витягни з моєї лімфи металеві дроти
можеш скрутити з них лілію
щастя це будь-який спогад де - ти
клянусь ставлячи руку на біблію

в моїй голові на флешці лежать
усі твої смішні жарти
як прокидаюсь - хрещуся раз пʼять
бо кому про це знати варто

розповідаю день третій про синтаксис
до піднебіння аж жвачка липне
якщо помилитись тут хоч колись
то будеш з собою у битві

це моє маленьке вікно і зона комфорту
із яких вийти хочеться часом
я тебе скину собі по ick порту
ну щоб хоч десь були разом

це нормально: деякі вірші як фотокартка
і в їх філософії немає меж
спогад кома спогад крапка
і в цьому творі теж


січень 2026

всюдихід-амфібія і снігоболотохід на шинах наднизького тиску
я тулюся чолом гарячим до холодних ікон блиску
і шукаю слова для молитв за нас і за утоплеників боліт еверглейдс
десять речей у валізу, три в кишеню і під серце ховаю розпʼяття й хрест

візуальна деконструкція простору, акустична деформація і аномалія часу,
хроностазис лікується виключно зібраною з маршів маззю
і на початку сезону полювання нам варто зібратись у коло і прищібнути ремінь
перегони Болотняних Баггі - переможе той хто перший знайде щасливий магічний кремінь

щоб тягти човен по камінням до берегу інуїти знімали й вздували тюленів шкіри
щоб полегшити біль зменшивши тиск на ґрунт - раджу тягнути плечем і більше довіри
і тоді болота тебе не пережують й переварять, а виплюнуть десь подалі нагору
і ти відчуєш і зрозумієш що ми здатні на все - навіть дати олігтрофам фору


грудень 2025

Альфа Центавра народить ще безліч малих цуценят
А всесвіт навмисно вийде за поле у зошиті
Тільки у тих ювелірів трісне алмазний карат
Хто різьбитиме статую Маахеса ножиком

І коли щоночі бог Ра вбиває змія Апепа
Уламки ракет падають в руки тобі по знижці
Так заведено і доказів фізиків більше не треба
Щоб напамʼять вивчити імейл адресу твого заклятого вбивці

Мені вчора під ранок марилось що слова зможуть проводити вольти
І це значить ми не побачимось ні в клинописах, ні в каналах новин
Вони всі благатимуть у нас на вагу ще відсипати трошечки помсти
Як дістанеш її з-під комори, протри, дресируй, та мені не дзвони

Просто у цього ювелірного факультету є заднє подвірʼя
Як підеш в деканат до бога й за мене скажи
Хоч він і закидав найстаранніших учнів камінням
Але щоб не скупився на милосердя моїй душі 



листопад 2025

ми вчимось стояти на цвяхах на яких розпинали Христа
поки скриня поштова стоїть на іншім краю села пуста
куди не дійдуть листівки з днем народження для дідуся
бо село відмежовує від цивілізації вижжена лісополоса
коли стрілки годинника на сріблястім старенькім quartz
вибиватимуть заїжджені гігагерци по двадцять раз
коли дим стоятиме куполом накриваючи бабин сад
у якому безжально вбиватиме все живе ворожий град
де валюта озвучених слів вимірюється життями
де завмерло і дихає і мовчки борються до нестями
десь у ребрі під судинами розростеться щось когтисте
та чи зможеш ти все це вибороти запам’ятати і розповісти?
бо село окуповане ще з вівторка на середу три роки тому
як там дідусь? більше писати
немає кому


липень 2024

Яким богам ти молилась?
Що все навколо: бліде, німе, в гібернатному стані.
Я більше не впевнений, що цей сніг ще якось розтане,
Що нам пройти ще n-них днів кількість поруч судилось.

Який чай п’єш сьогодні ти на сніданок?
У шафці цикорій є, арабіка і навіть робуста,
Пустий лиш пакет від сипучих стікерований словом «розпуста» -
Це вся згадка про мене, що лишиться на сірий ранок.

Які обираєш голосні, рими і референси у свої вірші?
Я знаю, ненавидиш римування на дієслова і все банальне
І рахуєш склади після мене, як щось ритуальне -
Пекельне мовчання твоїх строф буде за муки гірше.

Які види квітучих я не побачу ніколи у твоїх долонях?
У мене поганий зір, не знаю, чи я схочу щось бачити після темряви,
Не знаю, що буде в твоїй голові, хоча так довго вивчала, уяви?
А квіти стоять в прохолоді довше, знаєш, та мруть як холоне.


Чому, навіщо, як так і ще три з половиною коробки інших питань…
Здавати їх на переробку зі склом, органікою чи папером?
«Любов не переробляємо… -в указі, підписанім мером, -
Політика міста, на жаль, зайнята іншим списком скарг і бажань».



листопад 2023

Якщо падати з ескалатора головою вниз коли підіймаєшся вгору
То краще, щоб вас ловили правильно ставивши наголос коли кричатимуть: «Боже!»
Якщо колись завітаєте напівп‘яні о шостій ранку до Львову,
То краще, щоб субконтинентально
замотались шарфами, щоб додому
не повернулись, де вам співатимуть:
«Так негоже»
Якщо колись в барі помолитесь на ікону й заберете собі в комору,
То краще, щоб трохи крамильно
Злегка ваші вікна в дзеркалі на помаді бряжчатимуть:
«На чорта схоже»

Не розбивайте чужі серця, так у нас не ведеться,
Бо тоді безмежна любов
і ненависть
У серці
замкнеться.

Вночі під моїм вікном голосила рожева пташка
Крила морозив ранок, який викрадає хвилинами літо
Я думаю, що це все по-справжньому, як недописана казка,
Обійми мене крилами, пташко, бо я надто легко вдіта
Трелі пташині мов подарунок за муки і зірвані квіти
Я пам‘ятатиму крила твої - це розплата, поразка,
Пташко, лети, відпускаю, чимдалі ж лети, як вітер,
Лиш повертайся хоч якось до мене часом, будь ласка


серпень 2022

Ти не знайдеш розради більше
Ні в нових містах
Ні в книгах Ніцше
Ні в теплому ліжку
Ні в підземеллі
Й підставлять підніжку
‘Друзі‘ ’веселі’
Більше не буде такого ранку
Буде лиш осінь
Й стакан валер‘янки
Буде студенно
І так безталанно
Трохи нежданно
Затягне всі рани
Тобі не личить гама осіння
А як же інші будуть
Без спасіння
Без культу предків
Без культу нащадків
Окрім сьогодення
Пустенних припадків
?




вересень 2022

Грюкіт, тиша, вітер, скрип,
Сітки держать тонни,
Крики, вакуум, брязкіт, хрип,
Мій характер — домни.

Гнів, пустеля, думки, лють,
Десь на дні печера,
Серце стогне, хвора суть,
Привиди з партера.

Голод, якір, вагота,
Нитка десь у горлі,
Тригер - згублена мета,
Всі слова, мов голі.


червень 2022

«Солдат я, непричетний тут,
Це все наказ згори.
І сумніви мені такі вже пруть:
Розумний хто, а хто дурний.
Мені би пережить цей бій
З коханою у теплий день…»
Мій любий друже, це тобі –
Війна за фейки, ти - мішень.

«Я також непричетний тут!» -
Торговець зброєю вола.
«Хоч статки мої, що ростуть,
Це кров чужа й сльоза.
Але, по правді, то ж не я
Курок натиснув недоцільний…
Не думав я, що його голова -
Планету взірве. Божевільний!»

«І керівництво непричетне!»
Хоч і запрошення сюди -
Дипломатичне і шляхетне,
Йому, стискаючи руки́.
«Непепедбачувані дії,
Що це комедія була,
Та ми й не мали і надії.
Його - маріонеткові слова».

«Я непричетний теж тут є!» -
Мовляв диктатор, владою причинний.
«Нарешті час й покликання моє-
Підручник вже з Історії мені гостинний.
Вони підняти можуть знаки свої
І це мене лише втомля.
Червона кнопка в мене під рукою –
І перекроєна земля».

«Я непричетний!» - кричить хлопча,
Ховаючись за цим стовпом.
«Як виросли великі люди ви, хоча
Нейрони розгубили аж бігом?
Я не осилю цю війну байдужу
Та тост підійму саме я –
Бо це завжди невинні душі
Перші до неба полина́».


пер. 2022

Підперезав берці аскаридою,
Плюнувши у зорі й Андромеду,
І, зібравши своє невагоме придане,
Уві сні з вівторка на середу
Я до тебе прийду серед ночі точно.
Уві снах, де ми крадемо булеріас,
Щоби витинати романтично
Швидше, ніж плекоче Тірас.
Але це лише у межах подушки,
Що належить твоїм мріям і кошмарам,
Бо я трохи зайнята – в п‘ятнашки
Граєм з Богом. Проти нас – Диявол.



вересень 2022

коли стає холодно і віялово гаснуть міста країни -
ніч стає дискомфортною і гіркою ніби стебло полину,
у небі миготять не зорі, а душі, злетівші туди примусово,
чим не стріляй, найголовнішим завжди буде – слово,
що розтікається з-під зубів у кулі й гармати
від якого більше нема босоніж куди втікати,
біжи не біжи спи прокидайся кричи мовчи
кожного з нас колись знайде уночі
смерть чи лють, холод чи помста
головне, щоб молитва перша друга п‘ята і шоста
була за валюту в розмові приватній з богом
ти бережи себе й напиши мені як почнеться тривога



жовтень 2022

Я би била ікони з твоїм лицем,
Малювала б всі руни та символи,
Танцювала би босою під дощем,
Вириваючи струни у цимбали,
Я б плювалась наввипередки із горобцями,
Пропускала останній поїзд метро,
Добиралась додому би манівцями,
Аби мені ставало вже все одно.
Виривала би коси сонячним променям,
І молилась антропоморфним богам,
Прикидалась маленьким би кошеням,
Віддавала б усе фаулзовим волхвам,
Не лякалась би темряви та аспірину,
І дзвонила б без сумніву на стаціонар,
Написала б болотом повільно картину,
І перестала ховати за домом примар.
І на тоненькім січневім склі
Вирізала би голкою ноти,
Лиш би не бути одвічно в жалі,
Скло чуже й зимне мов ти на дотик.
Я б перестала строчити сумне
І била б себе у груди,
Просто бо ти менше бісиш мене
Ніж всі ті інші люди.



жовтень 2022

Спіймавши гострий кут стола зранку бедром,
Він довго думав, як комусь може бути все одно,
Де ховали печерні люди кістки мамонтів із полювань,
Стало боляче не тільки у м‘язах з таких міркувань.
Що, якби птахи влітку летіли кудись на схід?
Або люди варили суп, накидуючи в окріп
Не овочеві культури і арт нувошні будяки,
А щось ще ніжніше, не ранивши старі баняки?
А що можна сказати про всі 220 вольт,
На загрозу яких, кладучи анкерний болт,
Можна знайти простий контраргумент –
Світло дає, серійно спаливши всіх вщент?

Він подумав про це і… (продовжити список)
Хіба це була чергова екзистенційна криза?
Потер бедро і, окинувши оком кімнату,
Пішов кволо й похабно назад досипати.


жовтень 2022

Ніч відтепер починає пахнути осінню й чимось холодним і мокрим
Серпень стікає по краю життя як фруктовий лід
Думки ховаються подалі від серця у перелік незграбних, але притомних
Щирих тривожних і лагідних рим

Твоя рука на плечах мені замість літнього теплого сонця
І в животі коли ти далеко замість метеликів міль
Треба було ручатись за долю й завести замість коханця
Десять рудих пухнастих маленьких котів


серпень 2023

Бог розбив мою улюблену чашку і сказав, що так треба.
Так треба, щоб дерева вмирали на зиму,
І щоб були несприятливі умови для написання віршів.
І, можливо, щоб я не грішила більше,
Або не бачила істину незриму,
Бо він закопав її на заднім дворі лікарні,
Звідки (дякувать богу) є шанс вийти іншим,
Хоч і з бездонним в собі урвищем,
Перечисливши всі числа непарні.

Бог послав мені надпис на паркані «ніхто тобі нічого не винен».
Нічого не винен навіть той, хто пробачив провину,
І не вбачав у черзі світанків – хто гірше.
І, можливо, не спав на горищі,
Або не вивчав Юма ґільйотину.
Бо більше не буде кому їх палити,
Звідки ти візьмеш то стільки пального?
Щоб, заливши по вінця його,
Покірно і мовчки назло знов згрішити.

Бог сказав кусати, якщо треба кусати, і ніяк інакше.
І ніяк інакше, якщо хочеш вміти точити ножі срібляні,
Якими скоро вже викарбуєш епітафію,
Можливо, страхів своїх ницих парафію,
Або майбутнім вимастиш руки багряні.
Бо далі те, що прописане безпосередньо до скону, -
Хрускіт поламаних доль незнайомців і власний протест -
Неси сама, не скиглячи, камінний свій хрест,
Бо всі вже давно прописані й хрещені мертвою мовою.


21.11-26.11.22

Брудний патруль вулиць
Зірвав усмішку із дна
Спробуй-но обернутись
Не зронивши слова
Мерехчуть холодом лампи
Стовпів та ліхтарів
Попадешся чи ти в лапи
Вуличних королів
Повітря зжимається сухо
Хруст десь там у спинí
Чутно краєчком вуха
Хмарення жовтизни
Усе відлуння дитинства
Юності давніх літ
Вулицьйонерів сусідства
Часом покрив лід
Бо страх тут не пакують
Його задарма роздають
Вулицьйонери вікують
І замість нас тут живуть


жовтень 2021

Будинок збудований з цегли
Змазаний кров‘ю каталепсичних робітників
Впивається в шрами заїжджених трамваями вулиць
Я не знаю, чи байдуже їм
Ліхтарі, що заломлюють світло
Виявляючи боязку протидію прохолодним добам
Стирчать із напханого молитвами асфальту
Я не знаю, чи байдуже вам
Що
На висоті 91 метр над рівнем моря
Руйнуючи всі догми й статути видáні річкам
Застрягають не міста й столиці, а Касік‘яре
Залишаючи ще один шрам
Це все афективна напруга, кураре, яким гвіанці мастили наконечники своїх довбаних стріл
Повертаючись до прямого питання на ніч –
Чи настільки байдуже їм?


серпень 2022

Мухи полетіли за периметром квадрату
Дихання словами з поетичних книг
Важко пережити самострату
Важче ще - до твоїх ніг

Космос розтікається на нових знімках
Так далеко - діла вже нема
Важко - це спиратися на стінку
Важче ще - твоя голова

Сказане залишиться несказаним назавжди
Біг із серцем у бинтах як гріх
Важко - не сказати правди
Важче ще - сам біля всіх

Як прокляття ламане майбутнє майорить
Ідентифікують ще не скоро нас
Важко пережити зранку мить
Важче ще - прихований романс


липень 2022

Зорі тримаються тільки ініціативно,
Тіло в‘язниця наче закрита й тісна.
Світ вже зруйновано, та мені дивно –
Чому з очей ллється вода лиш прісна?

Все стало гірше, ніж на картинах Дікса,
Чим далі тікаєш – тим ближче до мене ти.
Ніччю мариться те, що послане в біса,
Знищено все, але не ті потрібні мости.

Все належить всім і нікому водночас,
Це полювання на диких забутих химер,
Знову збираємось разом лише на Парастас.
Як віддерти тебе від себе тепер?



червень 2022