Хлопець вирвшив улаштувати
похорон свого кохання
і поклав жалобний вінок
до хвіртки своєї пасії.
Дівчина вийшла з двору
і нічого не розуміє:
хто це міг зробити?
Лише тут небо
упало на неї,
небесна і земна твердь
зійшлися, розчавивши її.
Хлопець тікав від її двору,
а фактично тікав
від свого безумства,
від шаленства свого вчинку,
алогічного й абсурдного
на перший погляд,
але в ньому прихований
глибокий сенс.
Він тікав від залізної логіки
та алогічності,
від любові та жорстокості,
сміливості та боягузства,
зухвалості і загнаності,
великодушності й ницості.
І цей термоядерий клубок
переслідував його.
Чи можливо покласти
жалобний вінок на кохання?
Воно однаково проросте
весняними травами
між пальців дітей,
співом жайворонка
і розрядом грому.
Неможливо покласти вінок
на пам'ять і забуття,
із яких ростуть
пальці для нової музики.

14 листопада 2024