Солодким, ніжним поцілунком
торнусь твої приємних слів,
натхнення сповненим малюнком
ввійду до вільних твоїх снів,
внесу у ритми твого серця
свій неспокійний тихий стук,
і ехом почуття озветься в серці,
від твоїх теплих ніжних рук...

Люблю солодкий смак кохання,
тремтіння тіл і чисті відчуття,
таке легке, незаймане бажання,
люблю закохане життя.
Любов мені дарує крила,
відкриє простір і мету.
Я вільний птах і ці вітрила,
мені не подарують висоту,
те справжнє, всеосяжне відчуття любові,
яке я маю в серці завжди тут,
де кожен світ у кожнім слові
завжди у серці моєму живуть.
Відмовитись від світу де кохаю,
тебе забути, повернути все,
не зможу я, кохання – це єдине те що маю,
це відчуття ціную над усе.
Любов, яку я відчуваю,
пробач, більш досконаліша ніж ти,
безмежна, хоч як тебе кохаю.
Ромео закоханий у світ. За це прости.
Пробач мені мою недосконалість.
Пробач, що я не так кохаю.
Пробач мені мою цікавість,
Я твою досконалість пробачаю.

Стрімкий і свіжий вітер, крапельки дощу,
шум листя, грім і сяйво неба -
це все що мені треба.
Я кожному усе прощу.

Чому нам важко жити?
Чому так важко нам любити?
Чому фантазії нас не хвилюють?
Чому серця уже не мріють?
Чому ж фільми на екрані
на казку більш не схожі?
Чому ж в життєвому тумані
нас не цікавлять звичні нам прохожі?
Чому пташина висота
для серця нашого уже не та?
Чому ми ігноруємо красу?
Чому забули про очей росу?
Чому сьогодні ми не плачемо
від щастя? Невже краси не бачимо?
Невже черстві наші серця
забули про прості слівця,
слова ласкаві, ніжні, звучанням жалюгідні,
звучанням вбогі, але такі потрібні?
„Люблю”, ця скромна обіцянка,
не зрівняється із „кохання лихоманка”,
але, яке глибоке значення
у слів „люблю” призначення.

Життя просте безмежно,
але його прожити треба обережно,
щоб жодний вчинок, жодне міркування,
не понівечило чиєсь кохання.

Кохання важко шлях пройти,
бо важко справжнє нам знайти.

Фантазія нас не торкається,
бо серце більш не непокоїться,
бо нас нічого більше не дивує,
ніщо міфічне не хвилює.

Серця не мріють,
бо не вміють.

В житті казок не має,
бо більш ніхто не знає,
бо більш ніхто не покладається
на підлий світ. Ніхто, нічого не міняється.

Людей ніхто не помічає,
бо що таке „людина” ніхто не знає.

Нас не хвилює вишина,
бо нам земля брудна
всі очі забруднила,
запетлювала крила.

Краси не бачимо, не маємо,
бо поспішаємо.

А очі більш не плачуть,
бо зачерствіли, бо не бачать.
Жорстокий світ навчив як жити,
вбивати вміємо, не вміємо любити.

Це не життя змінило нас –
це час,
це люди, ми провинились,
ми не живем – ми зупинились
ми просто загубились.

Я твій, я повністю відвертий
для тебе, лише тобі я довіряюсь,
не залишу тебе – я впертий,
не маю сил забути, я повертаюсь.
Я знову відкриваюся перед тобою,
я заново кохання відкоркую.
Не в силі я боротися з собою.
Я так люблю, я так сумую,
я вірю так безмежно,
я так обожнюю, я так переступив
через свою любов необережно.
Пробач, я завинив.
Я грішник, ти дорогоцінна.
Тебе кохаю, себе згубив.
Пробач, моя провина,
що я не вмію відкривати,
не пориваюсь.
Жорстоко залишати.
Я повертаюсь.
Люблю. Ти оскаженіла.
Мене до болі закохала
і залишила
і чкурнула,
мене забула,
мене не помічаєш.
Можливо ти кохаєш
і теж шукаєш погляд мій,
змальовуєш на полотнищі мрій.

Назавжди твій.

Любов.
Назвіть це почуття словами,
торкніть його руками,
очима уявіть.
В якусь конкретну мить,
цю сцену зупиніть
і фарбою на полотні її творіть.
Ліпіть любов мистецькою рукою,
під серця музику спокою.
Підносьте піснею любов,
звеличуйте помпезністю промов,
нехай у музиці звучить любов,
нехай кричить і шаленіє знов і знову,
нехай малюнком на екрані червоніє,
хай кожен про кохання мріє,
хай кожна квітка, хмарка, капля і листок,
коханням до ниточки душі промок,
погоду настрою мінливу, змінила,
додала свіжості весняна злива,
весна у серці кожного із нас
відкоркувала п’янощів запас,
кохання червоного вина.
Мій тост – п’ємо до дна.

Хоч як ми будемо старатись,
і у мистецтві за коханням гнатись,
серця ніколи не наздоженуть,
і тіло зроду не піймає
те вічне, що душа кохає.
І жодні квіти, жодні поцілунки,
слова й всілякі подарунки,
кохання тіл фізичне,
віршів, пісень звучання романтичне,
не дасть нам змоги сповна зрозуміти,
що означає „по-справжньому любити”.

Весняні крапельки дощу
з долонь своїх не відпущу
і питиму їх чистий смак
із губ твоїх, що ніжно так
торкнуться солодко моїх.
Цю мрію в серці я зберіг.
І номер телефону твій.)
Приємних снів, солодких мрій...

Тепло відчути твоїх рук,
шалений серця твого стук,
відчути ніжність губ твоїх,
почути твій приємний сміх,
у серці погляд твій відчути,
в очах твоїх так хочу потонути,
тепло відчути твого тіла,
торкатися тебе несміло,
в обіймах ніжних потонути,
так хочу я тебе відчути...

Сумую.
Шукаю твоїх слів
серед мовчання і вітрів.

Хвилююсь.
Відчути хочу дотик твій,
тебе шукаю серед мрій.

Бажаю.
Тебе торкнутись, твого тіла,
коли тремтіла, коли хотіла.

Кохаю.
Твої слова, твої сліди,
усю тебе. Прийди...

Спинити серце, спинити рух,
відчути дотик твоїх рук.
Відкрити душу, закрити очі,
зробити все, чого ти хочеш.
Вдихнути ніжний аромат
волосся твого,
наповнити красою сад
кохання мого.
Краплинкою роси по щоці скотитись
торкнути носик, зупинитись.
Щось ніжне і пестливе губкам розказати.
„Я так тебе кохаю” прошептати.
Легким мов вітер поцілунком
наповню серце твоє трунком.
Ледь доторкаючись ковзну у низ
немов морський легенький бриз
буду пестити твої плечі, руки.
Ця стриманість - солодкі муки.
Зефір, цей ніжний, теплий вітерець
дійде до лінії сердець,
наповнить подихом плотських ідей
красу твоїх грудей.
Немов незайману краплиночку роси
торкаю поглядом ці лінії краси.
Немов ранковий холодок
впаду на твій оголений пупок,
обійму мрякою світанку твій животик.
Який солодкий тіла твій наркотик.

Пливу на хвилях твоїх ліній,
але на серці твоїм іній.
Легенький флірт пробуджує мої бажання.
„Це не кохання” –
скажеш ти.
Я не виконую твоїх умов, прости,
але пройшов я всі колізії кохання:
було знайомство, погляд і мовчання,
були думки і певні намагання,
сьогодні – тіл тремтіння,
не було лиш страждання.

Малює крапелька мені
малюнки дивні на вікні
і ледь помітне світло ночі
більш не тривожить мої очі.
Я засинаю.
Приємних снів тобі бажаю,
цілую ніжні губи твої,
беру тебе у сни з собою...

Тримаю тут ♥ Твоє ім’я, моя.
Читаю тут ♥ Твої слова.
Дивлюсь сюди ♥ - це Ти.
Якщо я неправий – прости...

Я хочу бути з тобою,
торкатись лиця рукою,
губами твого тіла,
я хочу, щоб ти хотіла...

Сріблястим відблиском на склі
біліє місяць у вікні.
Мякі, пастельні кольори
такої пізньої пори
фарбують ніжно твої сни.
Лиш тиша й спокій і серця стук
і подихів твоїх тихенький звук
я чую тут,
майже поряд
твої уста ввісні говорять,
шепочуть ніжно, майже крадькома.
Солодких снів. Я поряд. Ти не сама...

Інтригуєш.
Себе ховаєш серед віртуальних слів.
Хвилюєш.
Забарвлюєш похмурий колір сірих днів.
Цікавиш.
Мою увагу привертаєш.
Мовчиш і мовчки вабиш.
І моє серце битись швидше заставляєш...

Я хочу сховати у серці корзинку,
в яку покладу я фото й малюнки,
слова, голоси і відчуття,
які назбирав я за своє життя.
Все те, що насправді не маю,
лиш просто люблю, лиш просто кохаю.
Все те, що у спогадах моїх живе,
старе і нове,
і навіть майбутнє,
і те, що сьогодні у мене присутнє,
все те, що фізично насправді не маю,
але так люблю, але так кохаю...

Такі малюнки, кольори,
нечіткість, біле світло із гори,
туман і іній,
напівтони і тіні,
видіння наче сни, розмиті постаті людей
і я іду, не знаю де я.
Це казка...

Я напишу слова для тебе.
Я хочу залишитися для тебе
хорошим, щирим і близьким,
а поміж тим,
забутим…

Я залишити хочу після себе
в твоєму серці більше неба
і волі більше.
Буде інший...

Я хочу біль забрати, віддати весь
і бути поряд, зникнути десь,
ангелом стати.
Я хочу кохати...

Ховаю очі серед вій,
коли зустріну погляд твій
і, водночас, дивитись хочу
у твої очі.
Слова несказані мовчать,
коли твої слова звучать.
Мабуть ніколи не почуєш їх -
я не кажу, я не сказав - не зміг.
Я думати собі не дозволяю
про те, що я тебе ...
Мабуть, це інші почуття –
зв’язок, приємні відчуття...
Я знаю, в твоєму серці інший
та я не хочу більше,
мені достатньо те, що маю
того, що бачу, що відчуваю.
Ми друзі, знаю...
Мені достатньо твоїх слів,
мені достатньо поглядів,
достатньо другом бути,
я спробую забути,
зробити так, щоб погляд мій змінився,
щоб зупинився.
В очах твоїх...
Я хочу потонути в них...
Пробач за ці слова.
Я знаю, ти не сама...
Мені достатньо спілкування.
Можливо десь живе кохання.
А може й поряд тут
близькі для нас серця живуть?
Можливо...
Це неважливо.
Бо випадковостей немає.
Так не буває...


Сподіваюсь,
ці слова будуть приємними тобі...) Віра



14.02.07р. Назар

Твій погляд ховає таємниці
серед густих звабливих вій.
Відкриті широко зіниці
шепочуть подумки - "ти мій".
Долоні рук твоїх шукають
тепла і ніжності в моїх,
твої слова в собі ховають
акцент незрозумілих слів.
І я стараюсь, намагаюсь
відкрити, ближче підійти.
Скажи, якщо я помиляюсь,
я знаю хто насправді ти.

Коли приємні звуки, погляд твій,
таємна ніч і трішки мрій
штовхнуть назустріч
і поцілунок ніжний і нестримний...
Я чи ти? Хто буде винний?

Пливуть хвилини сірим сном.
Біліє місяць за вікном.
І ніч минає.
Зникаю.
Я хочу зникнути, ангелом стати.
Для когось чи для усіх.
Я псих...
Слова божевільні.
Вільні...
Солодке слово.
Кохати хочу знову...
Лиш хочу...

Залишу клітку моїх стін.
Залишу лист прощання всім.
Залишу Землю, залишу тіло,
лишу усе що так боліло.
Залишу страх, черствих людей,
залишу ґрунт ідей,
залишу моє не моє,
залишу своє, візьму лише Своє.
Тебе залишу, візьму лише Тебе.
Візьму лише Себе.

Так легко кину весь вантаж.
Візьму з собою в екіпаж
лишень корзинку мрій,
лишень себе і тільки погляд твій.
Залишу всі привітні очі,
залишу неймовірні ночі,
зірки і Місяць що з Землі
запали в душу так мені.
Залишу спів пташок,
залишу сніговий пушок,
краплиночки дощу
на волю відпущу.
траву і квіти,
усе що може зупинити,
усе що тут мене тримає,
усе що серце так кохає...

Бажаю. Хочу. Мрію. Знаю.
Люблю. Обожнюю. Кохаю.
Стримлюсь і намагаюсь.
Чекаю. Вірю. Сподіваюсь.

Життя усе шукаю відчуттів.
П’ю кожен колір, смак і вітер.
Слова шукаю, прихильні очі серед снів.
Захоплююсь та забуваюся любити.
Здавалося, безмежно ласки і краси
пізнав і зможу ще пізнати. Прости.
Згубив струну щоб покохати
і вітер ніжних поривань,
згубив вогонь щоб запалити.
Невже я розлюбив любити?
НІ!!!

Цей білий сніг. Це синє небо.
Ці хмарки. Дощ. Цей вітер.
Чого ще прагну? Чого ще треба?
Весни, ще більше. Швидше літа.
І час. Повільний, ніжною рікою.
Рукою.
Пізнаю кожну мить.
Наповнюся тобою.
І зупинить нехай посміє хтось.
Мене.
Тебе.
Хоча ... усе пройде.

Дощ? Нехай.
Тепло весни усе зігріє.
Ми покохаємось. Давай?
Дощ допоможе. Він усе зуміє.
Він змиє бруд черствих людей.
Це не реальний світ - це світ ідей.
Лиш ти і я.
Я твій. Моя.

Ти відчуваєш, у мені
звучать мелодії сумні.
Ти відчуваєш, серце моє
тебе шукає,
сумує, чекає,
болить, кохає.
Тебе…
Шукаю, але не знаю де…

„Прийди” молитвою звучить,
а світ мовчить.
І жодний погляд не говорить
„я поряд”.
Тебе немає.
Шукати де не знаю...
Але уже сьогодні я скажу
тобі слова „люблю”.

Забути,
забутись,
втекти,
повернутись,
сказати,
змовчати,
кохати,
кохання не знати,
відректися від усіх,
розтанути як сніг,
для когось бути всім,
не існувати наче тінь...

Серйозний світ навколо нас,
а ми шукаєм час,
щоб несерйозно жити,
сміятися, любити,
вільно жити,
залишитись дітьми...

Самотні краплі сліз твоїх,
стікають кровю по твоїх щоках,
тепло холодне рук моїх
ти відчуваєш, не відчуєш у своїх руках.
Тікаю.
Залишаю.
Ми були ніким.
Для тебе був нічим.
Я відлітаю...

Невтрачені слова,
незниклі почуття,
в моєму серці залишила,
все зникне в небуття,
лишень... не зникнуть почуття...

Знайду приховані слова,
знайду тебе коли сама,
скажу все те чого хотів,
зроблю все те, що не зумів,
сховаю те, що розгубив,
що їм віддав,
що вберегти я не зумів,
триматиму для тебе найдорожче все,
повільно віддаватиму себе,
тобі віддамся весь,
розгублю знову десь
усі слова,
всього себе,але...
знайду тебе.

Беру її в долоні рук.
В кімнаті знов звучить приємний звук.
Я просто ніжно струн торкаю.
Я відчуваю.
Зникаю серед звуків, музики і випадкових слів.
Це те, чого я хочу, що матиму, чого хотів...

Чекаю.
Коли торкнуся твоїх струн.
Коли розвію серця сум.
Коли звучатиме мелодія.
Сьогодні сумую я.
А завтра. Цей сум відчуєш ти.
Дозволь тебе знайти...

Я випю каплі твоїх сліз,
відчую запах твій легенький бриз,
відкину всі слова й але,
хай посмішка в очах твоїх цвіте...

Солодких губ вишневий смак,
відчути ніжно хочу так,
торкнись долонь, цілуй мене,
прийди у сни, знайди мене...

Мовчать слова,
закриті очі,
самотній день,
самотні ночі,
приємні сни,
відверті мрії,
легенький флірт,
легкі надії.