І що по нас зостанеться у світі?
Якісь скупі учинки і слова?
Серця і душі, вірою зігріті,
Або любов, якої не ховав?
Аж ось твоя свіча вже догорає,
І завернула в засвіти стезя.
Ти нині є, а завтра вже немає,
Святая правда: дав Бог і узяв.
Та щось таки зостанеться у світі
По нас - якісь учинки і слова,
Серця і душі, вірою зігріті,
А ще любов, якої не ховав.

Милуватися можна природою,
Краєвидами досі незнаними,
А не тільки своєю вродою,
Не лише собою, "коханими"

Почувши сміх дитячий у дворі,
Котрий бринить немов ручай весняний,
Умить збагнеш - як швидко догорів
Життя земного каганець глиняний.

До того ж смерть – ще й руйнівник ілюзій,
Котрими кожен тішився і жив –
Покійних не згадають “любі друзі”,
А тільки ті, хто справді їх любив…
Хоч ми собі й плекаємо надії
Про вервицю жалоби і квітки –
Минає час...Він шкодувать не вміє,
І одиноко миготять свічки…

Ні-ні, це все не випадково,
Що нас стосується обох,
Бо на початку було Слово,
Бо все в житті провадить Бог.

В лицемірством прикрашених учтах
Боже ймення не згадуйте всує,
Ні себе, ані Бога не мучте
Тим, що вам аж ніяк не пасує…

Вони зберуться, будьте певні,
У кодло, зграї, табуни,
Щоб з горла вирвать наші кревні
Без почуття жалю й вини…

***
Тримай мене міцно
в обіймах своїх -
кохана моя і єдина,
щоб нас розлучити
ніхто вже не міг
довіку, до смертної днини...

11-12-2014

***
Подарувала мила рукавички-
Тепер морози люті не страшні,
Бо в них тепло коханої панички,
Котре не дасть замерзнути мені!

1 грудня 2014 року

***
Потерпіть,
вже гряде розплата
за моє,
і за ваше все, -
нам усім
доведеться стати
перед Божим
святим лицем...

9-12-14

***
Який це біль-
Від тих,
Кого ти знаєш,
Хто поруч був
З тобою
Стільки літ,
Почути те,
Від чого ти
Вмираєш,
І робиться немилим
Цілий світ...
І марно щось
Доказувати всує,
Що ти - не той,
Ти - інший,
Не такий,
Що підлим буть
Тобі вже
Не пасує -
Не ті чесноти,
І не ті роки...

11-12-14

***
Заплаканих, самотніх, богобійних,
Ще вчора незнайомих і чужих,
Кохання нас спіймало у обійми,
Щоби знайти розраду й втіху в них,
Щоби у серці, звиклому до болю,
Спокій запанував бодай на мить,
Щоб рани всі зцілилися любов’ю,
І стишилось в душі те, що болить…

20 листопада 2014 року.

Дружині (1959-2014)
***
Боже, як добре
що в кожного з нас
ти була –
ніжна бабуся,
найкраща дружина
і мама…
Хай тобі там,
де немає ні болю,
ні зла,
щедро любов’ю
віддячить Спаситель
так само…

15 листопада 2014 року

***
Коли наді мною
збираються
темні хмари
і смуга в житті
ніяк не минеться
чорна –
то серце і душу
лікують
“O, mio babbino caro”
і “Nessun dorma”…

9 листопада 2014

***
Листопадові свічі
на гробах
горітимуть всю ніч
до небокраю,
втішатимуть живих
блаженством раю -
прочан
із молитвами на губах..

1 листопада 2014

***
Ліків шукаєш
Від смутку
Й неспокою
Досі? –
Осінь!

Серце й душа
Доторкнутись
До вічного
Просять? –
Осінь!

Втрату і біль
Приховати
Від себе
Не в змозі? –
Осінь!

Рим і натхнення
Ніщо вже
Давно
Не приносить? –
Осінь!

Музика дивна
Краси
У багатоголоссі –
Осінь!

11 жовтня, 2014 р.

Тихше!
Чуєте? – Осінь!
Мовчки йду по алеї,
зойк опалого листя
знов озвався у серці.
Вже душа в листопаді…
Як в сповільненім кадрі -
так нечутно встеляють
стежину листочки.
Ні, я зовсім не плачу,
Де ви бачите сльози, –
То останній дарунок
швидкоплинного літа.
Гляньте!
Бачите? – Осінь
Жовто-синім фарбує
Холодні світанки…
Та вже хтось на мольберті
Готує скраєчку білила,
І йому опиратися
Вересню й жовтню несила…
І хоч нині вони
Ще панують у власній господі –
Десь поблизу зима
Колисанки збирає природі…

1975-2014

***
В нас є підстави не любить Росію
До скону, до нестями, до гріха,
І це вона в нас виплекала мрію –
Те зло, котра вона довкола сіє
До неї, все, повернеться нехай!

Бодай ні сну не знає, ні спокою
За те, що захлиналась від брехні
Й оскаженіло вела за собою
Зомбованих війною світовою
На запах крові доньок і синів.

У поміч сили пекла закликала,
Не мала ні жалю, ні каяття,
Підносила тиранам п’єдестали,
І тим себе, лукава, прирікала
На Божий гнів, на кару й забуття.

І ти, імперський, «обраний» народе
Неначе Каїн гріх свій понесеш,
За те, що ти вождям кривавим оди,
Мучителям, убивцям на догоду
Складав і їх звеличував без меж.

Та кожен з них – від давнини й донині
Вважав тебе за стадо баранів,
Не Богові молитись, а людині,
Вклонятися мерцеві в домовині
Навчав, удаючись до стусанів.

Ти іншим буть не вмієш і не хочеш,
Та доведеться все одно тобі
Нарешті правді подивитись в очі,
І на суді стоять за кожен злочин,
За сльози, за наругу і за біль.

2 серпня 2014

***
А я тебе, мій синочку,
В люльці колисала,
Щоби колись твої очка
Дівка цілувала.

Цілувала і казала,
Що дякує мамі,
Що їй легеня вродила
З чорними бровами.

Чорні брови, карі очі,
Ще й вуста червоні,
Не для того тя родила,
Щоб ти був на войні.

Налетіли чорні круки,
Зачали кричати,
Забирают мі синочка
Мого у солдати.

Забирают у солдати:
Ой, сину ж мій сину!
Мушу, мамцю, боронити
Неньку Україну.

Прощавайте сині гори
І широкі доли,
Може вас вже не побачу
Я більше ніколи.

Ой, вертайся, мій синочку
З далекого краю,
Я для тебе вишиванку
На весілля маю.

А у тої вишиванки
Нитки жовто-сині,
Як те поле, і те небо
В нашій Україні.

А то тая вишиванка
До вінця ставати,
А не тобі, молодому,
У землю лягати.

Бо я тебе, мій синочку,
Не на те родила,
Щоби тебе десь у полі,
Зла куля забила.

Повертайся, мій соколе,
До Бога ся молю:
Бережи мені синочка,
Дай Вкраїні волю!

29 липня 2014р.

***
Ви вкрали в нас історію про Русь –
Кочівники, ординці і монголи!
Я в очі вам сказати не боюсь –
Братами ви не були нам ніколи,
Плекали завжди думку про одне –
Як би зі світу звести Україну,
І підло, методично, день за днем
Вбивали нас, стріляючи у спину.
Хотіли мову нашу розіп’ять,
Що вас колись, немитих, просвітила,
Навчила вас читати і писать.
О, краще б ти у болотах сиділа
Росіє! – мо’ й не скоїла біди
Нікому із племен довкола себе,
Та ти не вилізала із Орди,
І накликала Божий гнів із неба!
Країно Моксель! Нащо ми тебе
Із гною і темряви підносили,
Коли ти була ще «ні ме, ні бе»
Й просвітництву пручалася щосили!
Бо, врешті-решт, на ноги ти сп’ялась
І карою зробилася для світу.
«Святе» для тебе – тільки цар і власть,
Що ти за них уб’єш і власні діти.
Ні! ти таки не втямила урок
І підійшла до прірви надто близько,
Лишилося зробити тільки крок –
Пустелею ти станеш й пасовиськом…
Це все вже було! Царства всі земні
Розпалися на попіл і на порох…
А поки що – не брат ти нам, о ні! –
Ти найлютіший нам у світі ворог!

28 липня 2014 року

***
Тепер я знаю – серце не старіє,
Воно таке ж – у двадцять й шістдесят,
У нім такі ж і почуття, і мрії,
Як і колись, – багато літ назад…
Будемо серцем завжди молоді,
Воно так само тішиться і плаче,
Як в юності, як вперше, як тоді
Коли усе лиш пізнавав неначе…

26 липня 2014

***
Чи страшно нам вмирати? так і ні…
Бо нам усім – вмирати тільки раз.
Важливо, щоби потім, по війні,
Життя полюдське стало і про нас
Не забували, і про ту ціну
Яку ми заплатили, щоби ви
Ніколи вже не знали про війну,
І за любов лиш були молитви,
Росли в колисках ваші діточки,
Дружини дарували вам тепло,
І вишиті вам шили сорочки
На те, що буде, а не що було.

25 липня 2014

Кінець Армагедону
***
В повітрі присмак третьої війни…
Оскаженіла від брехні і люті
Росія стала військом сатани,
Котре веде на прю зі світом Путін.
Хоча чисельні є її полки
Вздовж нашого вкраїнського кордону –
Вона забула, певно вже, який
Буде для зла фінал Армагедону.

25 липня 2014 року

***
Ми тут щодня під «Градом» і вогнем,
Ангелик біля серця – від дітей,
Він вже два тижні береже мене,
І берегтиме, сподіваюсь ще…
Ти не хвилюйся, мамо, – ми живі,
Ми ще з тобою довго проживем,
У нас ще справ багато на землі
І купа нерозв’язаних проблем.
А вдома як? надіюсь – все гаразд,
Поспіли, певно, яблука в саду?
Ви там моліться, дорогі, за нас,
Я скоро…Я повернуся…Прийду…

24 липня 2014

***
Життя
таке недовголітнє, –
лише встигає
прорости…
У цій
самотності всесвітній
мені потрібна
тільки ти…

24 липня 2014

***
Кохана,
я благаю знову:
не поспішай
сказати «ні», –
поети гинуть
без любові
немов солдати
на війні…

24 липня 2014

***
Посидь зі мною поруч поки дощ,
Поки не всі ще сказані слова,
Поки ще руки не торкнулись рук
І я твої вуста не цілував.
Побудь бодай ще трохи і не йди,
Бо завтра вирушаємо на Схід, –
Я мушу боронити від біди
Тебе і Україну, й цілий світ.
У тебе очі ніжно-голубі
І чарівне волосся золоте,
Я перемогу присвячу тобі
Й життя своє Вітчизні, молоде.

23 липня 2014 року

***
Світе, ти оглух чи з глузду з’їхав,
Хочеш пересидіти війну?
Буде і для тебе на горіхи
І гіркого келих полину!
І щоночі хлопці вбиті наші
Будуть снитись ситому тобі,
І картати, що боявся Раші…
Ти ж таки боявся, далебі?
І боїшся - be or not to be...

23 липня 2014

***
Росіє! Коли ти нап’єшся вже крові,
Царів і тиранів припиниш плодить,
Що з роду не знають жалю і любові
І ладні за трон свій мільйони убить!
Вони ж бо дияволу душу продали,
Вклонились за царство своє сатані!
Ординці, манкурти, криваві вандали,
Горіти вам вічно в пекельнім вогні
За душі усіх, кого ви спокусили,
Навчили брехати і вірить брехні,
І келих із кров’ю вождю підносили
Тих жертв убієнних в злочинній війні!
Росіє! Не тішся, твій чобіт ніколи
Не буде топтати моєї землі!
Тиранів твоїх поскидають престоли,
І голови їм постинають шаблі
Нащадків козацького славного роду,
Що стали сьогодні з ордою на бій –
Шоломами нашу дніпровськую воду
Затям! Не судилося пити тобі!

19 липня 2014 року.

***
У нього нині зовсім інша муза,
Ніхто не зна де ділася стара…
Тепер нова трима його картуза,
Як він натхненно риму добира.
Нова сьогодні в славі і пошані,
Стара тихенько сльози пролива…
Минаються єдині і кохані,
Лишаються з присвятою слова…
Коли ми чуєм чи вірші чи ноти
Що пережили сивину століть,
Нас не турбують автора чесноти
І те, що за шедеврами стоїть…
А там багато сліз гірких пролито,
І зраджено обітниць та присяг,
Сердець наївних скривджено й розбито
Ради вершин мистецьких і звитяг.
І тільки не розділеній любові
Не можемо закинути чогось,
Котра навік закарбувалась в слові
Про те, що так й ніколи не збулось…

3 липня 2014р.

***
Я так люблю
посеред літа дощ,
У передгроззі
хмари і затишшя,
Озонну свіжість
викупаних площ
І сяйво позолоти
на узвишші…

3 липня 2014р.

***
Лише одна-однісінька
людина
іде з життя,
і неповторний світ,
котрий вмістить
не здатна
домовина,
щезає
в позамежжі
днів і літ…

2 липня 2014р.

***
Мені казали:
серце й душу
лиши в спокої,
не картай…
А я відплакать
просто мушу,
і випить те,
що через край…
Бо ж недаремно
жаль і сльози
Спаситель
кожному дає –
щоб ми
через дощі і грози
життя очистили своє.

25 червня 2014 року

Присвята – Івану Франку
***
З якогось часу у Кремлі,
Завелась пошесть – ой, люлі!
Істоти дивні і малі,
Карликуваті й дуже злі.
І в них така страшна слина –
Де бризне – там іде війна.
Страшніше сказу та біда –
Не помага й свята вода!
І люд вже котрий день не спить –
Не зна, що з пошестю робить.
Порадив їм тверезий глузд
Застосувати «Райд» і дуст,
Китайську крейду, – не бере,
І пошесть ця ніяк не вмре.
Вона вже навіть
Тру-ля-ля
За межі вилізла Кремля,
Пре на городи і грядки,
Залазить людям у мізки,
Покірних робить з них рабів –
Що мов’ об’їлися грибів.
Писклявий голос карлів тих
Людей штовха чинити гріх,
Брутально лаятись, кричать,
Невинні душі убивать.
В річках від нього
Гоп-да-да,
Гіркою робиться вода,
В полях пшениця не росте,
І без смаку все, що їсте.
Але найгірше –
оп-па-па!
До світу пошесть підступа,
Бо їй замало,
Тру-ля-ля,
Того що є навкруг Кремля.
У світу визрів хитрий план –
Високий збудувать паркан,
Щоби від голоду в Кремлі
Померли карлики ті злі.
Зібралась рада світова,
Й такі промовила слова:
«Найкращих залучім мужів
Поки не вдарив Божий гнів,
Нехай і зблизька, і здаля,
Ту пошесть вивчать
Тру-ля-ля.
Тих карлів треба зупинить,
Зле може статись кожну мить».
Мужам тим дали кілька днів,
Щоб кожен досліди провів,
І доповів якнайхутчіш,
Бо підлий ворог гострить ніж.
Його слиною цілий край
Занапастився – хоч вмирай.
Трудились кілька днів й ночей
Мужі ті, не стулив очей,
Ніхто, і за короткий час
Зібралась рада та ще раз,
Щоби заслухать їх вердикт
Поки від карлів світ не зник.
Вердикт мужів тих був такий:
«Та пошесть грізна і страшна,
І хутко шириться вона,
Але, на щастя,
Тру-ля-ля
Вражає тільки москаля.
Щоб не заслабнув чоловік
Оцей приймати треба лік ¬–
«Антимоскаль-антикацап»,
Із нас ніхто ще не заслаб,
Приймали тричі ми на день
І кожен дужий, наче пень».
«Мужам і Богові хвала!» –
Юрба щаслива заревла!
Рознісся голос від трембіт:
«Від карлів спасся цілий світ!»
Старе радіє і мале,
Що буде добре, а не зле.
У кожній хаті спів і баль:
«Нам не страшний тепер москаль!»
Попри незгоду і протест
Схвалила рада маніфест:
«Щоб пошесть карлів тих спинить
Паркан потрібно докінчить.
Всіх перевірить громадян,
Котрі живуть там, де паркан,
Чи знаку в них нема слини,
Щоб мор спинити між людьми.
Усіх слабих, якщо будуть,
Спровадить у далеку путь,
Хай там кують свій капітал –
Росія, чемодан, вокзал.
А я, мій друже, щоб мені
Не снились карли уві сні,
Прийму тих крапель тисяч з п’ять,
І буду ніч спокійно спать.
І ти, мій друже, відпочни, –
Нехай приємні сняться сни –
Що всі кацапи й москалі
Забрались з рідної землі.
Ой-люлі….

24 червня 2014 року
Словничок:
Кацап, москаль – росіянин, що не любить Україну, бажає їй лиха, але любить українське сало.

***
Кохать нікого не примусиш,
Хоч як би не старались ми…
На мить торкнулись наші душі
Одна до одної крільми…
На хвилю у життєвім морі
Зустрілись наші кораблі,
І двох бажань погаслі зорі
Квітками стали на землі…

23 червня 2014 року

Г.К.
***
Колись, як літо змінить осінь,
І жаль за пройденим мине,
Бодай на мить, красива досі
Згадай мене…

На дальній чи близькій дорозі,
Як доля межу перетне,
То ти, при Божій допомозі
Згадай мене…

Коли щасливий до нестями
Тебе коханий пригорне,
І ти кохатимеш так само,
Згадай мене…

В любові або нелюбові
Людське життя і так мине,
На добрім чи недобрім слові,
Згадай мене…

Нехай буде благословенне
Для тебе вічне і земне,
І ти, забувши вже про мене,
Згадай мене…

І коли я цей світ залишу,
Й мене ніхто вже не спімне,
Прийди, де ясен сни колише,
Й згадай мене…

21 червня 2014 року

***
Які страшні
оті самотні ночі
Без слів, обіймів,
ніжності, тепла…
Минулий час
безжалісно торочить:
«Я тут господар! –
БУВ, БУЛО, БУЛА».
Але учора він
кипів від злості,
Бо більше
панувати не буде –
Майбутній час
зайшов до мене
в гості,
І обіцяв,
що завтра
знов прийде…

20 червня 2014 року.

Г.К.
***
Немає спокою
І сну,
Розбите серце
Без любові
Іде щоранку
На війну,
І ладне битися
До крові…
Воно ступає
Босоніж
Наосліп
По вогні і леді,
Щоби приховане
Раніш
У ньому ти
Могла розгледіть.
Так легко
Відповісти «ні»,
Так важко «так»
Чекать щоночі,
Вертать до дому
По війні,
Де жить
Не можеш
І не хочеш
Без тебе…

18 червня 2014 року

***
Коли струни мовчать,
То говорять гармати,
І на день насувається
Морок і мла,
І лихе відчуває
Кохана і мати,
А інакше – як бути
Би нею могла…

17 червня 2014 року

***
Він їй хотів віддати серце й душу,
Вона йому сказала: «Зачекай,
Я тут завершить справи певні мушу,
Ти їх у себе трохи потримай»…
А цей «товар» псується надто швидко,
І без кохання довго не лежить,
Згоріти може (так бува нерідко),
І на друзки розлетітись за мить.
А ще – боїться холоду й розлуки,
Самотності, мовчання і ночей,
Коли не можуть обійняти руки,
І очі інших бачити очей…

17 червня 2014 р.

***
Витирає фікуса листочки
хлопченя, –
йому там три лишень.
Бавиться, щасливе,
в холодочку
дідусевих
райських черешень.
А он там –
на гойданці з піснями,
в конюшині з дітками,
в саду,
на руках у тата
і у мами,
що зігріють,
відведуть біду…
==============
Ці пожовклі,
вицвілі світлини –
найдорожче,
що у мене є,
що, насправді,
важить для людини,
І коріння
Напува твоє…

28.05-15.06 2014 року

***
Його запитали:
«Ну, як ти без неї живеш?»
А він відповів їм:
«Немовби надломлена гілка,
Чи човен з єдиним веслом,
На якому ти не попливеш
У море відкрите, глибоке…
Хіба там, де мілко…»

12 червня 2014 року

***
Звинувачуєш всіх?
Не муч
ні себе,
ні когось,
не треба…
Може досить
кидатись
з круч,
й запевняти,
що прагнеш
неба?...

6 червня 2014 року

***
Передумав журавель
Жениться
на лисиці…
(Видно неспроста!) –
Він при святі
в неї,
Як годиться,
Студенину їв
Із… когута.

5 червня 2014 року

***
Ти мене питала:
де вірші,
де пісні,
де музика
для тебе?
А вони
пташатами
в душі,
виростали,
щоб злетіти
в небо…

3 червня 2014

***
Ти була
долею
і променем,
вишневим садом
коло хати…
Так важко
повертать
до споминів,
так добре –
спомини ті мати…

3 червня 2014 року

***
Минають літа і дати,
Стежки замітає зима,
Як слід розумієш втрату
Коли вже людини нема…
І ти би віддав півсвіту,
Щоб той повернути час,
Де були маленькими діти,
І щастя любило нас…

3 червня 2014 року

***
Для себе часом
пишу я вірші…
Може вони
нічого і варті?
І якщо вам
вони не до душі –
мене по писку,
прошу вас,
не вдарте…

28 травня 2014

***
Вже давно пробачив,
Але знову,
Думка ця отруює життя:
Як же так, що дехто
Навіть слова
Смутку не промовив
Й співчуття?…

Лиш тоді,
як в горі ми і тузі,
Пізнаємо (нелегкий той час!)
Хто насправді
Просто «любі друзі»,
Хоч були
так близько
коло нас…


1 червня 2014 року

***
Так зла
багато
кожну мить
і мало
неба…
Нам вже
потрібно
боронить
себе
від… себе.

31 травня 2014 року

***
Важливо збагнути,
діти, –
вас люблять
батьки,
та все ж
не тільки
себе жаліти,
а й інших
потрібно
теж…

31 травня 2014 року

***
У кожного свинства, друже,
Завжди буде свій гаврош…
Коли нам плюють у душу,
Не треба казати: дощ…

31 травня 2014 року

***
Схаменіться,
я благаю,
люди!
Каяття і милосердя –
де?
Мало не щодня
якийсь Іуда
на Голгофу
Господа веде.
Стільки зради,
підлості,
облуди –
чаша ця
нікого не мине…
І Пілат
вагатися не буде,
і Ісуса
знову розіпне…

31 травня 2014 року

Світлій пам’яті дружини (1959-2014)
і тестя (1933-2014)

***
Цього горя
не зміряєш
кроками,
не об’їдеш,
і не обійдеш…
Завітали ті
гості непрохані –
перейшли
через хату
два похорони,
І змінили усе, –
нас теж…

І таке все
невтішне,
і зболене,
оповите печаллю,
і щем
запевняє,
що плакать
дозволено,
і ми Господа
нашого
молимо,
і ми плачемо,
разом
з дощем…

Господи, нас спаси, сохрани і помилуй, і сотвори рабам Твоїм
Надії та Петру вічную пам'ять.
29 травня 2014 року

***
...під час проведення АТО в Донецьку
було знищено понад 100 терористів...
(З новин)

Ті, що в Донецьку трупом полягли –
«Свої» й чужинці – нелюди, падлюки
Колись також маленькими були,
До матерів просилися на руки…
По хаті вперше йшли і в перший клас,
В дворі м’яча ганяли пацанами,
А потім вбити вирішили нас,
І відреклися – і Христа і мами…

28 травня 2014 року

***
Якби ти мала, душе моя крила,
Якби би вміла, вбогая, літать,
То ти б до неба миттю полетіла,
Щоб душу там коханої шукать,
І не вертать…

26 травня 2014 року

***
Так страшно звикати до крові,
До жаху, до болю, різні,
До того, що сильні й здорові
Вмирають щодня на війні
О, ні!…

Найкращі сини України
Заради її майбуття
Стоять у бою до загину
І жертвують власним життям –
Затям!

Щоб ми могли бути з тобою,
Ростити дітей і любить,
Хтось мусить до рук брати зброю
І нас захищаючи, вбить!..
З цим жить…

І знов матері у зажурі,
Дружини у чорних хустках,
Бійці-побратими похмурі
Стоять біля трун в пелюстках
На хрестах…

І сироти плачуть за татом…
О, Боже, спаси й сохрани,
І суд справедливий над катом,
Якому добро від війни, –
Вчини…

27 травня 2014 року

***
…у бою з терористами загинули 20 українських вояків…
(З новин)

Жахливий сон мені приснився нині,
Немовби я десь поле мінував,
А потім спохватився: та ж дитині
Мало життя, невинній, не забрав!
Прокинувся зненацька серед ночі,
Тінь від ялини кралась до вікон...
Ні, я не можу вбити і не хочу!
І враз збагнув, що то був тільки сон…

25 травня 2014 року

***
Мені сьогодні знову плакалось
За тим, що було і нема…
Спливло… Та світові однаково –
Довкола літо чи зима.

Що часом вкрадене – не знайдеш вже,
Минулого не повернеш…
І багатьом, насправді, байдуже –
Живеш ти ще чи не живеш…

Але так ясно зорі світяться –
Для них немає забуття,
Вони від вічності до вічності
Людське окреслюють життя.

23 травня 2014 року

***
Хоч так довго пручалась Росія
І так вірно служив бандюган –
Ми змогли (бо не кожен зуміє!)
Перевести її крізь Майдан…

22 травня 2014 року

***
Ти ще досі присутня незримо,
Наче вийшла на деякий час,
А душа під крільми херувима
Вже назавжди покинула нас…
Так сумуємо ми за тобою,
Розповісти – не вистачить слів…
Там немає ні смутку, ні болю,
Де Спаситель тебе перевів,
Допровадив на тихую воду,
Твоя чаша – то надмір пиття,
Той, Хто вмерти за тебе дав згоду,
Дарував тобі вічне життя.

22 травня 2014 року

***
Щось цікаве побачиш щоднини
Коли вранці підеш на грядки…
ДНР вже не хоче данини,
І Ахметов веселий такий?

Знову персик засох по морозі,
Полуницю вже час поливать…
А чиновник в замішанні досі –
Скільки брати, і брать чи не брать?

Донесемо до кожного хлопа:
Хабарям і корупції – Ні!
Щоб Америка вся і Європа
Були впевнені в завтрашнім дні.

21 травня 2014 року

*ДНР – Донецька Народна Республіка

…Боже, нам єдність подай!
О.Кониський
***

В селі, подібному до раю,
Відколи – вже ніхто не зна,
Із року в рік любов вмирає,
І справжня точиться війна.

У чім причина зла такого,
Й за що готові люди вбить,
Адже всі моляться до Бога? –
Не можуть церкву поділить…

Тримають міцно оборону
Сусіди, друзі, свояки,
Стояти ладні аж до скону
За «правду», наче за грядки…

І суперечка та запекла
Не може скінчитись ніяк,
Перетворила рай на пекло,
Немовби квітку на будяк.

І не лише прості миряни,
А навіть і «святі отці»,
Забули про Христові рани
Й тримають кия у руці.

Такі то, Боже, Твої діти,
Що Ти страждав за них і вмер,
Бо мали б дякувать й радіти,
Та ворогують дотепер.

А Ти усіх ціною крові
Від кари викупив за гріх,
І дав нам заповідь любові,
І сили пекла переміг.

Дай, Боже, каяття людині,
А для країни і села
Те, що найбільше треба нині –
Щоб єдність й злагода була.

20 травня 2014 року

***
Ось дивлюся
Довкола
На все я
І гадаю –
Не гасел,
Не слів,
Не політиків
треба – Мойсея,
Щоб ще раз
Крізь пустелю
Провів.

І Геракла
Би здалось,
Щоб стайні
Українські
Почистив,
Як слід –
От тоді, може,
Добре і файно
Ми б зажили –
Без горя
Та бід.

16 травня 2014 року

***
Я раніше
Не знав,
Що це –
Жити минулим,
Повертатись
Щодня
До колишніх
Подій,
До усього,
Що з нами
Відбулось
І було,
Відцвіло
І спливло,
Як листки
По воді…

15 травня 2014 р.

***
Все здається – ти вийдеш із хати,
Посміхнешся з порога мені,
Будеш внука в саду колисати,
І співатимеш ніжно пісні,
Нову книжку покажеш Максиму,
Зачаруєш казками Тимка
Про Телесика, Коцького, зиму,
І солом’яного бичка…
Підійдеш до вишневої гілки,
Приголубиш рукою квітки,
Що над ними вже трудиться пчілка,
І оглянеш усі закутки…
Милуватимеш радісним сміхом
Незабутнім, немов зорепад…
=======================
Так далеко десь час той поїхав,
І ніколи не верне назад.
Та лиш серце і досі не втямить,
Чом замовкли казки і вірші,
Чом нема вже бабусі і мами
Й так незатишно стало душі…

15 травня 2014 року

***
Писати –
Мучитись,
Не спати,
І келих
Випити
До дна,
Себе
І душу
Рятувати,
Що знову
Зболена
Й сумна…

Благати,
Кликати
Додому,
І обіцяти
Не ятрить…
Тій
Що не вірить
Вже нікому,
Укотре
Клястися
Любить…

13-05-2014

***
Чому не тішить серце спів пташиний,
І не чарує барвами весна? –
Бо знов спливає кров’ю Україна,
І йде війна…

Чому ридає матінка над сином,
І забілила скроні сивина? -
Бо суне знов орда на Україну,
І йде війна…

Чому оті, що звали нас братами,
Сьогодні розпинають і клянуть? -
Бо і колись робили вже так само –
Така в них суть…

Кати, що ревно моляться… (До кого!?),
Запалюють свічки у вівтарях –
Та в них немає і не було Бога,
Окрім царя!…

І милосердя сподіватись всує
Від того, хто так й не пізнав Христа,
І досі за Пілата голосує,
Й стулив вуста…

Вони вважають ката за месію,
Та в нього ні – не тЕрновий вінець,
І не до раю він веде Росію,
А у кінець…
…………………………………
І хоч лютують досі сили пекла –
Нехай затямить добре сатана,
Що Україна вже навік воскресла,
Й не вмре вона.

12 травня 2014

***
Під вікном чорнобривці посіяв,
Покосив у садочку траву…
Те, що Путін накоїв й Росія
Пам’ятатиму поки живу.

Не пробитись зерну у полові –
Тому мусим полоть бур’яни…
Від Кремля не чекайте любові –
Йому розбрату треба й війни.

11 травня 2014 року

***
У саду зав’язалися вишні,
Щось нема цього року хрущів…
Знов на шпальтах з’явились колишні –
Як гриби восени по дощі…

Треба йти бараболі садити –
Бог лиш знає, що згодом буде,
А хто матиме їсти і пити –
Раду дасть собі й не пропаде.

10 травня 2014 року

***
Розкуйовджений, збурений світ такий,
Але досі в Господніх руках…
Забагато вже слів і політики, –
Хочу тиші і свіжого молока…

Хочу знов, заколисаний липою,
Я бодай на годину чи дві,
В шепіт віття вслухатися: «Спи собі,
Відпочинь у пахучій траві»…

9 травня 2014 року

***
Прилітав за хлібчиком горобчик,
Не боявся, майже їв з руки…
У садочку перші кроки хлопчик
Наш робив – щасливенький такий.
Посміхався сонячно і щиро,
З оченяток лилося тепло,
Огортало спокоєм і миром,
І душі так затишно було…
А весна тулилася до серця,
Щоби ці травневі, ясні дні
Серед сьогодення круговерті
Пам’ятались довго ще мені…

8 травня 2014 року

* * *
Ну що поробиш - є така потреба
У чоловіка, хлопа, мужика...
Годинами сидіти просто неба
Й не зводити очей із поплавка...

6.05.2014

***
Боже, пельки замкни нечестивим
І спини ненаситну орду, –
Звірину з хижим поглядом хтивим,
(Відведи від Вкраїни біду!)
Бо вона безпричинно воює,
Віддає за добро мені злом…
Хай правиця Твоя порятує
Й милосердя накриє крилом!
Щоб на знищення стали нащадки
Ворогів, і щоб сина ім’я
Було стерте за злочини батька,
І віднесла його течія
В небуття, й зодяглися ганьбою
Ті, що нас обмовляють й клянуть,
Бо вони погордують й Тобою,
І удруге Тебе розіпнуть.

5 травня 2014 року Божого

***
Твої речі у шафі
Сумують тепер за тобою…
У кишенях пальто
Я знаходжу в минуле
Квитки…
В те далеке «колись»,
Де ще радість
Не звиклась з журбою,
Де ще ми молоді
Й кожен ранок
Щасливий такий...
А навколо весна
Знову трунку
Напитися просить,
Котрим вечір щодня
Напуває травневі сади,
І шепочуть серця –
Ще не досить,
Не досить,
Не досить,
Зачекай ще хоч мить,
І не йди,
Я благаю –
Не йди…

5 травня 2014

...дружині...

***
Закарбувався
В пам’яті
І в серці
Спекотний серпень,
Погляд неземний…
Коли крилом
Уперше
Ангел смерті
Твого плеча
Торкнувся…
Боже мій!
Я бачив,
Як згасало
Серед літа
Твоє життя,
І догорав вогонь
В твоїх очах…
І світ,
Що звик радіти,
Умить принишк…
І збочив осторонь…

5 травня 2014 р.

***
Один відомий серцеїд
Хвалився, вже на схилі літ
Скількох колись поцілував
Як він іще парубкував,
А потім, як жонатий був –
Ще скільки «перемог» здобув…

А я вам так повім на це –
Нехай він меле те і се,
Щоб люди знали, як було,
Хто напаскудив, скоїв зло…
Хвалитись тим, від чого тхне,
Не хитре діло, а дурне…

1 травня 2014 року

***
Кожен «мудрий» верзе ахінею,
Все змішалося – праведне й зле,
Все приправлене рясно брехнею
І на правду так схоже, але…

1-05-2014

* * *
Якби ти знав – як швидко плине час,
Як невблаганно свічка догорає…
Ми нині є, а завтра нас немає,
І начебто й не було зовсім нас…

2013-2014

* * *
А серце досі крається й болить,
І невигойний біль той не вщухає,
І жодних ліків від жалю немає,
І смуток не щезає ні на мить...

А люди - ті ж, і все довкола - те ж,
Знов у саду цвітуть весняні квіти,
Та тільки ти у сад той не прийдеш,
Весні й онукам не будеш радіти...

Мені казали: стихне, відболить,
Потрібен час, і треба жити далі...
Але куди подітись від печалі
Й журби, що не щезає ні на мить...

1-04-2014

Про Україну світ почув ціною крові…
Помилуй, Господи, й спаси, подай любові.
І суд Свій праведний зішли на руку ката,
Щоб не пішов на батька син і брат на брата.
Щоб схаменулись вороги всього святого,
Не мали спокою і сну й молили Бога
Аби Він їхній гріх закрив життям Ісуса…
Вбивать без докору й жалю? Яка спокуса!
За слово й діло їм воздай, о Боже правий…
Жбурнув їм тридцять срібняків тиран кривавий…
Двадцяте лютого… Майдан… Гірка отрута…
Немовби вдруге пережив народ наш Крути.
І невигойний знову біль й на серці рана,
І Україна знов моя у чорне вбрана!
І знову сльози пролива над сином мати…
О, Боже, скільки ще землі моїй страждати?
Катівні Сталіна, Сибір, Голодомори –
Хіба не досить вже біди, страждань і горя?
Добра і щастя нам подай небесний Отче,
І Словом душі просвіти Своїм пророчим…
Героям десь на цвинтарях хрести поставлять –
А Ти, наш Боже, сотвори їм вічну пам'ять…

21 лютого 2014 року

Такий жаль, такий щем, така туга,
Такий смуток у серці і біль –
Бо нема вже дружини і друга,
І розради нема у журбі.

Замела вже стежки хуртовина,
Снігом спомини вкрила зима,
Й невблаганно, невтішно, нестримно
Запевняє – її вже нема…

Вже нема і ніколи не буде
Ні обіймів, ні слів, ні очей…
Тільки ти ще ввижаєшся всюди
У безсонні самотніх ночей…

Я крізь сльози дивлюся на небо –
Там десь зіронька сяє твоя,
Не сумуй, моя люба, не треба –
Ми зустрінемось знов – ти і я.

Коли ті, кого любиш, згасають у розквіті сил
То приходить прозріння: як мало минуле ти знав,
І як мало любив, і як мало ти перепросив,
Був скупий на слова і подяку за все, що ти мав…
І далеке минуле тоді сьогоденням стає,
І не можеш забути вже те, що здавалось - забув,
Що немовби приспало у клопотах денних життя
Й щодо нього немає тепер уже жодних табу...
І так само немає до нього уже вороття…

Прогрес - то не порожній звук,
А порятунок для поетів,
Якщо грошей нема на друк -
Шукай ПМ у Інтернеті!

І ще - подумай отакво
І не ламай даремно кригу -
В людей нема на молоко,
Хто буде купувати книгу?

Як маєш кабель чи 3G -
То ти не щезнеш вже у Леті,-
Твої шедеври збереже
ПМ довіку в Інтернеті!

Весілля принца, Берлусконі, геї,
Конфлікт на Сході, криза, Coca-Cola,
З усього видно - світ не в апогеї,
І вже заходить на останнє коло...

На пожовклих світлинах - осібно і групами люди,
Повсякденного побуту речі (доволі незвичні)...
За якихось сто літ з нині сущих - нікого не буде,
І довкола усе замалює сепією вічність...

З.М.
Шпиталь...Діагноз...Невблаганний час
Спливає в позамежжя по краплині...
Непевне "завтра" вже чекає нас,
І ще живе минулим певне "нині"...

25.02.2011

Мені з вами так легко і просто,
Розмовляти - аж вистигне чай,
І свіча, що заплакана воском,
Вже засне, як бува зазвичай...

19 лютого 2011р.

Щоденний вірш - не самоціль, -
Потрібно мати що сказати,
Бо час мине і знищить міль
Думки куценькі й плагіати...

18.02.2011

Ми вчимося любить через біль, через жаль, через муки,
Відцвітають літа і збирає врожай сивина,
Але тільки тоді, як побачать світ Божий онуки,
Пізнаємо любов і якою є справді вона...

За кожен день, за кожну мить,
Прожиту в щасті чи журбі,
За дар прощати і любить
Я вдячний, Господи, Тобі.

За мир, що заступає гнів,
За небеса ці голубі,
За друзів і за ворогів
Я вдячний, Господи, Тобі.

Хоч я блукав немов сліпець,
Мене Ти кликав з року в рік,
Обмив гріхи і дав вінець,
Щоб я Твоїм вже був повік.

Я розповісти хочу всім,
Як Ти мене урятував,
Як запросив до Себе в дім,
Щоб я довіку гостював.

Усіх Твоїх благословень
Не зможу я перелічить,
Котрі мені Ти кожен день
Даруєш щедро, й кожну мить.

О, як збагнути ту любов,
З якої Ти пішов на хрест,
Пролив за нас святую кров,
Щоб ми вознеслись до небес!

До Тебе, Спасе мій, молюсь
Щоденно в радості й журбі,
За все, що маю, поклонюсь
Одному, Господи, Тобі.

23.12.2009
Тернопіль
Вірш у виконанні автора тут
http://lucaster.podfm.ru/poetrytk/97/

Juliusz Słowacki (1809-1849)
BARANKI MOJE
Baranki moje,
Zaświtał czas,
Nad piękne zdroje
Powiodę was.
Puszczę was, owieczki,
Na piękne kwiateczki
I będę pasł.
Baranki z ducha,
Ja pasterz wasz;
Pan Bóg mię słucha,
Ozłocił twarz…
Bogiem promienny,
Odprawiam bezsenny
Anielską straż.

МОЇ ЯГНЯТА
Мої ягнята! –
Настав вже час,
До вод джерельних
Проваджу вас.
Пущу вас, ягнята
На луги квітчаті
І пастиму вас.
Ягнята з духа -
Я – пастир ваш.
Бог мене слуха
На небесах.
Буде вам сторожа
Ангельська, Божа
В усіх часах.

Переклад з польської
14.12.2009

Juliusz Słowacki (1809-1849)
BO MIĘ MATKA MOJA MIŁA
Bo mię matka moja miła
Na słowika urodziła,
A ja wziąwszy taki głos,
Ze słowika jestem kos…
A to wszystko są nonsensa,
Te moje wierszyki nowe,
Gdzie się język mój wałęsa
I bawi zęby trzonowe…

БО МЕНЕ МАТУСЯ МИЛА
Бо мене матуся мила
Соловейком уродила.
Але випав такий льос –
З соловейка стався дрозд.
Це язик в усьому винен -
Він що хоче виробляє,
(то й виходить писанина!)
Й кутні зуби забавляє…

Переклад з польської
14.12.2009

СТАЛІНІСТИ
Витягли "вождя" із нафталіну,
Обдивились на усі боки,
Втішились - "Живий ще! Не загинув!,
Нині треба "сильної руки".
З нею негаразди всі поборем,
Виб"ємо дурне із голови,
Щоб ОУН-УПА з Голодомором,
Вже ніколи не згадали ви!".
-------------------------
Дяка Богу,що подібні "мрії"
Не здійсняться,- зараз інший час...
Та Москві і далі сниться Київ
І ще буде снитися не раз :-)
2009

- Він пише надто спрощено і дивно,
Воно не варте навіть і гроша…
- Можливо це здається примітивним, -
Так відчувають серце і душа.

- Ну де, скажіть, тут милозвучність рими,
Політ фантазій, витонченість слів?
- Я, звісно, завше переймаюсь ними,
Та більше тим, що висловить хотів.

- Якісь і стиль і форма тут туманні,
Банальні порівняння й почуття…
- Окрім да Вінчі також Піросмані
Напевно має право на життя?
==========================
Крізь хаос «еґо», шкіл і філософій
Незримо і одвічно пророста
Та, до котрої підійти б хоч трохи -
Господніх слів велика простота…
2009

В знайомих якось німець гостював,
І, надивившись, як живуть в нас люди,
В кількох словах усе підсумував:
«У вас ще довго тут ладу не буде…»

Яким важким не було би життя,
Чого б не бракувало нам щоднини,
Перетворить довкілля на сміття? -
Це, вибачте, залежить від людини.

Це наші – «рідні», не з чужих країв,
Свої – знайомі, приятелі, друзі
Жбурляють всюди хто що не доїв –
У парках, скверах або в лісосмузі.

Тут винен не лише менталітет, -
Але батьки, держава, виховання,
Той дядько, що займає кабінет,
Й не виправдав людського сподівання.

Тут винні всі – великі і малі,
Це наша совість й повсякденний клопіт,
Щоб в Україні – в місті і селі
Було не гірше, ніж «у них, в Європі».

Бо нашим обіцянкам і словам
Ніхто у світі більше не повірить,
Якщо в держави хоч і гідний крам,
Але брудні і хата і подвір’я.
2009

Скрізь пишуть і говорять про "любов",
Чуттєвість,пристрасть - мало не щоднини,
Та про одне дещицю ти б знайшов -
Кохання чоловіка до дружини,
Чи про дружин кохання до своїх
Чоловіків - довіку Богом даних, -
Хороших,ніжних,добрих,дорогих,
Найкращих в світі,вірних і коханих...
Хтось зауважить: "Жінка, чоловік? -
Це так банально і не романтично"...
Тоді стають навіщо на рушник,
І присягаються кохати вічно?

(Переспів болгарської християнської пісні)

Перед Тобою на колінах, стою, о Боже, зі слізьми
Благаю – будь же милостивий і щире каяття прийми.
Почути радість дай і втіху і Свого не ховай лиця,
Щоб я біліший став від снігу і, вдячний, прославляв Отця.

Згрішив я - ніде правди діти, вчинив лукавство, заздрість, гнів,
І не дотримав заповіти, покірним бути не зумів.
Подай же, Боже, серце чисте і духа віднови в мені.
Вщаслив Своїм благоволінням тепер, завжди і по всі дні.
2009

Я слухав передачу про глухих -
Ті почуття і жаль забути важко...
«Яка в вас мрія?» - запитали в них,
Хтось відповів: «Почути пісню пташки…»

Бринять у серці досі ті слова…
А зовсім поруч не глухі і зрячі
Ведуть себе, як часто це бува,
Так, начебто, не чують і не бачать…

Як мало ми цінуєм Божий дар -
Ходити, чути, бачити, любити,
Розгледіти щось дивне поміж хмар,
Дощу і сонцю тішитись, як діти.

Дещицю, як задуматись на мить,
У цьому світі треба чоловіку…
Даруй нам, Боже, віру не згубить
І ще – людьми лишатися довіку.
2009

Переклад відомого християнського гімну

Яку Ти втішну новину
Мені, мій Боже, дав,
Щоб я, пропащий і сліпий
Віднині зрячим став.

Ти серце зболене зігрів
І всі жахіття змів.
Мені до віку не забуть
Ту мить, як я прозрів!

Крізь бурі, пастки і шторми
Нам довелось пройти -
До дому рідного в кінці
Нас допровадиш Ти.

Лише добро і благодать
Від Господа мені,
Моя надія тільки в Нім
Довіку, по всі дні.

Забракне десять тисяч літ
Щоб славить раз у раз
Отця, і Духа, і Христа
Що нас від смерті спас.

Яку Ти втішну новину
Мені, мій Боже, дав,
Щоб я, пропащий і сліпий
Віднині зрячим став.
2009

Переклад з англійської християнського гімну

Як пильнували пастухи овець в нічній пітьмі,
Господній ангел їм з'явивсь у сяйві неземнім.
Не бійтесь! - зляканих втішав, і так промовив їм:
Звіщу велику радість вам, що станеться усім.

В Давида місті щойно ось,- який преславний день! -
Прийшов у світ Господь Христос, – Володар всіх племен.
Підіть, погляньте, ось вам знак – не в шатах золотих,
Дитя, сповите в пеленах, у ясельцях лежить.

Силенна сила в небесах з'явилась ангелів,
І над землею забринів хвали і слави спів:
Всі славте Бога! – раз у раз лунає звідтіля,
Хай миром й спокоєм уся наповниться земля!
2008

Переклад з англійської відомого християнськго гімну

Мале містечко Віфлеєм
Вже сон заколисав,
Коли новий з'явився день
у темряві з темряв.
Зайнявся раптом сяйвом незвичним небозвід.
родився Той, Кого весь люд чекав багато літ.

В долину сліз зійшов Христос,
щоб смерть перемогти,
І Добру Звістку в царство зла
Із неба принести.
Хвалу несіте, зорі! Співа Тому, Хто є
В небесному просторі, – усе єство моє.

В найтихшу ніч, що тільки є
Свій мир небесний Сам
Спаситель в яслах подає
Всім струдженим серцям.
Невидимо й нечутно, крізь гомін бур і гроз,
До всіх хто тільки жде Його, – прийде Ісус Христос!

Будь з нами, Христе, повсякчас,
Твоя безцінна кров
Змиває гріх і кожен раз
Дарує нам любов!
Хор ангелів небесних співа про Бога сил:
«Прийди, пануй завжди між нас, – Ісус Еммануїл!»

2008

Переклад з англійської відомого християнського гімну...

Не бійся, душе, - твій Господь завжди
З тобою поруч в радості й журбі,
До Нього линь, до Нього лиш іди –
Він допоможе нести хрест тобі.
Не бійся, душе, Друг найкращий твій
Тебе провадить там, де мир й спокій.

Не бійся, ні, - минуле й майбуття
В Його руці, бо Він керує всім,
У Ньому певність, втіха і життя,
Твоя надія – тільки в Нім однім.
Не бійся, душе, – я скажу чому:
Вітри і хвилі коряться Йому.

Не бійся, душе, у найважчі дні
Коли найближчі зрадять в день біди, -
Лиш пам’ятай – Господь не зрадить, ні,
Ти свій тягар на Нього поклади.
За всі гріхи твої Він заплатив,
За тебе на Голгофі кров пролив.

Не бійся, душе – недалекий час
Коли з Христом навіки ми будем
На небесах, де Він чекає нас,
Де сліз не буде і земних проблем.
Не бійся, душе, злу прийде кінець,
Хто вірним був – отримає вінець!
2008

Господь – мій Пастир, з Ним повік не знатиму біди.
Провадить Він овець Своїх до трав і до води.
Він душу оживля мою аж до самих основ,
Дарує милість і любов щоденно знов і знов.
В долину смерті зійду я, й не побоюся зла, –
Зі мною Ти, рука Твоя не раз мене спасла!
Мене на учту запросив, відвівши ворогів,
Своїм ісопом рясно вмив, і дав скарби дарів.
Твоя лиш милість й доброта підтримують мене,
У Твоїм Домі благодать і щастя неземне.

"У Верховній Раді депутати знову скоїли бійку..."
З преси)
* * *
Верховна Рада? - ігри мільйонерів,
Позорище, ганьба на цілий світ!
Колись в людей не витримають нерви
Й "поводирі" за все дадуть отвіт.
Бо до кінця не втямили,як видно,-
В усякого терпіння є межа,
Не можна весь народ вважати бидлом,
Безкарно обкрадати й ображать.
Усі ми на землі під Богом ходим,-
Голодні й нагодовані ущерть,
Та дехто й не замислювався з роду,
Що і на нього теж чекає смерть,
І що існує Вищий Суд,небесний...
................................
Але на краще зміниться життя,
І Україна лиш тоді воскресне,
Коли себе очистить каяттям.
2008

У парку клени наче ліхтарі!
Калина зодягнулася в багряне,
Вже паморозь сріблить все на зорі,
І стеляться над річкою тумани.
Малює осінь чарівний пейзаж
І цю красу не втиснеш в жодну раму...
Сподобалось? Дарую - він вже ваш,
Мені дістався перед тим так само.
Пройдімось галереями садів -
Відчинено від жовтня по листопад,
Ходім на двір і нам забракне слів,
Залишмо вдома повсякденний клопіт...
Бо ця краса недовго так трива,
Що завше не встигаєш надивитись,
................................
Ще місяць - і закінчаться дива,
А потім клени в парку будуть снитись.

Так пісня нині обміліла,
Хоч як її не прикрашай...
Лишилось в неї тільки тіло,
Пропали серце і душа.
Шедеври стали "неформатні",
Що пережили всі часи,
І ні про що вже блеять ладні
Ці "негритянські" голоси.
Одне втішає - батько з сином,
І далі,- що б там не було,
"Рушник" співають й "Черемшину"
Коли зберуться за столом.

Які часи - такі герої...
Були ж герої! Був же час! -
Герої бралися до зброї,
Щоб долю вибороть для нас.

Були часи...Були герої...
Сьогодні зовсім інший час -
"Герої" нині - купа гною,
Якщо казати без прикрас.

Мегаполісу натовп поспішний
Ностальгію ятрить за селом...
Многоликий і премногогрішний -
Стільки всього в нім переплелось!
Місто-велетню,ти в свої сіті
Не силкуйся спіймати мене -
Я довіку приписаний в світі
Де повітря духмяно-хмільне,
Де травневі сади в молочаї,
В небі жайвір над полем співа,
Де в бузково-жасминовім раї
Забуваєш думки і слова...
..........................
Я до тебе навідатись можу
Ну хіба що на день або два,
Довше ні...Я за це перепрошу:
Мушу їхати...Вибач...Бувай!

Хвалім усі Творця і серцем і вустами!
Він творить чудеса і в нас, і перед нами.
З початку наших днів, тепер і повсякчас,
Зі щедрої руки Він все дає для нас.
Хвалім усі Христа – Спасителя Живого,
За нас перед Отцем Заступника Благого!
Він смертю смерть здолав і викупив усіх,
Над нами відтепер не має сили гріх!

Іду своєї школи коридором
Колись таким широким, а тепер…
Спіймав себе на думці –як же скоро
Ми виросли? Хтось спився, хтось помер…
І вже чужими стали рідні стіни,
І відійшли у вічність вчителі…
Тепер вже ми самі є «ковалі»,
І кожен з нас в своїм нещасті винен.
Хтось утвердився з-поміж нас в житті, -
Один поважним став, а інший скромним,
Літа минули, - світлі, золоті,
І знову перед нами – невідоме.
А юнь все та ж – грайлива і хмільна
Від щастя, що попереду чекає.
Розчарувань ще спробує вона,
А ми до них лиш в споминах вертаєм.
1993

Як місця не знаходжу від печалі,
І кожен спогад - все, що в мене є,-
Мені лиш ніжність чарівних конвалій
До розпачу вдаватись не дає.
Згадаю знову в самоті вокзальній
Отой твій погляд, - щирий і ясний,
І найдорожчий дотик губ прощальний,
що білим птахом розбиває сни.
Зимова ніч щось лагідно шепоче,
Сліди розлук ховає знову сніг,
І навіть вітер заваджать не хоче
Сніжинкам тихо падати до ніг.
І квітне жаль трояндами сумними,
І знову в серці смуток через край.
Серед людей з байдужими очима
Не залишай мене, не залишай.

Ні часу плин, ані дощі
Не зітруть спомини ніколи –
Завжди щось коїться в душі
Коли проходжу біля школи…

Мені ніколи не забути
Той жаль в очах твоїх і біль,
І відчай в серці, як отрута, –
Що не допомогти тобі,
І щось змінити – годі, годі
Останнім потиском руки…
*************************
Цвітуть черешні на городі,
Сідають бджоли на квітки.

Свого Духа нині, Отче,
Ми благаємо - зішли
Твоїм дітям, що навіки
Присягнуть Тобі прийшли.
Поєднай серця в молитві,
Що не матиме кінця,
Хай приймуть благословення
З рук небесного Отця.
Дай їм радість і надію,
І у смутку не лишай,
Кожен день, - у щасті й горі
Завжди з ними пробувай.
Довгих літ життя земного
Дай їм, Боже, перейти,
Аж допоки не покличеш
Їх в Свої оселі Ти.

Останні новини чули?
Вчора якийсь дивак
В парку давав червінці!
Усім?
Так, та найбільше дісталось
одній закоханій жінці.
Гм... Від таких новин
чиниться тільки клопіт,
До речі, а як ім"я того пана?
Здається Листопад.

Моя бабуня (царство їй)
Була поетом -
Бува до пісні "на ходу"
Додасть куплета.
А голос мала чарівний -
Співала в храмі.
Господь від неї щось вділив
Мені і мамі.
Воно незримо пророста
Годинно й денно...
У вчених відповідь проста:
"Спадковість,гени".
***********************
Я,власне,тут не про талант,
Не про природу, -
Як дивно в нас переплелось
Коріння роду.

Вже вкотре в очі кажуть нам:
"живем на зламі",
"Програми" й автори "програм" -
одні й ті ж самі.

Їм вже вдалося задобрить
перо і ліру,
Лишився зовсім дріб"язок -
розп"яти віру...

У стаєнці світу Спас
Народився днесь для нас,
Вік за віком йшов і ось
Богом звіщене збулось.

Вифлеємська славна ніч,
Сяйво сяє із облич.
Спас родивсь – радіймо в Нім,
Хай співа Єрусалим!

Ось лежить у ясельцях,
Той, чий трон на небесах.
Херувим і серафим –
Всі вклонились перед Ним.

«Свят, свят, свят» співа усе,
Сходу цар дари несе,
Божий Син прийшов у світ,
Щоб сповнився заповіт.

Нас навчи, Святе Дитя,
Так провадити життя,
Щоби нині й повсякчас
Бог завжди радів за нас.

Вифлеємська славна ніч,
Сяйво сяє із облич.
Спас родивсь – радіймо в Нім,
Хай співа Єрусалим!

Диво дивне нам зсилає
Сам Господь, і промовляє:
«Не лякайсь, мале дитятко,
Пастир дбає про ягнятко».

Відчинились брами неба,
І Отець лицем на тебе
Вже засяяв: «Ти нетлінні
Вспадкував дари безцінні!»

Більш, ніж рідні батько й мати,
Буде Бог про тебе дбати.
Під Твою опіку, Отче,
Ми дитя віддати хочем.

Щоб воно – земне насіння,
Новим сталося творінням,
Вмите купіллю святою –
Божим Словом та водою.

Тихше!
Чуєте? - Осінь...
мовчки йду по алеї,
Крик опалого листя десь озвався у серці.
журавлі в листопаді...
Як в сповільненім кадрі -
Так повільно спадають на землю листочки.
Ні, я зовсім не плачу,
Де ви бачите сльози, –
То останній дарунок
швидкоплинного літа.
Тихше!
Чуєте? - Осінь!
Я навік закохався
В шепіт ніжних берізок.

Ми на кожному місці актори
Тої сцени, що зветься життям.
День і ніч – то лиш ряд перетворень,
Перевтілень одного буття.
Знов на вікнах опущені штори,
Сотий раз копіюється гра,
Імітуються радість і горе,
Буря оплесків й дружне «ура»...

За вірність нині келих підіймаю,
За щиру ніжність наймиліших рук,
За те, що ти до нинішнього маю
Так берегла кохання від розлук.
За те, про що ніхто не знає в світі
Крім нас обох, щасливих назавжди,
За ті листи, що так чуттям зігріті,
Котрі мене боронять від біди.
За те, що ти так можеш зрозуміти,
Жіночість, біль віддати до кінця,
За цю весну й зігріті серцем квіти,
Що так тобі, кохана, до лиця.
Ну що я сам, розчулений до краю,
Життя без тебе, – доля не моя.
Ну що я сам без твого "Обіймаю",
Без слів оцих в листах: "Завжди твоя..."
Кохана, від розлуки до розлуки
Живу тобою, рідна, увісні
Цілую наймиліші очі, губи, руки,
Навіки подаровані мені.

Сиротіють батьківські хати,
І ще довго у снах мама й тато
Будуть нас до воріт проводжати,
І назустріч подвір’ям іти…

Здається часом – винен, що живу,
А вас немає – Ігоре та Юро…
Я бачу вас не в снах, а наяву,
Розбивши забуття товстезні мури.
Я чую сміх ваш щирий і дзвінкий,
І в котрий раз дивлюся вам у вічі,
А ваші недоспівані роки і весни
Вже ніхто не перелічить…
Але і з Лети пам'ять проросте,
Щоб стати птахом, променем, травою,
І знову забрунькує й зацвіте
Древо життя у вас над головою,
І світлий шлях ваш вкриє первоцвіт…
Ви ждете не печалі напускної,
А радості, що наповняє світ,
Одвічно розтривожений весною.

Так сяють зорі на світанні
В оці жовтневі тихі дні!
Нам осені пора прощальна
Отвіт дарує – «так» чи «ні».

Чи те збулось, чого жадалось,
Чи марно страчена весна?
Які чуття в душі зостались
Як келих випито до дна…

Ні, не здолає безнадія
Наснаги сповнені серця,
Коли вони плекають мрії
Й вбирають осінь по вінця.

Хай біля тебе будуть ті, що розуміють,
Надія, віра і любов в душі зоріють.
Не оглядайся на літа – старі чи нові,
То просто час збирать настав плоди любові…

Щасливий той, хто друзів вірних має,
В житті і смуток замикає круг.
Коли в надію віру ти втрачаєш,
Тобі на поміч завжди прийде вірний друг.
Умій цінить за різним – найдорожче,
І суть простих, невишуканих слів,
Бо в цілім світі, знаю я – ніхто ще,
Без друзів залишитись не хотів.
Я дорогих дарунків не чекаю,
Бо слова щире – найцінніший дар.
А є слова, що наче окриляють,
Й злетіти хочеться аж до найвищих хмар.
Правдивим будь і в кожному діянні
Ти найсвятішим запали свій дух,
Нехай завжди – у щасті і ваганні,
З тобою поруч буде вірний друг.

Присвята Роману Купчинському
* * *
Хіба не чудо ці пісні,
Написані поміж боями,
Як кров лилася ручаями
В одній за одною війні?

Хіба не диво та любов,
Що серце кожне наповняла,
Стрільця і цісаря рівняла,
Вмирала й воскресала знов?

Ще розтануть сніги і прокинеться літо,
І піснями ударять в серця солов’ї,
І розквітнуть, я вірю, в саду нашім квіти,
Що їх ніжно так пестили руки твої.
Не зів’янути їм, незабутнім, довіку,
Поки родять у серці наснаги жита,
Поки радість дається і біль чоловіку,
Поки совість пречиста і пам’ять свята.
І тоді з забуття,запізніло, нам знову
Подаровані будуть довіра і дар співчуття,
В зачерствілій душі озоветься промовлене Слово,
І в маленьких долонях нестиме надію Дитя.
Бо зима відступає і крига скресає на ріках,
Поки родять у серці наснаги жита,
Поки радість дається і біль чоловіку,
Поки совіть пречиста і пам'ять свята...

Нечутно попід вікна ходить вечір,
Поміж сестер засяла зоря...
Я ніжно обійму тебе за плечі,
Коли останні промені згорять.
Радітиму, як діти, й щохвилини
Дивитимуся в карі озерця,
Впаде роси вечірньої краплина
У хмелем переповнені серця.
А потім, на прощання, коло хати
Я поцілую дорогі уста
Й подумаю: невже ще хтось кохати
Тебе у світі зможе щиро так?

Потрібен час, щоб оцінити втрату
Людей, котрих любив ти стільки літ,
І за життя не встиг їм це сказати,
Яке минуло, наче первоцвіт...

Думки долають про добро і щирість,
Що дарувать вагаємось,на жаль,
І журавлі, які летять у вирій,
Бентежать знов забуту вже печаль.

Одні відходять, іншим треба жити,
Так було завжди на оцій землі,
Запали в душу спомини і квіти,
І ця прощальна пісня журавлів.

* * *
Перша осінь без тебе і літо…
Простяглися у вічність роки…
Розлетілись у світ наче діти
Надруковані другом книжки.

Розділились на «до» і на «після» -
Кожен день, кожна мить, кожен біль,
І лунатиме синова пісня,
Як присвята любові тобі.

Тихим щемом бринітиме нота,
Що в останнім акорді згаса,
Даруватимуть спомини фото,
Наче яблука – батьківський сад…

Вже залишили гнізда лелеки,
Як судилось і нам залишать,
Нині тут десь твоя недалеко
Поміж нами витає душа…

Перша осінь без тебе і літо…
Простяглися у вічність роки…
Розлетілись у світ наче діти
Надруковані другом книжки.
2006