Роздуми свідомого

Україножерський закон про мови таки прийняли. Втім, все сталося передбачувано й очікувано. Підступний план ухвалення закону здійснювався під оплески яничарів та манкуртів, котрі відкрито, причому на «фєні», вихвалялися – «Ми їх развєлі, как котят». Ще один українофоб так втішився, що весь український народ вкотре було цинічно ошукано, що на радощах обізвав мову кількох мільйонів його громадян, які проживають на Заході держави – «відрижкою». І це слова та дії народного обранця, парламентаря!? Нечувано! Нині спала облуда з очей тих, хто ще сподівався іншого сценарію подій.

Темні хмари над Україною висіли від 1991 року. Проект "незалежна Україна" від самого початку був не до вподоби ані "старшому братові", котрий денно і нощно споглядав нас через паркан, кидаючи на наше подвір’я кістки розбрату, ані його підгодованим «вірнопідданим» всередині України. Треба відверто зізнатись, що впродовж останніх 20 років так і не було зроблено усіх архіважливих кроків для закріплення української мови, як державної. В той час, як держава виділяла на розвиток української мови,науки, культури, кінематографу, літератури копійки в себе вдома і поза межами «рідної хати», «старший брат» щедро фінансував розростання російськомовного інформаційного простору мільйонами доларів. Безперечно, далися взнаки неймовірні утиски та переслідування минулого, але ж наші ближчі сусіди – прибалти, поляки, словаки, румуни теж перейшли через «совєтизацію» і таки спромоглися переломити ситуацію на краще. Втім, жоден з них не зазнав такого нищення, як український народ впродовж останніх століть (ще й від того, хто по блюзнірськи називає себе «братом» і солодко співає про єдність побратимів-словян!). Їхню мову, культуру не забороняли і не плюндрували, не обкрадали так цинічно, відверто і знахабніло, як нашу. Світова історія не знає подібних випадків!

Те, що сталося 3 липня, було логічним і прогнозованим, адже українофоби вже віддавна відкрили всі карти. Вони відчинили скриню Пандори і розпалили багаття протистояння! Що станеться далі – можна лише здогадуватись. Сподіватися іншого від них було годі. Вражає інше – як можна так ненавидіти народ, серед котрого живеш, чий хліб їсиш, чиїми мозолями і потом багатієш? Так нахабно, цинічно, жорстоко і підступно поводяться лише окупанти, для котрих наша, дана Богом земля – це лише територія для безбідного існування, котра вимірюється гектарами або квадратними кілометрами, тонами вугілля та металу, кубометрами знищеного лісу. Наша історія, мова, культура, все, що дав нам Господь, щоб ми називались народом, нацією – для них ніщо! Бо ж вони безбатченки без роду та племені. «Вони скелі підводні на ваших вечерях любови, бо з вами без страху їдять та себе попасають; хмари безводні, що носяться вітром; осінні дерева безплідні, двічі померлі, викорінені; люті хвилі морські, що з піною викидають власний сором; зорі блудні, що для них морок темряви бережеться повік» (Юди 1:12,13).
Як би не було гірко і боляче через те, що сталося 3 липня, пам’ятаймо – не все втрачено. Новий закон про мови набирає сили 1 січня 2013 року, тобто після виборів до ВР. Іншими словами, існує реальна можливість для проукраїнських, державотворчих, патріотичних сил здобути перемогу на виборах і скасувати цей людиноненависницький закон.

За часів незалежності народилося і виросло покоління, якому невідоме імперське «раболєпіє». Воно не обкурене «совєтським ладаном», не зомбоване ідеологією «інтернаціоналізму». Воно пройшло через Майдан 2004 року, вдихнуло на повні груди свіжого повітря духовного відродження і не захоче добровільно запрягтись у рабство. В нього інше мислення, інший дух. Воно вже усвідомило себе українством і готове до самопожертви.

І ще одне – пам’ятаймо, що жоден україножерський закон, жоден чиновник-українофоб, який, захлинаючись слиною, намагатиметься мітлою русифікації вимести з наших душ наше українське єство – не зможуть цього зробити допоки ми плекатимемо рідну мову в своїх домівках, у колах друзів та приятелів, передаватимемо її дітям з вуст у вуста, співатимемо українських пісень на зло усім ворогам! Слава Україні!