/Моїй колишній вчительці
О.О.Мартишук присвя'ячую/

Не віриться, що так біжать літа,
За днями дні і роки за роками.
Минуло літо й осені пора
Прийшла до нас з холодними дощами.

Пожовкло листя, луг уже відцвів,
Летять ключі вервечками сумними,
А я лишаюсь ждати журавлів
І холодів, що вже летять за ними.

Скільки стежок, широких і вузьких,
Проклала я зеленими лугами.
Невже зима усі мої сліди
Засипле білими, глибокими снігами ?

Невже одна в холодну заметіль
З сумними позостануся думками.
Кому відкрию серця свого біль
І хто душевні залікує рани ?

Як боляче на схилі своїх днів
Себе відчути в світі сиротою.
Хто другом був - мене не зрозумів,
А темрява так низько наді мною.

Та голос чийсь так ніжно промовля:
"Не плач, дитино, Я тебе кохаю,
Я і за тебе покладав життя,
В мені однім дорога є до раю.

Я перед тебе хрест тяжкий проніс,
Тому й тобі поспівчувати можу.
Як боляче на душу давить гріх -
Лиш я зніму цю непосильну ношу.

І не сумуй, що осінь вже прийшла,
Що скоро снігом слід твій зарівняє.
На цій землі ти гостею була,
А там весна і юність не згасає".