Загрозливе звуження середовища використання української мови за останні роки не помітить хіба що сліпий та глухий. З ранку до ночі центральні телеканали, включно з першим національним працюють на “общєпонятном”, витягуючи з шухляд присипані нафталіном передачі, почасти ще з доби СРСР. Російські клоуни розважають публіку недолугими жартами в набридлих усім “юморинах.” Російські серіали переповідають про бандитські розбірки в «білокам’яній», зображають пиятику та життя-буття в російській «глибинці», походеньки багачів, душевні муки розтиражованих ідолів кіно та естради. Російські виконавці обсіли геть усі терени України, притягнули сюди більшість «своїх» і вже дісталися найрозкрученіших в нас шоу, вишукуючи з-поміж нашої талановитої молоді собі заміну, формуючи з неї типових зірок російської попси згідно «правил» тамтешнього естрадного бізнесу.

З українського радіо залишилися кілька місцевих FM-станцій та дротове мовлення по селах, яке от-от закриють – не вигідно утримувати. Українська малеча внаслідок щоденного перегляду здебільшого російських мультиків та кінофільмів лепече або російською або суржиком. Високопрофесійних культурологічних, історичних, пізнавальних програм українською бракує катастрофічно. Недоумкуваті реклами, неосвічені теле- та радіоведучі паплюжать українську мову, цілковито нехтуючи правилами граматики та правопису. Не за горами вихід нового правопису з усталеним калькуванням з російської, на кшталт «дякувати вас», «ходити по магазинам», «вживати нАпої» і т.п.

Суржик став явищем не винятковим, а повсякденним. З носія суржику ліплять типового українця, – малоосвіченого та придуркуватого хохла, якому окрім сала і кусня хліба з цибулею не потрібно нічого. Двомовні ведучі телепрограм стали звичним явищем, демонструючи в такий спосіб начебто зрозумілу без слів типову та логічну двомовність нашого суспільства. Заїжджі російські та деякі місцеві діячі закликають до дотримання європейських стандартів у сфері мовної політики, наводять “приголомшливі” факти утисків прав російськомовних громадян, обурюються примусовою українізацією (слід нагадати їм як до державної мови ставляться в Прибалтиці, Франції, Німеччині та інших країнах). І це при тому, що кількість російськомовних ЗМІ, друкованих видань, телепередач, радіопередач у нас суттєво перевищує відсоток україномовних! Обсідаючи простори друкованого слова, радіо та телеефіру, послідовники русифікації свідомо заганяють українську мову в резервацію, свідомо викорінюють її з початкової та середньої школи, звужують сферу її застосування до рівня спілкування “на кухні”, у блогах, в гуртках за інтересами. Міністр освіти України (!) Дмитро Табачник гордо звітує Росії про «новітні досягнення» в сфері русифікації, називаючи державну мову «нєнужним язиком»!

Після кількасотрічного зросійщення України, винищення кращих представників української інтелігенції, селянства, письменників, поетів, визначних діячів культури та науки, виселення сотень тисяч свідомих українських родин до Сибіру, свідомого та планомірного мордування мільйонів під час Голодомору та репресій, нищення нашої мови царськими указами та заборонами, заселення українських теренів російським населенням – нині великодержавні «мудрагелі» закликають нас дивитися на речі логічно – мовляв, дивіться, – 50 відсотків населення України користується російською, це ж мільйони людей, ми не можемо нехтувати їхніми правами, допустити утисків! Цинізму, більшого від цього, не знайдеш!

Так і хочеться вигукнути – а де ж бодай одна українська школа, інститут в Росії, бодай один телеканал, газета, церква? Нема! Вони бояться усього українського, як вогню. З їхніх душ досі не вивітрився той одвічний страх, який оселився там ще з часів Мазепи, Шевченка, Скоропадського, Петлюри, Бандери. Українська мова для них - носій вільнодумства, загроза існуванню імперії. Природа російського великодержавного мислення не змінилася і не зміниться ніколи. Реальну небезпеку від насильницької русифікації в Україні вже зрозуміли навіть деякі російськомовні громадяни країни.
Впровадження “нової мовної” політики на теренах України в недалекій перспективі спричиниться до утворення мовних автономій на Закарпатті, Буковині, Сході держави. Відтак може виникнути реальна загроза територіальній цілісності держави, адже не є таємницею, що політика подвійного громадянства у прикордонних районах ведеться віддавна. Нині кожен свідомий українець повинен зрозуміти – Україна починається з нього, він зобов'язаний відстоювати ці рубежі – свою мову, культуру, традиції. Він повинен знати свою історію і виховувати в дусі свідомого українства своїх дітей. Це не є посягання на чуже – це збереження і належне шанування свого. Скажи собі - Україна починається і закінчується з мене.

6 червня 2012 року