Спинити серце, спинити рух,
відчути дотик твоїх рук.
Відкрити душу, закрити очі,
зробити все, чого ти хочеш.
Вдихнути ніжний аромат
волосся твого,
наповнити красою сад
кохання мого.
Краплинкою роси по щоці скотитись
торкнути носик, зупинитись.
Щось ніжне і пестливе губкам розказати.
„Я так тебе кохаю” прошептати.
Легким мов вітер поцілунком
наповню серце твоє трунком.
Ледь доторкаючись ковзну у низ
немов морський легенький бриз
буду пестити твої плечі, руки.
Ця стриманість - солодкі муки.
Зефір, цей ніжний, теплий вітерець
дійде до лінії сердець,
наповнить подихом плотських ідей
красу твоїх грудей.
Немов незайману краплиночку роси
торкаю поглядом ці лінії краси.
Немов ранковий холодок
впаду на твій оголений пупок,
обійму мрякою світанку твій животик.
Який солодкий тіла твій наркотик.

Пливу на хвилях твоїх ліній,
але на серці твоїм іній.
Легенький флірт пробуджує мої бажання.
„Це не кохання” –
скажеш ти.
Я не виконую твоїх умов, прости,
але пройшов я всі колізії кохання:
було знайомство, погляд і мовчання,
були думки і певні намагання,
сьогодні – тіл тремтіння,
не було лиш страждання.