Загрозливе звуження середовища використання української мови за останні роки не помітить хіба що сліпий та глухий. З ранку до ночі центральні телеканали, включно з першим національним працюють на “общєпонятном”, витягуючи з шухляд присипані нафталіном передачі, почасти ще з доби СРСР. Російські клоуни розважають публіку недолугими жартами в набридлих усім “юморинах.” Російські серіали переповідають про бандитські розбірки в «білокам’яній», зображають пиятику та життя-буття в російській «глибинці», походеньки багачів, душевні муки розтиражованих ідолів кіно та естради. Російські виконавці обсіли геть усі терени України, притягнули сюди більшість «своїх» і вже дісталися найрозкрученіших в нас шоу, вишукуючи з-поміж нашої талановитої молоді собі заміну, формуючи з неї типових зірок російської попси згідно «правил» тамтешнього естрадного бізнесу.

З українського радіо залишилися кілька місцевих FM-станцій та дротове мовлення по селах, яке от-от закриють – не вигідно утримувати. Українська малеча внаслідок щоденного перегляду здебільшого російських мультиків та кінофільмів лепече або російською або суржиком. Високопрофесійних культурологічних, історичних, пізнавальних програм українською бракує катастрофічно. Недоумкуваті реклами, неосвічені теле- та радіоведучі паплюжать українську мову, цілковито нехтуючи правилами граматики та правопису. Не за горами вихід нового правопису з усталеним калькуванням з російської, на кшталт «дякувати вас», «ходити по магазинам», «вживати нАпої» і т.п.

Суржик став явищем не винятковим, а повсякденним. З носія суржику ліплять типового українця, – малоосвіченого та придуркуватого хохла, якому окрім сала і кусня хліба з цибулею не потрібно нічого. Двомовні ведучі телепрограм стали звичним явищем, демонструючи в такий спосіб начебто зрозумілу без слів типову та логічну двомовність нашого суспільства. Заїжджі російські та деякі місцеві діячі закликають до дотримання європейських стандартів у сфері мовної політики, наводять “приголомшливі” факти утисків прав російськомовних громадян, обурюються примусовою українізацією (слід нагадати їм як до державної мови ставляться в Прибалтиці, Франції, Німеччині та інших країнах). І це при тому, що кількість російськомовних ЗМІ, друкованих видань, телепередач, радіопередач у нас суттєво перевищує відсоток україномовних! Обсідаючи простори друкованого слова, радіо та телеефіру, послідовники русифікації свідомо заганяють українську мову в резервацію, свідомо викорінюють її з початкової та середньої школи, звужують сферу її застосування до рівня спілкування “на кухні”, у блогах, в гуртках за інтересами. Міністр освіти України (!) Дмитро Табачник гордо звітує Росії про «новітні досягнення» в сфері русифікації, називаючи державну мову «нєнужним язиком»!

Після кількасотрічного зросійщення України, винищення кращих представників української інтелігенції, селянства, письменників, поетів, визначних діячів культури та науки, виселення сотень тисяч свідомих українських родин до Сибіру, свідомого та планомірного мордування мільйонів під час Голодомору та репресій, нищення нашої мови царськими указами та заборонами, заселення українських теренів російським населенням – нині великодержавні «мудрагелі» закликають нас дивитися на речі логічно – мовляв, дивіться, – 50 відсотків населення України користується російською, це ж мільйони людей, ми не можемо нехтувати їхніми правами, допустити утисків! Цинізму, більшого від цього, не знайдеш!

Так і хочеться вигукнути – а де ж бодай одна українська школа, інститут в Росії, бодай один телеканал, газета, церква? Нема! Вони бояться усього українського, як вогню. З їхніх душ досі не вивітрився той одвічний страх, який оселився там ще з часів Мазепи, Шевченка, Скоропадського, Петлюри, Бандери. Українська мова для них - носій вільнодумства, загроза існуванню імперії. Природа російського великодержавного мислення не змінилася і не зміниться ніколи. Реальну небезпеку від насильницької русифікації в Україні вже зрозуміли навіть деякі російськомовні громадяни країни.
Впровадження “нової мовної” політики на теренах України в недалекій перспективі спричиниться до утворення мовних автономій на Закарпатті, Буковині, Сході держави. Відтак може виникнути реальна загроза територіальній цілісності держави, адже не є таємницею, що політика подвійного громадянства у прикордонних районах ведеться віддавна. Нині кожен свідомий українець повинен зрозуміти – Україна починається з нього, він зобов'язаний відстоювати ці рубежі – свою мову, культуру, традиції. Він повинен знати свою історію і виховувати в дусі свідомого українства своїх дітей. Це не є посягання на чуже – це збереження і належне шанування свого. Скажи собі - Україна починається і закінчується з мене.

6 червня 2012 року

Роздуми свідомого

Україножерський закон про мови таки прийняли. Втім, все сталося передбачувано й очікувано. Підступний план ухвалення закону здійснювався під оплески яничарів та манкуртів, котрі відкрито, причому на «фєні», вихвалялися – «Ми їх развєлі, как котят». Ще один українофоб так втішився, що весь український народ вкотре було цинічно ошукано, що на радощах обізвав мову кількох мільйонів його громадян, які проживають на Заході держави – «відрижкою». І це слова та дії народного обранця, парламентаря!? Нечувано! Нині спала облуда з очей тих, хто ще сподівався іншого сценарію подій.

Темні хмари над Україною висіли від 1991 року. Проект "незалежна Україна" від самого початку був не до вподоби ані "старшому братові", котрий денно і нощно споглядав нас через паркан, кидаючи на наше подвір’я кістки розбрату, ані його підгодованим «вірнопідданим» всередині України. Треба відверто зізнатись, що впродовж останніх 20 років так і не було зроблено усіх архіважливих кроків для закріплення української мови, як державної. В той час, як держава виділяла на розвиток української мови,науки, культури, кінематографу, літератури копійки в себе вдома і поза межами «рідної хати», «старший брат» щедро фінансував розростання російськомовного інформаційного простору мільйонами доларів. Безперечно, далися взнаки неймовірні утиски та переслідування минулого, але ж наші ближчі сусіди – прибалти, поляки, словаки, румуни теж перейшли через «совєтизацію» і таки спромоглися переломити ситуацію на краще. Втім, жоден з них не зазнав такого нищення, як український народ впродовж останніх століть (ще й від того, хто по блюзнірськи називає себе «братом» і солодко співає про єдність побратимів-словян!). Їхню мову, культуру не забороняли і не плюндрували, не обкрадали так цинічно, відверто і знахабніло, як нашу. Світова історія не знає подібних випадків!

Те, що сталося 3 липня, було логічним і прогнозованим, адже українофоби вже віддавна відкрили всі карти. Вони відчинили скриню Пандори і розпалили багаття протистояння! Що станеться далі – можна лише здогадуватись. Сподіватися іншого від них було годі. Вражає інше – як можна так ненавидіти народ, серед котрого живеш, чий хліб їсиш, чиїми мозолями і потом багатієш? Так нахабно, цинічно, жорстоко і підступно поводяться лише окупанти, для котрих наша, дана Богом земля – це лише територія для безбідного існування, котра вимірюється гектарами або квадратними кілометрами, тонами вугілля та металу, кубометрами знищеного лісу. Наша історія, мова, культура, все, що дав нам Господь, щоб ми називались народом, нацією – для них ніщо! Бо ж вони безбатченки без роду та племені. «Вони скелі підводні на ваших вечерях любови, бо з вами без страху їдять та себе попасають; хмари безводні, що носяться вітром; осінні дерева безплідні, двічі померлі, викорінені; люті хвилі морські, що з піною викидають власний сором; зорі блудні, що для них морок темряви бережеться повік» (Юди 1:12,13).
Як би не було гірко і боляче через те, що сталося 3 липня, пам’ятаймо – не все втрачено. Новий закон про мови набирає сили 1 січня 2013 року, тобто після виборів до ВР. Іншими словами, існує реальна можливість для проукраїнських, державотворчих, патріотичних сил здобути перемогу на виборах і скасувати цей людиноненависницький закон.

За часів незалежності народилося і виросло покоління, якому невідоме імперське «раболєпіє». Воно не обкурене «совєтським ладаном», не зомбоване ідеологією «інтернаціоналізму». Воно пройшло через Майдан 2004 року, вдихнуло на повні груди свіжого повітря духовного відродження і не захоче добровільно запрягтись у рабство. В нього інше мислення, інший дух. Воно вже усвідомило себе українством і готове до самопожертви.

І ще одне – пам’ятаймо, що жоден україножерський закон, жоден чиновник-українофоб, який, захлинаючись слиною, намагатиметься мітлою русифікації вимести з наших душ наше українське єство – не зможуть цього зробити допоки ми плекатимемо рідну мову в своїх домівках, у колах друзів та приятелів, передаватимемо її дітям з вуст у вуста, співатимемо українських пісень на зло усім ворогам! Слава Україні!

Нині майже в кожнім домі є Біблія. Ще зовсім недавно подібне важко було уявити. За примірник Біблії можна було потрапити до в'язниці. Але саме тепер, коли придбати Біблію так легко і просто, варто задати запитання: “Чи ви читаєте Біблію?” Інколи ситуація з цим нагадує історію про те, як зустрілося двоє друзів, між котрими відбулась така розмова:
-“У тебе є Біблія?”
-“Так, червона, а в тебе яка?”
-“Зелена”.
Біблія сама відповідає на запитання, для чого ми повинні її не просто мати на книжковій полиці, а читати, вивчати, досліджувати. У другому Посланні Апостола Павла до Тимофія читаємо: “...Писання святе, що може зробити тебе мудрим на спасіння вірою в Христа Ісуса. Усе Писання Богом надхненне, і корисне до навчання, до докору, до направи, до виховання в праведності, щоб Божа людина була досконала, до всякого доброго діла готова” (2 Тим.3:15-17). Жодна інша книга у світі неспроможна зробити те, що чинить Біблія, бо лише вона є “сила Божа на спасіння” (Послання до Римлян 1:16).
28 травня 2005 року в Києві відбулась п'ята звітно-виборча конференція Українського Біблійного Товариства (УБТ). Делегати конференції підтримали звернення УБТ до всіх християнських церков і конфесій про відзначення Дня Біблії в Україні з нагоди 100-річного ювілею з дня виходу першого повного перекладу Святого Письма українською мовою за сприяння Британського Біблійного товариства. Свого часу Об’єднаними Біблійними Товариствами це видання було визнане кращим перекладом Біблії на слов’янські мови.
Ювілей цей, справді, знаменитий, надто для галичан, бо ж до виходу української Біблії 1903 року має пряме відношення наш славний земляк – вчений зі світовим ім'ям – Іван Пулюй, першовідкривач Х-променів. Його ім'я разом з іменами П.Куліша та І. Левицького вміщено на першу сторінку видання. Українське Біблійне Товариство до ювілею української Біблії зробило чудовий дарунок, здійснивши репринтне видання Біблії 1903 року у гарній оправі...

Святкуючи 100-річний ювілей Кулішевої Біблії, ми також вшановуємо жертовну і подвижницьку працю тих, хто свого часу прилучився до перекладів Святого Писання українською мовою – Івана Франка, Івана Огієнка, Івана Хоменка та інших. Увагу всіх, хто цікавиться питанням перекладу Біблії на українську мову, я звернув би на книгу М. Жукалюка та Д.Степовика “Коротка історія перекладів Біблії українською мовою”, яка нещодавно вийшла друком.

Донедавна майже всі примірники Біблії українською мовою друкувались поза межами України. Останнім часом, завдяки зусиллям УБТ, ситуація дещо змінюється. Втім, якщо взяти до уваги кількість Біблій, що поширюються теренами України українською мовою у порівнянні з російською, то тільки 2002 року вперше відсоток українських Біблій перевищив відсоток російських.

Отож, звернімося ще раз деяких свідчень про Біблію – найвеличнішу з книг у цілому світі. Відкриймо її сторінки і загляньмо у предивний світ правдивого Божого Слова, яке не піддається тлінню, бо є вічним, як сам Господь, що дав його.
Джош Макдауел, автор відомої книги “Незаперечні свідоцтва” у вступі до неї зауважує: “Знову і знову, наче із зіпсутої платівки, я чую одне і те ж: “Невже ви дійсно читаєте Біблію?” Інколи подібний погляд висловлюють дещо іншими словами: “Що особливого в цій Біблії? Наче немає в світі інших книг... Вам би краще прочитати...” і так далі... Однак, Біблія варта того, щоб посісти окреме місце на книжковій полиці, причому – найголовніше. Біблія – унікальна. Її унікальність зумовлена багатьма причинами, з-поміж яких і ці декілька, про які ми вестимемо мову... Насамперед, вона унікальна вже тому, що писалась впродовж майже 1600 років, протягом 60-ти поколінь, більш ніж 40 авторами, серед котрих були представники різних соціальних станів, професій, положення в суспільстві, включаючи царів, селян, філософів, рибалок, поетів, державних діячів, вчених”.

Серед тих, кого Бог використав для написання Святого Писання, бачимо Мойсея – людину з блискучою освітою, отриманою в Єгипті; рибалку Петра, пастуха Амоса, лікаря Луку, царя Соломона, митника Матвія та багатьох інших. Місцями написання Біблії були і пустеля (Мойсей), і в'язниця (Єремія, Павло), і схил пагорба та палац (Даниїл), і острів вигнання (Іван). Лука писав під час своїх подорожей. Біблія творилась в часи миру і під час війни, в радощах і горі, у відчаї і твердій надії та покладанні на Бога в усьому. Фактично, її писали на трьох континентах, трьома мовами – івритом – давньоєврейською мовою, арамейською – широковживаним діалектом на Близькому Сході аж до часів Олександра Македонського, і койне – давньогрецькою мовою часів Ісуса Христа.
Гідна подиву цілісність Біблії, всі частини якої перебувають між собою в гармонійному поєднанні і злагоді. Джош Макдауел зазначає: “Візьмімо для прикладу хоча б з десять письменників – одного соціального прошарку, одного віку, що живуть в одній місцевості, на тому ж континенті, пишуть однією і тією ж мовою на одну і ту ж тему. Чи дійдуть вони згоди? Ні! То що ж ми отримаємо? Хаос”?

В світі немає жодної іншої книги, окрім Біблії, котра була перекладена такою кількістю мов, як ця. На сьогоднішній день повністю або частково Біблія видана на більш ніж 2200 мовах! Як зазначає Британська енциклопедія, в період між 1950 та 1960 роками, над перекладами Святого Писання працювали біля 3000 перекладачів. Дослідник Х.Пікерінг пише, що ще 30 років тому світова потреба у Бібліях була такою великою, що “Біблійні товариства мусіли друкувати по одному примірнику кожні три секунди протягом доби, тобто 22 примірники за хвилину, 1369 за годину, 32876 за день – впродовж усього року”.
Жоден інший документ минулого не дійшов до нас у такій кількості копій, як Біблія. Іноді на підставі єдиного і то неповного примірника якогось документу вчені будують цілі теорії на підтвердження існування того, що, фактично, доказати неможливо, хіба що висловити сумнівне і слабке припущення. Стосовно ж Біблії все навпаки – ми маємо сотні, тисячі примірників копій, що практично не відрізняються одна від одної щодо тексту та змісту. Достовірність біблійних фактів підтверджена численними археологічними дослідженнями вчених. Але навіть це не переконує скептиків та атеїстів у правдивості Святого Писання.

Бернард Рамм так говорить про точність рукописів Біблії: “Євреї зберігали її ретельніше, ніж будь-що в історії. Вони слідкували за кожною буквою, складом, словом і абзацом Біблії...”. Д.Лі зазначає: “Тексти Шекспіра за останні більш ніж 200 років містять значно більше різночитань і спотворень, аніж тексти Нового Заповіту, якому вже понад 1900 років”.

Вороги Біблії неодноразово намагалися знищити цю книгу книг. Її спалювали на вогнищах, забороняли читати, оголошували поза законом, висміювали, перекручували, подаючи Біблійні оповіді у безбожному світлі.

Якось у радянські часи під час однієї з атеїстичних лекцій, професор зауважив, що сама Біблія містить твердження про те, що “Бога немає”... В актовому залі запанувала тиша. Ніхто не міг заперечити сказаного чи спростувати. Та ось підвівся чоловік, що був віруючим, і промовив: “Професоре, вибачте, але ви припустилися помилки. Насправді Біблія говорить таке: “Безумний говорить у серці своєму: немає Бога” (Псалом 14:1). Зніяковілий професор-атеїст не знав куди подітися від сорому.

Знаменитий висміювач Біблії і відвертий атеїст Вольтер двісті років тому сказав, що через сто років – а він помер 1778 року – християнство щезне з землі і відійде в історію. Не так сталося, як гадалося. А сталося те, що Біблія і далі переможно крокує цілим світом. Парадоксально, але факт, що саме у домі Вольтера через п'ятдесят років після його смерті Женевське Біблійне Товариство видрукувало Біблію на його ж власному друкарському верстаті!

Коли один з французьких королів намагався розпочати переслідування своїх підлеглих, що були християнами, котрийсь із його радників – сивочолий чоловік з життєвим досвідом зауважив: “Ваша величносте, Церква Божа – це ковадло, що розтрощило вже не один молот”. Бернард Рамм додає: “Тисячі разів дзвенів похоронний дзвін по Біблії, збиралися численні похоронні процесії, вибивалися написи на гробівцях і виголошувалися промови над могилою. Але тілу її ніколи в могилі чомусь не лежалось”.

Перечитуючи історичні дослідження, мемуари, біографії багатьох видатних осіб, ми зауважимо, що нерідко чимало фактів з їхнього життя приховуються, замовчуються. Люди і події змальовуються так, як це комусь вигідно. З Біблією все цілком інакше. Біблія не ідеалізує своїх героїв, не приховує їхніх гріхів, а зображає їх такими, якими вони є насправді. Вона засуджує як гріхи окремих людей, так і гріхи цілого народу, відкрито говорить про зловживання і провини мирян, служителів та патріархів, царів і простих людей. Джош Макдауел пише: “Багато людей запитують: “Навіщо Біблія розповідає про прикрі речі на кшталт оповіді про Давида та Вірсавію, Йосипа і дружину Потіфара та інші?” Що зробиш, Біблія має звичку розповідати про все лише правду”.
Святе Писання вплинуло і продовжує чинити вплив на хід світової історії. Воно залишило свій відбиток на світовій культурі і науці, мистецтві і літературі. Филип Шафф сказав: “Цей Ісус з Назарету, без грошей і зброї завоював більше мільйонів людей, ніж Олександр Македонський, Цезар, Наполеон... Він пролив більше світла на людські і Божественні речі, ніж всі філософи і вчені разом взяті. Без схоластичного красномовства Він виголошував такі слова Життя, як ніхто інший до Нього і після Нього, і вони мали таку дію, якої ніколи не досягав жоден промовець чи поет. Не написавши жодного рядка, Він привів в рух більше пер і надихнув на більшу кількість проповідей, промов, суперечок і праць вчених, творів мистецтва і хвалебних пісень, аніж ціла армія великих мужів минулого і сучасності».

Ось як чудово сказав про Біблію Генрі Ван Дейк: "Народившись на Сході і зодягнувшись у звичні для Сходу вирази, Біблія прямує дорогами землі. Ставши близькою і дорогою людям, вона навідується до різних країв і скрізь знаходить своїх прихильників. Вона звертається до людських сердець на сотнях різних мов. Вона заходить до палаців, щоб сказати правителям про те, що вони є слугами Всевишнього. Вона навідується до домівок, щоб зміцнити і підбадьорити селянина, розповівши йому, що він є дитям Божим. Діти з радістю і подивом слухають її оповідання. Мудреці знаходять у ній пояснення життєвих подій. Вона заспокоює в небезпеці, підбадьорює в нещасті і осяває життя в часи смутку і горя. З правдивістю її слів погоджуються поважні зібрання. Вона допомагає одинокому мандрівникові. Безбожник і гордій тремтять перед лицем її пророцтв, але для тих, хто в смутку і стражданні, вона є ніжною і люблячою матір'ю. Вона приносить радість в пустелю. Вогонь спалахує в серці того, хто читає її пожовклі від часу сторінки.

Вона проникла в нашу свідомість і прикрасила наші мрії. Любов і дружба, співчуття і відданість, спогади і надія зодягнені в прекрасний одяг її мови, від якого струменіє аромат ладану та смирни. Її проникливі слова лунають над колискою немовляти і над могилою померлих. Вона дає силу нашим молитвам більшу, ніж ми можемо прийняти. Краса її слів продовжує хвилювати нас ще довго по закінченню проповіді. Її слова подібні до голубів, які легко і швидко летять до нас здалека. Вона дивує нас, відкриваючи все нові та нові глибини, наче потік, який, прорвавшись крізь скелі, тече тепер поруч з протоптаною стежиною. Вона стає для нас дорожчою за перла, котрі ми носимо біля серця.

Той, хто придбав цей скарб, не бідний і не покинутий. Коли темрява огортає небо і подорожній, тремтячи, наближається до "долини смертної темряви" (Псалом 23), він не боятиметься увійти в неї, якщо в його руках буде Святе Письмо, і промовляє своїм рідним та друзям: «До зустрічі!» Підбадьорений подарованою йому надією, він прямує назустріч ночі, котра є лише тунелем, що веде до світла».

Ось якою є Біблія, - правдиве, непомильне, вічне і живе Боже Слово, котре знов і знов працює в людських серцях, навертаючи грішника до каяття і спасіння, проголошуючи цілому світові Добру Звістку про прощення гріхів, спасіння і вічне життя заради Христа, у Ньому і через Нього.

2005