тиняешся містом
шукаеш щось
щось таке, що замінить
вибоїни в твоїх щілинах

ти не знаеш, що порожні вулиці
ще гірші пустих квартир
а незнайомі міста
заповнюють тишу лиш напів...

півслова
півголосу
півдотику
не залишаючи жодних
відбитків пальців
на твоїй ще вчора
такій прозорій шкірі
а сьогодні...

сьогодні ти всміхаешся
дивлячись вперед
та не вгору
а під ноги

шкіра стає все темнішою
а погляд дорослішим
але притулившись
до чужої стіни, розуміеш...

oh, you' re lost little girl...

Коли зачиняються одні двері,
відчиняються інші
і не знаючи, куди йти,
йду...
Вечірні ліхтарі викривлюють справжні лінії
чужі голоси не лякають,
якщо трохи прислухатись
спиняєш ходу біля
незнайомої кнайпи
і вдивляєшся
в танцюючі літери
на кам'яній стіні
Тиха музика джазу
манить пройтися далі
поїзд без номеру минає
тебе, не запрошує...
І пляшка стає вже прозорою
а шкельця пітніють від подиху...
кудись далеко,
де не знаєш що далі...
Куди ти ідеш?
перехожий запитує,
зникаючи в темряві
вже за два кроки
Нічні вистави
невідоми актори
все лише для тебе, якщо...
якщо попросиш,
якщо знайдеш,
якщо не злякаєшся

Табуретка

Табуретка

Табуретка

Вона здається жовтою

Але це не так

Вона здається дерев’яною

Але це не так

Вона здається новою

Але це не так

Адже насправді…

Насправді вона просто

Пофарбована

Ледь тримаєш в руках залишки
сьогоднішнього дня
Вислизає із пальців сьогодні
втративши останній шанс встояти
падаєш
у завтра
у вчора
в назавжди
кілька секунд вічності минули
останні хвилини зараз
промайнули

майбутнє стукає у двері

Коли неможливо виміряти відстань
Вже ні словами,
ні кроками,
ні залишками порожніх розмов
стає неймовірно холодно…

Не маючи права та змоги
зізнатись
боятись,
мовчати,
сидіти,
ховатись…
Краще тоді не дивуватись,
Що твій останній крок - самотність

зберігаю себе в чорно-білих тонах
малюю небо простим олівцем
посміхаюсь крізь запітніле скло
і шукаю очима твій червоний светр

я не люблю

мокрими ногами
загрібаю калюжі
помалу бреду
проти вітру
проти всього
проти себе
проти тебе
проти весни

можу відпустити
на волю
віддати просто так
просто так дати згоду
погодитись на все
на краще
на більше
на можливе
на світле

віддам усе
але не подарую

огидний дотик не змивається водою
слова невчасні виглядають як смішні

або незрозумілі,

наче звуки на фальшивому роялі

нещирі усмішки не можуть стерти вчора...
вчорашні відчуття обману й зради...

як алкоголь із тіла не зникає за годину
як дим не вивітрити з затхлої кімнати

вони звертають завжди наліво
щоб не зіткнутись із власною совістю
забувають про всіх
і зникають
із настанням тиші

вони мовчать
коли їх не кличуть
вони тікають
якщо їх згадати

вони - це тіні наших очей
яких ми ніколи не бачимо

Я знаю їхні імена 

	але не пам'ятаю 

жодного обличчя



коли вони минають 

		повз чи може для

	я забуваю

	втрачаю їх 

сьогодні та навіки



вони тікають з мого світу

	до чи може від

і залишаюсь я з розкиданим по тротуарі 

			відчаєм

що віддали мені всі ті

кого я

так а може й ні



забула назавжди

скидаючи з одягом минулорічну шкіру
спадають додолу і твої листи, фото, волосся...
разом із вилитим надопитим шампанським
виливаються й твої зіниці, кінчики пальців,
що грали симфонії баха
чи то бетховена
видираючи сторінки із щоденника,
рву шматки шкіри
щоб забути дотик...
не твоїх
своїх рук

Ми живемо в стилі старого кіно
з поганими спецефектами
по-аматорськи граємо
за не дуже складним сценарієм

і часто плівка обривається

ми не граємо надто добре
але віримо в себе й слова свої
нам не бачити золотого ведмедя
але інколи нам аплодують

добре

Ми живемо в стилі старого кіно
з поганими спецефектами
по-аматорськи граємо
за не дуже складним сценарієм

і часто плівка обривається

ми не граємо надто добре
але віримо в себе й слова свої
нам не бачити золотого ведмедя
але інколи нам аплодують

добре

пів року без жодного слова
а день триває чотири з половиною

чекати

може прийде воно завтра
чи ще через три кола
може прийде воно
може прийде
може

прийде

чекати

Час вислизає із рук,
____________________пролізає між пальці
слизька його плівка липне до
___________________________мокрих зіниць.
Я не стираю
____________записані плівки,
я лиш записую щось
__________________поверх
залишаючи цілим
_______________те, що під ними.
Я не шукаю чорно-білих очей,
_____________не заповнюю поглядом простір,
а тільки торкаюсь поглядом інших
___________________сліпих
___________________відкрито-заплющених
_____________________________очей

Даруючи тобі свої слова
я не казала
що дарую з ними їхні значення
а лише букви
_____________звуки
___________________і паузи між ними
що вимірюються тишею
яка помножена на
_________________нуль
багатозначний ззовні
та всередині пустий

Відчуваю себе плямою
на тлі брудного вікна.
Не можу бути так,
як хочеш
Стри мене.
Не хочу бути на заваді
між тобою і світом
Виглянь за вікно.
Вийди за межі своєї кімнати
І стри мене зі свого вікна.
І не малюй більше ніколи

компліменти дешеві
копійок на п'ять
незнайомі обличчя
недопитий шмурдяк
відчинені вікна
бруд в рюкзаках
розтоплена совість
можливо це знак...

кілометри блукань містами новими,
куди ніколи не їдеш вдруге
задимлені ванни, чужі квартири,
вічні пошуки нового друга
взяти б і змити водою брудною
з фонтанів вчорашні нові імена
і не шукати більше ніколи того,
хто випадково дав тобі своє ім'я

залишити недопалки в парку,
спалити фото старі
стерти номера в телефоні,
повикидати кишенькові ножі,

від яких ніколи не відмити
червоні краплі дешевого портвейну,
розлитого у чужому дворі

Коли світло здіймається
над твоїми дверима
я відчуваю ворота чогось нового
Коли над твоїм небом
починається дощ
я бачу себе далеко
Не знаю, скільки ще
хвиль розіб"ється об мої
очі, вікна та стіни,
перед тим як хтось позачиняє всі двері,
залишивши навстіж відчинені серця,
крізь які табунами
будуть проходити
все нові та нові обличчя.
Подумай, куди ти ховаєш свої окуляри,
крізь які ти можливо колись
зможеш побачити
мій назавжди мертвий телефон

я
сонце
темно
знову я
напевно
можливо
знайду
все буває
ти
тебе немає
ми
усе вмирає
спосіб є
я хочу це зробити
навіщо
ти
а може ми
щось гарне
можемо створити
без страху
все одно
не зрозуміє нас
ніхто
всі
маріонетки
ти і я
звільняєм мозок
нема нічого
відкриєм вікна
небо наше
собі повернем
втрачених себе
це скло
так видозмінює тебе
я сподіваюсь
щось реальне іще є
сни
діти малі
заблукали
сліпі
марнуємо
час
нас
не шкода вже нічого
змінити готові
весь світ
окрім себе
убити ми в змозі
кров молода
смачна
це твоя?
ні, не досить
стеля
мій бог
там моє небо
не хочу в пустелю
не зупинити цей час
вже ніколи
спинити себе тоді
вийти за поле
не можна
а може?
цей вітер не мій
не моя це робота
я вмію
але неохота
так рано
що скажеш?
давай іще трохи
бачиш?
я можу
ще мить
й все чудово
я послизнуся
невипадково
зелене все
це просто нудить
цей світ від тебе, мене
хтось курить
відколи
ти
дай руку
світло вимкни
ти можеш
знаю
тобі байдуже
небо падає
а я ж туди летіла
болить
дивитися на тебе
забудь себе
і легше стане
мені забутись
вже без тебе
боїшся
нащо?
друг я твій
можливо справжній
довіряй мені
стіна
зламай її
вона моя
багато
тільки не треба
світло не там
іти
не знати куди
все просто
ти

На кожен вечір я виходжу з гри
приймаю нові правила
забуваю про себе

Щоразу думаю, що щось знайду
зустрінусь із богом
побачу нове небо

Повні кишені надій не дають
можливості полетіти
хоч бий під землю

Впевнена, що і цю гру я програю
але може пощастить
хоч наступного разу

коли відчай пише поезію
вона набуває
кольору брудного взуття
і присмаку пожованого листя

вона кричить, палає,
проситься на волю
залиєш її сльозами
і вона зацвіте
лише пліснявою

тож не сподівайся,
що вона когось розбудить
від вічного забуття
і не дивуйся,
коли тебе засміють

поезію не пишуть
з нею відходять у вічність

Світ без тебе...
І я ніколи не звільнюсь
Очі в стелю
Боюсь...

Можливо ти живеш
Можливо вже не вийти з цих квартир
І знову день без меж
І я кидаю в море якір свій
Цей голос не в мені
І павутиння на моїх віршах
Я оживу в тобі
Неначе божевільний-вільний птах
А стіни як завжди
Наповнюють знадвору горизонт
Мені би не піти
Отож я залишаюся за двох
І може ти знайдеш
Фіалку у моїх-твоїх ЖЖ
І знову як завжди
Але...

Цей світ без тебе...
Тож я ніколи не звільнюсь
І очі знову в стелю
Без тебе я боюсь

бачу лиш тишу
і крик німого неба
що глушить мене
***
чи знаєш ти
що комахи п'ють
твоє право голосу?
***
далеко на схід
серед пустельних вітрів
страхи зникають
***
квакнула жаба
перекрикнула всіх і
зразу затихла

лише коли стихне музика
ми зможемо вийти на волю
вислизнути із власних тіл
розкодуватись із звуків психоделії
і зникнути в тишісвоєї музики
скільки ще пісень? чекай!
у платівки є дві сторони
а у нас ще ціле горище старих вініл
та пожовклих чорно-білих фотокарток
і наші з тобою серед них мрії
нам не пощастило
народитися вчасно
ми трохи спізнилися
ми все пропустили
і нам залишили лише право на ностальгію
право віддати себе минулому
але натомість ми хочемо повернути минуле собі

не вимикай музику, давай ще трохи побудем на волі

в тобі перетинаються дві вічности
що завжди борються за першість
і коли ти переможеш їх обох
ти станеш собою

всесвіт замикає в собі дві вічности
одна з яких завжди починається
інша - лише закінчується
та коли ти пройдеш їх обох
ти станеш вільним

дві вічности завжди розривають тебе на шматки
даруючи тобі то життя, то смерть
та коли дві вічности зіллються в одну
ти сам станеш вічним

землю навколо

присипані попелом твої плечі й все тіло
тільки очі ясні...
звідки в тобі стільки сонця?
хтось тебе так надихає...
в тобі живе цілий світ
плетений з сумнівів та надій
пересипаний бажаннями та
жагою
до життя
до болю
до смерті
ти кидаєш виклик
епосі нових ідей
ері нового покоління
ти
ще
не
знаєш
з ким маєш справу
тому такий хоробрий
ти маленьке дитя
що хоче обійти навколо землю
хоче зрушити високий камінь
що тисячі років


колись усе мине

колись усе мине
колись усе піде в минуле
щось ми забудем
щось забуде нас
листи десь згубляться
чи хтось їх згубить
але залишаться назажди
пусті конверти
розмиті штампи
бліде чорнило
та неіснуючі адреси
й відбитки твоїх пальців
у моїй душі



це епоха депресії та суцільних втрат

це епоха депресії та суцільних втрат
що нанизані на шпилі храмів
нас закликають до віри
щоб ми обміняли себе
на право мати надію
і ми шукаємо вихід
крізь діри
щілини
й ми тікаєм...
забагато вже втрат
як на нас
малих