Цей вірш був написаний як відповідь на вірш
Сергія Дяківа:
"-Я перший раз живу і ще не знаю,
Де продають перепустки до Раю.
-У Пеклі каса, там стоїть межа,
Єдині гроші там - твоя жива душа".
**************************

Ми тільки раз живемо на землі,
Коротка мить, а далі зустріч з Богом...
Вузька межа, як лезо у меча,
Один лиш крок і ти вже за порогом.

Життя одне, а ти марнуєш дні,
Розкидуєш без ліку їх як гривні.
Життя пройде і всі прийдем на суд,
Там пропуск в Рай показувать повинні.

Не в пеклі каса, щоб придбать квиток,
Перепустку за гроші не придбати,
Лиш Божий Син, розп'ятий на хресті,
Нам хоче в рай дорогу показати.

Лише прийди до нього і бери,
Бери без плати, й миті не вагайся,
Лише вручи життя своє Христу
І у гріхах своїх Йому признайся.

9-го березня 2009

«Скільки разів Я хотів позбирати дітей
Своїх…та ви не захотіли» /Мт. 23:37/

В житті моїм так мало світлих днів,
Гнітили душу ненависть і зрада,
Тоді до Тебе, Отче, приходив
Й у ніг Твоїх знаходив я відраду.

Із злом боротись часто виходив
На немічні свої поклавшись сили,
Та ворог раз у раз мене ранив
Й на полі бою падав я безсилий.

Зривався стогін із моїх грудей-
Я знов в думках до Тебе, Отче, линув.
А Ти завжди стояв біля дверей
І запевняв: Тебе Я не покину.

Ти ждав мене, що скоро я вернусь
З доріг своїх до Отчого порога..
Та я блукав, я бачив лиш пітьму,
До прірви вічної широка йшла дорога.

Ти ждав мене, Ти знав,що накінець
Зустрінеш знов загубленого сина.
Хвала Тобі, мій любячий Отець,
Коли б не Ти - давно б я вже загинув.

А скільки ще заблудших є синів,
Ти хочеш всіх у дім Свій повернути,
Щоб кожен Твою милість зрозумів,
Ти хочеш всіх зігріти, пригорнути.

Підіймаю свій погляд до неба,
Де зірки як далекі вогні,
Як вогні мого рідного краю,
Що минулі нагадують дні.

Про минулі, не сповнені мрії.
Про страждання і стогін душі.
В час тривоги, на Бога в надії
Підіймав я свій голос в тиші.

Перед Богом в молитві схиляюсь,
Виливаю свій сум перед Ним,
Перед Богом в гріхах своїх каюсь,
Перед Вічним, Могутнїм, Св’ятим.

І загоєне серце співає,
Повертається радість душі…
Боже мій, знов в молитві подяки
Я в вечірній схиляюсь тиші.

(Тані Ільюк присв'ячую)

Коли на серці боляче і сумно,
В душі осінній холод і туман,
А темні хмари ще чорніші стали,
Шумить лютує грізний ураган.

Коли весна холодна, не привітна,
Коли не в радість жайворонка спів,
Тоді одна відрада і потіха,
Тоді одна молитва є, без слів.

Коли юначі дні темніше ночі -
Єдине місце де знайду спокій.
В молитві тихій йду до Тебе, Спасе,
У ніг Твоїх надійний захист мій.

В Твоїх обіймах затишок і спокій,
Лиш Ти один, Хто вислухати зміг,
А в час важкий душевної негоди
Мій стогін вчув і радо допоміг.

Люблю цю пору в ріднім краї,
Коли виходять в поле косарі;
Коса у лузі наче скрипка грає,
Ще до схід сонця, рано на зорі.

І лине музика знайома
Через поля, за небокоай,
А хтось співає тихо-тихо:
Свій рідний край не забувай.

Стою і слухаю ту пісню -
Це ж моя юність, щастя мить,
Слова її мені знайомі,
Бо ж й я її співав колись.

Не чув її так довго, довго,
Ніхто пісень цих не співав
В краю чужім, за океаном,
Лише в душі цей спів лунав.

Коса дзвенить, а спомин лине
В літа минулі, молоді…
Трави колишуться як море,
Думки пливуть як човник по воді.

У лісі,на лоні природи,
В далеких заморських краях,
Під сонцем людської свободи,
Написана пісня моя.

Як сонце на захід схилилось,
За обрій спочити спішить-
Серце в грудях тривожно забилось,
В рідний край моя думка летить.

Хоч Америка край благодатний-
Менше тут і проблем,і турбот,
Але там,на Вкраїні далекій,
Угріховній темряві народ.

Ні не личить нам тут спочивати-
Нива жде молодих наших рук.
Поспішім,поки час благодати,
Поки чути в серця ніжний стук.

Бо вже скоро прийде та хвилина-
Для спасених жанна пора,
І побачать всі Людського Сина,
Затремтять і рівнини,й моря.

І порушаться з місця вершини,
З неба зорі додолу спадуть,
І тієї самої хвилини
Всі заплату одержать за труд.

Ось тобі ми знайдем відпочинок
Від страждань і земних всіх турбот.
А сьогодні,по всіх переулках
До Христа закликайте народ.

Хто зможе змалювати менІ осінь,
Чи в позолоту вбрати всі гаї?
Щоби рум'янцем вкрився кущик кожен-
Не вистачило б фарб на всій землі.

Чи є той хор, що міг би передати
Прощальний клич у небі журавля?
Тим більше, що уже й казати,
Про стоголосу пісню солов'я.

Хто зможе шелест вітру повторити,
Зорю ранкову, блиск далеких зір,
Природи загадковість зрозуміти,
Долин красу і тихий спокій гір.

Ти не збагнеш! Та є Творець Всесильний,
Творець зірок й небачених світів
Але гордиться розум примітивний,
Що вже до місяця він, бачте, долетів.

Чим чванишся, о горда ти людино,
Верни весну осінньої пори,
Час зупини, що мчить як птах невпинно...
Чи може зірку скинеш ти згори?

Багато вже відкрито є законів-
Творцем світів встановлені вони;
А ти візьми, за славою в погоні,
Хоча б один із них переміни.

Ні не тобі належить вічна слава,
А лиш Тому,Хто всіх і все створив,
Хто вмер за нас, щоби душа співала
Хвалу Тому, Хто гріх її простив.

Коли ж не бачиш ти краси в природі,
То вийди в ніч і підніми свій зір:
Кружляє всесвіт в вічнім хороводі,
То ж розпитай про Господа у зір.

Кожна із них свій шлях в танкý цім знає
І час, і простір кожна має свій.
-А хто є я?-хай всяк себе спитає,-
Що так піднісся в гордості своїй

Ні, ти не Бог, ти лиш творіння Боже,
Та ще й до цього часу не збагнув,
Що сам собі нічим не допоможеш-
Бог розум твій на тебе повернув.

То ж не спіши світами володіти,
А краще гордий розум присмири.
Щоб хоч частково Бога зрозуміти-
Ти перед ним коліна приклони.

Хто може менí осінь повторити?
Словами віршів, чи на полотні...
Щоби без Бога Бога зрозуміти-
Ще не знайшлось розумних на землі.

Ось і св'ят-вечір прийшов на поріг,
В домі ялинка сіяє;
Хай вифлеємську зорю
Всім нам вона нагадає.

А на столі пироги і кутя,
Знову дідýх на покуті...
В серце приходить весна,
Хоч і морози скрізь люті.

Хай у св'яткові ці дні
Вщухнуть в душі буревії,
І хай збуваються всі
Наші бажання і мрії.

А Той, Хто в яслах родивсь,
Серцем твоїм володіє,
Бо лише в Ньому однім
Збудуться задуми й мрії.

Хай вифлеємська зоря
В серці горить не вгасає,
Хай сам Господь нам усім
Спóкій та мир посилає.

/Моїй донечці в день випускного вечора присв’ячую/

Пролетіли роки безтурботні,
Наче пташка у синьому небі.
Ще сьогодні ти в школі, а завтра
Стежка нова чекає на тебе.

Залишивши гніздечко тепленьке,
Полетиш щастя-долі шукати,
Але школа, як рідная ненька,
Буде вістки від тебе чекати.

Шкільні роки…Ще вчора ти мріяв:
Поскоріше б відкрилась дорога,-
А сьогодні, я знаю, не хочеш
Залишати шкільного порога.

Ще не раз ти згадаєш ту стежку,
Що вела тебе з дому до школи,
Ще не раз зайдеш в гості, та тільки
Років цих не повернеш ніколи.

Та куди б не закинула доля,
Де б тобі не прийшлось побувати -
Пам'ятай звідки шлях починав свій,
Школу ти не спіши забувати.

І коли полетиш ти далеко,
Коли будеш висоти долати -
Пам'ятай, що лелека що року
Повертає до рідної хати.

У житті може станеш відомим -
Не забудь перші букви кривенькі,
Не забудь свою вчительку першу,
Що з роками вже буде старенька.

Не проходь мимо вчителя свого -
Поклонися низенько-низенько…
Де б не був, ким б не став - не забудь же
Свою школу, Вкраїну і неньку.

/Моїй колишній вчительці
О.О.Мартишук присвя'ячую/

Не віриться, що так біжать літа,
За днями дні і роки за роками.
Минуло літо й осені пора
Прийшла до нас з холодними дощами.

Пожовкло листя, луг уже відцвів,
Летять ключі вервечками сумними,
А я лишаюсь ждати журавлів
І холодів, що вже летять за ними.

Скільки стежок, широких і вузьких,
Проклала я зеленими лугами.
Невже зима усі мої сліди
Засипле білими, глибокими снігами ?

Невже одна в холодну заметіль
З сумними позостануся думками.
Кому відкрию серця свого біль
І хто душевні залікує рани ?

Як боляче на схилі своїх днів
Себе відчути в світі сиротою.
Хто другом був - мене не зрозумів,
А темрява так низько наді мною.

Та голос чийсь так ніжно промовля:
"Не плач, дитино, Я тебе кохаю,
Я і за тебе покладав життя,
В мені однім дорога є до раю.

Я перед тебе хрест тяжкий проніс,
Тому й тобі поспівчувати можу.
Як боляче на душу давить гріх -
Лиш я зніму цю непосильну ношу.

І не сумуй, що осінь вже прийшла,
Що скоро снігом слід твій зарівняє.
На цій землі ти гостею була,
А там весна і юність не згасає".

Хоч небо чисте та не те,
Хоч дні погожі та не літні...
А на порозі осінь жде
І дні холодні непривітні.

Ще зелень пишна на лугах,
Доносить вітер запах м'яти...
Як лине пісня у гаях-
Не хочем осені згадати.

Але повір: вона прийде,
Пора холодна та журлива,
Як мить одна весна пройде,
Пройдуть дні радісні,щасливі.

Що твою душу звеселить,
Як осені пора настане?
Яку згадаєш світлу мить,
Щоби розвіяти тумани?

Хто в час дощів,чи в буревій,
Для тебе вірним другом буде?
Ісус! Він вірний захист твій,
Тебе не лишить не забуде.

Тож,друже мій,ще з ранніх літ
Спіши на добру стежку стати,
Щоб в дні осінні,дощові,
Міг літо з радістю згадати.

Щоб спомин душу не гнітив,
Що не на тій трудився ниві
І марно все життя прожив,
Даремно стратив свої сили.

Коли ж настане жнив пора-
Ти плід приніс,а не полову.
Тож не лінись творить добро
І по-Господньому жить слову.

Останній лист пишу вам в цьому році,
Та згадкою зустрінуся ще з вами,
Ви в моїм серці, скрізь, на кожнім кроці,
Я кожен день лечу до вас думками.

Я знов і знов іду через "дубину",
Знакома стежка, тойже перелаз,
Сусідів "загаєм" своїх зустріну
І чим скоріш спішу, спішу до вас.

Спішу до вас про радість розказати,
Яку знайзшов у Господі Христі,
Щоб Вістку дивну й вам подарувати,
Щоб радість й ви знайшли в своїм житті.

Щоб ви прийшли знедолені, безсилі,
До джерела цілющої води,
Гріхом розбиті, в повному безсиллі...
А Він зове: "Прийди! Скоріш прийди!"

Прийди скоріш! Ти чуєш, серце стогне
Під тягарем гріховного ярма.
Любов Христа зніме з душі окови
І забуяє радості весна.

Крізь морок ночі промінь засіяє
Й невіри темінь зникне на очах;
Як пташка на свободі заспіває
Твоя, Христом відкуплена, душа.

Востаннє вам пишу я року цього,
Але по часі знову напишу;
Та ти не жди нагадування мого,
А до Христа прийди, тебе прошу.

«…і стануть обоє вони одним тілом.

Сьогодні ви у радісному шлюбі
Єднаєте навік свої серця,
Щоб шлях життя і радісно, і любо,
Пройти пліч-о-пліч в парі до кінця.

Сьогодні ви щасливі як ніколи,
Тож хай цей день не піде в забуття.
Пройде весілля, тільки в парі
прийдеться вам іти усе життя.

Тож будьте вірні ви одне одному,
Любов і злагода хай будуть поміж вас.
Дітей бажаю вам зростити
І хай Господь благословляє вас.

Блаженний той муж, що не йде він на раду брехливу,
Й на дорогу неправди не зводять його силачі,
Лиш в законі Господнім шукає й знаходить він силу,
І про Божий закон він роздумує вдень, та вночі.

І він буде немов деревина,
Що над водним потоком стоїть,
Що приносить свій плід своєчасно -
Листя з віток її не злетить.

І все, що він чинить, щаститься,
Бог на нього зіллє благодать.
Він лиш в Бозі завжди веселиться,
Його радість Творця прославлять.

Не так ті безбожні - вони як полова,
Що вітер розвіє її.
Полова в вогні зотліває,
Зерно ж сходи дає по весні.

Ось тому-то не встоять безбожні в суді,
Як Архангела голос полине,
Бо дорогу дітей своїх знає Господь,
А дорога безбожних загине.

Боже мій! Як багато моїх ворогів!
Кожен злого для мене шукає!
І багато хто каже про душу мою:
-Йому в Бога спасіння немає!

Але, Господи,- щит Ти для мене
І Ти, Господи, слава моя,
Мою голову Ти піднімаєш,
Не боятимусь більше вже я!

Своїм голосом кликав до Бога
Й Він озвався до мене з Своєї гори.
Коли сплю, чи зі сну пробуджуся-
Скрізь опора, Господь, моя Ти.

Не злякаюся я ворогів,
Скільки б їх не ішло проти мене,
Бо Ти , Господи, захистом будеш моїм
І притулком надійним для мене.

Тож хіба подолають мене вороги?
Яка сила мене налякає?
Я спасіння від Господа жду!
Він в усьому мені помагає.

Коли кличу до Тебе - озвися,
Боже правди, на Тебе лиш я
Покладаю свої сподівання,
Бо безмежна є милісь Твоя.

Сини людські, чому насміхаєтесь з мене?
Й за неправдою гонитесь ви?
Віддїлив Бог св'ятого для Себе,
Він почує мої молитви.

Не грішіть ви у гніві своєму,
Розмишляйте в серцях, тай мовчіть,
Жертви правди приносьте Св'ятому,
Гідний плід покаяння чиніть.

Не кажіть:"Хто добро нам покаже?".
Підійми на нас, Боже, обличчя Своє.
Хай про радість мою моє серце розкаже,
Про ту радість, що Бог подає.

Я багатший за тих, в кого повні засіки,
А в підвалах вино молоде.
Я щасливіший всіз- моя радість навіки,
Бо нетлінне багатство моє.

Я безпечно лягаю і сон мій спокійний,
Де є той, хто мене настрашить?
Ти притулок і щит мій надійний,
Ти поможеш все зло побідить.

Як до Тебе молитися буду -
Мою мову, мій плач зрозумій,
Хай в любові Твоїй я прибуду,
Боже правди, о Царю Ти мій.

Ти голос дітей Твоїх чуєш,
Бо на милість твою вони ждуть.
Ти той Бог, що всім милість даруєш,
Та невірні в твій дім не ввійдуть.

Перед зором Твоїм нечестиві не встоять
І злочинців ненавидиш Ти,
Ти погубиш усіх, що неправду говорать,
А підступні не зможуть у царство ввійти.

Я ж, по милості, Боже, Твоїй,
В дім ввійду Твій, у страсі Твоєму.
Ти у вічність провадиш мене,
Щоб не впав я в безсиллі своєму.

Бачиш Ти, що мої вороги
Проти мене неправду говорать-
Горло їх-то відкриті гроби,
Та й вони проти Тебе не встоять.

Задум їх проти них поверни,
Бо їх задуми злі, та злочинні.
То ж відкинуті будуть вони,
Бо заплату понести повинні.

А всяк той, хто надію на Тебе кладе,
Тобі буде подяку складати,
Їхня радість повік не пройде,
Гімн хвали вони будуть співати.

Бо Ти щедрий до тих, хто Тебе полюбив,
Свою милість до них проявляєш.
Від нападків лихих Ти нас всіх захистив,
Щитом віри й надії вкриваєш.

/Моїй донечці Наді на день
випускного вечора присв'ячую/

Пролетіли роки безтурботні,
Наче пташка у синьому небі.
Ще сьогодні ти в школі, а завтра
Стежка нова чекає на тебе.

Залишивши гніздечко тепленьке,
Полетиш щастя-долі шукати,
Але школа, як рідная ненька,
Буде вістки від тебе чекати.

Шкільні роки…Ще вчора ти мріяв:
Поскоріше б відкрилась дорога,-
А сьогодні, я знаю, не хочеш
Залишати шкільного порога.

Ще не раз ти згадаєш ту стежку,
Що вела тебе з дому до школи,
Ще не раз зайдеш в гості, та тільки
Років цих не повернеш ніколи.

Та куди б не закинула доля,
Де б тобі не прийшлось побувати -
Пам'ятай звідки шлях починав свій,
Школу ти не спіши забувати.

І коли полетиш ти далеко,
Коли будеш висоти долати -
Пам'ятай, що лелека що року
Повертає до рідної хати.

У житті може станеш відомим -
Не забудь перші букви кривенькі,
Не забудь свою вчительку першу,
Що з роками вже буде старенька.

Не проходь мимо вчителя свого -
Поклонися низенько-низенько…
Де б не був, ким б не став - не забудь же
Свою школу, Вкраїну і неньку.

Мені так часто сниться рідний край,
Домівка рідна, де не був давненько;
Лиш там для мене музика звучить
І пісня та, яку співала ненька.

Частенько мене спогади несуть
В квітучий сад, у край між Стиром й Бугом,
Лиш там почую пісню солов'я
На гілці калиновій, ген за лугом.

Де ще всміхнеться сонечко як там,
Де місяць й зорі так до мене близько?
Лише у ріднім батьківськім краю,
Бо там родився, там моя колиска.

І хоч давно покинув я гніздо,
За океаном, в чужині літаю -
Про тебе, Україно, мої сни,
Пісні свої про тебе лиш співаю.

«Бо зо слів своїх будеш виправданий
і зо слів своїх будеш засуджений.»
/Мт.12:37./

"Ну що б здавалося слова,
Слова тай годі, більш нічого..."
/І.Я.Франко/

Слова, слова... О скільки в світі слів
Сплітаються у речення і фрази.
Не всі слова я зразу зрозумів
І розібрався в них я не від разу.

Я не від разу зрозумів добро
Й від ніжних слів душевну насолоду;
Вони як в землю кинуте зерно,
На схилі літ приносять нагороду.

Не сам навчивсь я цих чудових слів,
А в Книзі Правди й Вічної Любови.
Слова, що дав мені Творець світів,
Сьогодні всім звіщати я готовий.

Коли навчишся й ти творить добро
І важить слово на вазі сумління,
То пам'ятай звідкіль воно прийшло,
Тому не жди від світу розуміння.

Жорстокий світ не силі зрозуміть
Правдивих слів Христової любови.
Хоч в повний голос Слово це звучить,
Та світ його прийняти не готовий.

Та ти іди, іди і знову сій
Слова спасіння й Божої любови.
Нехай мільйонам будеш ти чужий -
Один можливо слухати готовий.

Коли весна дзвенить пташиним співом,
В розкішному вбранні квітує гай,
Тоді як клич проноситься над світом:
Співай, душе відкуплена, співай!

Співай! Прослав Творця піснями!
Співай, душе, ніколи не змовкай!
Хай буревій проноситься над нами,
А ти співай, душе моя. співай!

Хіба не бачиш, що поміж туманом
Видніються вітчизни береги.
Тому, на перекір всім ураганам,
Ти підніми свій парус догори.

Хай лине спів твій величаво, дзвінко,
Хай знає ворог - ти, душе, живеш,
Надією і вірою зігріта,
В оселі вічні радісно ідеш.

А там весна повік не перестане,
Наповнена нечуваних пісень...
Співай, душе, хай пісня свідком стане,
Що недалеко вже жаданний день.

"...а хто питиме воду, що Я йому дам,
прагнуть не буде повік... /Ів.4:14/

Я теж блукав у світі марноти,
У царстві зла шукав душі спокою,
Та не знайшов, бо радість без Христа
Завжди кінчається журбою.

Я прагнув світла, та навколо ніч,
Шукав любов, об ненависть спіткнувся...
І зрозумів:без Бога ми ніщо,
Та до Христа знедолений звернувся.

Лиш в Ньому я спокій душі знайшов,
До світла Він вказав мені дорогу,
Він радість дав, любити научив
І в серці мому погасив тривогу.

О, спраглий духом, зупинись!
Ти так стомивсь в нерівному двобої.
Ісусові довір життя своє,
Він пити дасть тобі води живої.

"Багато осель у домі Мого Отця..." /Ів. 14:2/

Флоріда, Каліфорнія, Гаваї...
Багато місць красивих на землі,
Але ні з чим земним не порівняти
Той вічний край, що Ти даєш мені.

Хоч в боротьбі я змучений, безсилий,
Душею лину я в Вітцівський дім.
Вчуй плач душі моєї, Боже милий
І не остав, будь захистом моїм.

Душа моя до Тебе, Отче, лине,
Та слабне дух в життєвій боротьбі.
Душа моя-поранена пташина,
Тому й прошу: допоможи мені.

Бо бачу: знову ворог насідає,
А сил нема противитися злу.
Та чую голос:"Дух твій знемагає?
Кріпись, Я сам на поміч тобі йду!"

Натхненний Словом праведним Твоїм
І військо не страшне мені вороже.
Господь зі мною, я безпечний з Ним,
Ніхто тепер мене не переможе.

І неба синь тепер переді мною,
Попереду прозоро-світла даль...
О, брате мій, замучений журбою,
Перед Творцем відкрий свою печаль.

І серце знов наповниться любов'ю,
І гімн хвали співатимуть уста.
Душа живе-коли Господь з тобою,
Коли ти духом линеш до Христа.

Флоріда, Каліфорнія, Гаваї...
Але не там хотів би бути я!
Є кращий край обіцяний Тобою,
Зігріє там мене любов Твоя.

Я вибрав шлях до вічної любові,
О мій Ісуе, сили підкріпи,
Щоб не спіткнутись у важкім двобої,
О милий Боже, Сам мене веди

Я вибрав шлях, а він не легким буде,
Та без вагань по ньому я піду,
Я немічний, безсилий, але вірю -
Ти піднімеш як стомлений впаду

Ти бач, Ісусе, як до себе манить
Мільйонами спокус гріховний світ,
В гріхах, в роспусті потопає молодь,
Без світла правди гине пишний цвіт.

Всесильний Боже, як любити мушу
Тебе за це, що відкупив мене,
Що потопаючу в гріхах спас мою душу,
За все це вічно буду славити Тебе.

"Я дорога, і правда, і життя..." /Ів.14:6/

Чом лице твоє, друже, в зажурі,
Чом ти й досі під властю гріха,
Чом шукаєш лиш щастя земного
І не хочеш прийняти Христа.

О ,невже ти не чуєш-Ісус тебе кличе,
Стиха стукає в душу твою.
Він й за тебе вмирав на Голгофі,
І пролив кров невинну Свою.

Приклонись перед Ним, не барися,
І він змиє найтяжчий твій гріх.
Лише в Ньому душі відпочинок
Від страждань пережитих усіх.

Він лиш вкаже шлях вірний до щастя,
Він єдина надія твоя,
Він подасть тобі помочі руку,
Він дорога, і правда, й життя.

/Донечці в день 18-ти річчя/

День, як нині, раз в житті буває,
Вісімнадцять більше не прийде;
Хай Господь з тобою пробуває,
По житті за руку Сам веде.

Радуюся донечко за тебе,
Що цвітеш як вишенька в саду,
Та молюсь, щоб Бог з юначих років
Відвертав і горе і біду.

Щоб в твої земні шляхи - дороги
Смуток і нещастя не вплелись;
Присв'яти своє життя, дитино, Богу
І Йому всевишньому молись.

Хоче Він, щоб ти з весняних років
По житті прямим пішла шляхом,
Злом за зло ніколи не платила,
Кривду покривала лиш добром.

Щастя не в земнім добрі-багатстві,
Не в красі, що по весні цвіте,
Щастя - воно Богом нам дається
І ніхто його в нас не візьме.

Тож спіши придбати вічне шастя,
З юних літ щаслива, доню, будь...
Слів моїх, батьківської науки,
Не забудь, дитино, не забудь.

Я за тебе молюсь, Україно,
Краю мій солов'їних пісень;
Щоб де Буг, де Дніпро й Буковина,
Засіяв правди Божої день.

Я за тебе молюсь, Україно,
Краю рідний батьків-прабатьків,
Щоб з Карпат аж до тихого Дону
Линув слави Господньої спів.

Я за тебе молюсь, Україно-
Чути стогін з дніпровських висот.
В твоїм серці чорнобильська рана
І в темряві блукає народ.

Я за тебе молюсь, мій народе,
Не цурайся, прийди до Творця,
Прийми дар благодати й любови,
Прийде спокій в розбиті серця.

Він лиш зранену душу залічить
І розбите життя встановить,
З Ним і в мороці сонечко світить,
Тільки з ним можеш вічно ти жить.