не тільки фізичне знищення, насамперед ми почали „помирати” духовно. Молоде покоління фактично позбавлене української ментальності і тих рис, якими славилися наші предки. Ось, що винищує стрімкіше за хвороби та пошесті. І корені цієї проблеми сягають, хоч як це не дивно звучить, української анімації.
На добраніч, малюки
Запитайте но лише у психологів, у якому віці починає формуватися свідомість і психіка людини, коли вона стає добрим чи злим, патріотом чи навпаки? Відповідь не змусить чекати: до п’яти, максимум до шести років. Виникає інше питання, що ж впливає на цей процес? Звичайно – оточення, або точніше сім’я: батько, мати, дідусі та бабусі. Але не забуваймо про ще один дуже важливий фактор впливу – „блакитний екран”. Малюків за вуха не відтягнеш від телевізору, а саме від перегляду мультиків. Якраз ці короткометражні фільми, наповнені пісеньками і кольоровими картинками пояснюють дитині: «что такое хорошо и что такое плохо».
А тепер згадаймо, мультики чийого виробництва ви спостерігали останній раз? Думаю, не помилюся, якщо скажу, що американського. Том і Джері, Симон та Пумба завжди з’являються побажати малюкам на добраніч. Американська анімаційна продукція повністю заполонили українське телебачення. По суті в країні формується покоління „американців”, з усіма плюсами та мінусами, притаманними цьому народу. А років через три на телеекранах опиниться китайська анімація, і наступне покоління може вирости вже „китайцями”?
Жила-була анімація
А все бере початок із державної влади. По-перше, в Україні відсутні закони, які б захищали вітчизняний телеефір від дешевої іноземної анімаційної продукції, яка безкінечними потоками вливається на наш відео ринок. По-друге, відсутність фінансування з боку тієї ж держави, хоча гарних авторів у нас пре достатньо. Вони навіть призи на різноманітних фестивалях отримують, але цих робот ми чомусь не спостерігаємо на екрані. Із усіх національних анімаційних героїв, ми можемо назвати лише тих, які були створені на теренах радянського суспільства. Виникає справжній парадокс – за півтора десятиліття незалежності Україна не створила нічого нового!
США зробили собі позитивний імідж, не без допомоги Мікі Мауса та кролика Багс Банні. Ці герої пропагували американський спосіб життя більше, ніж усі американські письменники разом узяті. Українські „Козаки” теж втілення народного характеру українців, але створені вони були в часи Радянського Союзу. За часи совкових часів було створено 360 унікальних мультиків, які за параметрами якості зображення не можуть конкурувати із сучасною анімацією.
І що найприкріше, американці, мов шалені, бігають у пошуках нових ідей, а у нас все це є, тому що українські автори дійсно безцінні. Коли наша анімація з’явиться у всьому світі, я переконана, вона буде заробляти мільйони. І тоді, через деякий час наші діти обиратимуть рідні мультфільми, викидаючи у сміття „шреків”, „пінокіо” та інших. А доки цього не станеться, доведеться читати за філіжанкою кави, чергові журналістські матеріали про вимирання нашої, колись незнищенної, української нації. Ще не вмерла Україна...