Хто зможе змалювати менІ осінь,
Чи в позолоту вбрати всі гаї?
Щоби рум'янцем вкрився кущик кожен-
Не вистачило б фарб на всій землі.

Чи є той хор, що міг би передати
Прощальний клич у небі журавля?
Тим більше, що уже й казати,
Про стоголосу пісню солов'я.

Хто зможе шелест вітру повторити,
Зорю ранкову, блиск далеких зір,
Природи загадковість зрозуміти,
Долин красу і тихий спокій гір.

Ти не збагнеш! Та є Творець Всесильний,
Творець зірок й небачених світів
Але гордиться розум примітивний,
Що вже до місяця він, бачте, долетів.

Чим чванишся, о горда ти людино,
Верни весну осінньої пори,
Час зупини, що мчить як птах невпинно...
Чи може зірку скинеш ти згори?

Багато вже відкрито є законів-
Творцем світів встановлені вони;
А ти візьми, за славою в погоні,
Хоча б один із них переміни.

Ні не тобі належить вічна слава,
А лиш Тому,Хто всіх і все створив,
Хто вмер за нас, щоби душа співала
Хвалу Тому, Хто гріх її простив.

Коли ж не бачиш ти краси в природі,
То вийди в ніч і підніми свій зір:
Кружляє всесвіт в вічнім хороводі,
То ж розпитай про Господа у зір.

Кожна із них свій шлях в танкý цім знає
І час, і простір кожна має свій.
-А хто є я?-хай всяк себе спитає,-
Що так піднісся в гордості своїй

Ні, ти не Бог, ти лиш творіння Боже,
Та ще й до цього часу не збагнув,
Що сам собі нічим не допоможеш-
Бог розум твій на тебе повернув.

То ж не спіши світами володіти,
А краще гордий розум присмири.
Щоб хоч частково Бога зрозуміти-
Ти перед ним коліна приклони.

Хто може менí осінь повторити?
Словами віршів, чи на полотні...
Щоби без Бога Бога зрозуміти-
Ще не знайшлось розумних на землі.