Надежда Мартынова Данчак
СВОЯ ЗЕМЛЯ

Чи є у світі щось миліше,
Чим рідний КРАЙ, своя Земля,
І чисті води, пісні солов*я.
Душею прикипів до рідної Землі,
Де вся твоя сім*я, діди, бабусі,
Це все твоє рідне і близьке,
Чужого нам не треба, хай тільки все своє…
Радіють діти, онуки бігали свої,
І раді були всі на батьківській землі,
Що соловей співає,гудуть джмелі,
І сонце сяє, теплом всіх зігріває –
Це РАЙ на рідній матінці Землі.


© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2017
Свидетельство о публикации №117013004650

В1длуння

Надежда Мартынова /Данчак/

“Разом нас багато, нас не подолати”, -
Так радісно співали, що аж відлуння закричало,
-Як, що Вас так багато, пора гуманно вас кінчати,
Підвищив ціни в два-три рази, щоб олігархам-бідним дати,
А ви, той “сіренький народе”, тоді вже будете співати:
“Цінами можете нас подолати, в труну нас загнати,
І мільйона – два, три, п*ять нас не до рахувати».

Ми не бидло, ми не козли і не трусливі “хохли”.
Нас можна ще трохи як “кур” общипати та обібрати.
Ногами розтерти, на нас поплювали, пінку зібрати.
І в яму з непотребом нас поскидати, брехнею залити мізки...
То як воно сталось? – 50 мільйонів - треба звести...
П’ять /двадцять/ років добробут зростав, ВВП підіймалось.
П’ять, а то й більше, мільйонів куди подівалось?

А відлуння кричало : « нас стало, нас стало…».


© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2011
Свидетельство о публикации №111050503633

ДЕЙСТВИТЕЛЬНОСТЬ И ЖЕЛАНИЯ

Устал НАРОД от свинства и бесчестья власти,
И успокоить Гидру нету сил,
Как пьявка въелась в народ пристрастно,
Чинит насилие, воровство и беспредел…

О, бедная Земля – когда вздохнешь,
Закончатся страданья и война,
И зацветут сады, наполнится Земля,
Здоровьем, радостью и счастьем.

Воспрянут люди от кошмара, ото сна,
И будут петь, и радоваться, наслаждаться,
Кристальным чистым воздухом дышать,
И Мир, свободу прославлять и улыбаться...

И Рай Земной - Божественное обновление,
Накроет НАС для счастья и труда,
А Детки, согреют наши усталые сердца,
Настанет РАЙ, для будущего поколенья.

Надежда Мартынова /Данчак/

ПРИШЛА ВЕСНА

Весна, умытая и обновленная Земля,
Весенним утренним дождем,
И свежим, теплым ветерком,
ОНА согрета солнечным лучом …

Весна, весна, веселье птиц,
И аромат рябины пышной,
Яблони, белый дым одел сады,
Окутал, букетами цветущей вишни…

Красавицы ромашки расцвели,
Зеленой дымкою накрылись поля,
Нежным запахом дышит Матушка Земля.
Весна, весна пришла, какая КРАСОТА!

Атласною листвой поет березка,
Свою симфонию несбыточной любви,
Трепетно от чувств и нежности,
Лепестками на ветру, играет арию свою…

Вокруг так радостно, светло,
От красоты на сердце так тепло.
Счастье, благодать и Рай земной,
Бери и наслаждайся, ПОЙ…


© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2012
Свидетельство о публикации №112050102775

Надежда Мартынова /Данчак/

П Р И Б У Т О К / гумор/

Сів розхлябано – щасливий,
Бізнесмен,
В 600 мерседес,
Вуса хвацьки підкрутив,
Борідку знизу він підбив,
Щоб торцем стояла,
Підморгнув собі в дзеркальце,
Потягнувся, губи облизав,
Дав на газ, зірвався,
Мов шалений вітер гнався.
Радість неймовірна,
Бо його прокрутка,
Принесла прибутки.
Вже його ласкаво обнімало,
Тепле море азіатське,
Та банани і кокоси ,
Сипались з гори,
І стрункі дівчата – амазонки,
Танцювали навкруги.
Ноги гладив їм,
Шийки цілував,
А найвродливішу
Ніжно так обняв,
А вона до себе,
Його прихилила,
І махнула рукавом...
Щось заскреготало,
Підкинуло вверх,
В голову дало,
Аж чоло на склі,
Печатку поставило,
Носом підписало,
Зубами зажало.
Відривали всім ПОСТом,
І збирати будуть усім медперсоналом.
Мерседеса- на металолом,
А мораль така:
“Не лови за пір*я півня,
Бо синиця вилетить із рукава”.


© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2011
Свидетельство о публикации №111021701747

Надежда Мартынова/ Данчак /

В О В К И /сатира/

Кого там, у Юрбі,
Знедолених, Слабких,
Нам розірвати на куски,
Собі схопити, не малі, а,
Величесенькі шматки...
Хилих, затоптати,
Себе так вихваляти,
Що тільки я, та тільки
Я «россейская» фігура,
А ти, та, що там ти,
Сиди і в дві дірки сопи.
Бо ми скажені пси – вовки, а ти-
Не лізь нікуди, бо це ми -
Розітремо та зацькуємо,
Ноги витремо, та на смітник...
Бо це було завжди.
Від зграї не втекти,
Вона не тільки дожене,
А закусає та розтопче,
Бо виходу у них немає,
Інстинкт збереження тут грає.
Або ти, або тебе, з*їсть зграя,
Закусає, розірве та розкидає...
Біжи, бо виходу не має.
“До чого українці чи Литва,
Ми «россейские» вовки, скажені пси,-
Як не з*їмо, то заженемо у кутки,
«Национальный» інстинкт в нас грає….


© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2011
Свидетельство о публикации №11103083727

Надежда Мартынова /Данчак/

Желание

Я в общей серой массе,
И серость, неприглядна,
Не хочется так, Боже!
Дай яркой, чистой краски,
Чуть- чуть, немножко..
Твоей всевышней ласки…
Мне душу растопить, –
И от тоски согреться.
Капельку любви отдать -
Толпе, чтоб ожила она,
И начала творить, любить.
Цветом радуги сверкала
Жизнь, песней звонкой стала.
Зазвучала - эхом в поле,
Отозвалась. Соловьи-,
В садах , такие трели
Пели, а сердце умилялось…
Боже, так мало я прошу,
Искорку в душе своей,
Храню, ношу. Я так хочу -
Убрать из жизни, все плохое,
Серое, убогое, ничтожное.
Наша жизнь красивой стала.
Лучами солнца, засверкала.
Дорога, «малахитом» услана, была,
А небо, синь над головою,
К счастливой жизни нас вела.
Божественная милость на людей,
«Взошла», Божья благодать была…

© Copyright: Надежда Мартынова /Данчак/, 2011
Свидетельство о публикации №111072001727

Предвыборное



Ведь заслужили мы,
Поверьте, заслужили,
Счастливой, радостной судьбы-
За горе, голод, беды...

Страдали наши деды,
Матери, отцы,
За счастье и тепло,
Чтоб детям сыто и светло…

Мечтали, думали они –
О счастье и добре,
На этой грешной,
Матушке Земле…


Вы депутаты – наши господа,
Когда вы долг нам отдадите…
Забрали наши голоса,
Иуды, обещанья – возвратите.







14.08.09г.

Надежда Мартынова /Данчак/

ЧЕРНЫЙ В О Р О Н / басня/

Он себя считал птицею высокого полета.
Над ним голубизна небес, внизу грязная и грешная земля.
Смеясь, клевал все желтое и дорогое, носил себе домой.
На многих каркал, плевал и многих заклевал.

Жизнь течет обычною рекой, меняет, исправляет.
От радости, что ухватил он куш большой,
Счастливо каркнул всей низменной душой.
Закрыл свой «грязный» клюв, глоток, застрял ворованный кусок.

Ни прыгать, ни летать, а ползать тянет –
Груз в горле поперек стоит.
Поник он, опустился и в черную сосульку превратился.
Ведь черный ворон, друг сатаны, исчадье Ада - сгинет он.
Мораль – не каркай на других, а то ведь будешь пламенем гореть в Аду.


© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2014
Свидетельство о публикации №114071403896

Надежда Мартынова Данчак


До подій лютого 2014 року

То хто сказав, що він віддасть,
Оте зароблене руками і мізками,
Свої «труди», книжки -
Написані « своєю» головою»,
Ночами довгими із словниками.
О, Боже, які наївні МИ,
Бо дивимось в ці «чесні» очі,
І слухаємо «свори» похвали.
Скоріше голови всі полетять,
І згине « добрий цей народ»,
Який «віддав йому оплот»,
І право «правити Собою»…
Він не віддасть усі «свої»,
Украдені і «підлабузні» подарунки.
Скоріше згинеми всі МИ,
І пропаде ця славна Україна,
Віддасть її він зграї, безумної «шпани»
Бо «жажда» правити тут на віки
Веде його до прірви, краю,
Баланс життя – добро і зло,
Собі миттєве щастя і добро,
Народові страждання, зло,
Кинуло безумця в таке багно,
Піднятися з якого не дано…

© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2014
Свидетельство о публикации №114022603995

Осень 2
Надежда Мартынова /Данчак/


Накрывает желтый лист,
Землю – Матушку родную,
Пух- ковер согреет,
В стужу ледяную - Землю дорогую.

Краски осени - палитра,
Желто – красная игра,
И мазки ложатся метко,
Вся покрыта Матушка – Земля.

Окружающему Миру – Осень благодать,
Сердцу радость, счастье - не объять!
Улетает вдруг ненастье,
И окутывает нежное пристрастье...

Вновь пришла любовь. И тебя,
Накрыла Осень сладким миром.
Запахом медовым, терпким напоила,
Ароматным, божественным вином.


© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2013
Свидетельство о публикации №113110502773

Надежда Мартынова Данчак

Не покидай меня НАДЕЖДА!
Дай СИЛЫ,ВЕРЫ и ЛЮБВИ!
ТВОРЕЦ прости меня - НЕВЕЖДУ!
И на ПУТИ - БЛАГОСЛОВИ!

О СЧАСТЬЕ я молю, СПАСИТЕЛЬ!
ЗДОРОВЬЕ близким подари,
Мой ПУТЬ пришел в ТВОЮ ОБИТЕЛЬ,
В том истина моей ЗАРИ!


© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2013
Свидетельство о публикации №113102902543

Желания
Надежда Мартынова /Данчак/

Не покидай меня НАДЕЖДА!
Дай СИЛЫ,ВЕРЫ и ЛЮБВИ!
За все прости, дай РУКУ,
СЧАСТЬЕ подари,
ЗДОРОВЬЕМ ОДАРИ!
СПАСИБО буду говорить,
До окончания своей ЗАРИ!


© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2013
Свидетельство о публикации №113102803372

Надежда Мартынова Данчак
ИНТЕРНЕТ по Нике Новиковой


Интернет. Всем привет!
Я здесь – новый абонент.
Кляц по мышке – МИР объят,
Кляц – ты в МИРЕ без преград.
Так давай, подключай,
Принимай и вникай…

Спрос и предложение,
Открытие и обсуждение,
Тактика, стратегия,
Реальность и наваждение,
Новшества и изменения,
Все меняется, обновляется!

С новой силой разрАстается,
И в эффект волны превращается,
Наполняя ЗЕМЛЮ, НЕБЕСА,
И ЗЕМЛЯ скорей вращается,
Полюса перемещаются
Климат изменяется…

Ноосфера раскаляется,
Все процессы ускоряются,
И ПЛАНЕТА накаляется,
Как « ИКАР» летит,
Будто к СОЛНЦУ приближается,
В солнечных лучах купается…

Плазма и волнение,
Пульс и напряжение,
Диалектика притяжения,
Однополюсное отторжение,
Обновление и превращение
В новые жизненные формы…

Сколько нужно нам понять,
Осязать и воспринять,
Подумать и сказать,
Свое мнение «создать»,
После в споре доказать,
Что твоя позиция верна.

Мысль ЧЕЛОВЕКА глубока,
Смысл ее несет за облака,
Нужно все объять, познать.
Находясь в СЕТИ, твори
УМ свой развивай и вникай,
ИНТЕРНЕТ умом своим – обогащай.


© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2013
Свидетельство о публикации №113080502117

Надежда Мартынова /Данчак/
РАЗМЫШЛЕНИЯ В ДЕНЬ РОЖДЕНИЯ

Жизнь пролетела мотыльком,
И ни друзей, ни счастья, ни любви,
За что? О, ГОСПОДИ прости!
Сейчас стою на краюшке своей
«ЗЕМЛИ».
А за спиной обломки, крыльев нет,
Тяжесть от грешной моей судьбы.
О, Господи прости! Жизнь прожита, УВЫ…
Она жестоко била, пощады, не дарила ох,-
«СУДЬБА» моя.
Света « капельки» вдруг подарила, они разбавили судьбу,
Ту темень, сплошную серость, пелену,
Мглу луч света осветил, согрел и благодатью
Напоил, хоть на минуту, хоть на час, но спас-
«БЛАГОДАРЮ» ее сейчас…
За все я Бога - благодарю и за детей, за мысли,
За слова, что согревали иногда, за стихи,
За правду, человечность и любовь, и за поддержку,
Что не давала падать и кричать, а заставляла,
«ВСТАВАТЬ», вставать.
В ДУШЕ есть теплота и доброта,
Она воспринимает все краски МИРА,
Окружающей среды, дыханье ветерка,
Солнца яркого прикосновенья, наполняясь
«ВДОХНОВЕНЬЕМ» - живет ОНА!!!




24.04.2013г.


© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2013
Свидетельство о публикации №113042502228

Надежда Мартынова Данчак
МАТЕРІ

Моя матусю, Ти, в моїх думках,
Я бачу образ твій, рідненька.
Твій голос лагідний, тихенький,
Твій сміх, усмішку на губах.
Ти в серці слід свій залишила...
Ласкаво, ніжно нас – своїх дітей,
Любила, пестила, учила, наставляла,
Діяти по справедливості, по честі,
На вчинки наші вказувала, казала,
Поради нам давала, з любов’ю,
Ніжно, до нас ти промовляла...
Пісні співала, вірші читала.
О, матінко, ти рідна наша –
Ти так далеко, в душі близенько,
Ти в серці назавжди у мене залишилась.

Душа как нерв,
Чувствительно больна.
Одно прикосновение,
Вдох, дыхание –
Слово брошенное,
И нерв - струна.
Натянута - болит,
Стонет и кричит.
Словами призывает,
Слезы льет, рыдает…
Гранитной тяжестью,
Молчит и не пускает…


Когда поет душа,
Вокруг цветут сады,
Мир благоухает,
И радуга сверкает.
Чарующие звуки,
Нежность испускают…
Душа согрета,
Любовь ее ласкает
И негой покрывает.
Пришло нежданно,
Счастье и любовь,
И заиграло все кругом…


Все в этом Мире,
Так контрастно.
Жизнь прекрасна-
Ветер воет,
Штиль кругом,
Дождь ненастный.
Солнце светит ярко.
Пчела несет,
Сладкий, ароматный,
Цветочный сбор.
Этот МИР - прекрасный,
Контрастами души, природы…



2012г.

ЧУДНАЯ ПОРА


Осень, бабье лето,
В серебро и золото,
Земля, леса одеты…
Улетело быстро лето,
Закружило золото листвы…
И краса природы,
Навевает чудные мечты…
Жемчугами паутины,
Покрываются кусты.
Россыпи калины,
Гроздьями маня –
Жарче яркой краски,
На ветру «горят».
Осень, осень золотая,
Чудная, прекрасная пора,
Лепестками - письма,
Посылаешь, поцелуями,
Землю накрываешь,
Шлешь приветы,
Лета жаркого, желаешь,
Сохранить тепло,
Счастье и добро…




© Copyright: Надежда Мартынова Данчак, 2011
Свидетельство о публикации №11109303374

ЛЮБОВ

Любов – прекрасні ці пориви,
Злітає чайкою душа,
У простір почуттів первинних,
На крилах щастя і добра.

Любов – велика ніжна сила,
Що окриляє, сенс дає,
Вона до сонця піднімає,
І ніжність в тілі розчиняє.

Любов’ю дихає весна,
І первоцвітом застилає,
Все розквітає, сили набирає,
Для нового, щасливого життя.

В пориві ніжності, любові,
Цілую очі і чоло.
Прекрасні руки ,
Що ніжно пестять, даруючи тепло.

І наші душі, єдиним цілим,
У вихрі танцю закружляють,
На хвилі почуттів, у вирі ніжності,
Як зорі в небі ранішнім, розтають.








© Copyright: Надежда Мартынова - Данчак, 2011
Свидетельство о публикации №11106301625

Пророчица сказала:
"На жизненном пути,
Все пополам дели",
А вслед судьба смеялась,-
Постой, не ухади,
Возьми в дорогу счастье,
Как милость от судьбы...
Годы все летели,
Листая Книгу жизни,
Страницы горькой -
Моей судьбы,увы,
Не находилось,
Крохи счастья,
Для поддержания,
Спокойствия души...
И непрочитанная Книга,
Осталась "чтивом",
На столе- в пыли...
Открыл бы Кто-то окна,
Впустил весенний ветерок,
Луч солнца золотой,
Нарушил бы покой,
Перевернул листы,
И нежным шепотом,
Листвы, он прочитал -
МОИ МЕЧТЫ...

На крыльях,
Журавлей,
Осень отлетает...
Ключом пронзая,
Небо, облака,
Летят они на юг -
Уносят песню,
Осени и лета,-
Как благодатно все,
Солнышком согрето...
Уютно и тепло,
Палитра красок,
Жар и серебро...
Летят туда,
Где плещется вода,
И пенится прибой,
Маня,играя,
Приглашает за собой...
Остались позади,
Ветра и холода.
Льдом и снегом,
Покрытая земля...
Белоснежным,чистым,
Как пух, ковром,
Спадает с неба,
Снежная фата,
Окутывая горы,
Поля,леса...
О,зимушка - зима...

Осенняя пора,
Ласкает солнце -
Иногда, лучем,
Раскрашивая
Листья и траву,
В золотые, яркие,
Пурпурные тона...
В хрустальном воздухе,
Звучит мелодия -
Прохлада ветерка,
И в вальсе кружится,
Листва, а на Земле -
Рапсодия и кружева...
Разноцветная вуаль,
Покрыла все леса...
Молочная река -
Туманом дымка,
Плывет маня...
Прекрасная -
Осенняя пора...

Весна, жизнь оживает снова,
От ледяных оков, освобождается земля,
И к солнцу тянется листва, трава,
И нежным цветом покрываются поля...
Прозрачной дымкой, окутаны леса,
И сад в тумане молока,не шелохнется ветка...
Застыло все и ждет весеннего тепла,
Чтоб буйным цветом засверкать,
Напиться соком возрожденья...
Проснуться от зимы и зашептать,
Прохладным ветерком, горячим лучиком -
Пришла весна, пришла весна,
В зеленые одежды нарядится земля,
И излучает блеск -алмаза, сочная трава,
И синью первоцвета, покрываются овраги леса,
Пришла весна и сердце радует она...
Все возрождается и просыпается от сна,
И сердце так поет, отбросив все печали -
Пришла весна, пришла весна,
Подарит счастье и любовь на все года...

Судьба - ты полноводная река...
Несешь по Миру, нас обогащая,
О камни бъешь,свой гнев срывая,
На голову, проблемы нам роняя...
Но, мы стремимся их преодолеть,
Святою, чистою водой умыться,
И воздуха целебного напиться...
От тяжести, в пучину, не упасть,
Не утонуть в водовороте жизни,-
Все прелести ее познать, стремимся...
Наперекор течению, - стремнины,
От странных снов,оков освободиться...
И мыслями лететь в небеса, туда,
Где яркая звезда, укажет путь,
Нам жизненной равнины...

Иди по жизни,
Не унывай.
В депрессию,
Ты не впадай.
Сегодна так,
А завтра "этак",
Все так меняется,
Ты знай...
Волной удача,
Слезы,горною рекой,
А ты взмахни рукой,
Ведь все пройдет.
Порою снег метет...
Взглянуло солнышко,
И так тепло...
Все солнышком,
Согрето, одета,
Счастьем вся душа,
Вот так проходит,
Мука и хандра...
Счастье до утра...
Чего на жизнь,
Грешить,особенно,
С утра до вечера...
Пройдет и ливень,
И пурга, обиды,
Заметели - нет следа...
Жизнь - игра,
Но,очень,сложная она...
Сплошные муки,
Счастье иногда,
Разлуки и беда,
Да так, что сердце,
Из груди, а ты,
Смелей по жизни,
Вперед иди...
Люби, твори,
И созидай, не уставай...
И ты познаешь,
Земной Рай...

А жизнь завьюжит,
Вьюгой, ураганом,
Сметая все мечты,
Не оставляя теплоты...
Несет, бросает подминая,
Счастье и мечты...
О, жизнь, жестока ты,
Не приласкаешь,
Не согреешь солнышком,
На флейте не сыграешь,
Чудесную мелодию,
Любви и красоты...
Ты рвешь струну,
Моей души, мечты.
Чувства грустью,
Покрываешь и смысл,
Надежду отнимаешь...
Но нет,открою я,
Лицо навстречу вьюге
Урагану - не быть -
Здесь балагану.
Я в жизнь свою,
Впускаю счастье,
Надежду, веру и любовь...

Українська мова, ти така чудова,
Два слова , пісня ллється нова,
У глибину, у душу проникає, а серце,
Чарівність, ніжність обгортає...

Ти не проста, божественна, свята,
Бо Богом нам дана - творити, жити.
На крилах піднімає до небес вона,
Своєю ніжністю, спонукає нас любити...

Слова із серця, з глибини душі,
В рядочок виростають, у стовпець,
І бризками сльози, алмазом - словом,
Грають, як чистою водою душу омивають...

О, рідна мова, наснагу ти даеш і силу,
І міцність маєш,честь,порядність,"рацію",
Словами ніжність віддаєш та ласку,
Народ об*єднуєш в єдину сильну націю...

Зриває вітер осінній, жовтий лист,
Та завиває похмура, сіра осінь,
І не збагнеш, який у неї хист -
То холодно, то вітряно, то так морозить...

Чого осінній теплий подих,
Перетворився в морок, дощ,
А настрій відлетів , на подив,
Накрив всю душу, смуток - хвощ...

Підкралась лінь,обійняла тіло,
Не хочеться творити, говорити,
І смуток лізе в душу так уміло,
Боротися із ним - так надоїло...

То сніг зривається, то дощ колючий,
Пориви вітру кидають з ніг.
Кусає холод, такий болючий,
Дрож тіла, утихомирити не міг...

Знову сонце виглядає і тепло так,
Стає, осінній промінь гріє, грає...
Вся смута враз зникає, радість -
Тепло охоплює та тіло накриває...

Співає радісно душа, вона щаслива,
І літає, тепло своє природі, людям,
Віддає і зігріває, а навкруги осінь -
Така мінлива - то сонця жар, зими пориви...

Горит душа,
Внутри пожар,
Пылает все вокруг,
От чувств, все тело,
Пронимает дрожь,
И ты, соленую слезу,
Роняешь, алмазы с глаз -
Ты рыдаешь...
О, женщина!
Ты одинока, одинока,
Любви не знаешь?
Понятие - любовь,
Тебе "далеко"...
Душа все ноет,
Плачет и страдает? Тебе,
Так одиноко, а счастье,
Призрачно - туман,
И ты не понимаешь - оно какое?
Все обман?
- Нет, оно большое!
Как волна - цунами,
Что накрывает душу,
Бросает в жар,
Горит душа -
Кружится голова...
Летишь ты в небо.
Стук сердца,
Песню выбивает, мелодию -
Любви, а тело все,
Негой теплой накрывает...
Ты таешь, таешь - ты "сахар",
"Белые снега",
"Горячая вода",
И согревая, счастье излучаешь.
ДА, это все любовь!
Ты это все узнаешь...

Где можешь,
Правду ты найти?
Склониться,
Помолиться.
Очистить душу,
От тоски,
И чистотой,
Любовью -
Как водой упиться...
Слова найти,
Проникновенные,
Такие, чтоб
Дошли.И душу -
Волновали.
Глаза увидели,
Вдали, тот образ,
Своей любви.
Так зажглись,
Душа, чтоб пела и,
Смеялась...
Лицо -
От счастья, так сияло...
Сердце, там внутри,
Песней отзывалось...
Прийди и помолись,
Покайся, прислонись,
У Бога счастья -
Попроси,
Благословенья и
Любви...

Плывут,
В тумане,
Деревья,
Рощи,
И луга.

Парным,
Пенистым,
Молоком,
Наполнена,
Река.

В нежные,
Осенние,
Шелка,
Одета матушка,
Земля.

С небес
Спадает пелена,
Вуаль-
Кристально,
Чистая,
Роса.

Прохладой дышит,
Золотом маня,
Земля, леса,
Осенняя, прекрасная,
Пора.

Ведь заслужили мы,
Поверьте, заслужили,
Счастливой, радостной судьбы -
За горе, голод, беды...

Страдали деды,
Матери, отцы,
За счастье и тепло,
Чтоб детям сыто и светло...

Мечтали, думали они -
О счастье и добре,
На этой грешной,
Матушке Земле...

Вы депутаты - наши господа,
Когда вы долг нам отдадите...
Забрали наши голоса,
Нам обещанья возвратите.

У нашій партії , вовків -
Партчистку влаштувати треба,
Бо завелися підлі гризуни.
Гризуть самі, гризуть і їх,
- Треба вже батіг, та по всіх...

Позвати кабана,
Страшного звіря -борова,
Понатикає всім він стусана,
Під зад і в бік такого кликана.
В шерензі і вовки стоятимуть, піджав хвости.

А лис, як розбиратися почне -
То заяча "тусовка" зникне...
Бо це,хитрюче,риженьке створіння,
Всіх закусає, обхитрить до самого коріння.
Чого чекати від лисячого хотіння...

На дубі всі повісили листи -
Де пропозиції, накази та хисти,
Щоб кожний знав, що тут робити,
Кому колючу шкуру мити,
Кого за хвіст трясти...

Нема у лісі нашому,
Ані ожини, ні малини -
Порозбирали всі поганки, маслюки.
У норах тільки хробаки,
І повзають погані слимаки...

Борсук порив собі ходи,
І бігає сюди - туди,
-У лісі "наркоту" збирає?
-Та ні, обнюхує старі гілки,
Хтось мітку тут зробив,
І лісу відхватив собі "шматки"...

У кожного своє хазяйство,
Ведмедя, берлога під горою,
Його усе - з горою.
Лисиця, справжня молодиця =
ЇЇ підлісок з горобиною,квітками,
Туди не тільки горобці,
Поласуватися збираються зайці...

Де вікові дуби, розчісують себе,
Та труться в них - зубри.
Великі та страшні,
Ліниві та трусливі,
Чоловіками, якби були-
Боялися би їх вовки.

Отак вся зграя, лісових звірів
Реве і завиває, під керівництвом,
Хижаків, плюгавих та старих вовків.
Вони хвости тут розпустили,
Та скавучать, огризками зубів сучать.
- Дивись, вовчиця хилиться до лиса,
Бо з вовка клоку шерсті вже нема,
Ума - як у барана...
То, що він може тут зробити,
Коли пуття і в дома вже нема.

Я помню, помню те слова,
Что поразили так меня -
Я была так молода -
Жизнь, счастливая была...

Не думала и не гадала я,
Останутся на все мои года,
Красивые и нежные слова,
В душе они звучат всегда...

"С всех цветов люблю я розы,
А из девушек - тебя, ты моя звезда!"
Жизнь моя, судьба моя -
Я не смогла сберечь твои слова...

Жизнь так жестока, я одинока...
Она крутила и больно била -
Я была пряма - меня ты не сломила,
Вперед меня вела мечта...

Судьба моя, не знаю я,
Что потеряла, что нашла...
Себя не уронила, не отступила,
Гордой, справедливой была...

К чему пришла - мечту нашла...
Благодарность в жизни получила,
Счастье - мои сыновья -
Спасибо жизнь за них и за себя!

Люблю дивитися на небо,
На зорі, що мерехтять у чорній глибині.
Яскраве світло йде від них до мене,
Красою манить, зачаровує,
Думки народжує у голові...

Думки про світ вселенський,
Плеяди де, сузір*я та чумацький шлях,
І сили концентрація, енергії...
Та розуму всевишнього обхват -
То мудрість є об*ємна...

Світ без початку і без краю,
І ми цеглинка, та ні краплинка,
У світі неосяжному, без кінця і краю.
І розумом своїм я світ сприймаю,
Думками в нього поринаю...

Цей світ бажаю я пізнати,
Картину всесвіту намалювати,
І зрозуміти, які процеси там проходять,
Які зірки народжуються, які з орбіти сходять...
Яке велике щастя,цей світ обняти!

Чогось так сумно,
Сіро та погано,
І радості нема -
Нема тепла...
Чого чекаю -
Сама не знаю,
Але все думаю,
И спокою не маю...
Кого спитати?
Яку у Бога,
Віру треба мати,
Щоб праведну ,
Дорогу вибирати...

Життя таке важке,
Свої закони має,
І крутить нами -
Невблаганно,
І завертає, туди -
Куди воно бажає.
Дає краплинку радості,
Подує подихом тепла,
А щастя все нема, нема -
Любові, ніжності,
Та теплоти...
Скажіть, а де мені -
Блаженство , це знайти?

Мне нравиться - ветер в лицо,
И вьюги порывы, чтоб снегом несло.
Морозом "кусало" лицо,
И дух прерывало, а сердце стучало.

Чувства неслись высоко,
И с тучами в танце сплетались,
На землю дождем проливаясь,
Сеяли только добро.

Гармония бури и штиля.
Яркого солнца - огня.
Обильного с ветром - дождя,
И тихого снега - с небес пелена.

Мне нравиться это богатство,
Подарок природы, для нас,
Чтоб жизнь не казалась, нам маслом,
И радость и боль - пополам.

Я так тебе люблю -
Жадана ти моя красуне,
Як синє небо-очі голубі,твої,
А губки -полуниці сочні,стиглі.
Волосся,як стрімка вода і водограй,
Що на плечах твоїх,пливуть...
А ніжки,як дві стрункі тополі,
В такт вітру,витанцьовують,
Замислюваті па.
О, ти божественна краса,
Що Богом так мені дана,
І серце мліє та летить,
Від щастя тіло все тремтить,
І я пливу у небесах,
Зігрітий промінцем кохання,
Я тану,тану в почуттях,
До тебе, моя любов,
Моє кохання.

Коли життя,
Як сонце йде на захід,
А серце ще стучить-
Гаряча кров пульсує,
Та думки в голові,
Як вихри на землі-
Народжують ідеї,
Грандіозні та нові.
Хочеться сказати,
Голосно кричати-
Не все ще зроблено,
На цій землі.
Роки свої не приховати,
Не зупинити,
Ідуть, як ті часи,
А може серцю,
Тихо так сказати-
ТИ не спіши,
Дай - помилуватись,
Тим сонцем,що горить,
Тим квіточкам,
Що так цвітуть барвисто.
Послухати птахів,
Журчання бистрих,
Гірських струмків.
Яке багатство світу,
Яка багата гамма кольорів,
Я все обняти це хотів,
Любити,народити.
Багато чого я не вспів,
Так хочеться,
Ще жити -
Співати і творити.

Жизнь не имела б красоты,
И вкуса,не было такого,
Если бы только,сладкие плоды,
И солнца -кусок золота большого.
Но горькое,соленное и черное -
Дает объем,всей окружающей среды.
Эффект - превосходящей красоты,
Все вэтом Мире дополняет,
Один другого.

Мы видим -
Один процент,
Жизни,которая,
Нас окружает.
Мы слышим -
Несколько октав,
Звуков, которые,
Нас нежно обнимают.
Душа стремится,
Все познать...

Звуки и слова, нас -
Поглощают,
Наполняют,
И Мир вокруг,
Преображают.
Палитра красок,
Так богата и,
Семицветной радугой,
И синевой,
Манит за собой.

Переливам жизни -
Нет предела!
Замысловатые слова,
Идут из глубины,
И рвутся вверх -
Словесной музыкой,
Мир наполняя.
Сверкает жизнь,
Алмазом чистым,
Радуя и восхищая.

Великолепный Мир,
Ждет нас своею благодатью.
Раскрой глаза,и
Душу обнажи.
Впусти в себя,
Чарующие звуки и слова,
Они откроют -
Свет богатства.
Любовь и счастье,
Подарят на века.

Переливом света -
Снег на солнышке блестит,
Нежным, белым цветом,
Как лебяжий пух лежит.

Зима, зимушка,зима,
Морозец колючий,
Как кристалл прозрачный,
Океан воздушный.

Синева уходит в даль,
Песня эхом отдается,
Радость, смех и удаль,
В Новый Год вольется.

И надежла с новой силой,
В наших душах загорится,
Мы откроем свое сердце,
Впустим счастье-птицу.

Молодость - прекрасна,
Она чувства обостряет,
Первоцветом, белым,нежным,
И любовью,души наполняет.

Знов десь жевріє,
Розбрат,розлад,
Ганьба і срамота,
Бо ви, при владі,
Наділи маску сатани.
І кинули народи -
У прірву.
З обох сторін,
То схаменіться -
Бо кара Божа -
Вас настигне.
Вам мало,ще "долярів",
Чи не наїлись ви?
Чого народи каламутите,
Брехнею воду мутите.
Не зрозуміло вам ніяк,
Що кара буде за гріхи,
І не сховаєтесь - ні куди.
І на цім світі, і на тім,
Заступництва не буде.
Горіти вам у пеклі,
За те, що робите,
За зло, бо не добро,
Народ один на одного.
Знущатися,гнітити,
Як в ті старі роки,
Топтати і цькувати,
Братів - слов*ян -
А маски-шоу,
На газовій трубі,
Горіти будуть,
У страшнім вогні,
За справи всі свої.
То схаменіться,
Як що, не бідний,
Свій народ, то -
Рідних ви своїх,
Нащадків -дочок і синів -
Пожалійте.
Бо ті багатства,
Що накрали,
Безсмертя - вам не дали.

І чого вона,
У фінансах,
Перекіс ввела.
Тисячу дала,
Бабам,
Немічним дідам.
Тим фінанси,
Довела,
До критичної межі,
А потреба є -мені,
Щоб,я бідний мільйонер,
Швидко став,
Мільярдер,
По сприянню валют фонду.
Не хватає вам їди?
То поїду я туди -
За кордон -
Показати їм, які ми.
Теж багаті,
Хитрі, "вумні",
Як лиси.
Спритні ми дільці,
Бо тримаємось за ці,
Крісла та стільці.
Собі свято ми зробили,
Серед чорної "чуми".
Бо ми діти " сатани".
Ну, а ви,немічні діди,
Кривоногі та беззубі,
Баби.Порпайтеся у землі,
Там найдете,щось собі.

Ой люди!
Криза наступає,
На п*яти вже,
За хвіст хватає.
Спасайтесь всі -
Хто ще, щось має.
- Та в мене пенсії -
На кусок хліба не хватає.
До кого бігти?
І, що кричати?
Кого на допомогу звати?
Бо ті,що вже могли,
-При владі ті,
Давно пожитки всі,
І за кордон ,
І в банки -
Перевели,сховали -
Всі манатки,
Свої,чужі,украдені,
Та награбовані.
А ми зосталися -
Пусті,у кризі вже глухі!

Душі - прекрасні всі пориви,
Злітає чайкою вона,
У простір почуттів первинних,
На крилах щастя і добра.

Любов - велика ніжна сила,
Що окриляє,сенс дає,
Вона до сонця піднімає,
І ніжність в тілі розчиняє.

Любов*ю дихає весна,
І первоцвітом застилає,
Все розквітає. сили набирає,
Для нового, щасливого життя.

В пориві ніжності,любові,
Цілую очі і чоло,
Прекрасні руки,
Що ніжно пестять,даруючи тепло.

І наші душі, єдиним цілим,
У вихрі танцю закружляють,
На хвилі почуттів,
Як зорі в небі ранішнім, розтають.

Ми з тобою - потік протиріч,
І єдині в бажанні кохати,
У пориві, прекрасну цю зустріч,
Як дарунок від Бога прийняти.

Та життя нас кидає та б*є,
І відчути себе і тебе , не дає,
Ми згораємо в світі думок,
І щасливі у царстві казок.

Бо реальне життя - метушня,
Наші дії як те павутиння,
Заплело,перекрило той шлях,
Де чекає нас радість єднання.

Человек, твое спасение,
Это быстрое движение,
Мысли, радости полет,
Счастье- теплоты оплот.
Идя по жизни- не сдавайся,
И нос не задирай,
Не зазнавайся,
Тебя Бог в темечко поцеловал,
И дал напутствие,
Призвал,
Идти путем счастливым,
Светлым!
Прямую ты дорогу выбирай,
И не хитри, и не виляй,
Кто рядом помоги, спасай.
Честь,совесть не теряй!
В конце пути, ты всем скажи:
-Держал я планку высоко,
Не прогибался, не сопел,
И все, что сделать я хотел,
Во имя счастья и добра -
Свершилось!
Преодолел я все невзгоды,
Крутые повороты,
Судьбы перевороты.
Я и над пропастью висел,
Но и подняться высоко сумел,
Теперь в конце пути - скажу -
Спасибо Богу моему!

Рисует осень,
Красочный ковер,
На Земле-матушке,
Горит,пылает,
Радужный узор.
И ярким солнышком,
Палитра цвета,
Играет и волнует...
Возбуждая,
Радость нам дает.
А небо,небо-ярко-голубое...
Рябина жарко так горит,
И птицы кружатся,
Летают,
И звонкой песней,
Осень восхваляют.
А воздух, воздух -
Чистота кристальная.
Дыханье ветерка,
Прохладой легкою,
Так манит:
"Смотри,какая красота!"
И сыплет осень на тебя,
Кусочки янтаря,
Сверкая переливом солнца,
Окутывая,согревая,
Лаская и играя,
Листвой.
Богатою палитрой,
Накрывая.
О,осень золотая!

Нас много -
Непокоренных,
Не прирученных.
Идем своей дорогой,
К вершине истины -
Стремимся!
Желаем,
В этой жизни-
Определиться.
Иметь свою позицию,
И почитать традицию -
Народа, рода своего,
Не предавая - ни кого.
Веру,честь нести -
Достойно, высоко!
О, грязная , бесчесная -
Политика,
За грош ты покупаешь -
Аналитика,
Он так "тебя",
Представит,
Что с головы на ноги,
Все обставит.
А надо - то наоборот,
Ведь все у нас водоворот.
И со времен Христа,
Не видела Земля -
Правдивого и честного,
Политика,
Который,
Как Христос -
Во имя счастья ,
На Земле,
Правдой и любовью -
Служил,
Многострадальному,
Народу.

У світі страшно жити,
Коли нема тепла,-
І світла- тільки тінь,
Бо, поглинає все вона.
І темно,гірко на душі,-
Чого та доля не бунтує?
Ні крихти щастя - все сумує,
Ні подиху весни,
Краплинки весняної, буйної води,
А тільки та сувора,-
Страшна зима,
Що серце в кризі,
Подих - сніг...
В житті нічого ти не зміг,
Ні розбудити, а ні народити.
Спасенну свічку - ти не запалив.
Бо відблиск в темряві,
Відкрив тобі всю ширину світів.
- Я щастя, так хотів!
І пташкою летів,
В небесну вись, я піднімався -
Назустріч всім вітрам.
Життя на землю опускало,
І било боляче, не жартувало.
Моя душа так плакала,кричала.
Надіялась на щастя,звала...
-А ти держись, на чисте небо подивись!
Там сонце ясне,так горить!
Зігріє душу промінь сонця вмить.
Струна в душі так ніжно забринить.
У серці пісня зазвучить.
І кольорами навкруги Земля,
У сяйві сонячному засіяє.
Життя сенс має!

Одному щастя та любов,
Другому сум,печаль,
Не порівну, на жаль,
Життя дає свій паритет.
Та перед Богом не заробиш,
Собі авторитет.
Коли без жалю до нужди,
Хапати будеш "пироги",
Собі у рот поспішно запихати,
Біди і неміч ,
Навкруги не замічати,
То прийде час,тобі сказати -
Що ти зробив для "хати"?
Чи тепло, затишно,
Весело і багато.
Живе народ в цій "хаті"?
Чи справедливі там стосунки?
Як часто чути поцілунки?
Тихенький сміх і радість,
Дитячий лепет, мудру казку,
І материнську ласку?
Багато в нас у засіках добра?
ОТ, якщо буде все - тоді -
Ми скажемо :"спасибі",
Коли роздаши пирога,
Народу скажеш:"Хліб в нас голова !"

С неба падает звезда,
Загадай желание.
Жизнь у нас одна,
Приложи старание,
Чтоб сбылось на яву,
Все то, что я хочу -
Чтоб душа запела,
Нежно зазвенела.

И звезда упала,
А душа моя,ярко,
Засверкала, засеяла.
Нежным, звонким,
Переливом зазвучала.
Светом заиграла.
Растворилась в море ласки,
В небесах летала.

Песня льется из души,
Вырываясь, ввысь летит,
И на крыльях чувств,
Со звездою говорит:
-Ты любовь мне подарила,
Лаской нежною накрыла,
В танце вальса закружила,
Жизни, счастье подарила.

Ой зустріла хлопця я,
Чорнявого та стрункого,
Брівками йому моргнула,
Губки бантиком надула,
Павою пішла.
Він до мене, як підскочить,
Розпустивши пірця,
Як гусак клекоче,
Приласкати дуже хоче.

А я хвіст свій розпустила,
Де ж кажу, твій мерседес,
В ступор хлопця опустила.
-Маю я велосипед,
За кордоном і в Парижі,
Дуже модний він тепер,
Їздять там на цій машині,
То, як хочеш, то сідай.
"Бумер" мій, такий приймай,

А, не хочеш - то "пока",
Буде краща і струнка,
Так обніме, пригорне,
Поцілує і зітхне,
То поїдеш, а чи ні?
Надоїло вже мені.
Бумер рветься піді мною,
Хоче вже летіть стрілою.
-Дівчино, то не зівай!
Хлопця ти таким приймай.

Життя - не поле перейти.
Ти,задаєш собі питання-
Як вижити?
Знайти де щастя?
Як його впізнати?
Куди від болю,
Та журби тікати?
Не має всіх підказок?
І доля не дає?
- Та, ні - все є.
Але, так не хватає -
Чогось, когось?
Не знаєш ти?
Як його знайти?

Все, що людині треба,
На полотні життя,
Записано!
Ти шлях,
Свій так пройди,
Любов знайди.
Віддай,
Свій хист піймай.
Втілиш його в життя,
Даруй ти радість, щастя.
І можеш, всім сказати-
Для чого, нам тікати?
На своїм полі,на шляху своїм,
Можемо там, ми все зібрати.

Приходить натхнення,
Вібрація,магія слова,
Душа задзвенить раптово,
І виривається з серця слово.

Слова,як зорі яскраві,
Сиплються при зорепаді,
В душі палають,як жар,
Феєрверк, словесний "пожар".

Думки на папері лягають,
Рядками в сплетінні слів,
Вони співають і розмовляють,
Любити, сміятися нас заставляють.

Охоплюють душу, хвилюють,
І ніжність та ласку дають,
В небесних хмаринках купають,
Солодкість буття відкривають.

Чарує, захоплює магія слова.
Звук серця звучить в унісон.
Наповнює душу поезія,
Любов*ю та ніжністю строф.

Який безмежний світ,
Бездонна глибина і неозора ширина,
Його магічна сила та краса,
І загадкова тиша.

Всесвітня сила притяжіння,
Картину світу візерунком вкрила,
Сузір*я та Чумацький шлях,
З зірок створила знак.

І думкою летиш у глибину,
Пізнати хочеш ти його красу,
Які проходять там процеси?
Утворюються і летять до нас комети.

Які там кольори?
Які там дмуть вітри?
Які там гори і долини?
Які небесні створюють картини.

І що там далі, далі,
Безмежні далі, майбуття,
А серце все вистукує, то і твоє-
Нове життя, нове життя.

Цей світ багатогранний, неозорий,
Народженням і перетворенням життя,
Хотілось вірити, що це на щастя,
На радість нашого всесвітнього буття.

-Товариші, панове, господа,
На вибори іти пора,
Ми ролики вже крутимо,
Про те, як нам живеться,
Як Вас ми любимо.
Прийдіть, проголосуйте,
За нас і тільки нас,
А ми тоді для Вас,
Пенсії добавимо,
Зарплати і субсидії,
На масло, молоко,
Дотації введемо,
І м*ясо завеземо.

-Чого трясешся бабко,
Немов осина на вітру.

-Одержала п*ять гривень,
До пенсії своєї,
Від щастя затрусило,
Мівіни пачок п*ять купила,
Банкет собі зроблю.

-Чого, стара, так опустилась?

-Синочку, та я дітей учила,
Щоб чесні, справедливі були,
Вони, про все й забули,
Тепер ми " чесні та старі",
Порпаємося в багні.
Нам трішки ще прожити,
На життя Ваше подивитись,
І порадіти чи погорювати,
Бо навіть я, учителька,
Не знаю, що сказати,
А наші,нові, ці пани,
Показують свої,
Хороми та прийоми,
Їдять ікру,
Французьким запивають,
Делікатеси в писок,
Поспішно запихають,
І коньяком їх заливають.

Розумні личка роблять,
Ведуть свої розмови,
Про те де взяти мільйони,
Кого надути, кого провести,
І як свій бізнес " чесно" вести,
Про нас промовили словечко,
Що може, ще дадуть на молоко.
Спасибі Вам низенько.
Мівіни на неділю хватить,
А за квартиру заплатити-
То вже нічим.
Але я чесно,як на духу скажу,
Пляшки збираю і здаю,
Хоча, там конкуренція страшна.
Коли добавите на літр молока,
Проголосую,
Голос свій віддам.
Бачиш, хоч стара,
А поміч буде, то ще й яка.

-Не бійся бабко, проживеш.
Мівіну з молоком ковтати будеш.
Проголосуй за нас,
І все в ажурі буде,
У Вас і в нас.

Потенціал небесний,
Напруга не земна,
Стрілою в серце,
Пронизує любов,
Та почуття ,
У душу проникає,
Хвилює,
Швидкість набирає,
Охоплює і надихає,
І ти летиш у небесах,
Де розчиняється душа,
А серце тріпотить,
Яскраво так горить,
І ти - ефір,
І ти - струна,
Бриниш,
Та ніжним голосом,
Співаєш,
Надихаєш,
На щастя,
Радість,
На любов.

Набатом стук серця,
Пульс у скроні,
Життя на долоні.

Радість і біль,
Горе і щастя,
Життя прекрасне.

Чуттєвості мить,
Думки стрімкий політ,
Струна у серці ніжно бринить.

Життя брильянт, діамант,
Гранями грає,
Різнобарв*ям переливає.

Історія свого,чужого життя,
Як казка,але дійсне буття,
Стрімке,захоплююче майбуття.

Читаєш сторінки,
Чужої,своєї "судьби",
Збираєш квітки пелюстки.

Життя,життя ти рози квітка,
Життя,життя її шипи,
Життя,життя ти щастя збережи.

А ми щасливі,
Молоді, красиві,
Нема війни!
І можемо сказати ми,
Що нам діди, батьки,
Щасливе, світле майбуття,
Завоювали, віддали,
Для світлої мети!
Життям своїм закрили,
Розгромили,
Орду фашистської чуми,
Яка повзла,як чорна хмара,
Народ наш убивала,
Розруху,смерть,
Страхіття і біду,
І голод, холод принесла,
Забрала у людей життя,
І молоді, старі лягли на полі бою.
Земля їм шану віддала,
Дідів, батьків уже нема,
Та пам*ять на віки у нас жива.

Молоде вино весело грає,
Старе не хоче, але закисає.
Фейєрверк бульбашок випускає -
Гіркотою, свою марку набуває.

Хмелем в голову вдаряє молоде.
Думати нас заставляє старе.
Не все солодке та хмільне хороше,
Кисле та гірке - то таке пікантне...

Життя- буття, як те вино -
І хороше, і бридке воно.
То у гору піднімає, лаври надіває,
Раптом кине,радість відбирає.

Як на хвилі нас гойдає,
Вверх і вниз безжалісно кидає.
Бо воно, як те вино.- грає, грає,
Смак - кислоту, солодкість - має.

І сказано: "Люби!"
І сказано: "Добро твори!"
Та підлого ти не зроби,
Лихого не наговори,
Щоб квітка - щастя,
Не зав*яла,
І аромат тобі віддала,
Зігрій теплом душі,
Радій її красі,
Ти пригорни,
Та поцілуй її,
О, як тремтить,
Струна душі її,
То музика любові,
Дзвенить у кожнім слові,
І так тебе чарує,
Словами ніжно зацілує,
То бережи її,
Люби, добро твори.

На полі поетичному,
Ростуть квітки і квіточки,
Там проростають рясно бур*яни,
І забивають паростки вони.

А квіточки, з душею дзвоників,
Хотіли так піднятися до сонця, висоти,
Щоб каплю доброти знайти,
Та проспівати,любов свою віддати.

Вони ранимі та тендітні,
В душі чуттєві та привітні,
А їх все рве ненависна рука,
Кидає, розтирає брудна нога.

В такій поважній поетичній Інституції,
Майстри творять свої шедеври та літ.Конструкції,
А квіточки вникають в ці творіння,
В слова, що виражають почуття та розуміння.

І заставляють хвилюватися.
Радіти та сміятися,
Слізьми від щастя та печалі умиватися.
Така поезія чуттєва та дзвінка.

Шановні пані та панове,
Відображають тут своє натхнення,
Взірцем виходять з-під пера,
Їх геніально створенні слова.

Коли Вас просять допомогти,
Не відкажіть їм доброти,
Бо Вам віддасться те, в сто "крат",
І слава буде і "ВИВАТ!"

Душа дитя - криниця чистої води,
Словами віддаєш ти капельки її,
Любов та ніжність.
І сміх, як передзвони кришталю.
Співаєш звуками кохання,
Що ллються прямо з глибини.
Охоплюють, тремтіти заставляють,
Аж на очах, роса алмазна виступає.
О, мила ти моя,
Наївна, зачарована,
Душа дитя.
Живи в чудовій казці,
У мріях,
У солодких снах.
Літай в хмаринках,
Білосніжних, в небесах.
Купайся в материнській ласці,
Обіймах та любові.
І переливом сміху,
Охоплюй, наставляй на втіху.
На море ласки,
Материнської опіки,
Бо ти життя і світ її навіки!

О неозорий світ,
І загадкова ця ДУША,
Це музика одна.
Душі горіння,
Натхнення і творіння,
Не зможеш розгадати ти.
Піймати за крило,
Політ ДУШІ - та ні!
Змінити мрії всі її - ні,ні,ні!
Не накладеш ТАБУ,
На бистрокрилу думку.
І в клітці не закриєш,
Бо перепон,
Вона не має,
Летить туди,куди бажає,
І мріє,
Та кохає,
І щастя так чекає.

Слова - розпечене залізо,
До серця, а воно болить,
Слізьми цей біль не окропити,
Воно як матриця прошите,
Це діри від печалі та журби,
Як коди їх не прочитаєш ти,
Любов*ю не загладиш,
Втікають ласка й спокій,
А витікають гіркота та біль,
Якою б не була велика ціль,
А серце вже розбите,
Як матриця прошите,
Його не замінити.

Прекрасна ця пора,
Чудові мрії, почуття,
Душа любов*ю наповнялась,
Я в щасті, радості купалась,
Але життя крутило,як хотіло,
У вир кидало,так вертіло,
Та я чіплялась,не здавалась,
Вниз летіла, піднімалась,
Зализувала рани, проривалась,
Від болю кулаки стискала,
І так страждала,
Але чекала,
Що промінь сонця в серце загляне,
І відігріє,
А крига, що накрила,
Потече,
Живою, чистою водою,
Омиє, стомлену журбою,
І знов життя,
Зведе мене з тобою.

ПОЕЗІЯ
Це пісня душі,
Яка виривається,
З глибини її.
Натхненно захоплює,
Всю душу охоплює.

ДУША
Це тонка матерія,
На рівні "флюїдів",
Яка перепони не має,
Летить туди,
Куди бажає.

ДУМКА
Це концентрація вібрації душі,
Та відображення її,
Піднесенням, розпачем.
Радості та хвилюванням,
Щастям та милуванням.

Емоції
Спонтанний прояв,
Реакція викиду енергії,
Хорошої чи поганої,
Залежить від стану,
Та настрою душі.

Настрій
Комбінація,
Думки,емоції,
Проявленні на лиці,
У вираженні, у русі,
У міміці.

Всі ці критерії,
Настрій,емоції,сплетіння,
Думки,
Душі горіння,
Викладаються,
В поетичне створіння.

Поетичним віршем,
Де напруга почуттів,
Солодкість,
Гіркота образів.
Політ душі за обрії,
Щастя,радість творіння.
Божественного горіння.

Розійшовся мужичок,
На весь двір волає,
Це моє та це моє,
Все моє тут бути має.

Тут сусідка із віконця,
На нього поглядає,
Висунулась та киває,
Засміялась і до себе призиває.

"А не хочеш ти моє?
І солодке і смачне,
І ти будеш так, тихесенько кричати,
Та в хмаринках аж літати."

Поперхнувся мужичок,
Наколовся на гачок,
"Ой,сусідонько,кума,
Пусти ж мене,молодця".

Тільки скрипнула пола,
Аж підскочив молодець,
По зубам одержав,
Ой, такого кулака.

Відлетів, аж до стільця.
Будеш тепер знати,
Як чужого брати,
На усіх брехати.

Та закривши рота,
Будеш вже мовчати.
На підлозі,
Зуби рахувати.

На площі пісня ллється,
Слова у серце проникають,
І як барвінок вона в*ється-
Та зачаровує, слова ті надихають...

Душа зігріта співом про Христа,
У радості та щасті розчинялась.
Слова прекрасні, про небесного Отця,
Любов*ю - до неба піднімались...

У хорі альт виводив спів,
Високим нотним дивоспівом,
Та сонце виглядало з-за куполів,
Все заливало золотим промінням...

І благодать на люд зійшла,
Затихла площа від чудового мотиву,
Та проникаючого почуття,
Божественного співу...

Тихенько чорна баба підійшла,
Прокльони,кинула в юрбу вона,
На хор анафему взвела,
Ворона в такт їй каркнула.

І засміялася юрба,
А пісня лилася в небеса -
"Хвала Матері Божественного дитя",
Стояла слухала юрба,любов*ю Бога обнята.

Сів розхлябано-щасливий,
Бізнесмен,
В 600 мерседес,
Вуса хвацьки підкрутив,
Борідку знизу він підбив,
Щоб торцем стояла,
Підморгнув собі в дзеркальце,
Потягнувся,губи облизав,
Дав на газ,зірвався
Мов шалений вітер гнався.
Радість неймовірна,
Бо його прокрутка,
Принесла прибутки.
Вже його ласкаво обнімало,
Тепле море азіатське,
Та банани і кокоси,
Сипались з гори,
І стрункі дівчата-амазонки,
Танцювали навкруги.
Ноги гладив їм,
Шийки цілував,
А найвродливішу,
На коліна посадив,
А вона махнула рукавом,
Щось заскреготало,
Підкинуло вверх,
В голову дало,
Аж чоло на склі,
Печатку поставило,
Носом підписало,
Зубами зажало.
Відривали всім ПОСТом,
І збирати будуть,
Всім медперсоналом.
Мерседеса на металолом.
А мораль така:
"Не лови за пір*я півня,
Бо синиця вилетить із рукава!"

Дівчина красива та струнка,
Найшла молодика,
Ніжно усміхалась,
До нього притискалась,
В танці еротично,
Так відхилялась,
Очі вверх так піднімала,
Губки надувала,
Як лебідка крильцями,
Шийку обнімала,
Ой горить всередині,
Опікає груди,
Почуття так рвуться,
Два сердечка в такт б*ються,
"Та скоріш візьми мене,
Мій Атлантик, щастя буде"
Привела його в квартиру,
Стіл накрила,постіль постелила,
Вийшла на хвилину,
А Атлантика трясе,
Колотуном б*є,
Піт градом ллє,
Хильнув коньяку чарчину,
Поперхнувся, гикнув і заткнувся,
З горя молодик присів,
Носиком тихенько засвистів,
З усієї сили захропів.

"Новий" пан,
На вибори пішов,
Дав свою кандидатуру,
Щоб не вляпатись,в натурі,
Запросив підтримку та халтуру,
Щоб кричали,голосили,
І до дошки приліпили,
Його пику з дуру.
Чесно гроші віддавав,
Роздавав подарки,
Наливав всім чарки,
Обіцяв і призивав,
Взятки, то справжнісінькі давав,
Та на мітингах кричав:
"Все життя за вас стояв",
Теплесеньке словечко всім сказав,
Та за руку,довго всіх вітав,
Голосувати за себе призивав.
Тут звідкіля не візьмись,
Вискочив один із гурту,
Та сміливості набрався?
І рішуче так спитався:
"А де буде ваша хата?
Та де будете ви жити?
Часто будете до нас ходити?
Чим поможете в натурі?
Бо збідніли ми до хурі,
Одежину носимо з війни,
Засалилися вже ми,
І чорніємо як негри,
І повзе вже наша хата,
Аж до лугу та до річки,
Як спинити зможемо це ми?"
"Та небійтеся нічого",
Каже хрипло кандидат,
"Як дорвуся я до влади,
Ой, та що ж це я кажу,
Коли виберете ви мене,
Буде манна, масло,все,
В кожній хаті те і се,
Так розквітне наш багатий,рідний край,
Бо у Раді буду я кричати,
Та за вас горою там стояти,
/І грішми собі кармани набивати/,
А за вас я буду лозунги держати,
Кульки надувати,
Хто полізе,кулаком по морді так угрію,
Щоб усі побачили,
За нород свій постояти як умію".
"А народу-то що буде?"
"Не зурочили б ви люди!
Поговорити про що буде,
Кого можна й заклеймити,
А мені допомогти,
Політично підрости,
І дібратися до Ради,
Заповідної мети."

Яка велика сила інтелект,
Коли вона у депутата,
В руках чи в голові,
Тоді " держіться" ви мені.

Візьмемо Раду ми в осаду,
Надуємо кульки,
Виставим блокаду,
Охороняти будемо Раду.

Щоб ми були сухі,
Та ситі і обласкані,
Візьмем у руки ми презервативи,
Та натягнем на голови собі.

А ви там довго не кричіть!
Чом голова у вас болить?
Що, за народ?
То ви теж кульки візьміть.

Собі,народу натягніть,
Ще трішки про добробут розкажіть,
А цього депутата,щоб ви сухі були при владі,
Ще раз у Раду посадіть.

Кого би розірвати на куски,
Собі схопити величесенькі куски,
Другого затоптати,
Себе так вихваляти,
Що тільки я, та тільки я,
Геніальна фігура,
А ти, та що там ти,
Сиди і в дві дирки сопи,
Не лізь ти нікуди,
Розтруть,затруть і ноги витруть,
Бо це було завжди,
Від зграї не втекти,
Вона не тільки дожене,
А закусає,розірве,
То виходу не має?
Інстинкт збереження тут грає.
Або ти, або тебе вони,
Біжи,бо виходу у них немає.
"До чого тут інтелігенція гнила",
Бо ми ж вовки,
Як не з*їмо, то заженемо у кутки.

Весна іде і сонце припікає,
Чогось той смуток в душу проникає,
Пече і спати не дає,
Душа згорає.
А тіло де?
Воно пливе,
В життєвому, бурхливому потоці,
О камінь б*ється,
Не здається,
Карабкається,
На берег вибирається,
Щоб стати і піти,
Куди? Туди- до заповітної мети,
Де щастя та любов,
Де ходиш ти,
Так хочеться тебе знайти,
Щоб душу відігріти,відійти,
Від смутку, від біди,
Такі слова знайти,
Щоб в вирі закружляли ми,
Та почуття поглинули,
В єдине ціле нас злили.

Бог дал законы жизни и рождения,
Направил в русло нужное течение,
Чтобы частица смысл жизни обрела,
А высшая субстанция человека родила.

Процесс,развитие,
Веками шли,
Мелькали кадрами истории,
И эволюцией Земли.

Вот появились мы,
Возьми и сам себе скажи,
Во имя жизни и любви,
Что сделал ты?

Учился и любил,
Детей родил,
И дерево я посадил,
Но храма, я не создал.

Все мучился страдал,
И в мыслях, в облаках летал,
Поэтом стал,
Поэмы и стихи писал.

Духовные, монументальные,
Труды я создавал,
И вдруг я осознал:
"Все это суета, если в ДУШЕ - нет ХРАМА".

Как создан МИР,ВСЕЛЕННАЯ?
Кому подвласны НЕБЕСА?
Какой узор сплетения белка и ДНК?
Есть ли гармония в спирали жизни,бытия?

Неуловимо сложные процессы,
Происходили,умножались,превращались.
Как в Мировом котле варились,образовывались,
Новые МИРЫ, Созвездия,Планеты.

Не верится,не может быть!
Чтоб стройность МИРА и ВСЕЛЕННОЙ,
Произошла от хаоса,движения газа и материй.
Без мысли Высшего ума!

Грандиозность Мира и Вселенной,
И сложность человеческого индивидуума,
Все до крупицы,атома,молекулы,ядра,
Соткано в полотнище Творца!

Он сотворил живую ткань,
И превратил субстанцию в мыслящего человека,
Мысль развивалась и сотворила чудеса,
И человеком воплощена она в дела.

Ведь хор,оркестр без дирижера, без партитуры,
Испускает набор звуков без смысла и аббревиатуры.
И верится-все создано СОЗДАТЕЛЕМ!
Небо,горы,небеса и наша любимая Земля!

Рождались поколения,сменяя друг друга,
Внеся свой ум,умения,творения и превращения,
В развитие общества,страны,планеты.
И в грандиозность, хрупкость Мира.

О,ЧЕЛОВЕК! ОДУМАЙСЯ!
Ты как агрессор,терминатор,разрушая все и вся,
Природу,Землю,Небеса,уничтожая замысел ТВОРЦА.
Ведь этот МИР и НЕБЕСА, подарок БОГА для тебя!

Зачем шумит прибой,
И ветер воет над пустыней,
Леса качают кроной головой,
А тучи низко-низко,плывут над Землей.

Какой-то смысл заложен в том,
Чтобы контрастна жизнь была,
И медом не казалася она,
И ложка дегтя в ней была,для разнообразия.

Мне так хочется смеяться,
Любимой быть и наслаждаться,
Ребенка к сердцу прижимать,
И нежно-нежно целовать.

Так, кто мешает быть счастливой?
Да, эта жизнь несправедлива.
Один без совести и чести,
Нагреб себе,живет прелесно.

Другой правдиво и без лести-"трудяга чести".
Да,жизнь так многообразна,
Интересна и прекрасна,
Нелегка,опасна.

Любовь,ненависть,порядок,честь,
Разврат,предательство и лесть,
Переплелись,как спрут соединились,
Нельзя все перечесть.

"Мораль должна ведь в жизни быть!"
Но общество, то без морали!
Прогресс стирает грани,
Добро и зло,все в одно.

И облик человека изменяя,
Превращая в существо.
Свои условия диктуя,
И жизнь,и общество меняет всуе.

"Да философия проста!",
Реальность жизни так сложна,
В каноны,не вписывается она.
Скорее химия,с процессами превращения и обновления.

"Человеческие ценности,незыблемы они!"
Все в мире разрушается и ценности меняются.
Процесс стремительно идет,
И гений мысли набирает оборот.

Но, без морали и души,
Одним накалом мысли,
Мы Мир перевернем!
Картина мрачного прогресса.

Зачем детей рожать?
Картины рисовать?
Мечтать,любить и наслаждаться?
И изменений обходить,всего бояться.

А философия и истина,
Так проста:" ЛЮБОВЬ и ДОБРОТА!"

-Іван Петрович,голосуй за білих,
-То ми вже білі всі та сиві,
Від щасливого життя такого,
-Давай за жовтих,
-То, ми такі вже жовті, та сухі,як лист осінній.
-То може вже за синьо-голубих?
-То знизу ми давно вже голубі.
-А за червоних,то ганьба.
-То, правда,ми як ті мартишки з червоним задом ходимо.
-Підемо за малинових проголосуємо.
-За цих,не хочу точно.
Бо дуже любить їх смердюх,той ми смердіти будемо.
-Куди ж ми голос свій подінемо,кому ми віддамося?

Она себя считала птицею высокого полета,
Над нею небеса,под ней же, грязная и грешная земля.
Клевала желтое и дорогое,носила все себе домой.
На многих каркала,плевала и многих заклевала.

А жизнь течет обычною рекой, меняет,исправляет,
От радости,что ухватила куш большой,
Счастливо каркнула всей низменной душой.
Закрыла рот,глоток,да нет,застрял ворованный кусок.

Ни прыгать,ни летать,а ползать тянет,
Груз в горле поперек стоит.
Поникла,опустилась и в черную сосульку превратилась
Никто помочь вороне не хотел.

Мораль-не каркай на других,а то ведь пропадешь одна

Життя таке-не поле перейти,
Скоріше канаву перескочити,
І щоб,не впасти,не пропасти,
Та совість не продати.

Ви скажете-"такого не буває".
Та ні, той хто в душі,високі почуття ще має,
Той не замарається, не запродасться,
А ні за гроші,не за багатство не зламається.

Ви скажете-"та то,святий якийсь".
Та ні,простий з сумлінням чоловік такий.
В душі у нього тепле,чисте серце б*ється.
А в голові думки чудові,про щастя пісня ллється.

Ви скажете -"та це фантазія,утопія".
Таке життя у нас, усіх перемололо,наклонило і зломило.
Ні каплі чистоти,в душі людській не залишило.
Тоді для чого жити,прекрасне нам творити?

Вірші писати,картина малювати,
Та так душевно,гарно,божественно співати.
Ліпити,будувати,нові висоти здобувати.
Ученим планети,світ розпізнавати.

Щасливим матерям малят народжувати,
А в школі їм знання давати.
Тоді,чого життя усіх ламає?
І душу,серце змінює,усіх переробляє.

То як знайти той вихід,із життя такого?
Пізнати щастя,радість,блаженство та любові.
Що треба нам зробити і як себе переробити?
Та дуже просто - по Божественнному закону треба жити!

Когда горит душа,
И пульс стучит в висках,
А сердце вырывается с груди,
"Пришла любовь",
Ты тихо сам себе скажи.

Одна лишь мысль о образе родном,
Волнует кровь,
И жар охватывает тело,
А дрожь пронзает с головы до ног,
Ты ввысь летишь, сгорая всецело.

Сливаясь,растворяешься,
Не чувствуя ни тела, ни души,
С природой ты соединяешся,
Блаженством наполняешся,
Любовью,негой,трепетом души.

Любовь,любовь,какая сила в ней,
Мощь,нежность колоссальная заложена,
Вулкан страстей и море ласки,
И нежности,дыхания утреннего ветерка,
И жара поцелуя,слития.

Клен,береза и рябина,
В нашем маленьком саду,
Здесь молоденькой гуляла,
Счастья в жизни я искала,
А теперь воспоминанья,
Вдруг нахлынули как дождь,
Изменить никто не может,
Возвратить,все то,что было и помочь.

В жизни много происходит разных перемен,
И судьба дает порою левый крен,
И мечты,любовь и счастье,
Как Титаник идут на дно,
Но сражаться,выбираться, нужно все равно.
И со штормом я боролась,
И взлетала,и карабкалась,и на гору выбиралась,
И в пучину опускалась,но душа моя не поддавалась.

Так скажите мне на милость,
Как дольше жить,что предпринять?
Чтобы вокруг все кардинально изменилось,
Засветилось,засеяло и душу счастьем наполняло,
А луч света согревал,и надежду подавал.
Солнце улыбаясь,теплом в душу проникая,
Заставляя жить,творить,любить и счастливой быть.
Но, а в маленьком саду шумит качаясь,
Клен ,береза и рябина на ветру.

Призывая сильной быть,всех любить.
Все обиды,наговоры,все забыть.
Улыбаться,добру душу открывать,
И за правду,честь и совесть несгибаемо стоять.
И наполнится душа счастьем света и добра,
Будешь всем родная,и улыбкою согрета,
И как платьем, музыкой одета,
Серенадой шелестом листвы маленького сада.

Чистым небом голубым,
Воздухом кристальным,
Багряным цветом золотым,
И запахом как мед приятным.

Осень, пора итоги подбивать,
Смотреть,как жил,творил,
Что сеял ты, и что ты говорил,
И удалось тебе богатый урожай собрать?

Осено,осень,то небо чистое,то туча налетела,
То тихо как враю,то ветер воет песенку свою.
Срывая листья,вихри в танце кружатся,
И дождь косой в лицо бросается холодною водой.

Осень,осень,осень ты прекрасна.
Мечтами о любви,о счастье долгожданном,
Что наполняет жизнь богатством чувств желанных,
И нежным колоритом душевных восприятий.

Осень,осень,осень,осень,
Ложатся листья тепленьким ковром,
Согревая Землю матушку своим теплом,
И музыка звучит,в осеннем воздухе твоем.

Осень,осень,осень,какая благодать,
В багрянце золотом леса стоят,
И манят ,призывая шелестом листвы,
Богатый урожай прейди,возьми.

Осень,осень ты дышишь влажным воздухом хмельным,
И мысли навеваешь о близости зимы,
И воем ветра призываешь,
Встречать холодную зиму.

Осень,в саду опали листья на пожелтевшую траву,
Колючий ветер воет песенку свою,
И птичка тихо в гнездышке забилась,
Все напряглось,застыло и ждет снежинку белую свою.

Любовь везде,
Пирсинг в губе,
Радость в"башке",
Свобода в душе.

Гуляю,люблю,
Кого я хочу,
Где вижу выгоду,
Того и хочу.

Кто расписан тату,
Того заворожу,
Два,три дня и плюю,
И другого хочу.

Свобода любви,
Свобода судьбы,
А ценности где?
Да зачем они мне!

Мораль-что это?
Мне не понять.
Богатство,слава,
Разврат,удача,вот кайф!

А дальше,что впереди?
Одиночество и пустота?
В душе выжженная земля?
В голове путаница одна?

Что было-спустила.
Приобрести не смогла.
И за душой ни гроша,
А в голове вьюга выла.

Одна навязчивая мысль ныла,
Зачем такая жизнь?
Прошли года,сплошная пустота.
Все время одна и одна.

Так,что "дур.дом"?
"Богодельня" кругом,
В канализационной трубе
И под мостом дом?

Да грешная я душа.
Так думай,пока есть когда!
Стань человеком,а не скотом.
Повернется все тебе добром!

Интернет,всем привет,
Одна секунда,мир объят,
Радиоволной,
Ты ум настрой,
И принимай, во все вникай.

Интернет,всем привет,
Друзья,виртуальная любовь,
Связь со всей страной,
Европой,Азией,Малайзией,
Объят весь мир земной.

Всемирной паутиной,
Весь мир заполнен.
Эфир наполнен страстями,мыслями,
Размышлениями,
Информацией и агитацией.

Спрос и предложение,
Открытие и обсуждение,
Тактика,стратегия,
Реальность и навождение,
Все меняется и обновляется.

С новой силой разростается,
В эффект волны превращается.
Наполняя ЗЕМЛЮ,НЕБЕСА,
Земной шар с ускорением вращается,
Полюса смещаются.

Температура повышается,
Климат изменяется,
Процессы жизни ускоряются,
Планета накаляется,
Как "ИКАР",к солнцу приближается.

Плазма и волна,
Пульс,материя,
Противоположности притяжение,
Однополюсное отторжение,
Обновление.

Сколько нового нужно понять,
Осязать и воспринять,
Подумать и сказать,
Свое мнение высказать,
Поспорить и доказать.

Мысль человека так глубока,широка,
В космическую даль она направлена,
Все нужно объять,
Неизведанное познать,
С помощь ИНТЕРНЕТА,ум свой развивать.

Ми з Параскою на площі,
Розбирали інтерес,як проходить виборчий процес?
Хто куди і як попав,тай ще скільки дав?
Та в яку ту партію попав?

Вона каже:"Треба дати тс-тс,мілліона два чи три,
Щоб пролізти тільки в список,тепле місце знайти,
Щоб усе було у мажорі,в шоколаді було.
Тай ще скільки треба дати,щоб до президії дібратись

А якщо на тебе пихнуть з-заду?
То ти розвернешся,та зверху вниз призирливо подивишся,
Та розкриеш рота,засвистиш,
І своїми пазурами у волосся запустиш.

Почешиш ти голову так, щоб слід лишився,
Та пучок волосся у кулаці скрутився,
А тоді назад подайся і його до себе потягни.
Та з усієї сили до свого коліна яяк нагни.

Як побачать,що ти можеш постояти за позицію свою,
Так одразу ж заберуть і тебе в призидію.
І ти будеш керувати,на засіданнях кричати,
І для себе,і для них гроші заробляти.

А як,що ти ас, в партійній роботі,
То возитимуть тебе в мерседесі чи тойоті,
І пайки до дому видавати,
Тай ще два амбала,щоб ти не пропала,будуть охороняти.

От такий-то, тобі виборчий процес,
Коли хочеш мати великий інтерес,
Влади та грошей,то нічого не цурайся,
Нападай і відбивайся і тільки свого добивайся.

Коли любов постукає у двері,
Ти душу їй відкрий,
І пригорни її до себе,
Та ніжно обніми.

Вона немов лебідка,
Заб*ється в серці , в глибині,
І щастям ніжно розіллється,
По всій страждаючій твоїй душі.

Тебе вона підніми до небес,
І закружляє в вирі танцю,
Та почуття поглинуть всю тебе,
І ти розтанеш без каплі, без остатку.

Как обожаю я тебя,люблю и восхищаюсь я,
Небесной красотой и нежностью твоей,
О, милый мой ты ангелок, я счастьем полон впрок,
Судьба тебя мне подарила,как солнцем душу озарила,
Подарок Бога и судьбы,все это ты, все это ты.

Люблю глаза твои, они как васильки,
И губы алые как розы лепестки,
А голос - колокольчик на ветру,
Что так волнует душу всю мою,
И поднимает чувства до небес и я лечу, лечу.

Твои слова как шепот в поле ветерка.
Твоя улыбка как заря, что освещает всю тебя.
Ты так прекрасна и нежна,все это ты одна,одна.
С тобой прожить мечтаю я, не расставаясь никогда,
Цветы дарить и нежно,нежно о любви все говорить.

Рассвет встречать и слушать соловья, вдыхая аромат тебя,
Как переменчива судьба,
Миг счастья и сплошная пустота,
Веселье , смех и наслаждение,
И слезы горькие и огорчение, все кануло туду, туда.

Душа рыдает и зовет,
Приди ко мне моя любовь,мой ангелок.
Зову тебя я снова в жизнь свою,
И без тебя я жить на свете не могу и нехочу.
Я жду тебя как солнца после ночи, я так тебя люблю,люблю.