Логін   Пароль
 
  Зареєструватися?  
  Забули пароль?  
Микола Вінграновський (1936)

Рубрики

Огляди ⁄ Переглянути все відразу

  •   З різних років (54, 64, 75, 81)
    Я сьогодні не прийду додому —
    Де я?
  •   * * *
    Ліс в осені стояв. Дивився на райцентр.
    Смолою синьою перекипало літо,
  •   * * *
    Може бути, що мене не буде,
    Перебутній час я перебув,
  •   * * *
    Що сама тоненька, як бриндуша,
    Бистроцвітна, як бриндуша, теж…
  •   * * *
    Поглянь і глянь: з-за весен зими стали.
    Настав той день, я думав — промине.
  •   ОКСАНІ
    І Оксану, мою зорю,
    Мою добру долю…
  •   * * *
    Ні жінки, ні хати тієї нема,
    Старі лиш валяються капці,
  •   * * *
    Стояла баба, руки склала.
    Старій давно пра-пра-пра-про…
  •   БАБУНИН ДОЩ
    Бабунин дощ, на клямці цяпота,
    І стежка в яблуках вже стежкояблуката,
  •   В ОРСЬКУ
    Не ти сидів тут, богом битий,
    Не ти орав слізьми Орю,
  •   ЕЛЕГІЯ
    Одійде, і вишневі сади одійдуть,
    Одійде, і моя біля тебе пора одійде,
  •   * * *
    В ясновельможному тумані,
    Де під березою бугор,
  •   МЕРАНІ З Ніколоза Бараташвілі
    Без дороги-сліду мчить мене Мерані.
    Сивий ворон карка в чорному тумані.
  •   * * *
    Темніє вечір, вівці і горби,
    Погуцали під гору дві смереки,
  •   * * *
    І замалий, і неширокий
    Цей світ без берега і меж,
  •   * * *
    У лісі темно. В лісі ніч.
    Сидить навпочіпки світання,
  •   * * *
    Димів долинних вечорове стлище,
    Крила низького повечірній плин,
  •   * * *
    Щока та тінь, та тінні очі,
    І ми самі на самоті…
  •   ТАНГО — 1945
    Винова дама, — а гора Хомок, —
    Винові крила темінь розпустила,
  •   * * *
    Лошиця нюхає туман,
    З туману пахне їй туманом
  •   ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ
    Ярами бурими, гнідими
    Тумани впали, поповзли,
  •   1945-й КІЛОМЕТР — БАМ
    Тут я запишу письмо своє БАМу на проголодь часу.
    Розум державний в очах: сорок п'ятого року, дев'яте.
  •   * * *
    Де дихає Байкал, де не встига повітря,
    Де все з усюд — не хочу і не дам! —
  •   ДОВЖЕНКО
    Благословенні води літ,
    Літа Десни благословенні
  •   * * *
    Поїхали на Сквиру, на гриби,
    На свіже слово, на меди на темні,
  •   ВЕЛИЧАЛЬНА НАРОДОВІ
    На ясні зорі і на чисті води
    Ми кажемо, ми скажемо ізнов:
  •   * * *
    Поснули — сплять оса з осиною,
    Змерз чорний кетяг бузини,
  •   * * *
    Передчуттям любові і добра
    І в ці рази я тішусь та радію!
  •   * * *
    Вже ночі під листопадом ночують,
    Примерзла опустилася латать,
  •   * * *
    Вже неминуче буде сніг
    З хвилини на хвилину…
  •   ВЕЛИЧАЛЬНА МОЛОДОЇ ДЛЯ МОЛОДОГО
    Кого я так люблю? люблю тільки тебе,
    Рука моя в твоїй руці співає,
  •   * * *
    Пристою коло тебе і візьму
    Ту вогнелику пам'ять незабуту:
  •   * * *
    Встав я, — ранній птах, —
    Зелене диво лебедило, —
  •   * * *
    Сидів і довго думав над собою
    Блакитний вечір вдома навесні,
  •   ХЛІБ. Присвячую Корольову
    З-поза чого, з далекого незгоддя, —
    Заснув у глині шумерійський серп, —
  •   * * *
    Учителю, уже ми вдвох з тобою…
    Немолодість твоя і молодість моя…
  •   * * *
    На міднім небі вечір прочорнів.
    Малі, без голосу у ніч летіли птиці.
  •   * * *
    Вас так ніхто не любить. Я один.
    Я вас люблю, як проклятий. До смерті.
  •   * * *
    На тепле поле
    Дивився дощик,
  •   * * *
    Коло тебенько я — дивись!
    Ходять хмари нехмарним небом,
  •   * * *
    Я дві пори в тобі люблю.
    Одну, коли сама не знаєш,
  •   ПІСНЯ ПРО ЖИТТЯ
    Заспіваю твоє ім'я,
    Твоє тихе ім'я вишневе,
  •   * * *
    Ще під інеєм човен лежав без весла,
    Ще не скреснув мороз, далина не воскресла —
  •   ГАЙЯВАТА
    Над лиманом білять синім,
    Білять білим над лиманом,
  •   * * *
    І те, і те: як птах ранковий
    Раптово випурхне з трави,
  •   МОЯ ОСІНЬ
    Шепоче дощ про тебе у траві,
    Ріку читає сірими очима.
  •   * * *
    Блакитно на душі… забув, коли мовчав…
    Вже гасли пальці, билася дорога,
  •   * * *
    Не руш мене. Я сам самую.
    Собі у руки сам дивлюсь.
  •   * * *
    За птахом піниться вода.
    В малому полі мак червоний
  •   * * *
    Позахолодало на ріллю,
    На ріллю, де енко-єнко-венко-,
  •   * * *
    Але було вже пізно мальвам,
    І літові, і ластівкам,
  •   * * *
    На синю синь води лягла від хмари тінь,
    Посумувала хмара за собою.
  •   ПАМ'ЯТІ КІНООПЕРАТОРА МИКОЛИ БИКОВА
    Ти, водо, пливи, і ти, вітре, війни:
    Де кратер бджоли? Де життя синій кратер?
  •   * * *
    Вологий запах, запах паші
    В сухому сяєві Стожар,
  •   * * *
    Горить собі червоний глід в ярах,
    По вибалках, по балках в павутинні.
  •   * * *
    Я скучив по тобі, де небо молоде,
    Два наших імені розлука вполювала
  •   * * *
    У лісі вже нічого не цвіте,
    Цвіте лиш дятел на сосні сумливій
  •   * * *
    Лягла зима, і білі солов'ї
    Затьохкали холодними вустами.
  •   * * *
    Довго-довго давнє літо давніло,
    Де не йшло — стояла синя мла.
  •   ОКСАНА
    І спродалась, й скупилась, та й додому,
    Окрай дороги стежкою собі…
  •   НОВОРІЧНА КОЛИСКОВА
    Сніг приліг на землю, льольо,
    Притуливсь до тебе я,
  •   СПОГАД ПРО ВІЙНУ
    Сумні без батька двоє діток цих.
    На пагорбах, на вицвілім стернищі
  •   * * *
    В кукурудзинні з-за лиману,
    Де тихі дині в жовтих снах,
  •   * * *
    Затям собі на віки вічні,
    Навіки в собі загублю,
  •   СІЛЬСЬКА ПОЕМА
    На сірому крилі, на скіфській сірій ночі,
    Де все жага, і доля, і мана, —
  •   * * *
    Заходить сонце. Сніг іде,
    І серце на ніч місце мостить,
  •   СЕРПНЕВА ЕЛЕГІЯ       З Лівіу Даміана
    Ніжне творіння, тебе я не завжди докликую,
    Наче ту пару з небачених чаш із віків,
  •   ПОВЕРНЕННЯ ДО ЛЬВОВА
    Десь далеко-далеко, що лиш слово домове,
    Десь глибоко-глибоко в стародавньому дні,
  •   ВАСИЛЮ ЗЕМЛЯКУ
    Чи то було мені, чи снилося мені —
    Синіли груші, груші чи смереки, —
  •   ПРИСВЯЧУЮ      НІКОЛОЗУ БАРАТАШВІЛІ
    Чужинцем варене на мило,
    Тираном прокляте у снах,
  •   ВЕЛИЧАЛЬНА МОЛОДІЙ ТА МОЛОДОМУ
    Водо молоденька,
    Громе молодий,
  •   Дитячі вірші
    Почапали каченята
    та по чаполоті,
  •   СКІФСЬКА КОЛИСКОВА
    Колесо котить себе.
    В голосі колеса сухо.
  •   Дитячі вірші
    Вві сні наш заєць знову задрімав.
    Якби не в сні, то де б йому дрімати?
  •   ДУМА ПРО БРИТАНКУ      Юрію Яновському
    На срібнім ковилі, на сизім полині,
    На півдні України при лимані,
  •   МОЯ МОЛИТВА      З Ніколоза Бараташвілі
    Отче небесний, син твій спокушений,
    Утихомир мої страсті земні.
  •   ГОГОЛЮ
    В Холодній Балці ніч відьмача,
    Чорти в зеленому чаду,
  •   ГОЛУБІ СЕСТРИ ЛЮДЕЙ
    ГОЛУБІ СЕСТРИ ЛЮДЕЙ
  •   ГРІМ
    Була гроза, і грім гримів,
    Він так любив гриміти,
  •   * * *
    Іде кіт через лід
    Чорнолапо на обід.
  •   ДО СЕБЕ
    Не дивись у сніги на дорогу оту,
    Не дивися на заячий слід у сльоту,
  •   ЯК ІШЛИ НЕКВАПИ ЗИМУ ЗИМУВАТИ
    У Неквапи білі лапи,
    А в Неквапоньок — свої:
  •   * * *
    У ластівки — ластівенятко.
    В шовковиці — шовковенятко.
  •   * * *
    Озирнулись маки: що таке?
    Вітер крикнув макам: утікайте!
  •   * * *
    Котик, котик,
    золотий животик,
  •   * * *
    — Синичко, синичко,
    А де твоя спідничка,
  •   СОН
    Вночі, під ранок, у гнізді
    У комишах при мамі
  •   * * *
    Поїду з Києва. Важке, підтале серце
    На води і на зорі понесу —
  •   * * *
    Вже небо не біжить тим синьо-білим бігом
    В своєму зорехмарному ряду.
  •   * * *
    Над гаєм хмара руку простягає
    І гається, і гається над гаєм.
  •   * * *
    Уже тоді, оповесні, коли
    Горища пахнуть першим сіном
  •   * * *
    Не починайся. Ні з очей,
    Ні з губ мені не починайся.
  •   * * *
    Прощалось літо. Тьмянів лист,
    І лев лежав під кленом.
  •   * * *
    Не маю зла до жодного народу.
    До жодного народу в світі зла не маю.
  •   * * *
    Качки летять! Марієчко, — качки…
    Качки летять! У крилах свище небо…
  •   * * *
    Мій Києве, гайда до неї.
    Гайда, мій Києве-листопад —
  •   * * *
    ПІСНЯ
  •   * * *
    Вже сказано “ні” в одлетілому літі,
    Хоч вчора-звечора було іще “так”,
  •   Пам'яті Василя Симоненка
    Наш Василь іде по найдовшій у світі дорозі
    З розплющеними 28-літніми очима
  •   * * *
    На лист, на сніг, на квіт, на тіні,
    У шелест і нешелестінь
  •   * * *
    Ти схожа. Дві краплі води
    Упало з весла золотого.
  •   * * *
    Коли моя рука. то тиха, то лукава,
    В промінні сну торкнеться губ твоїх
  •   КИЇВ
    На срібнім березі Дніпра
    Слов'янства золота столице,
  •   * * *
    У срібне царство цвіркунів
    Од вітру голубого
  •   * * *
    Я сів не в той літак
    Спочатку
  •   ЩУЧЕ
    Озер осінніх сонні небеса,
    І щучі дні, наструнені на спінінг,
  •   * * *
    Ходить ніч твоя, ходить ніч моя,
    Їм не велено ночувать.
  •   ПОВЕРНЕННЯ ХІКМЕТА
    Тремти, Туреччино! Він вирушив до тебе.
    Свою труну розбивши опівночі,
  •   * * *
    Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь.
    Проходь. Сідай. У дні оці і ночі
  •   * * *
    Цвітуть на білому хати.
    У грудях грудня — зими, зими.
  •   * * *
    Як світле сниво, як плавба
    Легкої хмари, як левкої
  •   * * *
    Вже все прощально. Я боюсь.
    Боюсь учора і сьогодні.
  •   ЧОРНА РАЙДУГА
    Не дівчина, не мати, не сестра —
    Богине віри і добра богине…
  •   * * *
    Ще молодесенька. Навшпиньках не ходило
    Її ще серце під вікном любові.
  •   * * *
    У синьому небі я висіяв ліс,
    У синьому небі, любов моя люба,
  •   ЛЮДИНА І НІЧ
    Усе роздягнено, і все напоготові.
    Ніч повертає голову: пора!
  •   ІМПЕРАТРИЦЯ ВАРВАРА
    Ні бекання, ні мекання у мжичці,
    Куди не кинь — по голову плюта.
  •   * * *
    Так треба. Повернень — доволі!
    Не треба. Даремно.
  •   НА БОЛОТІ
    Хто розцвів, хто розцвів —
    запитало.
  •   * * *
    Ходімте в сад. Я покажу вам сад,
    Де на колінах яблуні спить вітер.
  •   * * *
    Учора ще я в цьому колі жив,
    Я думав, що ж, міщани, ну, міщани,
  •   * * *
    Води із очерету хлюпавиця,
    І місяця над очеретом ріг,
  •   * * *
    Ти плачеш. Плач. Сльозам немає влади.
    Нема закону, перешкод нема.
  •   * * *
    Стоять сухі кукурудзи,
    Й сухе волоття суше просо.
  •   * * *
    Лошиця з дикими і гордими ногами,
    Із ніздрями рожевими на сонці
  •   * * *
    Що хулою протята хвала?
    Що хвалою протята зневидь?
  •   ПРИСВЯЧУЮ ОЛЕКСАНДРУ ДОВЖЕНКОВІ
    Сосновий день хиливсь в сосновий вечір,
    І помідорне сонце обливалось
  •   * * *
    Дитиноньку мені носить,
    Тихо плаче в ночі.
  •   * * *
    То дощ, то сніг, то знову дощ,
    І листя лопотіло,
  •   ПРОРОК        З Пушкіна
    Духовним присмерком жахливим
    Гнітився я, йдучи один.
  •   ФУГА
    Сутеніло. Сатаніло. Погляд сходив кров'ю…
    В скафандрі хмар ішло землею небо.
  •   * * *
    До думи дума доруша…
    Стодоли дум — в одну стодолу!
  •   * * *
    Сестри білять яблуні в саду.
    Мати білять хату та у хаті.
  •   * * *
    До нас прийшов лелека
    З косою на плечі,
  •   * * *
    Ти, сивий лісе в сутіні прозорій,
    І ви, гаї в зелених льолях літ,
  •   * * *
    Сміятись вам, мовчати вами,
    Вашим ім'ям сповнять гортань
  •   * * *
    Будеш, мати, мене зимувати,
    Будеш мати мене коло хати,
  •   МАРІЯ
    На базарі рученьки ісклала,
    В білій хустці, в сірім піджаці,
  •   * * *
    Зазимую тут і залітую,
    В цій великій хаті не своїй,
  •   * * *
    Цієї ночі птах кричав
    У небо відлетіле.
  •   ПЕРША КОЛИСКОВА
    Спи, моя дитино золота,
    Спи, моя тривого кароока.
  •   * * *
    Тринадцять руж під вікнами цвіло.
    Тринадцять руж — чотирнадцята біла.
  •   * * *
    Коли починається ніч
    Все починається спочатку
  •   * * *
    Минулося. І вже не треба.
    Воно минуло, не болить.
  •   * * *
    Над гаєм грає птичий грай,
    В дощі вдягаються тополі,
  •   * * *
    Безневинним жовтавим гроном
    Вона ще йшла жовтаво, без вини,
  •   * * *
    За літом літо, літо літо лове,
    Чорніє ніч, де вчора день ходив.
  •   ЕЛЕГІЯ
    Літа жадань, літа сум'ять і знади!
    Усе, усе — водою з-під човна.
  •   * * *
    Снігами вітровінь поля відволочила,
    Прижовклено збіліла далина —
  •   * * *
    Де ти, мій коню з Дніпра-Дунаю?
    Зацокоти мені, коню-птах!
  •   І Є НАРОД…
    На сизих пагорбах рясне село горіє,
    І сірі вітряки докрилюють свій вік.
  •   * * *
    …Ви чуєте? Ви чуєте — він спить!
    Я жду вас, товариство, як епоху!
  •   ТРИПТИХ
    Тут все говорить із прадавніх пір,
    Тут вічність диха тихо серед гір.
  •   РОМАНС
    Не говори, не говори
    Про світанковий яр,
  •   ДЕРЕВА
    Коли ви, як зелені волейболісти,
    Перекидаєте місяць вночі одне одному над собою,
  •   ПРЕЛЮД ЗЕМЛІ
    Із океанами, полями і стодолами,
    Із місяцем і сонцем на плечах
  •   КІНОТРИПТИХ
    Ти зла, як дика груша при дорозі,
    Ти відьма мого серця. Я — тиран,
  •   * * *
    Душа наїлася, та бреше.
    А бреше як! і те і се.
  •   ПРЕЛЮД № 13
    За віком вік — до Курської дуги.
    Від пірамід — до атомної згуби.
  •   СТАНСИ
    Люблю я думать. Я люблю
    Очима тишу цілувати,
  •   * * *
    Не чіпай наші сиві минулі тривоги!
    Ми далеко тепер від інтриг і халеп!
  •   ТОСТ
    Ти тут! Ти тут! Кохана, ти, як світ, —
    Початок і кінець твій загубився…
  •   ЕЛЕГІЯ
    Зіходить ніч на витишений сад…
    Глибокий вересень шумить крилом качиним,
  •   УКРАЇНСЬКИЙ ПРЕЛЮД
    Останній міст проплив у далині,
    Колеса змащені росою голубою —
  •   ПРЕЛЮД
    Мені привиділось затемнення Землі:
    Водневих бомб чорнолетючі зграї,
  •   * * *
    Вона була задумлива, як сад.
    Вона була темнава, ніби сад.
  •   * * *
    Народе мій! Поки ще небо
    Лягає на ніч у Дніпро —
  •   СІКСТИНСЬКА МАДОННА
    Заміновані Гітлером в чорній воді у підвалі,
    Ви стояли. Мадонно, в останніх обіймах життя —
  •   * * *
    Мій день народження — це ти.
    Повите муками у тебе є минуле.
  •   * * *
    Ми підійшли до скирти, і впізнала
    Мене відразу скирта молода,
  •   * * *
    За гай ступило сонце, і пішло,
    І далину покликало з собою…
  •   САДУ
    Опала тінь на землю обігріту,
    Чоловіки заснули біля хат,
  •   ДВАДЦЯТИЙ ПРЕЛЮД
    ДВАДЦЯТИЙ ПРЕЛЮД
  •   * * *
    Червоною задумливою лінією
    У сизих вербах, в голубій імлі
  •   КВІТЕНЬ
    На крилах журавлів весна вже сушить весла,
    Загомоніли про життя діди,
  •   ОСЯЯННЯ
    В той день були мої найближчі друзі,
    Вони прийшли до мене на світанні
  •   * * *
    Ти — вся любов. Ти — чистота,
    Довірливість благословенна.
  •   * * *
    Боюсь поворухнутись… тишина…
    Я ще не знав такої легкості й свободи:
  •   ЗОРЯНИЙ ПРЕЛЮД
    В тихім світлі нічних заграв
    Пахло море вечірнім сіном…
  •   * * *
    Синій сон у небесному морі,
    Сплять часи, і віки, і літа.
  •   * * *
    Я думаю, як і чиню,
    Але скажи, хіба це горе,
  •   * * *
    За селом, за посірілим тином,
    В лопухах великої весни,
  •   ІНДУСТРІАЛЬНИЙ СОНЕТ
    Сто чорних димарів на Батьківщині.
    Сто світлих гімнів рідної землі!
  •   СЛОВО ДИМАРЯ
    Я належу землі, бо ім'я моє — глина.
    Я лежав в тишині від життєвого плина.
  •   КАННИ
    Канни цвітуть над морем…
    Канни — червоні чайки!
  •   МОЄМУ МОРЮ
    Прийшла моя пора тебе зустріти,
    Ступить на твій клекочучий поріг!
  •   * * *
    Вставай, рибалко! Гаснуть метеори,
    В загуслу північ б'ються каюки.
  •   ЗОЛОТІ ВОРОТА
    Підіймаються грози на тлі вечорів,
    У тих грозах серця позливались з громами.
  •   ВОГНЕННА ЛЮДИНА
    Не в кам'яній, не в дерев'яній ері —
    Зустрілися ми в атомній добі,
  •   ВІНОК НА БЕРЕЗІ ЮНОСТІ
    Твій берег я пройшов, моя ріка!..
    Вже згадки дихають в обличчя, наче коні…
  •   СИНЄ
    Червоні ружі синьою водою
    В саду учителя я поливав.
  •   ВЕЧІРНЄ
    Чорніє повітря… Шляхи засиніли,
    Гойднулися квіти пахучими снами,
  •   НА ЗОЛОТОМУ СТОЛІ        О. Довженку
    Над безоднею світу багряна скала
    Стоїть і хитається в хмарах синіх.
  •   * * *
    До порога моєї землі
    Поспішай, моя доле строга.
  •   ВОРОН
    Мчить теля від зляканої квочки,
    Де трава розхлюпала курчат,
  •   СОНЕТ
    Зоря над містом піднімає весла.
    Зоря чекає, доки тиша скресне,
  •   ЮЛІЇ ІПОЛИТІВНІ СОЛНЦЕВІЙ
    Мене осяяння сповняє перед Вами
    Від Ваших дум і серця висоти.
  •   МОРСЬКОЇ ОСЕНІ
    Стоїть голубою журбою
    Осінь морська голуба,
  •   ЖОРЖИНА
    Впали бомби на видноколі,
    Червоніла капусти грядка…
  •   * * *
    Над Чернівцями вороняччя,
    Над Чернівцями голуби,
  •   * * *
    Стояла в травах ніч, а трави пахли літом,
    За кленами сіріло джерело,
  •   * * *
    Сеньйорито акаціє, добрий вечір.
    Я забув, що забув був вас,
  •   * * *
    Серпень ліг під кущем смородини,
    Шепотів: дозрівай, будь ласка, —
  •   * * *
    Ви, як стежка, кохана.
    Лине сон мій по вашій стежині.
  •   ПІЧ
    Зірок запізнілі курчата
    Розбіжаться від мене в ніч —
  •   ТОПОЛЯ
    Коли засне, немов дитя шалене,
    Глибоке місто неспокійним сном,
  •   ПРАДІД
    Заколисує вітер ліс,
    Його душу наповнює снами.
  •   * * *
    Перепеленят перепелиці
    Обняли тісніше у тривозі.
  •   * * *
    Даленіє вечір в бабиному літі,
    І поміж тополі з поля до села
  •   * * *
    Димить стерня над синіми ярами,
    Ряхтить між кленами рожева далина —

  • Огляди

    1. З різних років (54, 64, 75, 81)
      Я сьогодні не прийду додому —
      Де я?
      Я сьогодні в Київ не приїду —
      Де я?
      Я сьогодні не дивлюсь на тебе —
      Де я?
      Я сьогодні — вчора й позавчора —
      Де я?

      1981

      * * *
      Цю грозу не забуду ніколи:
      З ріг корови стікає в краплинах сонце.
      Босий батько заганяє качок у комору.

      * * *
      Тут, перед хатою, де я колись ходив,
      Зацвів для матері
      Осінній пізній сонях.

      1964

      * * *
      На могилі стояло сонце —
      Тіні…
      Жабенятко у світ дивилось
      Тихо.
      Зозуленя собі слів шукало
      Тонко.
      Біля трав у степу звучала
      Тронка…

      1954

      * * *
      Ніколи б не подумав, що ця хмара
      Подібна буде профілем своїм
      До першого мого кохання.

      * * *
      Ми з нею проснулися з голубами.
      Пляшка води, що не випили ввечері ми,
      Замерзла вночі на балконі.

      * * *
      Крізь час, і простір, і крізь дерева, освітлені ніччю,
      Летить на мене доля моєї Вітчизни і людства.
      І сиза чайка б'ється наді мною…

      1964

      * * *
      І та весна, і ця весна,
      Як срібна посмішка весла.

      1975

      * * *
      Згорають очі слів, згорають слів повіки.
      Та є слова, що рвуть байдужий рот.
      Це наше слово. Жить йому повіки.
      Народ всевічний. Слово — наш народ.

      * * *
      За селом на вечірній дорозі
      У промінні осіннього сонця
      Я зустрів своїх батька-матір.

      1964

      * * *
      Поблимало впівщастя — й будь здоров!
      Пісочок хитрий: наче він з невчора…
      Посушу сірники в твоїм волоссі.

      * * *
      У хаті холодно. Твоїх духів лиш запах.
      Серед подвір'я на сухій акації
      Одружується шпак.

      1975

      * * *
      Червоний светр, білий сміх я обійняв за плечі.
      Лимонний вітер задмухав понаддніпровий вечір…
      Так це було спочатку: ніч і зойки сойки в плавнях…
      Темнавнй вітер, темні губи й темні трави травня.

      1963

      * * *
      Ти звідки йдеш? Ти мова, чи ти хто?
      На жовтий лист
      Ще трішечки безлистя…

      * * *
      Погасло на ніч світло, лиш Десна
      Вустами темними
      Свій берег п'є і хоче.

      * * *
      Поснув сірий лід горою сніг.
      Ще б трохи мені, пам'яті: з грозою
      Біжить руда вечірня череда.

      * * *
      По хвилях бачу, доле — до тогО!
      Ожина дивиться. У зуби аж заходять…
      Хто ж, як не я, ще грається з собою…

      1975

      * * *
      Павлові Загребельному

      Прилетіли коні — ударили в скроні.
      Прилетіли в серпні — ударили в серце.
      Ударили в долю, захмеліли з болю,
      Захмеліли з болю, наїржались вволю.

      Отакі-то коні — сльози на долоні.

      1964

      * * *
      На вухо літу коник сюркотить:
      Небесні в тебе очі, схаменися!

      * * *
      Між очеретом зорі під Десною.
      Я обнімаю слово. Відлітає
      До тисячі іще маленька тиш.

      * * *
      До Золотих воріт ти ходиш. Не ходи —
      Там з неба дощ. В горосі твоє плаття.

      1975

      * * *
      Над чорнобривцями в саду
      Останнє яблуко висить.
      Останній лист упав на чорнобривці вчора.

      * * *
      Під рябими кущами вухатими,
      Де стерня босі ноги коле, —
      Зайці котять передніми лапами
      По городах капусту в поле.

      * * *
      Прилетіли гуси, сіли у воротях,
      Оті білі гуси в червоних чоботях,
      В червоних чоботях, в хустинках рябеньких,
      Заґелґали гуси, що я ще маленький…

      1964



      Коментарі (2)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. * * *
      Ліс в осені стояв. Дивився на райцентр.
      Смолою синьою перекипало літо,
      І дихала земля з прив'ялених люцерн,
      Прощався з літом джміль, марудив розджмеліто,
      Дивився вовком, вовком і літав,
      Валив крилом комбайни й елеватор:

      Ну як це так, було одне — й забрати?
      Було джмеленьке — і забрати раптом,
      А я ж то я — один я у літах!..
      Це — кавуни! Усі вони такі!
      Свої рябі погладжують пузища
      І рябо дивляться, рябі, на літаки,
      І в літаків пузище — тільки вище!..
      Квасоля — ні. Своїм квасольним днем
      Мовчить, та в'ється, й вив'ється на плітті…
      А кавуни — вони такі здавен:
      До літа допадуться і — по літі!

      Ліс в осені стояв. Дивився на райцентр.
      Очима синіми вже золотіло літо,
      І дихала земля з холонучих люцерн
      Притихлим пізнім кавуновим квітом.

      Стояв, ходив, лежав осінній щем,
      Щеміло серце по усіх усюдах,
      І обнімались — при базарі й людях —
      До шиї шия — соняшник з конем.

      1983



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. * * *
      Може бути, що мене не буде,
      Перебутній час я перебув,
      Але будуть світанкові губи
      Цілувати землю молоду.

      І моєю літньою судьбою
      На Поділля, Галич і на Степ
      Карим оком, чорною бровою
      Ти мене у серці понесеш.

      Погойдаєш, вигойдаєш, вивчиш
      І на вік і на єдину мить
      Біля себе, вічна і всевишня,
      Знов научиш жити і любить!

      1983



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. * * *
      Що сама тоненька, як бриндуша,
      Бистроцвітна, як бриндуша, теж…
      Придушила душу й далі душиш,
      Дихать мені, диху не даєш-

      Мало тобі, бачиш, тобі мало
      Рук моїх німих і не німих —
      Я божився, клявся я вокзалом
      Утекти, але втекти не міг.

      Гоїв, гоїв, давні гоїв рани,
      Як нові димлять вже, наче дим, —
      На старі на золоті кайдани
      Молоденькі впали кайдани.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. * * *
      Поглянь і глянь: з-за весен зими стали.
      Настав той день, я думав — промине.
      Осінніми імлистими устами
      Не бий, не ріж, не дорізай мене.

      Дивись: моря. Дивись: мій погляд — поле.
      В легкій руці легке перо ячить.
      І степ за полем, щастя попід болем,
      Попід тихеньким болем, що мовчить.

      Не йди, а глянь. Дивись, пошерхотіли
      З осінньої нетихої плавби
      Очерети. Очерети вчамріли.
      Люби мене. Нікого не люби.

      1982



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. ОКСАНІ
      І Оксану, мою зорю,
      Мою добру долю…
      Т. Шевченко


      В ніч кам'яну, коли темно воді і дорозі,
      Коли темно траві і нічого не видно мені,
      В ніч кам'яну, коли темно надії й тривозі, —
      Будь при мені, будь навіки мені при мені.

      В тіні священній могил, в тіні священній свободи,
      Коли я прилягаю на хвилю, бо ще далеко мені,
      Коли проклятий раб в мені голову зводить, —
      Будь при мені, будь навіки мені при мені.

      В ніч кам'яну, коли люблять не спать яничари,
      Вони люблять не спать, плідно плодючись навіть вві сні
      Не кричи і не плач. Навіть в смерті своїй я з тобою недаром.
      Зоре,
             будь при мені, будь навіки мені при мені.

      1982



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    7. * * *
      Ні жінки, ні хати тієї нема,
      Старі лиш валяються капці,
      Та вітер зі степу несе у лиман
      Осіннє насіння акацій.

      Та згорблена стежка в глухій кропиві
      Показує небо по зорях,
      Самі доглядаються груші криві,
      Промерзлі калюжі прозорять.

      Порипує думу присохлу свою
      Потріскана корба кринична,
      Та зиркає в двір з дерези-повію
      Сім'я молоденька лисича.

      Із ферми несуть корови на рогах
      Бідони й цистерни молочні,
      І пісню про жінку в дощах і снігах
      Співають коров'ячі очі.

      1981



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. * * *
      Стояла баба, руки склала.
      Старій давно пра-пра-пра-про…
      Тополя вітром ледь хитала,
      І воловодився Дніпро.

      На бабу кібчик сів, бо ніде,
      Почистив з бабою крило
      І полетів шукать поснідать,
      Бо, як-не-як, живіт звело.

      Надулась баба, баба плаче,
      Губа губу шука і мне, —
      Чого ти плачеш? Ти не бачиш,
      Що в кібчика життя мале?

      І — раптом з гір, чи з Борислава,
      Чи то з-за баби заревло —
      Тополя вітром захитала,
      І — зволоводився Дніпро.

      1981



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. БАБУНИН ДОЩ
      Бабунин дощ, на клямці цяпота,
      І стежка в яблуках вже стежкояблуката,
      З котяри — іскри! З м'яти — чамрота!
      Пускає бульби на порозі хата…
      Іде хтось темним садом-заховайсь!
      Іде, й стає знадвору за стіною,
      І мокро дихає над мокрою губою;
      Як звуть його?
      Чи взагалі він звавсь?
      Хто він такий в залатанім кожусі,
      В кожусі, а хапає дрижаки?..
      Попискують пташата в його вусі,
      І в бороді дрімають їжаки.
      Одне — сов'яче око, друге — вовче,
      Рука — крило, друга рука — весло,
      Упівобличчя день, а пів-обличчя з ночі,
      На голові посріблене сідло,
      Де ж кінь його? У торбі кінь, я знаю.
      Порожню торбу він би не носив…
      Стоїть, і передихує, й чекає,
      Мабуть, насправді вибився із сил,
      Бо хто ж то знає, скільки йому років
      І скільки він живе тисячоліть?..
      Прийшов під нашу хату ненароком,
      Прийшов перечекати і стоїть:
      Зайти чи ні до нас, до бульбохати?..
      З ноги на ногу ось переступив,
      Щось наче хтів було мені сказати,
      Та садом знов почапав у степи…

      1981



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. В ОРСЬКУ
      Не ти сидів тут, богом битий,
      Не ти орав слізьми Орю,
      Тут цар сидів, очима бликав,
      Царі отут ноздря в ноздрю.

      Сиділи, шевкали з Раїма,
      Ловили бліх — піски й блохва…
      Прийшла з неволі Україна
      Й тебе на волю повела.

      На вольну волю вільну всюди,
      Й тебе побачивши отак,
      Сказали землі, води, люди: —
      Віднині бог наш — бог-кріпак.

      1981



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. ЕЛЕГІЯ
      Одійде, і вишневі сади одійдуть,
      Одійде, і моя біля тебе пора одійде,
      Не одійде, не знаю, але не одійде,
      Оте люблене раз на плечі, на щоці, на устах.

      Одійде, і вишневі сніги одійдуть,
      Одійде, і твоя біля мене пора одійде,
      Не одійде любов — серце в серце влетіло! —

      вона не одійде,

      Аж як вив'ялить час

      і плече, і щоку, і уста.

      Одійде, і вишневі літа одійдуть,
      Одійде і пора — і моя, і твоя одійде,
      Не одійде ріка, що веде нашу пам'ять,

      вона не одійде —

      Білий цвіт поколінь

      на плечі, на щоці, на устах…

      Не одійдуть сади, і сніги, і літа, і бринінь

      не одійдуть.

      Все впада у ріку, а ріка у мій голос впада.
      Не одійде мій голос, голос мій не відлюбиться

      і не одійде

      На зорі і в зорі

      на плечі,

      на щоці,

      на устах.



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. * * *
      В ясновельможному тумані,
      Де під березою бугор,
      При всій-усій своїй осанні
      Коронувався мухомор.

      І стала глибша і свіжіша
      Качачо-гусяча ріка,
      Ожина стала ще ожіша,
      Горіх, так той свого горішшя
      Вже ж натрусив — земля в дірках!

      І раптом запалахкотіли
      Раптовим золотом гаї,
      Заоглядались, поніміли,
      Мов не тутешні, не свої,

      Бо в золотій жовтневій рані,
      Де під березою бугор,
      В ясновельможному тумані
      Коронувався мухомор!

      1980



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. МЕРАНІ З Ніколоза Бараташвілі
      Без дороги-сліду мчить мене Мерані.
      Сивий ворон карка в чорному тумані.
      Мчи ж мене, Мерані, в чорному тумані,
      Сині мої думи ворону не знані.

      Крилатий коню мій! по скелях, по яругах,
      Крізь хвилі й смерчі скороти мені
      Ці дні дороги, нетерплячі дні,
      І не жалій за втому свого друга.

      Нехай свою Вітчизну я покину
      І друзів, батька-матір і кохану, —
      Де мла застане, чи де світ застане,
      Нехай мій дім там буде до загину.

      Та лиш би зорям серце розповісти,
      Його таїну й стогін передчасний.
      Любові залишок віддати водам чистим,
      На Їхній плин віддатися прекрасний.

      Мчи ж мене, Мерані, в чорному тумані,
      Сині мої думи ворону не знані.

      Хай не ввійду я у Вітчизну милу,
      Хай серед предків не спочину в снах,
      І ворон мені викопа могилу,
      І вихор з плачем мій засипле прах,

      Не сльози любої мені омиють груди —
      Дощі і роси випадуть з імли.
      І не скорбота рідних, а орли
      По мені клекіт клекотати будуть, —

      Мчи ж мене, Мерані, за кордони долі,
      Сивий ворон карка у порожнім полі.
      Вершник твій, Мерані, ще не був в полоні,
      А рабом не стане навіть і на сконі.

      Хай, роком проклятий, загину я від нього,
      Але не забоюсь меча його старого.
      Мчи ж мене, Мерані, в чорному тумані,
      Сині мої думи ворону не знані.

      Не щезне, ні, духовний вічний дім,
      Пробудуть вічно хай початі мною гони,
      Будущний брат мій шляхом цим моїм,
      Зрівнявшись з долею, коня її обгонить.

      Без дороги-сліду мчить мене Мерані,
      Сивий ворон карка в чорному тумані.
      Мчи ж мене, Мерані, в чорному тумані,
      Сині мої думи ворону не знані.

      1980



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. * * *
      Темніє вечір, вівці і горби,
      Погуцали під гору дві смереки,
      Боками світять хмари і гриби,
      І світить Шлях, що із Варяг у Греки…

      Поворухнися, дощику, і стань!
      Полоскочи метелику за вухом,
      А там піди, як схочеш, на Обухів,
      Обухова не схочеш — на Саврань!

      І ти, темнава птице, не лети
      Із мого серця в летище далеке-
      Вечірнє слово тихо засвіти,
      Як світить Шлях, що із Варяг у Греки.

      1980



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. * * *
      І замалий, і неширокий
      Цей світ без берега і меж,
      Що з ночі в ніч притихлим оком
      В вікні дорогу стережеш.

      Суха та шибка чи волога
      У сніголет чи в дощосіч,
      Але порожня йде дорога
      З гори під гору, з ночі в ніч.

      Вже й сон твої цілує ноги,
      Спориш сіріє за дверми —
      Та заверни мене з дороги,
      Ти хочеш! можеш! — заверни!

      Невже нам дітись де немає?
      Хіба ти в мене не одна?..
      Ти б завернула, та немає,
      Ні слів, ні голосу нема…

      1980



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. * * *
      У лісі темно. В лісі ніч.
      Сидить навпочіпки світання,
      І дотліва вогнева тліч,
      Жовтіє в сніг дорога санна.

      Під верболоззям в казані
      Чорти різдвяне тісто місять,
      Й на золотому ковзані
      Чумацьким Возом править місяць.

      Пливуть в далеке і бліде
      Повільних кучугур повали,
      І Ніжин з посівання йде,
      Іде додому від Полтави…

      Ще б трохи Ніжину пройти,
      Ще б трохи Ніжину — і вдома:
      Та в лісі темно. І чорти.
      А їхня вдаченька відома:

      На сніг посадять без розмов,
      До калача зігріють кави
      І — йшов додому від Полтави,
      Проснувся — у Полтаві знов!

      1980



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. * * *
      Димів долинних вечорове стлище,
      Крила низького повечірній плин,
      І попелище хмар ще попліє поки що
      До погляду зорі подимлених долин.

      Долинює відра криничний темний голос,
      Важкий холоне пил, немов гречаний мед.
      Одягнений, як з голочки, з малого
      Не диха над водою очерет.

      Додому дітлашні вечірньосірогусо,
      Вечірньосірогусто ластівкам —
      Додому всі, хто є: стручок квасолі луснув
      І лусканням своїм всіх на ніч налякав.

      Та кашлянуло в полі за городом,
      Йому відкашляло у нашому дворі,
      І тихо сни пішли своїм легким походом,
      Старі і молоді, в подимленій зорі…

      1979



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. * * *
      Щока та тінь, та тінні очі,
      І ми самі на самоті…
      І дощ цілує опівночі
      Кульбаби очі золоті.

      Десь кінь ірже — його не чути,
      Десь хтось іде — його не знать.
      Тебе любити — не збагнути,
      Прощанням щастя доганять…

      Не все те є, що мало бути,
      Бо й щось до нас було-збуло.
      Але в кульбабі дощ забутий
      І зуби білі, мов різдво.

      На віки вічні і назавтра,
      Як і на вчора, як тепер,
      Як мерзлу землю гріє ватра, —
      Доки в землі я не помер.

      1979



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. ТАНГО — 1945
      Винова дама, — а гора Хомок, —
      Винові крила темінь розпустила,
      І запросив голубку голубок
      Потанцювати танго любомиле.

      Вечірнє танго, танго на Хомку, —
      Ти обіймаєш білими руками, —
      Поклав щоку я на твою щоку —
      Невже щось може бути поміж нами?.

      Пробач мені, що, може, невпопад
      Моя нога з твоєю йде у танго —
      Чотири роки грів я автомат,
      Чотири роки йшла нога за танком.

      Твій чорний локон вітер причесав,
      Але не це мене в тобі туманить…
      Я в хромових чоботях й при часах —
      Невже тебе оце в мені лиш манить?

      Любов — солома, і сірник не згас,
      Одна хвилина і — пожежа в грудях…
      Я завтра їду в шахти на Донбас,
      Але, повір, тебе я не забуду.

      Моя ви дамо на горі Хомок,
      Де тільки не носило й не ходило,
      Ми — ви і я — голубка й голубок
      Удвох танцюють танго любомиле.

      1979



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. * * *
      Лошиця нюхає туман,
      З туману пахне їй туманом
      І видно: з-за туману тьмяно
      Зіходить місяць-молодан.

      Перепочинює ріка,
      Холодне злизує каміння,
      І тупотить з-під лошака
      Невидиме туманне кіння,

      Стримить ляковищем в траві,
      Ірже квитком аерофлоту,
      І людство — мертві і живі —
      Осідлує свою кінноту,

      І пересріблюється стан,
      Перепоблискують народи,
      І темно-пурпурово сходить
      З-за серця місяць-молодан!

      1978



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ
      Ярами бурими, гнідими
      Тумани впали, поповзли,
      Німотні тіні заходили
      Сліпого попелу й золи.

      Який поріг? Нема порога.
      Де родовід? — не доведу.
      Цілує тихо Перемога
      Губами білими Вдову.

      А горе горя ще народить,
      В порожній вигляне рукав:
      Стоїть народ мій і народи
      Із похоронкою в руках.

      Лежать руйновища, затихли,
      Зозулі лет — ні в тих ні в сих.
      Земля — могила для загиблих.
      Земля — землянка для живих.

      І лиш сльоза з пожеж іржава
      Таку ж іржаву доганя —
      До смерті стомлена держава
      У плуг корівку запряга.

      Народ піврукий і півногий
      Пита — кого? чого — пита?
      Вдова цілує Перемогу
      У перепалені вуста…

      Погиб народ. Не стало знаку.
      Одна ознака — був такий.
      Під мерехтінням Зодіаку
      Вербові капці і ложки.

      І тут, коли, коли вже мурі
      На нас дивилися віки —
      В дитдомі, в гільзі, у латурі
      Народ нам зав'язав пупки:

      Малі-маленькі — більші-менші,
      Дезинфіковані вапном, —
      Так стали ми, народоперші,
      Його незаскленим вікном.

      Тотальної погуби-згуби
      Ребристе в лишаях дитя.
      І цілували наші губи
      Вдова-Любов, Вдова-Життя.

      1978



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    22. 1945-й КІЛОМЕТР — БАМ
      Тут я запишу письмо своє БАМу на проголодь часу.
      Розум державний в очах: сорок п'ятого року, дев'яте.
      Чоботи й мар, комарі реактивні і світло велике.
      — Не обійду вас усіх, — каже Земля ще не менша.

      Знизу оббиті озера хмарами білими — літо-зимота.
      Трудно на ногу стає наш сталевий оцей міліметр,
      І важко вітрам — на губах вічнотундри ЯК-40 свискоче,
      Братська червона земля, а за нею ще Зея з Читою.

      Ріки запишу: Чукша, Окунайка, Турука, Кичера.
      Знову запишу: Зима, Окукикта, Бальма, Кимильтея.
      Бадю і Уб, Тос-Юрях, Ліву Маму і Праву,
      Нію і Мокву, Киренгу з Уркою, Каду і Кунерму,
      А, на придачу, запишу Кунарпу та Їю з Улгою…

      Ні. Не запишу. Запишу одні лише очі народу.
      Волгу запишу в очах сорок п'ятого — далі-далеко.

      1977



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. * * *
      Де дихає Байкал, де не встига повітря,
      Де все з усюд — не хочу і не дам! —
      За спинами ледащ, снобів'я і сопів'я —
      Найближчий мій розмерзлоокий БАМ!

      Тут океанні очі — море-морем.
      Далеко йти — далеку даль нести.
      Я знаю добре: не люблю я горем.
      Не горем любимо. Наш поступ — з доброти.

      На вічності, на вічній на мерзлоті
      В туманно-фіолетовій імлі
      Себе несем в турботі, в плоті, в поті
      І серце на небесному крилі.

      У поколіннях гідночеснолицих,
      У тому, що не хочу і не дамі —
      Народ мій тут іще раз народився,
      Мій молодо-цілинно-юно-БАМ.

      1977



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. ДОВЖЕНКО
      I
      Благословенні води літ,
      Літа Десни благословенні
      І часу вічного політ
      В однім осяянім іменні.

      Благословенна срібна твердь
      Землі і неба, дня і ночі,
      І золоті вогневі очі,
      Де обнялись життя і смерть.

      Священна чаша доброти
      В руках всеспільності й любові
      І світ, об'єднаний у слові
      Краси, і правди, і мети.

      Благословенна світлотінь
      Судьби в щасливім одкровенні.
      І многокрилля поколінь
      В однім озоренім іменні.

      II
      — Гей, ви, мої воли, та по степу,
      А моря не видно…
      Ходить море під собою —
      Не доїдемо…

      Виглядає зоря з-за гори —
      Не надивиться.
      З гори та під гору від щастя до горя —
      Притомилися…

      Гей, далеко степу по стеблині —
      Не настачило…
      Буде чи не. буде хто-небудь в долині —
      Там побачимо…

      Має себе море в одній воді —
      Сині віхоли…
      Гей, ви, мої воли, воленько на волі,
      Вже й доїхали…

      III
      Цвіркун сокиркою січе
      Весло з водою, зими й весни.
      Дрімає небо, і тече
      Дорога зір на давню Десну.

      По тій дорозі хто пройшов,
      Той знає, що ті версти варті…
      Але — там першою Любов
      На грізній на своїй на варті.

      Вона в душі його стояла,
      Коли кривавивсь світ при нім,
      І, як могла, оберігала
      Його в стражданні золотім…

      Вій був щасливий. В нім свободи
      Огромний подих не защез.
      Вій мав за честь судьбу народу,
      Мав Революцію за честь.

      У бистролітті, де немає
      В безсмертя паспортів і віз,
      Його нам образ воскресає,
      Його надія — Комунізм.

      1977



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. * * *
      Поїхали на Сквиру, на гриби,
      На свіже слово, на меди на темні,
      Поїхали за тінями орди,
      Що вічно юні, вічно і зелені.

      Де дядько крише підсвинкам буряк,
      Де тітка гусям — гиля, гуси, гиля! —
      Де жовтими свічками коров'як
      На наших на козацьких на могилах

      Цвіте і плаче жовтими слізьми,
      Очима жовтими — одна-єдина квітка!
      Любове дорога моя бездітна,
      Моя удово, вибачте, — це ми.

      Ми карасів наловим до обіду
      І серцем захмелієм як на те,
      І так поїдемо, і зникнемо без сліду,
      Що й коров'як на нас не зацвіте.

      1977



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    26. ВЕЛИЧАЛЬНА НАРОДОВІ
      На ясні зорі і на чисті води
      Ми кажемо, ми скажемо ізнов:
      У просторі віків, любові і свободи
      Народ — Віки, Свобода і Любов.

      На ясну зорю і на чисту воду
      В благословенний Леніновий час —
      Цілуєм руку своєму народу,
      Цю ніжну руку — вона любить нас.

      Де дім і даль, осінні дальні птиці,
      Де ковила під Байконур лягла —
      У золоті твої, у царствені зіниці,
      Народе, дивимось ще змалечку-мала.

      Товариш, друг і побратим свободи,
      Прапороносець власної судьби,
      Безсмертний, слався! Слався, мій народе,
      Мій гордий, чесний, добрий, молодий!

      1977



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. * * *
      Поснули — сплять оса з осиною,
      Змерз чорний кетяг бузини,
      І літня хмара під осінньою
      Плечем біліє край зими.

      На прихололе сонце зморене
      Надули щоки гарбузи,
      І соняха обличчя згоряне
      Прошелестіло у низи.

      Там, де млинок слухняно бухкає
      І від олійні тихий струс,
      Й голодний шпак даремно слухає
      Маслини захололий пульс.

      1976



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. * * *
      Передчуттям любові і добра
      І в ці рази я тішусь та радію!
      Немов перегра давності стара,
      Щось знову обіцяє на надію.

      Затуркані бажання золоті,
      І суєтою злякані довір'я,
      Як діти по мертвотній руйноті
      До себе знову лізуть на подвір'я…

      Який щасливий голод на душі!
      Яка перечекаянність! звідколи!
      Яка жага вже застеляє столи!
      Які на хвилі білі буруші!

      А сумніви-гризоти, як татари!
      А час холодну ніженьку кує!..
      Не зрадь хоч раз, не проминися даром,
      Один хоч раз, передчуття моє!

      1976



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. * * *
      Вже ночі під листопадом ночують,
      Примерзла опустилася латать,
      І щуки воду слухають — не чують,
      І снігурі поміж сніжинами летять.

      Сміється заєць з морквою за вухом,
      Зеленим носом ловить сніженя…
      І пахне шишка біля себе сухо,
      І степ лежить від мене — до коня…

      Тим часом ніколи: вісімдесятим ліком,
      Двадцятим віком почнемось — нема!..
      Учоренько тут басувало літо,
      Тепер дивися: молода зима!

      І стежка вже не лащиться під ногу,
      І не співає — каркає лиш птах…
      Взуваймось добре на свою дорогу,
      Вдягаймось тепло на зимовий шлях.

      Я обніму тебе. Тебе я обнімаю.
      Мій білий подих на твоїй руці,
      Холоне мла. І каже: облітаю, —
      То каже мак.

      1976



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. * * *
      Вже неминуче буде сніг
      З хвилини на хвилину…
      Завіє сніг і наш поріг,
      І в полі бадилину.

      За ногу вхопить вітер дим,
      А сніг і дим завіє,
      Ще й білим язиком твердим
      Прилиже дим, як вміє.

      Хвоста розпушить курці сніг
      І пожене за вітром,
      Останні яблучка із ніг
      Зіб'є із віт над світом.

      До айстр останніх припаде
      Губами сніговими
      І тихо їм щось доведе,
      І забіліє з ними…

      Під самим садом обрій ліг
      На сіру павутину…
      Вже неминуче буде сніг
      З хвилини на хвилину…

      1976



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. ВЕЛИЧАЛЬНА МОЛОДОЇ ДЛЯ МОЛОДОГО
      Кого я так люблю? люблю тільки тебе,
      Рука моя в твоїй руці співає,
      І погляд твій в душі моїй цвіте
      Тим квітом, імені якому ще не знаю.

      Не знала я, що голосом твоїм
      Усе на світі вже давно говорить…
      Люблю тебе — і небо входить в дім,
      Блакитним словом колискову творить.

      Віднині ми і наших літ сім'я
      Нехай нам будуть плиннго золотою.
      Господарю мій ніжний, я твоя…
      Господарю мій мужній, я з тобою.

      1976



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": 6

    32. * * *
      Пристою коло тебе і візьму
      Ту вогнелику пам'ять незабуту:
      Переведу на слово, на тасьму,
      На руку ту, що нас веде за руку.

      Гірка моя прискорена любов:
      На світі Севастополів немає !
      Пострілена і перебита кров
      Мене далеко й довго обнімає.

      То не могили братські — очі йдуть:
      Не дивляться ні каро, ані синьо…
      Ми з вами, добрі: бути! бути! буть!
      А слива зацвіла так синьосливо…

      А літо синє підніма крило,
      Летить до себе наче — а від себе…
      Щасливе небо — з вами теж було.
      Не віддавайте неба нам. Хоч треба.

      Нам треба вас. Ми є, але без вас…
      У братськім поіменні й безіменні
      Ваш каро-синій, синьо-карий час —
      На всі часи знаменні і священні.

      1976



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. * * *
      I
      Встав я, — ранній птах, —
      Зелене диво лебедило, —
      Ходило літо, вітер пах
      М'яким зеленим дивом.

      Встав я, — ранній сніг, —
      Сміялись коні невисоко, —
      Дивився радо ніжний світ
      М'яким коневим оком.

      Встав я, — сніго-птах, —
      Ходило біле холодило, —
      Тремтіло в річки по боках
      Тонке зелене диво.

      Дивно на піску
      Лежали тіні легкобоко,
      І ловко примерхи зі сну
      Щось вишивали тонко.

      Хвиля попід час
      Своє водове ткала ткиво,
      І обнімала юність нас —
      М'яке зелене диво…

      II
      Обнімає ніч зорю за плечі,
      Синьо посміхається зоря…
      Ти мені настояна на втечі,
      Втеченько-утечо-течія…

      Я не знаю, де ти спозаранку,
      Гублять твої губи ще кого?..
      Попрощались ніженьки по трапу
      І крило завмерло над крилом.

      Бігли землі під твоїм обличчям,
      І мої стояли у ногах!
      Чи тебе, чи я себе ще кличу —
      Лиш сльоза на сльозу набіга…

      III
      Ти так далеко, аж нема…
      Холоне на столі вечеря.
      І неба ниточка німа
      Вже зачепилася за червень.

      А там, дивись, дніпрова тонь
      Піском на сніг перебіліє,
      Старий, ще з юності, вогонь
      Нову надію ледь нагріє.

      Заплющить очі давнина,
      Подивиться на себе.
      Мовляв, нічого там нема,
      Деінде, де-не-де-де.

      Мовляв, була. Була — мана.
      Була? Була. Не верне.
      І неба ниточка німа
      Вже поснувалася за червень.

      IV
      Це свято печалі — моє. Не твоє.
      Як я не хотів цього свята печалі!
      Але воно вже заспівало своє,
      І я вже не знаю, як жить мені далі.

      Де глянеш — не глянь. Де іти — не ідеш.
      Мовчиш — не говориш — а чути до слова.
      Лиш літо синіє до білих одеж,
      Та буде, та буде дорога сивова.

      V
      Не обніму я поля і води,
      Не надивлюсь на білу в небі хмару, —
      Я обніму передчуття біди
      І обніму у серці твоїм рану.

      Де вітру синьо-голубий огин
      Весінню під горою сушить глину,
      Не надивлюсь на погляд дорогий.
      На свою на нестомлену вітчизну.

      1976



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. * * *
      Сидів і довго думав над собою
      Блакитний вечір вдома навесні,
      Тим часом як спливалася водою
      Його зоря на темному веслі.

      Я не скажу, що я — оце той вечір
      В блакитнім одязі на зорях при воді…
      Важкий вогонь мої закутав плечі,
      Закутав так, що вже не рад собі…

      Як ти летіла! як ти довго билась!
      Мала з малих, крилечечко із крил,
      Сама собі сама собою снилась
      До переджнив'я, груш і до могил.

      Не треба вже нічого говорити.
      Твої уста цвітуть в устах моїх.
      І не зроню я слова, як з молитви,
      До тих любовей, де любов — ще гріх!

      1976



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. ХЛІБ. Присвячую Корольову
      З-поза чого, з далекого незгоддя, —
      Заснув у глині шумерійський серп, —
      Дорогою століть в очах мого народу
      Іде на вітрі чорноплечий степ.

      Дванадцятого квітня мій ровесник
      Був хлібом посланий у чорне й золоте:
      Не старіють на світі наші весни,
      І наші очі сніг не замете.

      Бо хліб — давно. Ми завжди в долі з хлібом:
      І сивина, і молодість, і час.
      Нас пам'ятає хліб: не снідать, не обідать…
      Нас пам'ятає хліб: Дніпро тече про нас.

      На краплю молиться всеокеанське море,
      І мати біля груші, і вікно:
      З руки із нашої себе зерно приоре,
      Цілуєм колос — шлях свій ведемо.

      Наш хліб — на скронях. Вірою і правдою.
      І Революція, і Ленін, і — політ.
      Не зрадою, а тихою порадою
      Він любить нас. Він тут. Він є. Він — хліб.

      1976



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    36. * * *
      Учителю, уже ми вдвох з тобою…
      Немолодість твоя і молодість моя…
      І ріки з водами, і вечір за горою,
      І ранку під горою течія…

      Тараса тремоло і тремоло Хорива,
      Учителю, воно й сьогодні в нас,
      Наш час душі з того усього плива,
      Наш час душі — неперебутній час.

      Собі ми знаєм ціну не з учора…
      Наш голос дихає, і серце не мовчить…
      Іде по наших спинах Чорногора,
      Та в пальцях нетвердих м'яке перо не спить…

      Що бачиться мені: любов моя в печалі.
      Моя любов і є — моя любов…
      Учителю, вже ллється на вокзалі
      На твою посмішку тюльпанна мертва кров…

      Іди та будь! Пребудь мені у мені!
      Прощайте, дорогий… Так мало вас люблю…
      Святиться та любов в моїм малім іменні —
      Не поруйную і не попалю.

      1976



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. * * *
      На міднім небі вечір прочорнів.
      Малі, без голосу у ніч летіли птиці.
      Згори гора дивилась у черлінь,
      І хилитався човен до човниці.

      Безмежний час щось прикидав собі,
      На палець міряв небо при дорозі.
      Світилися моря, як сонечка рябі,
      І кожне море мало по тривозі.

      Прозорий холод гір не покидав,
      Лежав на ліктях у долинах морок —
      Була в одного світу середа,
      В другого світу наступав вівторок.

      1976



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. * * *
      Вас так ніхто не любить. Я один.
      Я вас люблю, як проклятий. До смерті.
      Земля на небі, вечір, щастя, дим,
      Роки і рік, сніги, водою стерті,
      Вони мені одне лиш: ви і ви…
      Димлять століття, води і народи…
      Моя ви пам'ять степу-ковили,
      Зорі червоний голос і свободи.
      Дивіться, гляньте: мій — то голос ваш:
      Як світиться він тепло на світанні…
      Я вас люблю, як сіль свою Сиваш,
      Як ліс у грудні свій листок останній.

      1976



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. * * *
      На тепле поле
      Дивився дощик,
      І хата в білім сні,
      Дорога при мені —
      Все при мені.

      І тінь крила,
      І золото весла,
      І квіти ті,
      Яким нема числа…

      У тепле небо
      Дивились води,
      І пісня у вікні —
      Давно воно мені,
      Все при мені.

      Щасливий я —
      В мене ім'я твоє,
      І я люблю
      Яка мені ти є…

      Твоя дорога —
      Мої там кроки,
      І голос, і луна,
      Дитинна давнина —
      Все при мені.

      1976



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. * * *
      Коло тебенько я — дивись!
      Ходять хмари нехмарним небом,
      По воді сон зорі повивсь
      Біля тебенько, коло тебе.

      Зірно каже собі про дощ,
      Про краплину малу на ньому,
      Про чорнобил і нехворощ,
      І дорогу — назад додому.

      Бо додому воно завжди:
      Полину і сльозі — додому.
      Сніг іде. Голубінь з ожин.
      І морозик цвіте по-свому.

      Коло тебенько я — за всіх.
      А як ні — за одне лиш небо…
      Збився з ніг золотий поріг
      Біля тебенько, коло тебе.

      1976



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. * * *
      Я дві пори в тобі люблю.
      Одну, коли сама не знаєш,
      Чого ти ждеш, чого бажаєш —
      Уваги, ревнощів, жалю?

      В гірчичнім світлі днів осінніх,
      На літо старша, ти ідеш,
      Й тече твій погляд темно-синій,
      Як вітер в затінку небес.

      І час твій берег ще не миє,
      І твої губи ще уста…
      Дорога давня молодіє,
      Де б твій веселий крок не став.

      Ти вся — із щастя! і з тобою
      Ще не вітається печаль,
      Та біль з розлукою німою,
      І нелюбові чорна даль.

      Я дві пори в тобі люблю…
      Люблю ту пору благовісну,
      Коли до неї, як до пісні,
      Свою я голову хилю.

      Ця вже пора повільноплинна,
      Як біля вогнища в пітьмі,
      Де слово пахне, як дитина,
      Де вже не скажеш “так” та “ні”…

      Де почалося все тобою
      І не поверне навпаки,
      Де вже вітаються з любов'ю
      Печалі, болі і роки.

      Хоч все те саме: світ осінній,
      Прозорість вод схололих плес
      Й той самий погляд темно-синій,
      Як вітер в затінку небес…

      1976



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. ПІСНЯ ПРО ЖИТТЯ
      Заспіваю твоє ім'я,
      Твоє тихе ім'я вишневе,
      Де між хмарами обійма
      Свою ніжну дорогу небо.
      Де горить під зорею мак
      І говорить гроза з грозою,
      Переманює — перейма
      Хвиля хвилю попід горою.
      Заспіваю твою любов
      У великій твоїй дорозі,
      В тій дорозі, де й я ішов
      В кароокій рясній тривозі,
      Де цілує росу роса,
      Де дніпрова світанна повінь
      І на ластівці не згаса
      Молодий вечоровий промінь.
      Заспіваю ті імена,
      Що любили і люблять, будуть
      Бо вишнева твоя струна
      Біля серця мого і люду.
      Заспіваю тобі себе
      Твоїм словом — від тебе маю…
      Там, де час голубінь пряде,
      Дорогу тебе заспіваю.

      1976



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. * * *
      Ще під інеєм човен лежав без весла,
      Ще не скреснув мороз, далина не воскресла —
      З того боку снігів задиміла весна,
      Білим димом снігів засиніло за Десну.

      Я тебе обнімав, говорив, цілував,
      Цілував, говорив, обнімав — обнімаю,
      Говорю і цілую — сльозою вже став
      З того боку снігів, цього боку немає…

      Не минайся мені. Я вже прошу судьбу.
      Я вже прошу судьбу — могікан з могіканів —
      Я вже човен в снігах. Я в сніги вже гребу.
      Лиш Десна молода… молодесенький Канів…

      1976



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. ГАЙЯВАТА
      Над лиманом білять синім,
      Білять білим над лиманом,
      Над лиманом кукурудза
      Світлі вуса опустила.
      І лиманський Гайявата
      Щось там робить-виробляє,
      Душить гроно винограду —
      Зимувати цілу зиму.

      Дві дитини плачуть в люльці —
      Тато з мамою сміються.
      А під хатою з лиманом
      Дід із прадідом бухика:
      Душать гроно винограду —
      Зимувати цілу зиму.

      Пасе кози над лиманом
      В сіре вдягнена прабаба.
      Баба — та копа картоплю
      Й відганя бджолу від вуха.
      Та і я роблю тут дещо,
      Правда, діло несерйозне,
      Бо люблю щось недалеке,
      Бо своє люблю при собі,
      Як любив його і вчора, —
      Білий побіл над лиманом,
      Сірий глід з гніздом сорочим,
      Срібне слово павутини!
      Телевізор у футболі
      Перепліскує долоні,
      Біла курка кудкудаче,
      І яєчко, мов футболик,
      Тепло дивиться з гнізда.
      А тим часом над лиманом
      Почорніло щось і згасло,
      Перебігло щось дорогу,
      Холодком перейнялось, —
      І за руку старе горе
      Веде горе молоденьке,
      Веде горе попід гору
      Від лиману полинами.
      І говорить старе горе
      Молоденькому на вухо:
      — Ти підеш по нежонатих,
      А я піду по сімейних,
      Будем з ними зимувати
      І не будем знати горя.

      І говорить мені горе
      Молодесеньке на вухо:

      — Буду я тобі за жінку,
      Ти ж мені за чоловіка.
      Привезем гарбу соломи
      Та замісим з нею глини.
      Лампачу насушим — шифер
      На Привозі десь в Одесі.
      Та прищепимо до груші
      Молоденьке яблунятко,
      А там дівчинка чи хлопчик
      Помалесенько знайдуться.
      Кабаків їм напечемо,
      З молоком наварим каші,
      Баранців із кукурудзи
      Напечем на черені,
      А на весну козенятко
      Розчепірить в хаті ніжки
      Й застрибає по подвір'ю
      По калюжі вдвох з собою.
      А тим часом старе горе
      Вже по-свому хазяйнує:
      Молотком дорогу мостить,
      Возить щебінь із кар'єру,
      Дітям ґудзик пришиває,
      Через яр до школи водить,
      Тягне сіті із лиману,
      В'ялить глосики з бичками,
      Квасить в діжці помідори,
      Куфайки несе з крамниці,
      Ковбасу і торбу цвяхів,
      Ще й горілочки із перцем!

      А тим часом над лиманом
      Чорт зубами тягне хмару,
      Другий ззаду підпихає,
      Тягнуть хмару на прабабу
      І над нею виливають.
      Та, тікаючи, прабаба —
      Зі своїми кізьми в скирту —
      З хлібом синю цибулину
      На пеньках жує чорненьких!
      Засміялись чортенята
      І на бабу потягнули,
      Потягнули та й линули
      В пелену їй чорну хмару:
      “Дай нам, бабо, картоплину,
      Бо й тебе залиєм з дідом,
      І не буде вам ні бринзи,
      Ані грона винограду!”

      Підхопився прадід з дідом —
      Мокра курка їм під ноги, —
      А чорти кричать Їм з хмари:

      “Загинайтесь, дідугани,
      Та лягайте в домовину,
      А там далі видно буде!..”
      Тягне чорт зубами хмару —
      Тато з мамою сміються, —
      Другий ззаду підпихає, —
      Дві дитини плачуть в люлі, —
      А лиманський Гайявата
      Щось там робить-виробляє,
      Душить гроно винограду —
      Зимувати цілу зиму!

      А тим часом над лиманом
      Наче щось замаячіло,
      Щось дорогу перебігло,
      Холодком перейнялось, —
      І за руку старе щастя
      Веде щастя молоденьке,
      Веде щастя попід гору
      Від лиману полинами.
      І говорять старе щастя
      Молоденькому на вухо:

      — Що лишилось нам робити,
      Як ми з горем помінялись!
      Цей Микола Вінграновський,
      Несерйозний чоловік цей,
      Душить гроно винограду
      І все плутає на світі!

      1975



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. * * *
      І те, і те: як птах ранковий
      Раптово випурхне з трави,
      Як сон перерваний раптовий —
      Мені не йдеш ти з голови.

      Мені ідеш ти — не докликнуть.
      А крикнеш — крикнув і сиди,
      І губи дивляться і сліпнуть,
      Не надивившись назавжди.

      У кожної дороги — ноги.
      І крок дороги — крок розлук…
      Ще не ясні мені дороги,
      Дороги снів твоїх і рук…

      І якби, може, не прощально
      Ранковий птах злетів з трави —
      Непереквітло і вінчальне
      Мені не йдеш із голови.

      1975



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. МОЯ ОСІНЬ
      Шепоче дощ про тебе у траві,
      Ріку читає сірими очима.
      Ідуть з роботи землі степові,
      Лежить гора з сосною за плечима.

      Сухе намокло небо і стебло,
      У зайченят ростуть веселі зуби,
      І кавуняче зернятко стекло
      Червоною краплиною на губи.

      Подовшали тривоги і листи,
      Ліси на глину, на пісок опали.
      Лиш ти одна, мені одна лиш ти
      Мій палиш сон і душу мою палиш.

      1975



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. * * *
      Блакитно на душі… забув, коли мовчав…
      Вже гасли пальці, билася дорога,
      А тут тобі і нате: молочай
      При березі, в камінні, на порогах…

      Кричало серце літака за ним!
      А там, внизу, вода свій берег мила,
      І весни починалися із зим,
      І ти неподалеченьку ходила.

      Де не повернешся — кругом у світі ти…
      Душі світання, сутінку печалі,
      Нема в тобі ні зрад, ні марноти,
      Ти вся, як є. Ти вся, як будеш далі!

      Люблю тебе. Ми думаєм одне.
      За білим чорне, поза ним червоне.
      Не вітер тишею, а тиша вітром дме,
      І тане мак, в червонім чорне тоне…

      1975



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. * * *
      Не руш мене. Я сам самую.
      Собі у руки сам дивлюсь.
      А душу більше не лікую.
      Хай погиба. Я не боюсь.

      Переживу. Перечорнію.
      Перекигичу. Пропаду.
      Зате — нічого. Все. Німію.
      Байдужість в голови кладу.

      Одне я хочу: старій швидше,
      Зів'яльсь очима і лицем,
      Хай самота тебе допише
      Нестерпно сірим олівцем.

      Погасни. Змеркни. Зрабся. Збийся.
      Збалакайся. Заметушись.
      Офіціантським жестом вмийся,
      Але — сльозою не молись.

      Не — відбувалось. Не — тремтіло.
      Не — золотіло. Не — текло.
      Не — полотніло. Не — біліло.
      Не…- господи!..- не — не було!..

      Як танський фарфор — все минає:
      Корою, снігом, рукавом…
      Лише бджола своє співає
      Над малиновим будяком.

      1975



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. * * *
      За птахом піниться вода.
      В малому полі мак червоний
      Пречисту хмару вигляда
      І макоцвітний погляд ронить.

      Ти чуєш: плачуть по мені.
      Ти чуєш: плачуть за тобою.
      У множині і в однині
      Тобою плачуть, плачуть мною.

      А досить! брати — брали з нас
      Терпінням, тілом — чим хотіли!
      Ми не любили їх. Любили
      Ми одне одного крізь час.

      На юність молодість лягла —
      Її обличчя опівденне…
      Прийшла дорога дорога
      До нас — до тебе і до мене.

      Вона нам світиться одна.
      Вона одна на всі дороги.
      В ній однина і множина,
      Вітчизна й труд. І — всі тривоги.

      1975



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. * * *
      Позахолодало на ріллю,
      На ріллю, де енко-єнко-венко-,
      Подивилось небо крізь зорю,
      Як морозить хвилю морозенко.

      Повідтуманіли береги,
      Понанахилились обереги,
      Глянули з-під інею луги,
      Як вставає місяць обережний.

      Літові далеко до дощу,
      Перевито золото туманом,
      Ще далеко — здрастуй — не пущу! —
      І вікно виглядується тьмяно.

      Я тобі казав і говорю —
      Наче я не — енко-єнко-венко-…
      Подивилось небо крізь зорю,
      Де морозить хвилю морозенко.

      1975



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. * * *
      Але було вже пізно мальвам,
      І літові, і ластівкам,
      Лиш далечінь синьоблагальна
      Когось благала: не пускай!..

      Але — прощалось. Вітром-листом
      Чи по тобі, чи по мені.
      Пустилось берега все чисто —
      Одна розлука на коні.

      Давно своїм вирлатим оком
      Нас приглядав вирлатий час,
      І маємо: оце глибоко,
      А це ось мілко поміж нас…

      Я знаю: соняшники карі,
      І карий грім у гримині,
      Та чемодан у автокарі,
      І ти, як свічка, в далині.

      1975



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. * * *
      На синю синь води лягла від хмари тінь,
      Посумувала хмара за собою.
      До вечора іде, холонучи, теплінь
      І тулиться до каменя щокою.

      Складались два крила, вже поночі, під лист,
      Туман тулився при долоні вогко.
      Щось далечі було… терново світ наливсь…
      Земля і Місяць вдвох дивились око в око…

      Стопа в стопу ступав за родом рід.
      Лопата за лопатою ступала.
      Над морем скелями ішов за глодом глід,
      За серцем серце йшло неперестало.

      Лиш я незчувсь, як стишилась хода,
      Як простелився вітер за плечима,
      І на слова мої дивилася вода
      Кленовими осінніми очима.

      1975



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. ПАМ'ЯТІ КІНООПЕРАТОРА МИКОЛИ БИКОВА
      Ти, водо, пливи, і ти, вітре, війни:
      Де кратер бджоли? Де життя синій кратер?
      Тебе обнімаю в обіймах війни,
      Один, як ніколиньки, мій оператор.

      На споді землі, де лиш темінь живе, —
      Де кратер ночей? Де життя лютий кратер ?
      Солом'яний місяць і сіє, і жне
      Один — нікогісінько — мій оператор.

      Шинеля і фрак, блуза і кімоно
      І хтось там у чоботях — всіх не зібрати…
      “Аймо” у руках, чорно-біле кіно —
      А ти, мій однесенький, мій оператор…

      Де сльози любили, вогонь і печаль,
      Де рвало серця і мінявся фарватер,
      На сизих устах твоїх вітер і даль,
      І ти коло мене стоїш, оператор.

      1975



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. * * *
      Вологий запах, запах паші
      В сухому сяєві Стожар,
      Уже почав в багатті нашім
      Дрімати жар, куняти жар.

      Човни і ми в човнах стемніли,
      Стемніла птиця на лету,
      Лише козацькі дві могили
      Темніють довго у степу.

      Дивись-дивись: пасуться коні!
      Ненамальовані, живі!
      І їхні тіні в оболоні
      Темніють чисто на траві.

      А там за ними море грає!
      Шугають зорі у Стожар!..
      І в попелястий сон лягає
      Червоноокий тихий пар…

      1975



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. * * *
      Горить собі червоний глід в ярах,
      По вибалках, по балках в павутинні.
      І сірим стовпчиком посвистує ховрах
      Попід сорочі гнізда у шипшині.

      Цвіте останньо й дрібно покрівець
      Біля собачих буд і при криницях.
      Все буде так, як нам воно присниться,
      Все буде так, як скаже нам кінець.

      А буде так: червоний глід в ярах,
      І покрівець-молозик біля хати.
      І в лободі позеленілий дах —
      На нім козу ми будем припинати.

      1975



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. * * *
      Я скучив по тобі, де небо молоде,
      Два наших імені розлука вполювала
      Й за руки їх, розлучених, веде,
      Отак довіку б їх не розлучала.

      Люблю тебе. Боюсь тебе. Дивлюсь
      Високим срібним поглядом на тебе.
      З вогню і вод, від неба і до неба
      Твоїм ім'ям на тебе я молюсь…

      …Зимовий сад під вороном білів.
      Стояли очі у вікні сухому.
      Смеркалося. Година йшла на сьому.
      Життя лежало тихо, як посів.

      І глянув я на тебе з білоти,
      Забіг туди, забіг і звідти глянув!
      Тебе я прошу: з погляду, з туману,
      З могил і вітру серце відпусти!

      Душа моя в цвітінні, і немає.
      Нема цвітіння — більшого нема!..
      А снігодощ над вовком пролітає
      І Ріг Кривий поволі обніма.

      1975



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. * * *
      У лісі вже нічого не цвіте,
      Цвіте лиш дятел на сосні сумливій
      Та синій дзвоник уві млі у мливій,
      Це те цвітіння, але вже не те…

      Нога трави в багряне відійшла,
      Зозулина зоря останню росу гонить,
      Ніхто вже не чека… бо це тобі боронить
      Качаточко шустінням в комишах…

      Та я ще не люблю! ані тебе, ні воду,
      Ні дзвоника, ні дятла, ні себе…
      Останній цвіт небес біля мого народу,
      Останній синій цвіт між хмарами іде…

      1974



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. * * *
      Лягла зима, і білі солов'ї
      Затьохкали холодними вустами.
      В холодні землі взулися гаї.
      І стали біля неба, як стояли.

      Скоцюрбивсь хвіст дубового листа,
      Сорока з глоду водить в небо оком,
      І вітер пише вітрові листа,
      Сорочим оком пише білобоке.

      Що гай з землі дивився і стояв,
      Що солов'ї маліли, як морельки,
      А Київ, мов скажений, цілував
      В степах село чиєсь, чуже, маленьке.

      Що я з тобою ще одні сніги
      Зимуємо на щасті, як на листі.
      Нога в дорозі. Вітер з-під ноги.
      І пам'ять наша — мак

      в одній колисці.

      1974



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. * * *
      Довго-довго давнє літо давніло,
      Де не йшло — стояла синя мла.
      Мамалижна хмара на Молдавію
      Ще одну рябеньку повела.

      Їм услід і жалібно, й волого
      Сів дивитись камінь при воді…
      Будяки малиновоголово
      Про сніги подумали й собі.

      І зібралась, чи збирать-збиралася
      У дорогу неба течія…
      З будяками тихо привіталася
      Малинова молодість моя.

      Добрий день — сказав сьогодні вечір,
      На далечу налягло крило,
      І завдала ластівка на плечі
      Хліб і сіль, і літо, і тепло…

      1974



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. ОКСАНА
      І спродалась, й скупилась, та й додому,
      Окрай дороги стежкою собі…
      А на обличчі тихомолодому
      Цвітуть два маки тихомолоді.

      В одній руці корзина базарова,
      І на другій дитина засина…
      Дощу набрала хмара вечорова
      На неї й на дитину з-за села.

      По крапельці, по краплі, по мокренькій
      До маку, до маківоньки, до нас…
      А ми собі малі та молоденькі
      Ідем додому в звечоровий час.

      То буде сон… І нам присниться тато…
      А тату — ми, стежиною йдучи…
      А хаті — хата, нашій хаті — хата
      Під крапелиною хмарини уночі.

      1974



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. НОВОРІЧНА КОЛИСКОВА
      Сніг приліг на землю, льольо,
      Притуливсь до тебе я,
      І гойднулась біля болю
      Новорічна ніч твоя…

      Йди додому, старший боле,
      І малому накажи,
      Не дивіться нам ніколи
      По той бік, де ніч лежить.

      Може бути, що й не буде
      Того щастячка і нам,
      Але тепло пахне грудень
      Молодим своїм снігам…

      Ти б сказала: не змерзає
      Ні мороз, ні заячня,
      І душа твоя не знає,
      Де твоя, а де моя…

      Спи і слухай: вітер шаста
      То в діброви, то з дібров…
      З Новим роком, з новим щастям
      Вас, гіркото, вас, любов!

      1974



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. СПОГАД ПРО ВІЙНУ
      Сумні без батька двоє діток цих.
      На пагорбах, на вицвілім стернищі
      Одне пасе козу, друге пасе корову,
      А мати із сапою день при дні
      На буряках на школу, і одежу,
      Та на харчі вже грішми заробляє
      Й поволі старіє щовечора сама…
      Вони ж собі обоєнько удвох
      Тихенько граються та сваряться тихенько…
      Я вже забув, як звати їхню маму.
      Якщо ж і не забув — то що із того? —
      І цинкове відро на лишайчастій лаві,
      Та їх обох, темнавих в темноті,
      Одне до одного притулених в дрімоті.
      Їх не забув я. Не забув сапи,
      Що їх обсапує для школи, та одежі,
      Та для харчів, та й більше ні для чого…
      Я вже забув, як звати їхню маму…

      Її ім'ям мій освітився світ.

      1974



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. * * *
      В кукурудзинні з-за лиману,
      Де тихі дині в жовтих снах,
      Де зайченята плачуть маму
      І голубим сміється птах,

      В невільнім вив'яленім літі,
      Де в переліті вже крило,
      Де сохнуть далі перемліті
      І за селом сидить село, —

      Мене окликнув хтось!.. Був голос
      Жіночий — вогкий і тремкий.
      Я оглянувсь — ніде нікого:
      Ні губ, ні кроку, ні руки.

      Але душа моя затерпла —
      Відкрилась голосом отим
      Дорога біла середстепна,
      Де йшлось великим і малим,

      А множество вже стало станом
      Позаду мене в небесах…
      І я заплакав над лиманом,
      Де голубим сміявся птах!

      1974



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. * * *
      Затям собі на віки вічні,
      Навіки в собі загублю,
      На березні свої і січні,
      На тихі тиші і на січі,
      Затям собі, і замолю
      Твоє обличчя… Глей і глицю,
      І цю дорогу дорогУ,
      Де в сні старім про Остряницю
      Чорніє груша на снігу.

      1972



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. СІЛЬСЬКА ПОЕМА
      На сірому крилі, на скіфській сірій ночі,
      Де все жага, і доля, і мана, —
      Лілова тінь весни, грози вишневі очі,
      І ти, моя любове, не сама!

      Я знав цю землю голодом у чунях,
      Арійським запахом бензину і хреста…
      Прогрілися сніги, і на снігах очуняв
      Той крок зерна, що йти не перестав.

      Як він пішов! Як вибігли світанки,
      Підплигнули плуги навстріч його ході!
      Носами довгими унюхувались танки
      В зерновий слід — й не вірили собі:

      Де літаки? де миші? малярія?
      Туляремія? голодовка? тиф?..
      А він Ішов, той крок зерна, як мрія,
      Ішов крізь них, і збоку, і по них!

      Бо там за Ятранню — Веселі Боковеньки!
      Роса, і мед, і світлі снігурі,
      Зоря летить, як молодий Шевченко,
      І золоте обличчя у зорі!

      1971



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. * * *
      Заходить сонце. Сніг іде,
      І серце на ніч місце мостить,
      І на ніч сон йому іде
      Через мости та через мости.

      Лягають спати горобці
      Із горобчихами та дітьми,
      Вухами вкутались зайці,
      Нема і їм де сну подіти.

      Дрімає вітру срібна дуда,
      І дика груша в сні дичить.
      Лиш не ляга моя приблуда,
      Лиманом з поля ідучи.

      Вона не ляже, не приляже,
      Оця приблудонька моя:
      Свій босий слід снігами в'яже
      І в шиби голову схиля.

      Її ніхто не бачить в очі,
      Їй сніг невидимість жене,
      А змерзлі сльози опівночі
      Лице ховають крижане.

      В Холодній Балці, в білій піні
      Вона іде й співа з ночей.
      Намерзло льоду в її пісні
      І снігу в пісні — до плечей!

      Наморосило в ній туманів,
      І одинота-одина
      У ній одніє й на світанні,
      І тільки щастя їй нема…

      В Холодній Балці сон-незбуда
      Усе на світі оточив…
      Лиш не ляга моя приблуда,
      З лиману в поле ідучи.

      1971



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. СЕРПНЕВА ЕЛЕГІЯ       З Лівіу Даміана
      Ніжне творіння, тебе я не завжди докликую,
      Наче ту пару з небачених чаш із віків,
      Вдень ти малою стаєш, і стаєш уночі ти великою,
      Чом собі снишся вночі ти косулею серед вовків?..

      Хто тебе краде мені над миготливою хвилею,
      Небо чиє в твоїх чорних боїться очах?
      Боязко й різко плачемо ми уві сні над сповилою,
      Ми над сповилою в темних ночах по ночах.

      Чом замерзаєш ти листом останнім у лісі,
      Зносиш прокляття чиї у тремтінні своїм,
      Чом на губах твоїх мій поцілунок потріскавсь,
      Мій поцілунок безпомічний, наче зимовий посів?

      Сестри — чиї? Чиї вони сестри кохані?
      В білих одежах вони йдуть на зморене дно,
      І одиноку краплину вогню зорять вони Із туманів.
      Де нам ховатись, кохана, ми вже не знаєм давно.

      1971



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. ПОВЕРНЕННЯ ДО ЛЬВОВА
      I
      Десь далеко-далеко, що лиш слово домове,
      Десь глибоко-глибоко в стародавньому дні,
      Обізвався твій голос, моє місто-любове,
      Твоє ніжне крило пролітає в мені.

      В цьому нашому світі, у плинкім нощеденні,
      В цьому нашому світі, де доля терпка,
      Моє місто-любове, нам з тобою священні
      І світанок Данила, і вечір Франка.

      Доки сняться нам сни, доки сняться нам ріки
      І марнота марнот по душі не снує,
      Моє місто-любове, дорогі нам навіки
      Ті, хто десь за тобою, ті, хто зараз тут є!

      II
      На маленькій планеті у великому лузі
      Сходить вечір на сине, на сизе й сумне.
      На шовковому вальсі, на блакитному лузі
      Як давно і недавно ти любила мене.

      Як раптово в хвилини блакитношовкові, —
      Іще рух! іще крок! іще подих грози! —
      Зацвіли твої пальці першим цвітом любові,
      Зацвіли твої очі першим цвітом сльози…

      Відчорніли в саду переспілі пасльони,
      Ззимували сніги ув обійми ріки…
      Та порожні мовчать на цепах телефони,
      Та над ними порожні летять літаки…

      На маленькій планеті у великому місті
      Сходить вечір на синє, на сизе й сумне.
      На сивавих дощах в сполотнілому листі
      Як далеко-давно ти любила мене…

      1971



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. ВАСИЛЮ ЗЕМЛЯКУ
      Чи то було мені, чи снилося мені —
      Синіли груші, груші чи смереки, —
      Як чорнобривий шлях у срібному вікні
      Проліг мені із коником сивеньким.

      Я вийшов і пішов. Я йшов один, як перст,
      І коник мій зі мною сивів поруч.
      Був день праворуч, ніч була ліворуч,
      І чорнобривий шлях лежав між ними з верст.

      Стояла дивовижна світлотінь!
      На всі часи всевічна, невіджита,
      Вона була прекрасна, як теплінь,
      Вона була як чоловік і жінка!

      В ній все було від щастя. І весна —
      Від голубого прожилку до крони.
      І зрозумів я — лиш вона одна,
      Та чорнобривий шлях, та сивий коник!

      І я сказав: пробудьте мені втрьох
      В моїм труді, в душі моїй і долі,
      Аж доки цвинтаря непоминучий льох
      Не склепить мої очі захололі.

      1971



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. ПРИСВЯЧУЮ      НІКОЛОЗУ БАРАТАШВІЛІ
      Чужинцем варене на мило,
      Тираном прокляте у снах,
      Хоронене у ста могилах
      І рубане у ста боях —

      Непохоронене, невбите, —
      Мерані золотий, лети! —
      Твоє ім'я, мій тату-світе,
      Поете мій, мій дух святий!

      Затятий дух мій із древлини
      На пил — не пил, на згин — не згин!..
      …Блакитні пальці Катерини
      І царська ласка трьох могил…

      1970



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. ВЕЛИЧАЛЬНА МОЛОДІЙ ТА МОЛОДОМУ
      Водо молоденька,
      Громе молодий,
      Слізонько тоненька, —
      Упади.

      Хай сняться вашим снам
      Червоні сни калнни,
      Щасливиться ночам
      З дитини до дитини.

      Водо молоденька,
      Громе молодий,
      Рученько біленька, —
      Проведи.

      Весна весні — то є,
      Зима зимі — то буде.
      Блакиттю постає
      Земля, і світ, і люди.

      Водо молоденька,
      Громе молодий,
      Срібну пелюшеньку
      Постели.

      1970



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. Дитячі вірші
      * * *
      Почапали каченята
      та по чаполоті,
      каченята-чапенята:
      сухо нам у роті.

      В білих льолях сплять лілеї,
      чапленя на чатах.
      Ці лілеї — дрімолеї,
      а ми — каченята!

      Свого дядька ми приспали,
      і тата, і маму,
      діда-качура поклали
      спати в красноталу.

      А самі, хоч далеченько,
      чап
      по чаполоті
      до води, до водиченьки —
      сухо ж нам у роті!

      1970

      НОВОРІЧНА ЗАЯЧА ПІСНЯ

      Хоч раз на рік ми можем не бояться —
      Діду Морозе, ніс нам холоди!
      Ти ж, вовче, не взувайсь у хитрі тихі капці,
      І ти, лисице, ти з біноклем не ходи!

      Сьогодні ми й собі йдемо, як люди, —
      З капустою у Діда пироги!
      І лише літо нам оте, яке ще буде,
      Щоб ми до нього бігли крізь сніги.

      Від ластівок вітальні телеграми
      Прийшли із Африки нам, зайцям-русакам.
      Вітри ж тим часом білими руками
      Нам вуха труть, аж в носі коле нам!

      Хоч раз в житті ми можем не бояться,
      Не плутать свої заячі сліди!
      Ти ж, вовче, не взувайсь в старі у вовчі капці,
      І ти, лисице, ти з біноклем не ходи!

      1970

      Приспало просо просеня,
      Й попростувало просо,
      Де в ямці спало зайченя
      І в сні дивилось косо.

      Йому сказало просо: спи,
      Заплющ косеньке око.
      Залізли коники в снопи,
      І хмара спить високо.

      Заснув у хащі сірий вовк
      І лапою укрився.
      Твій сірий вовк в воді намок
      І спати завовчився.

      Заснуло поле і горби,
      І на дорозі пустка.
      В солодкім сні біля води
      Росте твоя капуста.

      Заплющ косеньке око й ти,
      Підстав під вухо лапку.
      Як будеш спать — будеш рости,
      Маленьке зайченятко.

      1970

      * * *

      Сама собою річка ця тече,
      Маленька річечка, вузенька, як долоня.
      Ця річечка Дніпра тихенька синя доня,
      Маленька донечка без імені іще.

      Вона тече в городі в нас під кленом,
      І наша хата пахне їй борщем.
      Цвіте над нею небо здоровенне
      Солодкими хмаринами з дощем.

      Ця річечка тече для клена і для мене,
      Її й тоді я бачу, коли сплю.
      Я річечку оцю в городі в нас під кленом
      Як тата й маму і як мед люблю.

      1970


      ВЕЛИЧАЛЬНА КОЛИСКОВА

      Ще імені твого не знають солов'ї,
      Ще імені твого не чули квіти,
      І літо, і сніги, і літечка твої
      Тобі не поспішають прилетіти.

      В білій льолі, люлі,
      Спатоньки-спатулі, —
      Тато-мамо, тато-мамо
      Колисали…

      Колисало небо
      Білу хмару,
      Колисало море
      Хвилю кару…

      Ще ніженька твоя не знає далини,
      Щасливий мак цвіте біля криниці,
      І ти як мак, про щастя бачиш сни,
      На них ніяк не можеш надивиться.

      В білій льолі, люлі,
      Спатоньки-спатулі, —
      Тато-мамо, тато-мамо
      Колисали…

      Обнімало небо
      Білу хмару,
      Обнімало море
      Хвилю кару.

      Щаслився ж і цвіти, метелику малий,
      На долю і на волю тополину,
      Понад Дніпром, де сонце, де орли,
      Понад Дніпром на світ, на Україну.

      В білій льолі, люлі,
      Спатоньки-спатулі, —
      Тато-мамо, тато-мамо
      Цілували…

      Цілувало небо
      Білу хмару,
      Цілувало море
      Хвилю кару…

      1970



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. СКІФСЬКА КОЛИСКОВА
      Колесо котить себе.
      В голосі колеса сухо.
      Степ даленіє в рябе,
      Дихає спеченим духом.

      Дим засина з колоском,
      Сплять жеребці і кобили,
      Спить у траві молоко.
      Дихає баба з могили.

      Гиля, моє скіфеня,
      Гиля на вичинку шкіри.
      Гиля в сідло на коня —
      Меч свої зуби ошкірив.

      Бринзою пахне роса,
      В меду злипаються очі.
      Бог прикотив небеса
      Темною хмарою з ночі.

      Колесо котить себе,
      Голос у колеса довгий.
      Соб, та гаття, та цабе —
      Вовк одягається голий…

      Гиля на сон, на спання,
      Бавитись нічого сміхом.
      З ранку, моє скіфеня,
      Станеш до вечора скіфом.

      І пролетиш на орлі
      Кров і літа, що зрябіли…
      З бабою в очі твої
      Буду дивитись з могили.

      1970



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. Дитячі вірші
      * * *
      Вві сні наш заєць знову задрімав.
      Якби не в сні, то де б йому дрімати?
      На теплу землю вухонько поклав
      І серце своє заяче під лапи.

      Додому ніч собі на небо йшла,
      І на зорю дивилася мурашка…
      Дрімайлику тим часом зацвіла
      Під вусом, під самесеньким, —
      ромашка!

      1969

      Мизатий хлопчик, як горобчик,
      З таким, як сам, до річки йде.
      Іде над хлопчиками дощик,
      Іде над ними й більш ніде.

      А фіолетове, а синьо
      При хаті півники цвітуть!
      Цвіте над півниками слива,
      І абрикоса пахне тут.

      1969

      МАК І КІТ

      Та ще змалечку-змалку,
      З-за маленьких часів
      Біля білого ранку
      Мак червоний розцвів.

      Чорні вуса котячі
      У старого кота.
      Чорні вуса ледачі
      Кіт наставив і став.

      Він дивився і кліпав,
      Чорний вус вів отак:
      Як це так — серед літа
      Червоніє тут мак?

      Та ще змалечку-змалку,
      З-за маленьких часів
      Біля білого ранку
      Мак червоний розцвів.

      1969



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. ДУМА ПРО БРИТАНКУ      Юрію Яновському
      На срібнім ковилі, на сизім полині,
      На півдні України при лимані,
      В гнідих степах на степовім коні
      Та гнівна воля стала у Британі.

      І вільно зацвіло її крило
      При білій хаті в жовтих таракуцах,
      І вільно зацвіло її чоло
      На солонцях і випечених кручах.

      Та вже чорний день на ту волю йде,
      На ту воленьку карооку,
      Чорний час іде, їй сльозу веде
      І пожарисько чорнобоке.

      Іде чорний сум, а за ний суми,
      Ще й одна журба плететься
      Та з-понад Дніпра, та з-понад Сули,
      Та з-понад води, що й не зветься…

      На срібнім ковилі, на сизім полині
      Оружною землею і водою
      Та одинока воля в Британі
      Ставала одиноко до двобою.

      Не плакала душа її в степах,
      І голос її зрубаний не танув…
      І котиться сльоза на світлий волі прах
      На півдні України над лиманом.

      1969



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. МОЯ МОЛИТВА      З Ніколоза Бараташвілі
      Отче небесний, син твій спокушений,
      Утихомир мої страсті земні.
      Погляд мій спалений, подих мій здушений,
      Я в небезпеці, страшно мені.

      Виведи з відчаю крихту надії!
      Сам не вберігсь непогрішний Адам:
      В хтивім бажанні він гріх заподіяв,
      Райську красу за бажання віддав.

      Світло життя, я в глибокій зажурі,
      Вилікуй в серці болі біди
      І порятуй мого човна від бурі,
      В тиху причалість його заведи.

      Ти, серцезнавцю, вовіки і нині
      Знаєш ти все на дорозі людській,
      Прошу: прости по своїй благостині
      Всі недомовки в молитві моїй.

      1969



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. ГОГОЛЮ
      В Холодній Балці ніч відьмача,
      Чорти в зеленому чаду,
      І на вогні стегно теляче
      Чортам обслинює губу.

      В Холодній Балці Сіра Відьма
      З винових ходить королів.
      Ця Сіра Відьма ще свобідна,
      І носик їй свобідно впрів.

      В Холодній Балці над лиманом
      Нирки пірнають в золоте.
      І Сіра Відьма крупним планом
      Собі коханнячко плете.

      Вона плете його недбало,
      І так і сяк, туди й сюди,
      Плете зумисне і небавом
      І губить знов свої сліди.

      Та Сіра Відьма — кров з туманом —
      Заходить в королів-сватів,
      І чорно плачуть над лиманом
      Програлі армії чортів.

      їм світу чорного не видно,
      І Сіра Відьма їм свята —
      Не мала бідна Сіра Відьма
      Ще на собі свого чорта.

      Його ще тінь не прилетіла,
      Він Відьму ще не пив з долонь,
      її шовкову тишу тіла.
      Шовкову тишу, як вогонь!

      1969



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. ГОЛУБІ СЕСТРИ ЛЮДЕЙ
      ГОЛУБІ СЕСТРИ ЛЮДЕЙ

      I
      На Псло, на Ворсклу, на Сулу,
      На юні води непочаті
      Ліг золотий осінній сум,
      Поліг багрець у тихім святі
      На Псло, на Ворсклу, на Сулу.

      Притихли далі охололі,
      І висвист птичого крила
      Затих над хвилею і в полі,
      І небо падає поволі
      В холодній краплі із весла.

      Я хочу розказати вам
      Про наші ріки невеликі,
      Я хочу показати вам
      Предтечі наші… Щоб вовіки
      Світилось голубе ім'я
      У нашім домі і дорозі.
      Щоб в їхній голубій тривозі
      Тривога ваша і моя
      Була присутня нощеденно,
      Бо невідмінна і священна
      Нам сестер голубих сім'я.

      II
      Древлянський Тетереве наш!
      Як сон суворий темно-русий,
      Як мед із половецьких чаш,
      Свої важкі ти води рушиш.

      Княгині Ольги слава гнівна,
      І Святослава меч гіркий,
      Язичеського повен гімну,
      Ти вперся лобом у віки,

      І зором воїна і мужа
      Ти бережеш Дажбога лик.
      І так живеш ти. Так ти служиш.
      І твій язичеський язик
      Нам дорогий в ракетнім світі.
      І твої води непролиті —
      Священні води в грішний вік.

      III
      Під темними вітрилами ночей
      Сюди, сюди, на ці шовкові води,
      На синій звук любові і свободи,
      На синю Рось, що в снах моїх тече.

      Сюди, на Рось, не ближче і не далі,
      На центр серця в плинучих літах…
      Мені і досі тут любов моя я печалі,
      І карі очі в золотих сльозах.

      Минає все у плині дорогому…
      Під синіми вітрилами ночей
      Вона тече старому і малому,
      На все життя єдина Рось тече.

      IV
      Ця річка не жива. Ця річка не живе.
      Вона осліплена, оскіплена навіки.
      Її бояться і моря, і ріки,
      Бо річка ця — погибель їх пливе.

      Народжена для нас, вона убита нами.
      Від Либеді лишилось лиш ім'я.
      І з піднятими в смерть свою руками
      Вона іде сама вже не своя.

      V
      І мова нашої води
      У мові вод усепланетних
      Не є глагол сльози й біди,
      То мова є глибин відвертих.

      Ми знаєм крики наших вод,
      Коли вони горіли кров'ю.
      Ті крики в нас. Бо ми — народ.
      І води наші — кров з любов'ю!

      Течіть, народи многозикі,
      Поміж пустель, степів, дібров,
      І з нами наші, наші ріки —
      Надія, віра і любов.

      1967



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. ГРІМ
      Була гроза, і грім гримів,
      Він так любив гриміти,
      Що аж тремтів, що аж горів
      На трави і на квіти.

      Грім жив у хмарі, і згори
      Він бачив, хто що хоче:
      Налив грозою грім яри,
      Умив озерам очі.

      А потім хмару опустив
      На сад наш на щасливий
      І натрусив зі сливи слив,
      Щоб легше було сливі.

      Та тут до грому навздогін
      Заговорила груша:
      “Трусніть і грушу, дядьку грім,
      Бо важко мені дуже…”

      І дядько грім сказав собі:
      “Потрушу я і грушу.
      Бо небеса вже голубі
      Я покидати мушу”.

      1969



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. * * *
      Іде кіт через лід
      Чорнолапо на обід.

      Коли чує він: зима
      Його біла підзива.

      — Ти чого йдеш через лід
      І лишаєш чорний слід?

      — Бо я чорний, — каже кіт, —
      Я лишаю чорний слід.

      Коли ж біла ти сама,
      То білій тут дотемна.

      І пішов кіт через лід
      Чорнолапо на обід.

      Стала зимонька сумна:
      За котом ішла весна!

      1969



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. ДО СЕБЕ
      Не дивись у сніги на дорогу оту,
      Не дивися на заячий слід у сльоту,
      Не дивись на крило, не дивись на стебло,
      Не дивися на те, що було і цвіло.

      Не дивися на небо, де хмари пішли,
      Не дивися на сон, де наснилися ми,
      Не дивись на сльозу, що покинута в пил,
      Не дивися на пил полинових могил.

      Не дивися на люд і на вулик його,
      Не дивись на ім'я від наймення його,
      Не дивися на те, на що завжди дививсь, —
      Ні на що, ні на що, ні на що не дивись!

      Не люби свого батька — ту руку стару,
      Не люби його саду вишневу кору,
      Не люби свою матір в печалі й жалі,
      Не люби її кроки м'які і малі.

      Не люби свого сина від колиски його,
      Не люби товариства від порогу його,
      Не люби всього світу, себе не люби,
      Не люби свого духу —

      домовину роби!

      1969



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. ЯК ІШЛИ НЕКВАПИ ЗИМУ ЗИМУВАТИ
      У Неквапи білі лапи,
      А в Неквапоньок — свої:
      Йшли Неквапи-непоквапи
      Зимувати у гаї.

      А гаї весна любила,
      А гаї були при ній,
      І весна їм ноги мила,
      І метеличок бринів.

      Йшли Неквапи-непоквапи,
      Мабуть, і недовго йшли,
      Але ж бачать: жовті шати
      Вже гаї собі вдягли.

      Що робити, як не мати —
      Літа й осені нема!
      Бігли-бігли Непоквапи —
      На гаях уже зима.

      І Неквапа білолапа,
      І Неквапоньки — у сни…
      Нащо квапитись Неквапам
      Через зиму до весни?

      1968



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. * * *
      У ластівки — ластівенятко.
      В шовковиці — шовковенятко.
      В гаю у стежки — стеженятко.
      У хмари в небі — хмаренятко.
      В зорі над садом — зоренятко:

      Вже народилися.
      Лиш зажурилися
      Старезна скеля над урвищем
      Та дуба всохле стовбурище.

      1968



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. * * *
      Озирнулись маки: що таке?
      Вітер крикнув макам: утікайте!
      Голови червоні пригинайте
      І тікайте, бо воно таке!

      Потолоче, витолоче, вимне,
      Гляньте: від кульбаби тільки пух!
      Плигне, стане, чорним оком блимне,
      Розженеться та об грушу — бух!

      Шпаченя злетіло на гілляку,
      Кличе тата, та немає слів.
      По стіні на хаті з переляку
      Чорний кіт по вуса побілів!..

      А воно сміється й позирає:
      Мало, бачте, битися йому!
      Хто воно, ніхто в дворі не знає,
      Лиш одне-говорить воно: му-у-у!

      1968



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. * * *
      Котик, котик,
      золотий животик,
      а хвостик залізний —
      не ходи нам пізно!

      Не буди ще з ночі
      нам медвяні очі,
      медом, соне, ти
      очі нам масти.

      Будемо ми спати,
      а мати співати.
      І ти, наш коточку,
      задрімай в куточку.

      1968



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. * * *
      — Синичко, синичко,
      А де твоя спідничка,
      І ти на морозі
      Ходиш в босій нозі?

      — Була на весіллі,
      Була й на похміллі,
      І моя спідничка
      Там, де й черевички.

      — Сороко, сороко,
      А де твоя сорочка,
      Що ти на сніжини
      Та без сорочини?

      — Була на хрестинах,
      Ще й на іменинах.
      Мені ті хрестини,
      Що без сорочини.

      — Синичко-сороко,
      А де ж ваше око,
      Що ні спідничини,
      Ані сорочини?

      1968



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. СОН
      Вночі, під ранок, у гнізді
      У комишах при мамі
      Проснулось каченя собі
      І глянуло в тумані

      На срібне мамине перо,
      На срібне небо повне…
      Перевернулось на крило
      І знов заснуло сонне.

      І снився каченяті сон,
      Солодкий сон при мамі:
      Цвіте куга, цвіте пасльон
      При березі в тумані.

      Цвіте при хмарі хмареня,
      І зірка недалечке…
      І чуло сонне каченя:
      Цвіте його крилечко.

      Цвіте на небо, на політ,
      На голубі тумани,
      На синій цвіт. на синій світ
      В гніздечку біля мами…

      1967



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. * * *
      Поїду з Києва. Важке, підтале серце
      На води і на зорі понесу —
      Поїдьмо з Києва! Потрохи пронесеться,
      Заміниться на тульку й ковбасу,

      На кофти імпортні і на лиман ранковий,
      На голос мій — він висвіжіє там!..
      Поїдьмо з Києва, бо кожен рік — раптовий,
      Поїдемо і станемо на стані

      Я так люблю тебе, що вже не маю сили,
      Що тої сили наче й не було…
      Прибудьмо з Києва на дині і на сливи,
      На світ святий, на серце і чоло…

      Нікуди не поїдемо… Пропали…
      Аби ще день… але пропав і день…
      Незчулись ми, як все своє доспали,
      Як доспівали всіх своїх пісень.

      1966



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. * * *
      Вже небо не біжить тим синьо-білим бігом
      В своєму зорехмарному ряду.
      Завіяло, заговорило снігом
      У полі. попіл салом і в салу.

      Погасло небо, і землі не чути.
      Сплять босі села в хаті на печі.
      І сняться їм борщі, та калачі,
      Та день будущний, миром не забутий.

      Лиш царство заяче гасає і живе,
      Бринить деінде безголовий сонях,
      І скирта-дума у сніги пливе,
      Пливе стара, позаторішня соня…

      1966



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. * * *
      Над гаєм хмара руку простягає
      І гається, і гається над гаєм.
      Ще дощ у хмарі, ще вона не знає,
      Де дітись Їй у небі понад гаєм.

      А з переяру, з того переяр'я
      Ліщина дивиться горіхами на хмару.
      І карі очі, і голівку кару
      Звело дівча на ту над гаєм хмару.

      Той переярок, те дівча, і хмара,
      І дощ отой на виспражену землю,
      І ту проламану любов'ю в серці греблю
      Ти не доніс… Ганьба тобі і кара.

      За все, що ти любив, але ніколи
      Не признававсь собі… лиш сито спав вночі!
      Кому брехав? Кому служив — почім?
      Для чого жив, убогий ти і голий?!

      Ти — нуль. Пшоно ти. Згаром-перегаром
      Розвійсь, і звійсь, і тінь свою склепи!..
      Зведи ж, дівча, голівоньку, ти, хмаро,
      Мені над гаєм руку простягни!

      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. * * *
      Уже тоді, оповесні, коли
      Горища пахнуть першим сіном
      І гарбузи цвітуть між картоплями,
      Уже тоді прощання полохливе
      Носив я в серці — ношу кам'яну.
      Мені вже бачились підбиті горем очі,
      І повні вуха сліз на вицвілій подушці,
      І губ краї, опущені в печаль…
      І ще тоді, оповесні, я думав,
      Що ти знайдеш себе у дітях чи в роботі
      І все забудеться, пригоїться, примре,
      А час і простір зроблять своє діло…
      Не те я думав… ось вже стільки літ
      За мною тінь твоя марою ходить
      І золоті слова любові дорогої
      Мені звучать на спечених устах…

      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. * * *
      Не починайся. Ні з очей,
      Ні з губ мені не починайся.
      В Холодній Балці сон тече —
      Не снись. Не звись. Не називайся.

      Труїти душу кожен раз
      Я вже не можу — будь я прокляті
      Пищать дощі, і води топлять
      І душу, і терпіння, й час…

      Степліло подихом легким,
      Степліло в прикрощах минулих
      Тепло заснулої руки,
      Тепло щасливих губ заснулих.

      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. * * *
      Прощалось літо. Тьмянів лист,
      І лев лежав під кленом.
      В прощанні літа син дививсь
      На лева і на мене.

      Тремтіли в пуми дві сльози
      Останніми сльозами,
      Ті дві сльози, ті дві грози
      У пуми, як у мами.

      Щось біло ткали павучки
      На жовтому папері,
      І синє літо на гачки
      Вже зачиняло двері.

      Прощальний промінь заглядав
      В муарні очі пуми
      Й, сховавшись в лапи, лев ридав
      Під шурхотіння гуми.

      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. * * *
      Не маю зла до жодного народу.
      До жодного народу в світі зла не маю.
      Чому ж тоді все важчає мені
      На світі жити в множині духовній?
      Тоді від чого ж якось так мені стає,
      Неначе я у чомусь завинився
      Перед своїм народом немаленьким,
      Я завинив, бо не доніс чогось,
      Чогось такого необхідного, одного,
      Що міг нести один лиш тільки я…
      Чи, може, це шмат хліба, того хліба,
      Що їсть душа із першим молоком,
      А потім дивиться на світ очима правди
      І, незатуркана, з незламаним хребтом,
      Живе і множить правду і добро
      У себе в білій хаті і планеті?..
      Чи, може, сам невипростаний я,
      Не маю мужності і того духу в слові,
      Що пропікає світ і все на світі
      І стверджує і волю, і любов?!
      Я точно знаю,
      Звідкіль взялось в мені це почуття:

      Воно від космосу… Воно від космосу, бо стало
      Усе видніше в серці й голові,
      Все збільшилось, згострішало від миті,
      Як випростали небо кораблі…
      Мабуть, тому й таке чуття у мене,
      Що, ідучи з віків, чогось одного,
      Найнеобхіднішого, не доніс я, ні!
      Саме чого? — здоров'я, миру, щастя?..
      А зрілість кладе руку на плече…

      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. * * *
      Качки летять! Марієчко, — качки…
      Качки летять! У крилах свище небо…
      Важкі соми пригублюють гачки,
      І жовкне білий світ навколо тебе.

      Маріє, мріє, мрієчко моя,
      Моя Марієчко тривожна,
      Твоїм гірким, як світ. Ім'ям
      Мені звучить хвилина кожна.

      Я наче в сні тебе ловлю,
      Навколо тиша ні шелесне.
      Благословляю і люблю
      Твоє чоло двадцятивесне,

      І шиї лінію тонку,
      І руки звітрені і хтиві,
      І карі коси сумовливі
      В кульбабо-золотім вінку.

      Спасибі вам. Для вас одної
      Я вас творю з прогірклих мрій
      В епоху бомби рокової,
      В епоху розуму і дій.

      І зрушень різних на планеті
      Ви та струна моя одна,
      В якій усі життя і смерті
      Мені — сповна!

      Наш час, не нехтуючи світом
      В своє життя-буття страшне,
      Він просурмився карим цвітом,
      Він вами просурмив мене.

      Не залишив і граму пустки,
      Усе доцільно, все — в ім'я.
      У боротьби нема відпустки,
      Любове плинуча моя.

      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. * * *
      Мій Києве, гайда до неї.
      Гайда, мій Києве-листопад —
      В багряно-сизому інеї,
      У сизо-збурену небопадь

      Здійми мені хоча б якесь
      Літатенятонько нещасне.
      Мій Києве, надія гасне.
      У тремі серця я увесь.

      Забуті, стишені жінки!
      Як я вас знаю і не знаю…
      Вже стільки літ я забуваю
      Одних очей два їжаки.

      Що варте ще одне страждання
      До всіх вминулених страждань,
      І вічне, вічне поспішання
      На свято серця і жадань!..

      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    97. * * *
      ПІСНЯ

      Грім грому, блискіток аркани,
      І ядра хмар, корогви неба змерклі.
      Тремтять з відбитими ногами і руками
      Козацькі черепи під Берестечком в церкві.

      Тремтять козацькі черепи в зовиці,
      Звуть-кличуть ноги свої, руки і шаблі,
      І коней кличуть, порох і сулиці,
      Себе — живих — звуть-кличуть із землі.

      Та не біжать їм коні із долини,
      І порох змок, з очей-калиновіть.
      Вони ж кричать, бо голос України
      Вчувається в кривавищі століть.

      Грім грому, хмари сріблом куті,
      Сум'яття дум, у серці крик сичів…
      Мовчать козацькі черепи забуті
      Під Берестечком в церкві уночі.

      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. * * *
      Вже сказано “ні” в одлетілому літі,
      Хоч вчора-звечора було іще “так”,
      Червоно та біло у жовтому житі
      Зацвів та опався знервований мак.

      Ідеш чи стоїш, але слово за слово,
      Ідеш чи стоїш — за літами літа.
      Не встиг оглянутись, як слово солоно
      На сон твій, на крок, на літа обліта.

      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. Пам'яті Василя Симоненка
      Наш Василь іде по найдовшій у світі дорозі
      З розплющеними 28-літніми очима
      Наш Василь іде по останній у світі дорозі
      З зупиненим серцем з опущеними руками
      В яких учора іще
      Говорило перо
      Поета-мужа

      В темно-коричневому костюмі
      В білій сорочці защібленій матір'ю під підборіддям

      В черевиках зашнурованих дружиною
      З кручі Дніпра
      З 28-ми своїх літ
      Наш Василь стартував на немислиму в світі орбіту

      Ім'я якій
      Наші горе і сльози
      І тиха клятва моя
      На солонім плечі України

      Мій Василю
      Справа не в тому пузатому автобусі
      Підперезанім чорною стрічкою
      І справа не в чорних отих світлофорах
      І не в чорних отих горобцях
      Що вицвірінькувались з-під коліс
      І справа не в п'яненьких гробовщиках
      З чорними лопатами під хрестами
      Справа Василю не в цьому

      Ти б сам сказав
      Якби не летів зараз ти з найбільшою швидкістю в світі
      Щоб стати наснагою в нашому небі
      Дивитись і переконуватись
      Що
      Справді
      Робимо
      Ми
      Для щастя народу Дніпра
      Ми завжди у чімсь не встигали
      Але наш Василю
      Яке покоління
      В такій вибагливій мірі
      Вправі засвідчити те
      Що я кажу з непокритою головою і серцем
      жодного слова брехні
      жодного граму підступства
      підлості
      хитрощів
      чи недовір'я
      наклепів
      В нас не було поміж нами
      В нас не було і не буде
      Так я кажу
      Чи ні
      Так я кажу
      Чи ні
      Я кажу правду
      Бо за душею цієї правди
      Стоїть Україна.

      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. * * *
      На лист, на сніг, на квіт, на тіні,
      У шелест і нешелестінь
      Стелить в душевному тремтінні
      Солодку, юну вашу тінь.

      І в світанковім сумовинні
      Прощально пестить шию, ніс
      І сонні соняшники сині
      В солонім сонці сонних кіс.

      І знать одне: любити доти,
      Доки не згасне долі рань,
      Не згаснуть серця перші кроки
      І перші болі перших ран.

      Любити вас — любити знадність,
      Любити вас — любить для вас,
      Любити вас — любити радість
      В червнево-вересневий час.

      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. * * *
      Ти схожа. Дві краплі води
      Упало з весла золотого.
      Ти схожа, як дві біди
      Ні з того, ні з сього.

      І огірок, що на столі
      Лежить у грудні перед нами,
      І небо, що лежить над нами
      У гололідному гіллі,

      Й готель, де ти прибув і вибув,
      Рука на пальовій стіні, —
      Це все, немов далекий вибух,
      Як пам'ять втрачена мені.

      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. * * *
      Коли моя рука. то тиха, то лукава,
      В промінні сну торкнеться губ твоїх
      І попливе по шиї і небавом
      З плеча на груди, із грудей до ніг…

      Коли твоя рука солодка, ніби слава,
      Червонооким пальчиком майне
      В лимонній тиші і коли мене
      У темну глибину повергне темна слада —

      У білій лодії тоді ми пливемо
      По водах любощів між берегами ночі:
      І голоси у гніздах ластівочі
      Стихають тихо… Золоте кермо

      Заснуло! хмарини понад полем,
      І спить рука в руці, і на щоці
      Краплина щастя, виказана болем,
      До ранку світиться…

      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. КИЇВ
      На срібнім березі Дніпра
      Слов'янства золота столице,
      Світанку мови і добра,
      Вікно у світ стооке і столице,

      Всі сто століть у скрути і жалі
      Під небозвіддям згрозеної днини
      Ти водиш серцем нашим мужні кораблі
      З вітрилами на щоглі України.

      Духовна міро нації Дніпра,
      Високий воїне з мозольними руками,
      Та смерть стара, неправда та стара,
      Що тихомудро жерла нас віками, —

      ПроклЯта, прОклята, погибла — не гребе!
      Ми більш не покручі, не блазні, не лакузи.
      І вільний дух, і вільних дум союзи
      Сьогодні наш заколосили герб.

      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. * * *
      У срібне царство цвіркунів
      Од вітру голубого
      Упав інжир і розімлів,
      І не сказав нічого.

      Його понюхала оса
      Своїм жовтеньким носом.
      Його надибала роса
      І всілась над ним росо.

      Цар цвіркунів Цвіркун-Співець
      Інжира як побачив,
      То так зрадів — хай тобі грець! —
      Що аж зайшовся плачем.

      За Цвіркуном — у плач оса
      Осиною сльозою,
      А за осою і роса
      Сльозою росяною!

      Утрьох так плакали вони
      Від радості і щастя,
      Що цей інжир їм до весни
      За мед солодшим здасться!

      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    105. * * *
      Я сів не в той літак
      Спочатку
      Думав я
      Що сів у той літак
      Але я сів
      Не в той літак
      Він був
      З одним крилом
      Другим крилом
      Мав стати
      Я
      Я
      Ним не став
      І ось вже стільки днів
      Ми
      Однокриле
      Летимо
      І кожна мить
      Загрожує
      Падінням
      Добре терпляча дорога моя
      Що смерті не боюсь я
      І що ти про смерть
      Не думаєш
      Ми
      Летимо.

      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    106. ЩУЧЕ
      Озер осінніх сонні небеса,
      І щучі дні, наструнені на спінінг,
      І помідорів на росі наспілих
      Краса притомлена, примружена краса.

      Удар! Удар! — і колом-кумельгом
      З хвоста на голову, із голови на хвилю
      Летить, і котиться, і в'ється батогом
      В манері рок-ен-ролівського стилю
      Щучисько юне… Б'ється по дубах,
      Латаття ляскає, куга кипить у муках,

      Хвостом — по сонцю, хмарам — по губах,
      Летить на берег реактивна щука!
      І кумельгом в очах у щуки — ми.
      Із ніг на голови, як стій, перевертаємось,
      І перевернуто бентежимось, і маємось,
      І “Волга”, й небо, й луки із людьми,
      І цибулина церкви, і тополі,
      І сизі села димарями вниз!
      І доля наша… Що ж робити долі.
      Коли вже щука хвалить верболіз?..

      Озер осінніх сонні небеса,
      І щучі дні, і срібне око шини,
      Казан чубатий, хліб і ковбаса
      І… Антонінині примружені жоржини.

      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    1. * * *
      Ходить ніч твоя, ходить ніч моя,
      Їм не велено ночувать.
      Коло кола ти, коло кола я —
      Велим-велено начувать,
      Що то ніч твоя, що то ніч моя,
      Що то ти є ти, а то я.

      Де рука твоя, де рука моя —
      Не живе там ніч золота.
      Коло кола ти, коло кола я,
      Заліта душа за літа…

      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    2. ПОВЕРНЕННЯ ХІКМЕТА
      Тремти, Туреччино! Він вирушив до тебе.
      Свою труну розбивши опівночі,
      Навпомацки в зеленім темновинні
      Він вирушив до тебе, бо поети
      І в смерті кличуть землю батьківщини.

      Він вирушив до тебе під дубами,
      Під корневищами страждань своїх планетних,
      Під корневищами політик і країн,
      Під корневищем людства — до вітчизни.

      Попід Дніпром, біля чола Тараса,
      До моря Чорного, а потім і під морем
      На ліктях, на колінах твій поет
      Повзе до тебе, чуєш, батьківщино?!

      …Прости мене, що я твою ганьбу
      Підняв наголос, що не спала ти.
      Що не оспівував тебе, ридавши ридма,
      А бив тебе у зуби за покірність,
      За сліпоту, за гумовий хребет
      Перед фашистськими ногами і штиблетами.
      Прости мене за тюрмища твої,
      Що дух в мені гноїли й ґвалтували,
      Прости мене за мене, батьківщино.
      Прощаєш, так?
      Будь проклята тоді!

      Тоді я сам — Туреччина. Я — ти!
      Я та Туреччина, ім'я якій Свобода.
      Тремтіть, Туреччини! Поети — не кроти.
      Поета очі — це вітчизни очі.

      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    3. * * *
      Це ти? Це ти. Спасибі… Я журюсь.
      Проходь. Сідай. У дні оці і ночі
      Вчорашніми очима я дивлюсь
      В твої сьогоднішні передвечірні очі.

      Чим ти збентежена?.. Оце я тут живу.
      Отут я видумав себе й тебе для тебе.
      Отут я серце виняньчив для неба,
      Не знаючи тоді, що небом назову.

      Тепер послухай: з нашого жалю
      Тепер залишились одні слабкі півзвуки.
      Любові нашої обличчя не люблю.
      ЇЇ обличчя — то обличчя муки…

      Кажу ж, кажу ж у звітреному сні
      У зимі, в осені, у літі, у весні:

      Весною, літом, восени, зимою
      Дві білих пісні рук твоїх зі мною.
      Ти — ранок мій, ти — південь мій і вечір,
      Ти — ніч моя…
      Хоч все на світі — втеча!

      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    4. * * *
      Цвітуть на білому хати.
      У грудях грудня — зими, зими.
      Димів скуйовджені хвости,
      І дух овечий та козиний…

      Цвітуть обмерзлі криниці
      Холодним квітом мармуровим.
      Дитя заснуло на руці,
      Як слово на долоні мови…

      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    5. * * *
      Як світле сниво, як плавба
      Легкої хмари, як левкої
      Вночі під хатою в спокої,
      Мені ти є, моя журба.

      Ні, не журба. Ти не вона.
      Я знаю смак журби-зажури,
      Її єдині в світі мури,
      Коли ні висоти, ні дна.

      Ти не вона. Ти є мій сум.
      У миготливості щодення
      Ти є мені оте імення,
      Яке несу, не донесу.

      І знов несу в твоєму слові,
      Як світле сниво, як плавбу,
      Як рух тієї ще любові,
      Що визнає лиш боротьбу…

      Оце ти є мені. Отак.

      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    6. * * *
      Вже все прощально. Я боюсь.
      Боюсь учора і сьогодні.
      Боюсь, що сам собі назвусь
      Таким, як був, як є, як — годі.

      Яке блюзнірство, боже мій!
      Яке блюзнірство захололе!
      Будь проклят, о пузата доле,
      Тих ситих слів неситий рій.

      Народе мій, як добре те,
      Що ти у мене є на світі.
      Не замело? Не замете.
      Була б колиска — будуть діти.

      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    7. ЧОРНА РАЙДУГА
      Не дівчина, не мати, не сестра —
      Богине віри і добра богине…
      Блискуча маско віри і добра!
      Ваш крик, і крок, і кров для мене гине.

      Та що лукавить? В серці я на “ви”
      Ще із думками вашими, з тривогою,
      Із ґудзиками вашими, підлогою
      І з люстрою під стелею весни.

      Я ще вулкан розвержений любові,
      Що прагнув смерті вашої не раз,
      Щоб доторкнутися і воскресити вас,
      І слухать вас у велевдячній мові.

      І слухать вас… Ви знаєте, в якій
      Солодко-темній глибині чуттєвій,
      В якій солодкій глибині терпкій
      Спалив я з вами літечка миттєві,

      Спалив без свідків, язиків, очей —
      Лиш ви і я. Удвох. Обоє. Тихо.
      Хто ж дасть мені хоч ніч із тих ночей?
      Із тих одвертостей хоч крихітливу крихту?

      Ніхто не дасть! Бо й я згорів у них,
      Ви ж будете ще жить — пектись в моєму слові,
      Бо ви — брехня! Ви — маскарад любові!
      Ви чорна райдуга небесних літ моїх…

      …У чорної райдуги біле тіло
      І чорні очі, як сто криниць.
      У чорної райдуги небо згоріло,
      І райдуга впала на землю ниць.

      У чорної райдуги в пальцях вітер
      І кров голуба — в крові небо сія.
      І телефон біля ліжка, і квіти.
      Квіти мої, і за квітами — я.

      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    8. * * *
      Ще молодесенька. Навшпиньках не ходило
      Її ще серце під вікном любові.
      І от вона співає “Подоляночку”,
      Ї, над кульбабами співаючи, літа…

      Із відрами по березі Дніпра
      Вона іде в червонім намистинні,
      І тінь її, і відер тінь гойдлива
      Ідуть із нею-гойда-гойда-хить…

      У синіх відрах листя лопушині,
      Але нараз — вода з-під них і хлюпне
      На білому піску в слідочки ніг.
      Вже носик впрів її; і, дивлячись на тучу
      І на Дніпро, що в тучу ту подався,
      Свої хатки мурашки закладають.

      Мерщій під гору, горенько, — гроза!
      З гори ж тим часом в білій сорочині
      Котився братик меншенький її,
      Підбіг, вхопився рученям за дужку.

      І, оглядаючись на мокру тучу з вітром,
      Подибали до хати…
      …Печенігів

      Колись на цьому місці Ярослав
      Розбив і розгромив на цьому місці…

      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    9. * * *
      У синьому небі я висіяв ліс,
      У синьому небі, любов моя люба,
      Я висіяв ліс із дубів і беріз,
      У синьому небі з берези і дуба.

      У синьому морі я висіяв сни,
      У синьому морі на синьому глеї
      Я висіяв сни із твоєї весни,
      У синьому морі з весни із твоєї.

      Той ліс зашумить, і ті сни ізійдуть,
      І являть тебе вони в небі і в морі,
      У синьому небі, у синьому морі…
      Тебе вони являть і так і замруть.

      Дубовий мій костур, вечірня хода,
      І ти біля мене, і птиці, і стебла,
      В дорозі і небо над нами із тебе,
      І море із тебе… дорога тверда.

      1965



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    10. ЛЮДИНА І НІЧ
      Усе роздягнено, і все напоготові.
      Ніч повертає голову: пора!
      Гармата — бух! І горобці — ура!
      Розквітли океани малинові.

      Півлюдства дивиться півлюдству в темні очі.
      Ще мить, ще мить! І ще єдина мить!
      Любов чи смерть? Свобода а чи гніт!
      І вічне вже владарювання ночі?

      Усе роздягнено, і зближуються кроки…
      Серця, держави, квіти, літаки,
      І космос, і розлуки, і роки,
      Усе роздягнене, оголене… на доки?

      1964



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    11. ІМПЕРАТРИЦЯ ВАРВАРА
      Ні бекання, ні мекання у мжичці,
      Куди не кинь — по голову плюта.
      В короні з буряків на буряковій гичці
      Із димаря Варвара виліта.

      Де гайвороння вимокла орава
      Над клубом спить і носом ніч клює,
      Летить зболіла, здумана Варвара
      У царство незвойоване своє.

      Мерщій! Мерщій! В пониззі, в луговині,
      Садовина та мокне і сичить,
      Де кожній картоплині й цибулині,
      Морквині, капустині, гарбузині
      Душа болить, терпка душа болить.

      Корові тепло, гусям, курям тепло,
      У хаті тепло й дітям, далебі,
      І ті вітри, що вимокли над степом,
      В печі над жаром сушаться й собі.

      А тут-плюта! І морква, й цибулина…
      Тут все на світі, що там і казать!
      Тепер літай, лиха твоя годино, —
      В недобрий час добру ж не пропадать.

      1964



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    12. * * *
      Так треба. Повернень — доволі!
      Не треба. Даремно.
      Недолі потреба?
      Напевно, недолі…

      Недолі, напевне, потреба? Недолі?
      Даремно!
      Не треба! Доволі
      Повернень! Так треба.

      1964



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    13. НА БОЛОТІ
      Хто розцвів, хто розцвів —
      запитало.
      Я розцвів, я розцвів —
      відказало.
      Хто помер, хто помер —
      запитало.
      Я помер, я помер —
      відказало.
      Що ж таке, що ж таке —
      запитало.
      А таке, а таке —
      відказало.

      1964



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    14. * * *
      Ходімте в сад. Я покажу вам сад,
      Де на колінах яблуні спить вітер.
      А згорблений чумацький небопад
      Освітлює пахучі очі квітів.

      Я покажу вам сливи на сучках,
      Що настромились, падаючи мовчки.
      Затисла груша в жовтих кулачках
      Смачного сонця лагідні жовточки.

      У полі спить зоря під колоском
      І сонно слуха думу колоскову,
      І сонна тиша сонним язиком
      Шепоче саду сиву колискову.

      То кажани. То кажаниний ряд
      Заплутався у сонному волоссі ночі…
      Ходімте в сад. Я покажу вам сад.
      Його сумління покажу вам очі.

      1964



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    15. * * *
      Учора ще я в цьому колі жив,
      Я думав, що ж, міщани, ну, міщани,
      Із пледами, торшерами, борщами,
      Вареннями з малин, суниць, ожин,
      З лимонів, клюкв, смородин, абрикосів,
      Із райських яблук, аличі, брусниць,
      Айви, кизилу, сливи, полуниць,
      З вишень японських, горобин московських,
      Із київського місяця і зір,
      Варення із повітря,
      з неба,
      з моря —
      Не хочете? Тоді скуштуйте з горя,
      Варення
      з горя
      і варення
      з вір!
      Тут все! Тут все! Тут тільки птиць нема.
      Тут їх жують з капустою і хріном,
      Мети нема. Її, як птиць, жують
      Із простирадлами і тютюновим димом.
      Тут жовч — не жовч. Тут жовч — і та мажорна
      На звуках ніжності з мережі у мережу.
      Убрання в мову, як в одежу,
      Тут не ганьба, не жах,
      а норма!!!
      Втечу! Втечу хоча б у слові!
      Втечу без слави і вінця,
      Крізь ваші душі гарбузові
      І відгодовані серця.
      Крізь вашу рабську кров безкровну,
      І ваші ситі скити — геть!
      Ці ваші скити ситі вщерть,
      Блюзнірством повні поголовно.
      Я задихаюсь! Біль — до млості!
      Я всі прокляття розпрокляв.
      І фіолетовий від злості
      Ножами серце обіклав.

      1964



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    16. * * *
      Води із очерету хлюпавиця,
      І місяця над очеретом ріг,
      Дніпро, і сад, і сонна блискавиця,
      Та неба сонь, та синя сонь доріг…
      Я не поквапився. Я знаю ціну крові.
      Ні, я не тон, хто власні греблі рве.
      Я їх споруджую для віри і любові,
      Хоча з боліт бугай біду мені реве.
      Я не про те… Я здумав про зозулю,
      Про місяць, і про тишу, і про сонь,
      Про сонь і хліб, про хліб і про вогонь,
      Про той вогонь, якому віч не стулю.
      Бо все, що діється, що коїться в мені,
      Що напікає нерви до біління,
      Коли не відчуваєш вже, як в сні,
      Ні щему ран, ані душі боління,
      Коли вже думаєш: це твій кінець! кінець!
      І” жахом схоплений, мерщій — бігом до себе,
      Шукаєш руки, серце… ти — не мрець!
      Навколо тебе дні твої під небом —
      Все запала! Й твоя свята мета
      Тобі засяє знов в зажахане обличчя.
      І — зводишся. І слово вироста
      В єдине і палаюче закличчя:

      Ні, ти не той, хто власні греблі рве.
      Ти той, хто для добра, для волі і любові,
      Ти для людини в людяному слові —
      І хай бугай з боліт біду тобі реве.

      1964



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    17. * * *
      Ти плачеш. Плач. Сльозам немає влади.
      Нема закону, перешкод нема.
      Ти плачеш. Плач. Втішати я не ладен.
      Душа моя холодна і німа.

      Дорогоцінні дні я біля тебе знищив,
      За спалені роки нічого не просив я.
      Навколо тебе в їхнім попелищі
      Росте покора і росте безсилля.

      Я думаю: у цім твоєму світі
      Небудь-коли в ім'я смачного сну
      Мене ти зрадиш й викинеш на смітник,
      Як знуду за тобою навісну.

      Як мало ненавидіти й любити!
      І як багато жить, щоб тільки жити.

      1964



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    18. * * *
      Стоять сухі кукурудзи,
      Й сухе волоття суше просо.
      Лелека, мов старий грузин,
      По жовтім полю ходить босо.

      Лисиця їла — і нема.
      Лиш облизнулась в жовтій тиші.
      А з хмаренятками у звишші
      Хмарина-мама йде сумна…
      Дружина спить, і на столі
      Лежать панчохи і в'язання.

      І в шибці чорт стоїть до рання.
      Зоря і чорт на чорнім тлі.

      Щось в тому чорті є від мене.
      Щось є для мене в тій зорі.
      Лежить дорога у черлене,
      І жовта хмара угорі.

      1964



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    19. * * *
      Лошиця з дикими і гордими ногами,
      Із ніздрями рожевими на сонці
      І матово-темнавими вночі,
      Лошиця із мінливими очима —
      То чорними, то синіми, то мідними —
      Під мідним пасмом звітреної гриви,
      Лошиця із сріблястим животом,
      Який я обніматиму не скоро,
      А обніму — забуду світ і сон!
      Лошиця з табуна цивілізації.
      Яку я вилучив і гнав через Хрещатик,
      Летів за нею з мертвою вуздечкою
      Повз кіностудію і мертвий стадіон,
      Стьобаючи гарапником жадань,
      Лошиця із шовковими ключицями,
      З шовковими пожежними губами.
      Яку я гнав по шпалах і по тінях,
      Скажи мені, як далі жить мені??!

      Мій антисвіте з дикими ногами,
      Із роздівоченими стиглими грудьми
      І стиглими вигинистими стегнами,
      Прости мене, помилуй і врятуй!
      Мій антисвіте з чорним животом,
      З чернечо-чорно-чорними губами,
      Із міріадами незвіданих галактик,
      Які ховаються в тобі, і клекотять,
      І рухаються власними законами,
      Порядками, системами і низками,
      Як би тебе змінить я не бажав!
      Неясна ти. Як мій народ, неясна…
      В ногах твоїх сиджу я, ніби меч.

      1964



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    20. * * *
      Що хулою протята хвала?
      Що хвалою протята зневидь?
      В темно-синю глибінь села
      Матіола розкинула невід.

      Хлюпотить на обличчях слів
      Лоскотливий цнотливий легіт…
      Тягнуть вишні до берега снів
      Матіоли невидимий невід.

      Попідтинню лопух лопотить,
      Наче світ мій водневий знелюдів.
      Ледь тріпочуться сині хати
      В матіольному синьому неводі.

      1964



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    21. ПРИСВЯЧУЮ ОЛЕКСАНДРУ ДОВЖЕНКОВІ
      Сосновий день хиливсь в сосновий вечір,
      І помідорне сонце обливалось
      під краном у блакитному саду,
      Ще тінь сіріла,
      ще бриніли квіти, —
      червона кофта поливала їх, —
      Ще все було!
      Бринів життя світанок,
      І з рук його перепустка солодка
      В той дивний світ, що стане довжиною
      В усе твоє швидке кіножиття…
      Стриміли в небо золоті дороги,
      І ти, мале й зелене, був при нім,
      При нім, при нім,
      маестро білім…
      Нелегко оглядатися.
      Нелегко,
      Коли незглибна глибина перед тобою,
      Перед самим тобою,
      Ще вона
      хвилюється, і прагне,
      і віщує —
      Як важко оглядатися.
      Прощай!..

      1964



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    22. * * *
      Дитиноньку мені носить,
      Тихо плаче в ночі.
      Білий ранок рушник носить,
      Витирає очі.

      Витирає і не каже,
      Що сказати має.
      Де присяде, де приляже,
      Очі витирає.

      Ходять ночі без словечка,
      І дні не говорять.
      Виллялися з відеречка
      Із водою й зорі.

      Срібні кроки осокору
      Стихли біля тину.
      Рости, рости, сину, вгору,
      Виростай, мій сину.

      1964



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    23. * * *
      То дощ, то сніг, то знову дощ,
      І листя лопотіло,
      Побуровіла нехворощ,
      Вода на зиму сіла.

      Піввітру пахло ще теплом,
      Йогенька ж половина
      Ішла вже з білим рюкзаком,
      Тонка зігнулась спина.

      Якийсь дідок-перестрибок,
      Не на коні, не в човні,
      З'явивсь з-під хмари і листок
      Здмухнув собі зі скроні.

      І враз на землю він побіг,
      З-під хмари вітром здутий:
      Одна нога узута в сніг,
      Друга у дощ узута.

      При зимі-осені-весні
      Розхитуючи кладку,
      Біг дід мій здалеку мені
      Чорнявим хлопченятком.

      З усіх своїх далеких ніг
      Він біг на силу всеньку,
      Біг і співав: то дощ, то сніг
      І я, твій дід, маленький!

      1964



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    24. ПРОРОК        З Пушкіна
      Духовним присмерком жахливим
      Гнітився я, йдучи один.
      І з Серафимом шестикрилим
      Зустрівся в плинності годин.
      Ступили крок, ступили другий,
      І наші погляди сплелись.
      І я упав. Жалі і туги
      До нього з серця потяглись.
      На глум, на сором, на огуддя,
      Ввіп'явшись в груддя кам'яне,
      Я рік йому: “Брехав я людям,
      Тож покарай тепер мене!
      Убий мене. Мій дух дме далі:
      Гадючий дух гадючих сил.
      На почесті і на скрижалі
      Сумління серця покосив,
      Спали мене! У серці голо!
      Я жив, як бубон, день у день,
      І чорним, не своїм глаголом
      Я спопеляв серця людей…”
      І я замовк. З кущів лози
      Густі вітри повз нас шугали.
      І раптом віщі дві сльози
      З його очей в мої упали.
      Губами вічними, —аж млосне, —
      Він до моїх сліпих припав,
      І мій язик мундироносний
      Згорів, як лист, як віск, розтав.
      Він рік мені: “Повстань, пророче!
      Твоя настала вже пора.
      Творись в людей у дні і ночі
      Глаголом правди і добра”.

      1964



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    25. ФУГА
      Сутеніло. Сатаніло. Погляд сходив кров'ю…
      В скафандрі хмар ішло землею небо.
      Сутеніло.
      Бомбами, бомбами,бомбами
      Бийте свободу в лоб!..
      Праворуч кинувсь я, я кинувся ліворуч…
      А небо йшло в скафандрі хмар землею.
      А бомбами, а бомбами, а бомбами
      Кущилася земля у неба під ногами.
      Я кинувся праворуч і — до себе…
      А небо йшло на милицях землею, —
      Бо бомбами, бо бомбами, бо бомбами…
      Кущилися вже небо і земля.
      Я зупинився.
      Сутеніло…
      І тут побачив я у неба на руках
      — Де бомбами, де бомбами, де бомбами —
      Побачив я у неба на руках,
      Її
      Побачив.
      Небо несло її, сповиту білим ситцем.
      Вона була у неба. на руках,
      Сповита білим ситцем дешевеньким,
      А небо йшло на милицях землею,
      Ішло і посміхалося… Тим часом
      За нею — за свободою, — вже бігли,
      Вже бігли океани і ліси.
      І наші долі, і дівочі очі,
      Щоб одірвати клаптичок із неї
      І стати нею хоч на мить! Частково!..
      Бомбами,
      бомбами,
      бомбами…

      1963



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    26. * * *
      До думи дума доруша…
      Стодоли дум — в одну стодолу!
      Дивись і думай, моя доле, —
      До думи дума доруша.
      Стобальним, стоглобальним болем
      До неба дибиться душа.
      До думи дума доруша…
      Стодоли дум — в одну стодолу!

      Любов болить! Любов болить!
      Дощів водневих гробопади…
      Докіль не буде в людства злади?!
      Любов болить… любов болить…
      Страждання, голод, здирства, зради…
      З людей здоров'я жебонить…
      Любов болить! Любов болить!
      Дощів водневих гробопади…

      1963



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    27. * * *
      Сестри білять яблуні в саду.
      Мати білять хату та у хаті.
      Біля хати білий батько на канапі
      Вигріває війни та журбу.

      Мати білять яблуні в саду.
      Мати білять хату та у хаті.
      Біля хати білий батько на канапі…

      Мати білять яблуні в саду.
      Мати білять хату. Білять хату…

      1963



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    28. * * *
      До нас прийшов лелека
      З косою на плечі,
      Води напився з глека
      Та й сів на спориші.
      І так сидів лелека,
      І думав те, що знав:

      Пропало десь далеко
      Все, що косити мав,
      Пропало десь далеко.
      Не видно вдень-вночі…
      І плакав наш лелека
      З косою на плечі.

      1963



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    29. * * *
      Ти, сивий лісе в сутіні прозорій,
      І ви, гаї в зелених льолях літ,
      Нічого так не треба, як в підзор'ї
      Мені ваш голос чуть і стежить ваш політ.
      В глухій глибочині всевладної хвилини,
      Коли забуха в серці світлий дим
      І золотаве слово України
      Горить у горлі порохом сухим,
      Тоді-звулканення! А не безсила мука.
      І чи моя у тому винина,
      Що, мій народе, доля наша стука
      В моє вікно без тиші й криги сна.

      1963



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    30. * * *
      Сміятись вам, мовчати вами,
      Вашим ім'ям сповнять гортань
      І тихотихими губами
      Проміння пальчиків гортать…

      На лист, на сніг, на квіт, на тіні,
      У шелест і нешелестінь,
      Стелить в душевному тремтінні
      Солодку, юну вашу тінь,

      І в світанковім сумовинні
      Прощально пестить шию, ніс
      І сонні соняшники сині
      В солонім сонці сонних кіс,

      І знать одне: любити доти,
      Доки не згасне долі рань,
      Не згаснуть серця перші кроки
      І перші болі перших ран.

      Любити вас — любити знадність,
      Любити вас — любить для вас,
      Любити вас — любити радість
      В червнево-вересневий час.

      1963



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    31. * * *
      Будеш, мати, мене зимувати,
      Будеш мати мене коло хати,
      Будеш мати мене коло хати…

      Ходить полем мій кінь вороненький,
      Ходить полем мій кінь молоденький,
      Ходить полем коник молоденький…

      Будеш, коню, мені воювати,
      Будеш, коню, собі долю мати,
      Будеш, коню, собі волю мати…

      А ти, мати, мене та від хати,
      Будеш, мати, мене проводжати,
      Мене проводжати та не забувати…

      1963



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    32. МАРІЯ
      На базарі рученьки ісклала,
      В білій хустці, в сірім піджаці,
      Голову на буханець поклала,
      Задрімала в хліба на щоці.

      У чоботях, в темній спідничині,
      В білому горосі-фартусі
      Спить собі в базарній хуртовині,
      А оса тим часом на осі

      Гомонить, по сливах… Задрімала..
      Промінь сонця гасне у косі.
      На буханець голову поклала,
      Продає ті сливи уві сні.

      1963



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    33. * * *
      Зазимую тут і залітую,
      В цій великій хаті не своїй,
      У кутку відтихну, відлютую,
      Намовчусь у темряві німій.

      Поза полем небо та піднеб'я,
      З-попід неба димаровий дим,
      І літак, що сам летить від себе,
      Дві тополі і вітряк один…

      Слово моє, сила моя, славо,
      Сльозо моя, гніваню ти мій,
      Хто і що зріднило нас й послало?..
      Воле моя світла, не темній!

      1963



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    34. * * *
      Цієї ночі птах кричав
      У небо відлетіле.
      Цієї ночі сніг упав —
      На чорне впало біле.

      Цієї ночі уночі
      Ми тихо говорили…
      Різдвяні пахли калачі,
      Шибки в мороз горіли.

      З далеких берегів і лоз
      В цю снігопадь лапату
      Приніс від зайця Дід Мороз
      І дещо нам у хату.

      Один лиш птах кричав-болів
      За морем, за горами,
      І наш різдвяний стіл білів
      В кутку під рушниками.

      1963



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    35. ПЕРША КОЛИСКОВА
      Спи, моя дитино золота,
      Спи, моя тривого кароока.
      В теплих снах ідуть в поля жита,
      І зоря над ними йде висока.

      Спи, моя гіллячко голуба,
      Тихо в моїм серці і щасливо.
      За вікном хлюпочеться плавба
      Твоїх літ і долі гомінливої.

      Спи, моя дитинко, на порі.
      Тіні сплять і сонна яворина…
      Та як небо в нашому Дніпрі,
      Так в тобі не спить хай Україна.

      Хай вона не спить в тобі повік,
      Бо вона — для тебе і для світу…
      Люлі, мій маленький чоловік,
      Капле сон сріблястий з верховіту…

      1963



      Коментарі (1)
      Народний рейтинг: 5.5 | Рейтинг "Майстерень": 5.5

    36. * * *
      Тринадцять руж під вікнами цвіло.
      Тринадцять руж — чотирнадцята біла.
      Тринадцять дум тривожило чоло,
      Тринадцять дум — чотирнадцята збігла.

      Тринадцять руж під вікнами рида,
      Тринадцять дум навилися на ружі…
      Руда орда копиць у виднокружжі,
      І сонця кров солом'яно-руда.

      Тринадцять руж-тринадцять кружелянь:
      Червоне жовтим, жовте сірим душиться.
      Ця гіркота пригашених страждань,
      Ці білі квіти суму на подушці…

      Цей білий образ — чорний по ночах,
      І зігнутих дерев неандертальці…
      Ці білі руки з голубими пальцями
      Горять у мене й досі на очах…

      Я плачу. Все біло навколо.
      Я плачу сліпими сльозами,
      І мова моя пересохла…

      1963



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    37. * * *
      Коли починається ніч
      Все починається спочатку
      На чорному полі
      Витворений з криги та снігу
      З'являється білий рояль
      Висотою до неба
      Зліва
      Спиною до мене
      В темно-зеленому платті
      Дівчина входить
      Іде і сіда за рояль
      Мить
      І заплакали пальці її
      Мить
      Засміялися пальці
      І рояль почав танути
      Ось він уже як хмара
      Ось він уже пароплав
      Ось він уже як чайка
      Ось він уже як ромен
      І як неймовірно
      Виросла
      Дівчина в темно-зеленому платті
      Любове моя
      Як би тебе не ганьбили
      Як би не зменшували тебе
      З ночі у ніч
      Ти
      Рости
      Починаєш
      Спочатку.

      1963



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    38. * * *
      Минулося. І вже не треба.
      Воно минуло, не болить.
      Над білим полем біле небо,
      В гнізді сорочім сніг сидить.

      І тихо видно білі дива,
      На руку руку ніч кладе…
      А тінь тремтливо-полохлива —
      Хтось наче йде! Хтось наче йде…

      Минулося… Твоя ця мИна,
      Цей подих опівнічних губ,
      Ця купина неопалима —
      Забув би вже, давно забув!

      Над білим полем біле небо,
      На руку руку ніч кладе…
      Воно минуло — так і треба…
      Це щастя — трясця: нападе
      І вже не скоро відійде…

      1963



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    39. * * *
      Над гаєм грає птичий грай,
      В дощі вдягаються тополі,
      І квітів жовто-синя повінь
      Біжить навшпиньках до Дніпра.

      І вже по-птичому невпинню
      Телята підняли хвости,
      І квокчуть кури попідтинню,
      І квокче сонце і хати.

      Радіє баба, як дитина,
      Що вже пішло внуча метке,
      Зійшов щавель і цибулина,
      Кози молозиво терпке!

      Радіє колесо на хаті —
      Лелеченятка сплять у нім.
      Радіють глечики пузаті —
      Корову звеселяє грім.

      Сміється й світ мій… Тануть тіні
      У вчора зимньому чолі,
      І в цьому світлі-сміховинні —
      Сміється й слово на столі.

      1963



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    40. * * *
      Безневинним жовтавим гроном
      Вона ще йшла жовтаво, без вини,
      І сині сльози билися червоно,
      Як об каміння стиглі кавуни.

      Вона ще йшла: півсмерті, півпримари
      Модерним привидом на шпильках між людьми
      І сірих брів дві золоті примани
      На переніссі тіпались крильми.

      Всі думали, одначе, і судили,
      Четвертували поглядом її…
      Злітались солов'ї до свіжої могили.
      І сивіли від співу солов'ї.

      1963



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    41. * * *
      За літом літо, літо літо лове,
      Чорніє ніч, де вчора день ходив.
      І сивіє життя, як поле ковилове,
      Як дивне диво з-поміж дивних див.

      Що посміхалося — сьогодні у задумі.
      І що журилося — не журиться, мовчить.
      Мовчить печаль, і сум мовчить у сумі.
      І ти мовчиш. Мовчання, й те мовчить.

      Не оглядайся! Що ти, що з тобою?
      Не оглядайсь! Біжи, біжи бігом.
      А тихо як… І місяць під водою,
      Неначе совість плаче під вікном…

      Дурний, та й все!.. Дивись, яка пора!
      Дивись, яке зіходить товариство!
      І в твоїй долі вибито вогнисто:
      Земля твоя й Вітчизна — не мара!

      Є правда і любов! і є святий поріг,
      Де тиша битви виліплена з крику.
      Її творив ти. Нею бив, як міг.
      Священна сивина життя цього довіку.

      1962



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    42. ЕЛЕГІЯ
      Літа жадань, літа сум'ять і знади!
      Усе, усе — водою з-під човна.
      Страждай і плач тепер, моя ти сладо,
      Журись журбою серця і чола.

      Оце і все із поля наших снів.
      Скінчилися обжинки навіжені.
      Я накосив лиш нервів добрий сніп
      Та вимолотив радощів півжмені.

      Та ще надія б'ється в голосіннях!
      Та ще любов біжить у манівці,
      Як та сльоза, підпалена промінням,
      По вечоровій стомленій щоці.

      1962



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    43. * * *
      Снігами вітровінь поля відволочила,
      Прижовклено збіліла далина —
      Дніпровими високими очима
      Дитинносіро глянула весна.

      Весна моєї вільної надії!
      Гінка тремтінь у промені дощу!
      Як дні і ночі, як життя і Київ,
      Тебе від себе я не відпущу.

      Що буде — буде. Більше — помаленько.
      А якщо ні, то висниться мені
      На зорянім коні мені Шевченко,
      Довженко й Київ в серці на коні.

      1962



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    44. * * *
      Де ти, мій коню з Дніпра-Дунаю?
      Зацокоти мені, коню-птах!
      Може, я долю свою заспіваю
      Десь попід Каневом у житах.

      Літаки минаючи й вокзали,
      Над землею диблячись увись,
      По дорозі серця ми скакали,
      Теплий пил тривог моїх куривсь…

      І глибоким гордовитим ржанням
      Крізь державні далі над Дніпром
      Ти в'їржаа у світ моє кохання
      І закляк на кручі між дібров.

      І коли у розпачу хвилину
      Гриз я землю з болю у гаю,
      Ти будив копитом Україну
      Й журно ржав на молодість мою.

      Де ти, мій товаришочку чалий?
      За твоїм і за моїм життям
      Ще тоді удвох ми помічали
      Глибину життя і майбуття…

      Буде тобі сіно, і до сіна,
      І земля барвінкова, й поріг,
      А мені — дружина й Україна,
      Сто тривог і тисяча доріг!

      1962



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    45. І Є НАРОД…
      На сизих пагорбах рясне село горіє,
      І сірі вітряки докрилюють свій вік.
      В брунатних берегах ріка багряна мріє,
      І гай засмучений стоїть, як чоловік.

      Ні лету літака, ні шурхотіння гуми,
      Тут тільки я, тут я і неба тло,
      І дума про народ, моя стодумна дума
      Навшпиньки заглядає у чоло.

      Як міниться усе! і дурень той, хто зміни
      Незмінно заміня вчорашнім днем без змін.
      Народ в путі. Та він тавра не зніме
      Із тих, хто за народ
      являв

      себе

      взамін


      І, відрізаючи живі шматки з народу,
      Пророкував народові майбуть.
      Та брів народ. Де бродом, де без броду,
      Без нас, нетяг, тягнувсь з не бути в буть.

      Бо він народ. Бо він глагол життя.
      Він зміна змін. Йому нема заміни.
      Бо він один крізь весни і крізь зими
      Веде свій слід з не бути у буття.

      А ми? Хто ми?
      Себе ми знаєм зроду.

      Чимало віддалось нас жаху в рот.
      Лиш ті не віддалися, хто народу
      Віддав себе і ствердив свій народ.

      Ми знову є. Ми — пізні. Найпізніші.
      Що наросли з худеньких матерів
      В саду порубанім.
      Я знаю, не для тиші

      Вулкани дивляться
      З-під наших юних брів.


      Є Віра. Є Свобода. Кров і шмаття.
      Естрада, сало, космос, кавуни.
      І є народ, в якого є прокляття,
      Страшніші од водневої війни.

      1962



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    46. * * *
      …Ви чуєте? Ви чуєте — він спить!
      Я жду вас, товариство, як епоху!

      Не дай вам бог його в мені збудить…
      Не кваптеся, беріть мене потроху.

      Спочатку губи, руки і чоло,
      А потім очі, ноги і легені,

      Здається, зайвого у мене не було —
      Оце і все, що в мене… будьте певні!

      Несіть мене! Пора прийшла якраз!
      На досвітку її літак прикрилить…

      Скажіть їй, що мене не буде довгий час
      І що мене надійно руки вкрили.

      Скажіть їй так: вночі знайшли мене,
      Лежав на серці всі останні ночі,

      Іще одне! Малесеньке одне:
      Сховайте для поетів мої очі.

      А руки мої дайте літакам…
      Легені — вітру… А чоло — блакиті…

      Віддайте губи хвилям і волам,
      А ноги квітам, щоб ходили квіти.

      Оце і все… Услід мені візьміть
      Багряну орхідею у відерці…

      Ви чуєте? Ви чуєте — він спить!
      Він спить, мій звір! Прекрасний звір у серці!

      1961



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    47. ТРИПТИХ
      1
      Тут все говорить із прадавніх пір,
      Тут вічність диха тихо серед гір.

      Це не легенда лине давниною
      І не мара злітає із пітьми…
      Човни століть пливуть переді мною,
      Вантажені народами-дітьми.

      І ти, Гуцульщино, смереко сиволиста,
      Своїм човном пливеш в мої світи…
      Я прошу тебе, земле моя чиста,
      Крізь моє серце тихо пропливти.

      2
      Гуцульщино! Твій вік, як чорний сонях,
      Цвіте печально в днях твоїх німих…
      І гори-мозолі не СПЛЯТЬ в твоїх долонях,
      В них кров твоя і піт людський у них.

      Земля страждань, прокляття і пітьми!
      Самі лиш злидні за душею в тебе.
      Ніі Не смереками — зеленими кістьми
      Ти підвелась в своє жебрацьке небо.

      О земле згорблена! В надії скам'янілій,
      В твоєму погляді життя і смерть сплелись,
      Під вікнами америк і бразілій
      Сліпий народ твій Щастя не домігсь!

      Часопис твій, Гуцульщино, — ганьба!
      Ганьба моя! і прадіда, і діда…
      Будь проклят світ без неба і без хліба
      І вікопомна темінь та журба!

      3
      Я стою на сьогоденній землі
      Гуцульщини,
      І вона повертає своє обличчя до мене…

      Повиті хмарами і літаками, стоять вечори,
      Пролітають плоти Черемошем, як роки…
      Я думаю про долю дорогої мені землі.

      Живицею пахне і пахне медом…
      В долоні село, наче хліб на столі…
      І гори, вантажені часом і небом,
      Між хмарами йдуть по гуцульській землі.

      І юний гуцул підіймається вгору
      У гомоні звершень своїх і надій…
      І, може, десь юна гуцулка в цю пору
      Дитям зацвіта на землі молодій.

      1961



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    48. РОМАНС
      Не говори, не говори
      Про світанковий яр,
      Там сплять прощання явори
      Під вибухами хмар.

      Бродили щастям дні мої
      З тобою у маю,
      І на багнети солов'їв
      Я кинув юнь твою.

      Я плескав небо мрій своїх
      На твій дівочий шлях…
      І жаль мені, що я не міг
      Спалить тебе в полях.

      Не говори, не говори
      Про світанковий яр,
      Там сплять прощання явори
      Під вибухами хмар.

      1960



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    49. ДЕРЕВА
      Коли ви, як зелені волейболісти,
      Перекидаєте місяць вночі одне одному над собою,
      Над містами і над країнами, —
      Я думаю, що ви збожеволіли,
      І мені стає радісно, що ви не люди.

      Коли ви снідаєте землею і хмарами
      Ось уже скоро двадцять століть,
      Я думаю, щО ви будете їсти,
      Якщо раптом почнеться воднева війна?
      І мені стає легше, тому що ви про це не думаєте.

      Коли свою Вітчизну
      Я називаю суцвіттям дерев —
      Вона простяга мені свої руки
      І шумування земного вітру,
      Бо найгарніше у світі —
      Дерева.

      1960



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    50. ПРЕЛЮД ЗЕМЛІ
      Із океанами, полями і стодолами,
      Із місяцем і сонцем на плечах
      Лечу, обліплена народами, як бджолами,
      І атомні гриби в моїх очах!..

      Кривавий мій! Могилистий! Космічний!
      Споживач пристрасний людських страждань і мрій,
      Не спопелись, мій вік двадцятивічний!
      Не змавпся ти, двадцятий віче мій!..

      1960



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    51. КІНОТРИПТИХ
      1
      Ти зла, як дика груша при дорозі,
      Ти відьма мого серця. Я — тиран,
      А ти мільйон тиранів. І невдовзі
      Приглянувсь я: за планом виник план.

      Твій крупний план — неспинена і рвійна
      Хурделиця краси, аж пломінь по кістках.
      Середній план твій — радість мого мрійва.
      Загальний план твій — діти на руках…

      2
      Триста ночей я губами квітчав
      Твою сірооку голову.
      Триста ночей я страждав і мовчав,
      Повен бажань і голоду.

      Триста розлук поміж нами було,
      Триста прощань поміж нами.
      Триста небес понад нами спливло —
      Сонце закрили плями.

      3
      Мій друже, плач! Вона любила,
      В колисці губ її гойдавсь
      Твій сон любові, і летіла,
      Напнувши ніжності вітрила,
      Твоя душа, і світ займавсь
      Світанням почуттів невпинних
      І юних слів напівдитинних —
      Як ти любив! Як ти кохавсь!
      Не плач, мій друже. Ти щасливий.
      Ти все віддав, щоб уквітчать
      Свій сон любові… серця сили
      І сили розуму… безсилий
      Страждання ти лише віддать.

      1960



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    52. * * *
      Душа наїлася, та бреше.
      А бреше як! і те і се.
      Що вуж, мовляв, корову ссе,
      А відьма жінці косу чеше.

      Мовляв, каміння — це вода.
      Нещастя — щастя. Радість — горе.
      Зажура — сміх. А сміх — біда.
      Зозуля — півень. Крапля — море.

      Що бороною розум чеше
      Цей вічний час в ім'я доби…
      Душа наїлася та бреше.
      А бреше як, не доведи!..

      1960



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    53. ПРЕЛЮД № 13
      За віком вік — до Курської дуги.
      Від пірамід — до атомної згуби.
      Завіса! Все, товариші боги!
      Мені не смішно. В мене змерзли губи.

      Комедія закінчена. Амінь!
      Небесний дзвін відбовванів в прозор'ї,
      І, кинувши на небо власну тінь,
      Я встав з колін і небо взяв за зорі.

      Як видно все за обрієм земним!
      Якби не глибина вселюдного страждання,
      Космічну глибину космічного сіяння
      Не можна було б вимірять нічим!..

      Як видно все!.. Привіт вам, дні нові!
      З пащек гармат — волоття кукурудзи!
      Летять із Африки на хату чорногузи —
      Ї клекіт чуть, — в них лапи у крові…

      За віком вік — до Курської дуги.
      Завіса! Все, товариші боги!

      1960



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    54. СТАНСИ
      1
      Люблю я думать. Я люблю
      Очима тишу цілувати,
      Коли, як в тихому гаю,
      В душі урочисто і свято.
      І грона кращих почуттів,
      Налитих мужністю й стражданням,
      Нести в твій дім і сподіванням
      Поїти серце в забутті.

      2
      Степліло літечко… степліли
      Веселі дні веселих літ —
      І світ піймав мене… Зраділий,
      Я обізвався серцем в світ,
      І вже крізь тебе пораненько
      Я крикнув, повен сил і дій:

      — Мій світе, світку, світотенько,
      Мій світонько, світище мій!..

      І — почалось! В криваву греблю
      Політик чорних, сліз і ран —
      Ввулканився в вулканну Землю
      Кривавий Африки вулкан!
      Пий, світе мій, вино свободи,
      Як пив мій древній друг Лі Бо!
      На ясні зорі, чисті води
      Пливи, скривавлена любов!

      4
      Любов — не зло. Любов, якби
      Від себе утекти можливо.
      Таємних дум, бажань, журби
      Якби зібрав я чисте жниво,
      Тоді б ти бачила в мені
      І мозолі під прапорами,
      І космос, і над буряками
      Жінок похилених, як в сні…

      5
      Нам вічно треба небом жить,
      По шию будучи в планеті!
      Якби я міг розворожить
      Міщанство в реактивнім леті
      І на серцях колючий дріт,
      Одежі сірі стоганебні
      І на економічнім небі
      Всеїжоїжучий живіт!

      6
      То був мій перший день колись…
      Стояло серце на колінах,
      І профіль твій в бузкових тінях
      Очима почуття дививсь…
      Люби мене. Я вже розклав
      Тобі дари в житейських мервах,
      Твій дім, і ти, й твій Берислав,
      Гойдайтесь ще на моїх нервах…

      То був мій другий день буття.
      Гангрена серця почалася…
      Замовкла раптом, зайнялася
      Радіостанція Життя!..
      Я знов коханий… Боже мій!
      Щасливий вік той, у якому
      Живе твій подих долі й мрій,
      Краси і грації… Німому,
      Ти робиш честь мені…

      1960



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    55. * * *
      Не чіпай наші сиві минулі тривоги!
      Ми далеко тепер від інтриг і халеп!
      Мені сяють — твій ніс, твої плечі і ноги,
      І ворушиться вгрітий мозолистий степ.

      Пахне звечора небо осінніми птицями,
      І повітря стоїть, як зелена ропа.
      Пахне степ чумаками, волами, мазницями,
      І вони вже самі виростають в степах!

      Це не сниться мені!.. Татарва за горбами!
      І дружини Русі випливають з дібров.
      Я люблю тебе. Хто ти?.. Ночами і днями
      Ти важкими квітками вцвіла в мою кров.

      Вже дозріло повільно жадання зелене,
      І тепер, коли вщухли Москва і метро,
      І степи запорізькі мої біля мене,
      І відкинувсь на спину під нами Дніпро, —

      Я царюю в тобі!.. Сподівання химерні,
      Насторожені думи летять, як туман!..
      Булавою збиваючи зорі на стерні,
      Україну порубану зводить Богдан.

      Я люблю тебе степом, Дніпром і Тарасом,
      Орлім небом в барвистості хмарних споруд.
      Я люблю твої рухи, вчаровані часом,
      І вологу, розтулену музику губ.

      Я привіз тебе в царство своє не чужою.
      В блискотінні газет, літаків і доріг
      Я люблю тобі землю оцю під тобою,
      Бережу тобі кров. як безсмертя беріг.

      Тіні предків моїх відійдуть на світанці,
      І прокинеться світ у пташинім рою…
      Мені світять твій погляд, і шия, і пальці, —
      І зоря доганяє зорю.

      1960



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    56. ТОСТ
      Ти тут! Ти тут! Кохана, ти, як світ, —
      Початок і кінець твій загубився…
      Багряною півчарою схилився
      В вологих сонцетінях небозвід;

      І морезвід півчарою другою —
      І чара зустрічі в руці моїй горить!
      Вино в ній — ти. Любовною рукою
      Я п'ю тебе за тебе у цю мить.

      Я п'ю за мить — за вогняне і чуле,
      За любощів священне забуття.
      Сучасна мить мені вже, як минуле,
      Сучасна мить мені, як майбуття.

      За вічність п'ю — вона тебе відкрила,
      Кохана, спи… За споминів гаї!
      За ще не квітлі квіти твого тіла,
      За таємничі лінії твої!

      За свято засинання й просинання,
      За довші крила нашим літакам.
      І за прощання! Вип'ю за прощання —
      Прощання ще не зраджувало нам.

      1960



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    57. ЕЛЕГІЯ
      Зіходить ніч на витишений сад…
      Глибокий вересень шумить крилом качиним,
      І за вікном, у листолет відчиненим, —
      Червоних зір червоний зорепад.

      В бентезі я!.. Душа моя живе
      Твоїм печальним іменем прозорим.
      Твій теплий голос кров мою зове,
      І я освітлений твоїм осіннім зором.

      Зійди мені!.. В цю ніч в своїм чутті
      Я мов приймач!.. — в мені всі звуки світу!
      Зіходить доля тихо на орбіту
      Високоточних дум і почуттів.

      Творись, мій труд! На тебе ми проллєм
      Всі грози дня, а не чорнильну воду!
      Для мене найпроблемніша з проблем —
      Проблема серця і чола народу.

      Доволі вже! Стомивсь я від ганьби
      За мавп, що, научившись говорити,
      Повільно, тупо, глухо, пиховито
      Ще спекулюють іменем доби.

      Художник — це світогляд і талан!
      Його духоозброєння — сучасність!
      І план думок, і нервів його план
      Лягає в план доби і у всечасність!

      Зійди мені!.. Ословсь до моїх слів!
      Коли тебе торкавсь я лише тінню,
      Коли сідала ти красиво на ослін
      І я твоєму ніжному хотінню

      Приносив дар фантазії і дум,
      Що проживем красиво ми, як птиці…
      Як час іде!.. Літа — як блискавиці!
      Я поетичним вереснем іду…

      У гомоні суєт я не в потребі,
      У вересневім полі — ні душі…
      Ні вітру з гаю, ні хмарини в небі,
      Лиш золота гроза в моїй душі.

      Мені приснились ми… Схвильовано і тихо
      Ми ідемо по губи* у Дніпрі,
      І погляд ваш мені любов'ю диха,
      Веселі плечі ваші білим сміхом
      Мені сміються в легітнім Дніпрі!..

      1960



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    58. УКРАЇНСЬКИЙ ПРЕЛЮД
      Останній міст проплив у далині,
      Колеса змащені росою голубою —
      І Київ на Богдановім коні
      Пливе навстріч дніпровою водою…

      Вже серце під колесами петля!..
      Упало серце! Де тому причина?..
      Вже чуть, як обертається Земля,
      І обертається з Землею Україна…

      Красо моя! Вкраїночко моя!
      Ну, що мені робити — я не знаю!
      То прилечу, то знову відлітаю,
      А день за днем і гасне, і сія…

      Твоє обличчя світле, як надія,
      Пахкими пальцями торкнув я уночі
      І кров свою змішав я із твоєю,
      Як зерно із землею повесні.
      Тоді ти стала мною, Батьківщино,
      А я тобою на світанні став —
      І свої очі я відкрив крізь тебе…
      Ти поселила в серці мій народ,
      Ти освітила думку мою часом
      І в мову українки сповила,
      Тебе дивлюсь я серцем і думками,
      Тебе люблю я всесвітом і людством,
      І соняхом у золотому сні,
      І сивиною вченого-мислителя,
      І на стерні горошком польовим.
      Ми стрінулись з тобою на Дніпрі,
      Там губи я торкнув твої, Вітчизно,
      Там вивірив по тобі пульс любови,
      Годинник людства — з стрілками життя
      На цифрах смерти — звірив із твоїм…
      Ні, Батьківщино! Не лише стражданням
      Чи радістю я звернений до тебе!..

      1960



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    59. ПРЕЛЮД
      Мені привиділось затемнення Землі:
      Водневих бомб чорнолетючі зграї,
      І людство, скорчене у попелястій млі,
      І хмари, як папір, горять у небокраї.

      Кричить Америка, і Африка горить,
      Волає Азія, і пломенить Європа…
      Забагрюючи космосу блакить,
      Летить Земля, відкривши смертно рота.

      Киплять моря, кипить небесна звиш,
      Вогнів корінь дуба вузлуватий…
      І ти, палаюча, Хрещатиком летиш —
      І падаєш серед моєї хати.

      Літак мій сів. Міжзоряним морозом
      Його сорочка пахне голуба,
      І кранами понад Чумацьким Возом
      Радянська розвертається доба.

      Комуністичні партії Землі —
      Радянського Союзу, Коста-Ріки,
      Колумбії, Китаю, Гваделупи,
      Болівії, Японії, Малайї,

      Румунії, Венесуели, Кіпру,
      Чехословаччини, Сан-Маріно, Цейлону,
      Судану, Індії, В'єтнаму, Гондурасу,
      Панами, Куби, Уругваю, Чілі,

      Бразілії, Швейцарії, Тунісу,
      Іспанії, Австралії, Кореї,
      Німеччини, Ірландії, Канади,
      Італії, і Франції, і Бірми,

      І Швеції, і Англії, і Польщі,
      Угорщини, Зеландії і Перу
      Та інші партії закінчили нараду
      Про дні і ночі людства на Землі.

      1960



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    60. * * *
      Вона була задумлива, як сад.
      Вона була темнава, ніби сад.
      Вона була схвильована, мов сад.
      Вона була, мов сад і мов не сад.

      Вона була урочиста, як ніч.
      Вона була одненька, ніби ніч.
      Вона була в червоному, мов ніч.
      Вона була, мов ніч і мов не ніч.

      Вона була, що наче й не була.
      Але вона була! Була!
      Любове, ні! не прощавай!
      Непевний крок свій не збивай.

      Непевний крок свій в ніч і сад…

      Сердець розбитих серцепад…

      Непевний кроче мій, іди!
      Непевний кроче мій, іди!!
      Непевний кроче мій, іди!!!
      Непевний кроче мій, не йди…

      Страждаю я, страждає труд,
      А хмари небо труть і труть,
      І дні, мов коні вороні,
      Дорогоцінний час несуть.

      Вона була, вона була!
      Вона була, як світ, як горн!
      І її гори — моє горе,
      В її краю мені хула.

      Але вона — жона. Вона —
      Самозбереження народу.
      І мову, кров його і вроду
      їй доля зберегти дана…

      Ну, що ж тепер мовчиш, мій вік
      Цивілізованих калік?!
      Вітчизно-сльозе-мріє-сну,
      Прийми болінь моїх весну.

      Бо наче я вже не живу,
      Свою надію неживу
      Приспав під серцем і не сплю…
      Двадцятий вік як я люблю.

      Вона була за всі віки…
      В прощальнім слові до руки
      Схилялись їй і ніч, і сад…
      Сердець розбитих серцепад.

      1960



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    61. * * *
      Народе мій! Поки ще небо
      Лягає на ніч у Дніпро —
      Я на сторожі коло тебе
      Поставлю атом і добро;

      І стану сам біля колиски
      Твого буття, що ти — це ти,
      І твого слова кращі зблиски
      Пошлю у Всесвіту світи.

      Бо Всесвіт — не поле, і люд — не глядач.
      І час — не ворота футбольних моментів,
      І куля земна — не футбольний м'яч
      В ногах генералів і президентів!

      1960



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    62. СІКСТИНСЬКА МАДОННА
      Заміновані Гітлером в чорній воді у підвалі,
      Ви стояли. Мадонно, в останніх обіймах життя —
      І хрести літаків напливали на ваше дитя,
      Розверталися танки до вашої. Жінко, печалі!

      Ви дивились в майбутнє — у смерть і наругу —
      І дитя їм несли, бо ваш поклик — нести.
      Ї надію, і жах, недовір'я і тугу
      Ви простерли з очей в нерозумні світи.

      Повз червоні дроти першим вбіг до підвальної ями
      Бондаренко Іван із села Ковалі над Дніпром…
      І схиливсь чоловік закривавленим смертю чолом
      Перед вами. Страждання з дитям, над важкими віками.

      Ви стомились, Мадонно, і ви подали йому сина…
      Опустивши меча, став Іван з ним на площі Берліна.

      1959



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    63. * * *
      Мій день народження — це ти.
      Повите муками у тебе є минуле.
      В огні буденної людської суєти
      У мене є майбутнє незаснуле.

      В первонароджену хвилину чистоти
      З тобою обмінялись ми серцями —
      Моє майбутнє в грудях носиш ти,
      А твої муки я повив піснями.

      1959



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    64. * * *
      Ми підійшли до скирти, і впізнала
      Мене відразу скирта молода,
      І вже на груди кинулася скирта,
      Солом'яними стиглими руками
      Мене всього зненацька обпекла,
      Та зупинилась скирта: біля мене
      Стояла жінка світла і чужа,
      Із мовою нерідною для скирти,
      З великими, як зненависть, очима,
      В яких любов гойдалася моя…
      За руки взявшись, пружно і святково,
      Ми вилізли на скирту золоту,
      І, головою спершися у небо,
      Мені сказала жінка на вітрах,
      Щоб скочив я із скирти золотої
      На обережну листопадну ніч,
      І я на край вже зсунувся поволі,
      Як раптом скирта почала рости,
      Здіймаючи мене понад степами,
      Над селами, гаями уночі,
      Вже хмари омивають мої плечі,
      Уже в самому небі я стою,
      Уже по груди в небі, вже по пояс,
      Вже Україну видно мені всю,
      І світ. І Всесвіт, повний таємниці,
      І все благословенне у житті
      З відкритими обіймами чекає,
      Щоб скочив я до нього унизу!..
      І скочив я… І жінка засміялась
      Прозорою образою мені,
      Що я для неї так-таки й не скочив
      Із скирти золотої на стерню…

      1959



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    65. * * *
      За гай ступило сонце, і пішло,
      І далину покликало з собою…
      В туман пірнає росяне село
      І повивається прозорою габою.

      В садах вечері: борщ або куліш…
      На крилах яблунь стомлені зірниці,
      І хтось питає тихо: земле, спиш?
      Уже спочила? Дай води з криниці!

      І хтось питає, довго не вгава…
      Земля ж спочила тихо просто неба,
      Сплять горобці, і гори, і трава…
      О люде, люде! Нащо тобі треба

      В цю мирну мить турботити її,
      Свою натомлену, хорошу свою землю?
      Нехай би снами мовкнули гаї
      І плив туман пшеницею за греблю.

      А в тиші хтось питав: про що шумиш
      Рясним садком, схилившись в чорнобривці?.
      Та хтось питає тихо: земле, спиш?
      Уже спочила? Дай води з криниці!

      1959



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    66. САДУ
      Опала тінь на землю обігріту,
      Чоловіки заснули біля хат,
      Зелені руки, повні білоквіту,
      На теплу ніч розкинув сонний сад.

      Люблю тебе, глибокий саде мій!
      Люблю плодів нестигливе гойдання,
      Легку печальність і ясне чекання
      Твоїх думок зелених в вітровій.

      Люблю сердечну землю під тобою,
      Лопати, схилені на стовбури твої,
      І сизий гній люблю під лободою,
      І білих сіл* замислені гаї…

      Мислитель білий!.. Ні, ти не могила!
      І твої руки не людські хрести,
      Бо з князя Ярослава і Данила,
      З Хмельницького й Трясила виріс ти.

      Я чую вже, як думи їхні древні
      З твого коріння п'ють твої гілки,
      І розвидняється у світі… Недаремно
      Моїм народом поросли віки!..

      Бентежиш ти, бо хата твоя світ.
      Тривожиш ти – життя – твоя вітчизна,
      І, може, тому щедрий ти на цвіт,
      І не заснеш в селі моїм допізна…

      Тисячолітнім серцем, як вві сні,
      Люблю тебе покірливо і ревно!..
      Схилилась Україна недаремно
      Чоластими плодами в мої дні…

      1959



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    67. ДВАДЦЯТИЙ ПРЕЛЮД
      ДВАДЦЯТИЙ ПРЕЛЮД

      Привіт тобі, ріко моєї долі!..
      Ні, я себе не можу уявить
      Без тебе, Дніпре, як і без тополі,
      Що в серці моїм змалку тополить.

      І навіть в цю запівнічну годину,
      Коли б, здавалося, переді мною світ,
      Переді мною всесвіт і політ
      Думок і почуттів у верховину, —
      Я раптом надивляю Україну…

      Хвилину тому був я чародій,
      Титан, володар, бог тисячосилий!
      Віки гортав я, плакав і радів,
      Вмирав, народжувавсь і знов ставав я сивий,

      Був простором мій лагідний папір,
      Де я писав народами і рухав
      Сонця, і Землю, і колони зір,
      І час був мірою мого людського духу.

      Як раптом вибухнуло серце!.. І на нім
      Дніпрові хвилі всесвіт застелили,
      І я позбувся мужності і сили —
      Стою хлопчиськом в мареві яснім…

      Шляхи і степ… вітри і вітряки…
      Озимина, шипшина і тополі…
      І спокій повнить груди і думки…
      Мовчи, любові Мовчіть, буремні долі!

      Мій світ стоїть мені уперше знові
      І тихну я, і світ у тиші плаче…
      Ми з ним удвох… ніхто нас не побаче,
      Ніхто не захвилює нашу кров.

      Прощай, любов, і зненависть, і горе!
      Прощайте, думи! Щастя і жалі!
      Мене до себе первозданне горне
      Дніпророжденний світ мій на землі,

      І хата моя біла, і криниця,
      І ніжний борщ з картоплею на дні…
      Прийдіть мені! Вернітеся мені!
      Благословіть мене і посміхніться!

      Благословіть!.. Обов'язком і правом
      Я змушений свій зір перевести:
      Переді мною смерті і заграви,
      Концтабори, прокляття і хрести;

      Зруйновані народи і стремління,
      Поранені бажання і думки,
      Запродані хвилинами віки
      Злились в хорали миру і цвітіння!

      Застугоніли армії галопи,
      І їх натхненники, вчуваючи кінець,
      Серця перекопали на окопи
      І захищаються з покопаних сердець!..

      Не сплять всі партії, всі уряди не сплять,
      Не спить трава і пам'ятники теплі,
      Не сплять доріг зелено-сиві петлі,
      І час не спить, щоб вирок підписать!..

      1959



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    68. * * *
      Червоною задумливою лінією
      У сизих вербах, в голубій імлі
      В тонкій руці з прив'яленого лілією
      Окреслилась ти на вечірнім тлі
      Отих небес вечірніх з ластівками,
      Димами з хат, і кропом у борщі,
      І сонним сіном в лузі з будяками,
      Де, мов живі, до ранку йшли кущі,
      То кіньми, то людьми, то знову кіньми,
      А то дивани темними… А то
      Збігалися, немов чорти чи відьми,
      І грали в піжмурки, і нявкали котом.
      А світ стояв — не нявкав і не грався,
      А світ стояв у синіх постолах,
      Стояв в моїх очах і придивлявся,
      Як саме світиться він, світ, в моїх очах.
      І так усе… Задумливою лінією
      Закреслилась ти в голубій імлі
      В тонкій руці з прив'яленою лілією
      На тлі очей моїх, на світу білім тлі.

      1958



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    69. КВІТЕНЬ
      На крилах журавлів весна вже сушить весла,
      Загомоніли про життя діди,
      І на стежин пахучі перевесла
      З снопів тополь тече зелений дим.

      І падає в ставки ночами п'яне небо, —
      Де гуси білі сплять чутливим сном.
      У снах своїх, мабуть, самі від себе
      Дівчата пролітають над селом.

      Летять вони неласкані, незаймані,
      В розгоні мрій, не випитих ніким…
      Повитий згадками, непрощеними й зайвими,
      Скрипить протезом сторож Явдоким.

      Скрипить мені, що даль життя не хитра,
      Уміти б все забуть і все почать…
      Та я іду під всі чотири вітри
      На все життя закохувать дівчат,

      Бо вже встає світання над дідами,
      Прокинулись дівчатонька й дуби.
      Сира земля пошерхлими губами
      Припала до грудей сівалок голубих.

      1958



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    70. ОСЯЯННЯ
      В той день були мої найближчі друзі,
      Вони прийшли до мене на світанні
      І підняли на зустріч з Рафаелем.
      Із Мікеланджело, Джорджоне, Тіціаном…

      П'ятнадцять залів встало перед нами,
      П'ятнадцять келихів людського повнозвуччя,
      П'ятнадцять океанів чистоти…

      І я не знаю, що ми відчували,
      Що думали в благословенний день,
      Бо в першу хвилю я тебе помітив,
      І я розтав для друзів і людей,

      Я розлетівсь по стінах на картини,
      Скульптурами перед тобою встав,
      Щоб в кожній з них ти бачила мене,
      Щоб з кожної ти повнилася мною —
      Любила, проклинала і любила…
      В той день я йшов до тебе із віків,
      Стражданням спалений, воскреснутий любов'ю,
      Піднятий гордістю і кинутий ганьбою…

      В той день мене до тебе ніс Роден
      І Мікеланджело, Рембрандт, Моне і Гойя…
      Ти їхні прізвища читала піді мною,
      І з кожної скульптури і картини
      Творець мій говорив в той час тобі:

      Щасливий я, що можу на Землі
      Творити світ для згоди і любові,
      Що всі століття, пройдені людьми,
      Віддать я в змозі за єдину мить,
      Тобі присвячену, тобою осіянну!

      Що я живу з твоєї ласки, Жінко!
      З твоєї благородності, Любов!
      І вічно я шукаю лиш тебе,
      Знаходжу вічно, вічно не знаходжу —
      І, може, тому я творю добро
      І мучу Землю, світ і все на світі
      Єдиним запитанням: щастя, де ти?
      І Всесвіт мені вказує на тебе!..
      І я іду дорогою Любові,
      І вічно не пройду її ніяк…
      Коли ж я падаю, зруйнований трудами,
      Тоді сама до мене ти приходиш
      І розглядаєш все моє найвище,
      Найкраще, найвеличніше в мені:
      Ван-Гог… Рембрандт і Гойя… Рафаель…
      Безсмертні келихи людського повнозвуччя,
      Осяяння безсмертні океани…

      1958



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    71. * * *
      Ти — вся любов. Ти — чистота,
      Довірливість благословенна.
      Твоя краса мені свята,
      Твоя любов мені священна.

      Трояндо неба і землі,
      В тобі всі їхні барви грають…
      У мене сльози розцвітають,
      Цвітуть думками на чолі.

      В будинок твій я входжу, наче в сад,
      І для тривог моїх, турбот моїх. досад
      Мені дарує він красу землі і неба.

      Я першим поглядом завжди дивлюсь на тебе,
      Тобі присвячую я літ своїх світання,
      Весну думок, весну свого кохання.

      1957



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    72. * * *
      Боюсь поворухнутись… тишина…
      Я ще не знав такої легкості й свободи:
      Чи то весни колиска запашна
      Мене гойднула в чисті небозводи,

      Чи, може, хто з благословенним словом
      До мене в душу стиха нахиливсь…
      Не знаю, хто… не бачу… озовись!
      У мене все на відповідь готово!

      Нема нікого… тиха тишина…
      Гойдається колиска запашна,
      Течуть небес зелені й сині води…

      Думки невиказані стали за порогом,
      Рости, моя розбуджена тривого!
      Я ще не знав такої легкості й свободи.

      1957



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    73. ЗОРЯНИЙ ПРЕЛЮД
      В тихім світлі нічних заграв
      Пахло море вечірнім сіном…
      Вітер хвилі на руки брав
      І виносив на берег синій.

      Ми стояли в кормі човна —
      Серце в серце і руки в руки.
      Ми клялися в душі до дна
      Буть такими на всі розлуки.

      Ти стояв у промінні, як спис,
      Чорношкірий, тугий, губатий —
      За сто зір від моєї хати
      В свою Африку ти дививсь…

      В тихім світлі нічних заграв
      Пахло травами небо в морі.
      Вітер хвилі на руки брав
      І трусив з них на берег зорі.

      1957



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    74. * * *
      Синій сон у небесному морі,
      Сплять часи, і віки, і літа.
      Я лечу у сіянні прозорім,
      Труться зорі німі об літак.

      Спить жадання якесь таємниче
      На всесвітнім святковім чолі,
      Тиша тишу по імені кличе,
      Пахне пилом і потом Землі.

      Пахне сіном з Чумацького Возу,
      Що мені сивиною сія,
      І тремтить, як стебло верболозу,
      Зачарована мрія моя…

      Доки в серці бажання не пізні,
      Доки юності чиста пора, —
      Подаруй мене, Земле, Вітчизні
      І води подаруй із Дніпра.

      Доки доля дорогу стеле,
      Доки в снах я літаю ночами,
      Доки весни стоять за плечами, —
      Подаруй мені дівчину, Земле!

      Там, де хата всміхається біло
      У свої батьківщинні ночі,
      Подаруй мені сльози дівочі
      І в коханні настояне тіло.

      Подаруй мені думи прозорі
      І краси на шляху віковім,
      Синій сон у небесному морі
      І безсоння у морі твоїм…

      1957



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    75. * * *
      Я думаю, як і чиню,
      Але скажи, хіба це горе,
      Якщо це горе неогорне
      В своїй сльозі я розчиню?

      Мій труд — не горе, не приречність.
      Він шлях і щастя і біди.
      Впадуть на груди поїзди,
      І сядуть літаки на плечі,

      І стане щастям все те горе!
      Віддаленіє рій причин,
      Відстелиться, як поле орне,
      Засіяне хто знає чим —

      Любов'ю вічною навічно.
      Чи, може, груддям камінняч?
      Не плач. Не плач. Відмовчуй, відчаю!
      Т-с-с, не збуди наш сон… не плач.

      1957



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    76. * * *
      За селом, за посірілим тином,
      В лопухах великої весни,
      Під бджолиним і хмариним плином
      Причаївся півень навісний.

      І коли з холодного порогу
      Вилітає сон зорю стрічать,
      Вибігає півень на дорогу
      І вбиває зрошених дівчат.

      Горне крильми золоту спідницю,
      Мітить дзьобом вдарити між брів…
      Йдуть дівчата помирать в пшеницю
      Під сюрчання сірих цвіркунів.

      Вип'є тіні безробітний південь,
      З'їсть цибулі з хлібом — що даси.
      Йде похило безробітний півень
      В лопухи напитися роси…

      Повен мрій дівочої загуби,
      Кине крила в білий медоцвіт,
      Дасть пір'їну вітрові у губи
      І засне, вдивляючись у світ.

      1957



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    77. ІНДУСТРІАЛЬНИЙ СОНЕТ
      Сто чорних димарів на Батьківщині.
      Сто світлих гімнів рідної землі!
      Прощай, ганьба, і сором, і жалі!
      Цивілізована держава моя нині.

      Сто гордих колосів над збіглими віками.
      Сто гордих дум на гордому чолі!
      Це квітне сталь, як перший цвіт землі,
      Це я навчився мислити руками.

      Ти чуєш, Дніпре, ріко-хліборобе!
      Ще перший розум наш — Сковорода Григорій —
      До тебе йшов у думнім щасті-горі,

      І я прийшов, душі моєї вродо,
      Приніс дари тобі на синьому світанку:
      Сто димарів і поле-колисанку.

      1957



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    78. СЛОВО ДИМАРЯ
      Я належу землі, бо ім'я моє — глина.
      Я лежав в тишині від життєвого плина.

      Під дубами і хвилями, під жимолоттю
      Свої жили багряні я в землю заглибив.
      Свій обов'язок вічний я здійснював плоттю —
      Я померлих приймав і служив для загиблих.

      А тепер я — димар. Я загвинчений в небо.
      Тепла домна тримає мене біля себе.

      Я тепер роздивляюсь, куди б задиміти,
      Щоб мій дим не згубився безслідно у часі.
      Бо Землі не одне ще століття прожити,
      Бо димами моїми вже пахне на Марсі.

      Бо мене гартували і пломінь, і піт,
      Я підвівся з долонь золотистих у світ.

      Я підвівся у світ в необхідній потребі,
      І не треба мені возвеличень і слави —
      Я спроможний нести свою голову в небі,
      Бо з землі проросло моє серце і право.

      Я належу землі і земним небокраям,
      Бо крізь мене земля майбуття споглядає.

      Я вагання не знаю: чи впасти, чи жити —
      Людська кров у мені, хоч ім'я моє — глина.
      Моя думка — вогонь, моя мрія — горіти.
      Я живу на землі як димар і мужчина.

      1957



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    79. КАННИ
      Канни цвітуть над морем…
      Канни — червоні чайки!
      Зором своїм червоним
      Палахкотять над морем,

      Наче вони не канни —
      Квіти червоноброві,
      Наче з моєї крові
      Мною загублені рани;

      Наче до мене в жили
      Прагнуть улитись кров'ю,
      Наче вони не дожили
      Зненавистю і любов'ю!..

      Ні! Не мої ви рани!
      Вперше я стрівся з вами!
      Ви мені лише канни!
      Чайки червоні — канни!

      Може, ви з сонця впали —
      Сонячні чайки — в клени.
      Може, з землі постали
      Чайки земні до мене.

      Може, крило суворе
      Вам відмовля злетіти…
      І зацвіли над морем
      Чайки, і рани, і квіти.

      1957



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    80. МОЄМУ МОРЮ
      Прийшла моя пора тебе зустріти,
      Ступить на твій клекочучий поріг!
      Відмічений суворим правом жити, —
      З тобою розминутись я не міг!

      Мене ти кликало своєю глибиною,
      І серце моє рано споловіло.
      Над збуреною вирною габою
      Воно з тобою ще не клекотіло!..

      Ти чуєш, море?! Юність моя, зоре,
      В твоїх просторів синьокрилий дим!
      Я молодим прийшов до тебе, море,
      Будити хвилю із твоїх глибин.

      Тобі ми з товариством сповідаємо
      І молодість свою, і сивину.
      Своєю честю ми відповідаємо
      За чистоту твою і глибину!

      Здіймаймо, товариство, наші крила
      Із древніх і нових його глибин!
      Рівняймо наші крила, як один,
      На берегів омріяні вітрила!..

      Дозволь нам, море, в пору цю світанну
      Своєю кров'ю влитись в твою кров…
      Дозволь нам, море, в бурях океану
      Твою жорстокість пити і любов…

      1957



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    81. * * *
      Вставай, рибалко! Гаснуть метеори,
      В загуслу північ б'ються каюки.
      Здіймай вітрила і заводь мотори,
      Де кручі, глід, стежки і будяки.

      У морі чисті ми і душами високі,
      І море не приймає жебраків,
      Бо мозолі рибальські чорноокі
      Йому у душу світяться з віків…

      Вставай, рибалко! В зоряну заграву
      Веди моторів і човнів політ.
      Я заберу твою солону славу
      І не віддам солодкою у світ.

      Губами хвиль ми щастя п'єм і горе,
      І долю нашу п'єм без вороття.
      І чим сильніш гойдатиме нас море,
      І чим сильніш гойдатиме нас море,
      Тим менше нас гойдатиме життя.

      1957



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    82. ЗОЛОТІ ВОРОТА
      1
      Підіймаються грози на тлі вечорів,
      У тих грозах серця позливались з громами.
      Блискотять паровози в очах матерів,
      Рвуться сльози на крила, узяті вітрами,
      І прощання за нами простерлось руками,
      В паровозную гриву вчепилось вгорі,
      По країні летить від зорі до зорі.

      Підіймаються думи одна за одною…
      Опускаються очі ув очі до дна…
      Тишина відцвіла голубою рікою!
      Хто живе, тому більше — ні тиші, ні єна!
      Крізь завихрені дні Комунізму весна
      В світ веде покоління моє за собою…
      Підіймаються думи одна за одною…

      2
      Ходім, Катерино! Степами ходім!
      Крізь наші літа молодої вроди!
      Де в сизих шляхах сокорять небозводи,
      Де бродом мости переходять води,
      Де хмари пливуть, як дубові колоди.

      Тривого моя! Катерино! Ходім!
      За вікнами в травах така дзвінколунність,
      Що землю свою у труді молодім
      Обнімем з тобою й покотимо в юність.

      І поки вікно живопліт обів'є,
      З землі і соломи збудуємо хату…
      Ходім, моя Катре! Сумління моє!
      Своєї Вітчизни барвінком хрещатим.

      3
      Не кричи мовчанням, Катерино!
      Згодою світися, Катерино!
      Вірою світися, Катерино!
      Не хизуйся, зблідла Катерино!

      Катерино! Ось твоя хустина!
      Катерино! Вже немає впину!
      Катерино! Вітер за дверима!
      Катерино! Ти його дитина!

      Мало, Катерино, бути чесним.
      Мало, Катерино, бути добрим.
      Треба, Катерино, ще творить
      І добро, і чесність, Катерино.

      4
      Мені не байдуже, щоб ти була байдужа!
      Нехай в очах два чорних сонця тужать,

      Нехай дощі обточують тебе,
      І сниться тобі — ніжне, голубе,

      Нехай у тебе щастя на меті,
      Не висіяне вітром в темноті, —

      Усе воно твоє! Його не знищу я!
      Я хочу зберегти, як чесності ім'я!

      Таку люблю і зблизька, і здаля,
      Просту, як світ, і вірну, як земля…

      5
      Ненавиджу простих до отупіння
      І зручних до нудотності людей!
      З грудей не чуть буремного двигтіння,
      Ні тишини спокійного горіння
      Або ж довіку впевнених ідей.

      Для щирих слів велике серце мати,
      Для грізних днів і душу треба грізну!
      Велику простоту соціалізму
      Простеньким людям, Катре, не пізнати.

      6
      Ну, не мовчи ж… Ну, подивись на мене…
      Я йшов і думав… Подивись, молю!
      Я йшов і чув крізь стіни і крізь клени,
      Ти шепотіла: я люблю… люблю…
      Не ти? А хто?

      Куди, куди? У серце я тебе поранив?
      І на душі стою? А де мені стоять?!
      В які молитви, у які корани
      Молитися, вітри, щоб вивчитись кохать?

      …моя зірнице, перепелице,
      моя зорено, моя зоря…
      тобі водиці я із криниці,
      тобі кохання мої моря…

      Чиї слова?! З яких таких сонетів
      Вони прийшли сучасність надихать?!
      Нам слів таких потрібно від поетів,
      Щоб не піднять з душі, як небо не піднять.

      7
      Паровози кричать! Паровози гудуть!
      Крізь серця цокотять паровози!
      І на серці людськім поривання цвітуть,
      І окрилює землю розум.

      Бо настала пора для добра вирушати
      На шляхи, постолами стерті,
      Бо настала пора смерть з землі виживати,
      Щоб пшениця не пахла смертю.

      Щоб летіла у вічність земля заможна,
      Не кружляла осіннім листом.
      Бо настала пора, щоб хмарина кожна
      Відпливала від нас комуністом.

      8
      Я, Катре, жив з тобою у селі,
      З одних криниць терпку пили ми воду.
      Нам дід співав про молодість народу,
      Про золоті підкови у землі.

      Співав про щастя і співав про горе,
      Мовчали ми з тобою в тишині…
      Жита нам дозрівали запашні…
      А дід співав-співав мені про море.

      Із-за Дніпра вечірньою годиною
      Підвів мені коня через блавати,
      Дід мої очі зав'язав хустиною,
      Щоб не вертався я уже до хати…

      І я пішов із юністю у зорі,
      І стрів я море… ти його не знала:
      Одна зоря стелила в тому морі,
      Друга зоря у ньому піднімала.

      А ми здіймали степ ширококрилий,
      І мрії наші берегли орли…
      Ми вас, що не поїхали, простили,
      Ми вас ва суд нащадків віддали.

      В німу тайгу пішли ми слідом звіра,
      І встали греблі через буревій…
      Це все — моє! Це плоть моя і віра!
      Моє народження! Моє свічадо мрій!

      …ялин зелена сивина,
      І чорні груди паровозів,
      Тремтить від гуркоту й морозів
      Ялин зелена сивина.
      Земля здригається до дна
      У молодій своїй знемозі…
      Ялин зелена сивина
      І чорні груди паровозів.

      Це все-моє! Свідоме і величне!
      Моєї людськості і честі дні величні!
      Якщо моя держава історична,
      То й мозолі у мене історичні.

      9
      Я стою біля тебе, Дніпре.
      В темній хаті мовчить Катерина.
      Щось бентежить, тривожить її —
      Я стою біля тебе, Дніпре…

      Стоять на головах в Дніпрі
      Копиці стомленого сіна,
      Хмарин вечірні ятері
      На дно дніпрове тихо сіли.

      Лежать між хмарами на дні
      Мої шляхи у тишині…
      Між берегами димарями
      Біліють села в глибині.

      Крізь воду чисту і не темну
      Відбилася в Дніпрі своєму
      Вся Україна…

      10
      Не згуби мою молодість, Україно,
      І сумління моє не зганьби.
      Дозволь не повірити в щастя наївно,
      Дозволь не лежати в ногах доби.

      Підійми моє серце над часом і простором
      І тривоги свої ти мені довір.
      Не стоїть моя хата від тебе осторонь,
      Бо других Україн не шукає мій зір.

      Возвелич моє серце трудом добродійним,
      Потом живим возвелич.
      Нестомленим, гордим, гарячим, рвійним
      Гордись — не гордися, клич — не клич,

      Що хочеш роби, та бери такого,
      Така моя молодість. Час такий.
      Не вийшов я в тихого і голубого.
      Задумали трудним мене батьки.

      Не спали мою молодість зрадою дівчини,
      Бо тоді поручитись за себе не зможу.
      Запали мої очі, бо шлях наш не вивчений
      І ніким ще не пройдений в днину погожу.

      11
      Совість моя! Говорити хочу!
      В цю вересневу дозрілу ніч
      Хочу від тебе я. віч-на-віч
      Вислухать тиху розмову пророчу.
      Може, даремно не знаєш ти,
      Як мені в долю тебе нести,
      Як мені в світі з тобою жити,
      Кров'ю живою тебе поїти.
      Крізь посивілу міщанську слизь
      Ти мені кажеш: вперед дивись!
      Тільки величним хай серце вирує —
      Час на красу і на людськість працює.
      Підлість, шахрайство і грубість безчесна,
      Різна убогість, душевна й тілесна, —
      Все розлетиться! Пора їх остання!
      Лишиться ревність, любов і страждання.
      Силу знайди, щоб збороть своє “я”.
      Ти — це земля, це Вітчизна твоя.
      Що ти в собі можеш нині знайти,
      Щоб освітити тривожні світи?
      Ні! Ти бери в своє серце світи —
      Ними із серця для них же світи!
      Совість моя! Знаю — день мій новий.
      Совість моя!. Не забудь — я живий!
      Ти мене знаєш — тебе серед ночі
      Віддав би за любі коліна дівочі,
      Віддав би за те, що вона мене любить,
      І так, як не можуть любити люди:
      Мужчину кохає і чоловіка,
      І незалежно від часу і віку…
      А ти мені кажеш одне: неси !
      Неси мене днем і вночі до краси!
      Не покидай в тишину і грозовість,
      Стверджуй мене, бо я твоя совість.
      Навіть тоді, як людина згорить,
      Совість людини продовжує жить.

      12
      Біжать думки… їх відгомін я хочу
      Почуть в серцях натруджених, ясних…
      Так, Катерино! Вірою я снив,
      І я повірив! Бачать мої очі
      Понад землею золоті ворота.
      Крізь них пройдуть не армії, не роти,
      Пройдуть людські страждання і турботи,
      Пройдуть надії, мрії зореві,
      Пройдуть крізь них і мертві, і живі,
      Всі ті, хто землю називав землею,
      Хто жив на ній і хто зливався з нею
      У вічний гімн життю і цвіту яблунь,
      До цих воріт з своїх прийшовши прагнень.
      Так. Катерино! Сяють мої очі,
      Їх чистим, золотом в мою й твою добу
      Встають майбутні дні, встають майбутні ночі,
      Як вершники на обрії в степу.

      1957



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    83. ВОГНЕННА ЛЮДИНА
      Не в кам'яній, не в дерев'яній ері —
      Зустрілися ми в атомній добі,
      В жахких реакціях негаснучих матерій,
      У плоті вогненній з'являюся тобі.
      Я — Сонця син. Творець Землі і неба.
      І я — це ти. Все, що навколо тебе.
      Вклонись повітрям, часом, і судьбою,
      І атомом, розщепленим тобою,
      І таємницею, що знаєш ти один.
      Я дав тобі вітчизну і народ,
      Любов і мрію. мову і мовчання.
      Я не давав печалей і скорбот
      Від чорного воєнного світання,
      Їх автор — ти! і сам ти е творець
      Трагічних дум своїх у неспокою.
      Тебе чекає вічність чи кінець,
      А твій кінець — це я перед тобою.
      Шмат сонця я, шмат радості і муки.
      Були вітчизна в мене і народ.
      Був світ, і геній хліба, і науки,
      Була земля і плескотіння вод.
      Моє життя було колись початком
      Усіх зачать в космічній глибині.
      Було тоді ще небо небенятком,
      І зорі були юні і страшні.
      І мрію з мрій про велелюдну спільність
      На крилах атома несли ми із пітьми
      І донесли — в космічну безгомінність
      Зірвались ми і Сонцем стали ми!..
      І стали Сонцем наші дні і ночі,
      І вороги, і други, і пісні,
      І помилки, і помисли урочі,
      І стали генії даремні і смішні…
      Народе мій! Мій сонячний народе,
      Тебе нема — лиш смерть твоя живе.
      І смерть твоя — твоя найвища врода,
      Бо смерть твою життям Земля зове!
      Мислителем, згорілим хліборобом
      Ти світиш їй крізь небо голубе —
      І на Землі ти знову став народом,
      І цей народ повторює тебе.
      І жах бере мене… Шукаю слова
      Сказать тобі, наземний брате мій:
      Доба твоя жахлива і святкова,
      Люби її, ненавидь і жалій,
      І зберігай, і не прощай нічого,
      Бо у прощенні буде смерть твоя,
      І глупий космос стане за порогом,
      І проклену тебе на сором я.
      Кажу тобі: в руках твоїх сьогодні
      Життя Землі і пульс її краси.
      Я вірю: людства думи благородні,
      Звогніть Землі ніколи не даси,
      Земний мій друже!..

      1957



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    84. ВІНОК НА БЕРЕЗІ ЮНОСТІ
      1
      Твій берег я пройшов, моя ріка!..
      Вже згадки дихають в обличчя, наче коні…
      Вони біжать, ночами-днями повні.
      Мені легка хода їх і важка…

      Далекі образи спішать мені в безсонні:
      Клубочаться, хвилюються, кричать…
      Гіркі… солодкі… чорні і червоні…
      Як привиди мальовані ячать!

      Вітаю вас! Ви — творча моя глина,
      І я руками серця і думок
      Бентежно виліпив із вас оцей вінок.

      Нехай він в бурво океанне плине!..
      Пливіте, хато, хмари, і зайці,
      І сонце в небі, і зерно в руці.

      2
      В душі моїй печаль стоїть неждана,
      В проміннях пам'яті — обличчя дорогі.
      Душа у кожного прекрасним осіянна,
      Бо кожен з них мені не догорів.

      Натхнені скромністю і тихою любов'ю,
      Вони мені сердечністю цвіли,
      Вони були завжди самі собою,
      Та з іншими ніколи не були!

      Скажіть мені: ви люди чи ви сни?
      В душі у вас ні літа, ні весни!
      Одна безслідна добрість — боягузтво!

      І ні політика, ні генія вогонь
      Вам ні сердець не палять, ані скронь!
      Для вас є ви! А все навколо пусто!

      3
      Печаль моя щаслива і гірка:
      Замало друзів, обраних навіки.
      Вони живуть, немов пустельні ріки,
      Бо часто гинуть в сонці і пісках.

      Як берегти мені цілющу вашу воду,
      Щоб ви не висохли, не змінювали русло,
      Щоб в ваших водах небо не загусло,
      Щоб з ваших вод я пив красу й свободу…

      Це ви мене народжуєте вмить,
      Коли в душі сіяння мрії грає
      Або ж коли в мені щось помирає…

      Я вас із гордості не зможу загубить!..
      Хоч у вогні страждань, болінь і слів
      Не тільки друзів — цінять й ворогів.

      4
      Переді мною далеч океанна…
      Лиш оступись, і доля — нанівець!
      Тоді сюрчи, як сонний цвіркунець,
      Що небо — сіре, далина —
      туманна…


      Розвиднівсь день! Мій тихий путівець,
      Мій кожен крок Земля благословляє!
      Землі не треба стоптаних сердець,
      Вагатися доба не дозволяє.

      Доріг багато, але шлях один!
      Ганьба, хто вибрав стежечку-обніжку:
      Людська Земля — це не двоспальне ліжко!

      Осліпніть, очі, де зневір'я дим,
      Замріть, душі зневірливої схлипи!
      Над світом — африканські смолоскипи.

      5
      Я вже спішу страждати і любить,
      Бо я незчувсь, як небо стало ближчим,
      Легкого цвіту срібнокрилі хвищі —
      Все, чим сміється серце і болить.

      І мрії цвіт, і згадок попелище —
      Усе, чим ти страждаєш у житті…
      Чоло моєї долі стало вищим,
      І очі долі — дзвони золоті.

      І кваплюсь я все зважить, відібрать,
      Щоб говорити точно, повнокрило.
      Якби життя за мене говорило,

      Бажав би я усе життя мовчать:
      Творити труд свій, і для мрії жить,
      І не спішить страждати і любить.

      6
      Весна моя плодами заважніла.
      Труснеш — западають, в повітрі стане гук.
      Шука священних слів душа доспіла,
      Думки — думок, а руки — інших рук.

      Щасливий той, хто, і зазнавши мук,
      Життя прожив прозоро і натхненно.
      Щасливий той, хто серця світлий звук
      Проніс в трагедіях епохи недаремно.

      Привіт вам, соки чистої землі,
      І вам, вітри великі і малі,
      Я вами жив в дорозі до людей!..

      Тепер з людьми дорогу простеляю —
      Щасливий день мій, бо я серцем знаю,
      В який народ мій перший плід впаде!

      7
      Благословен, хто може не спішить
      Міщанство роздивитися ще зблизька,
      В чиїм запасі літ майбутніх низка,
      Щоб потім вже без промаху палить!

      Я так не міг! Мабуть, моя колиска
      Гарячими руками колисалась.
      І глиняна моя у квітах миска
      Гарячими руками наливалась…

      Спочатку чув: твій шлях — лише до тина!
      А потім чув: ти — гвинтик, не людина!
      А зараз чую: гордий і неспинний!

      Стають тоді гіркотними години,
      Коли стрічаюся з людьми такими я.
      Рости й подвоюйсь, гордосте мояі

      8
      Доки хода і воля не змужніла,
      Доки думки не привітала сила,
      Доки земля душі не колесила,
      Куди нас тільки мрія не носила!

      Я мріяв всіх дівчат перелюбити,
      Я мріяв світ для них перетворити
      І всіх людей надвоє розділити,
      Поганим — вмерти, а хорошим — жити…

      Блакитні мрії! Добродійні груди!
      Не знали ви, що в світі у зеленім
      Живуть з колиски мертвородні люди!

      Бояться ж інші вмерти від застуди,
      А ті бояться жити в білоденні,
      Бо думають, що ж завтра з ними буде?!

      9
      Скоріш пливи, нова ріко моя!
      З глибин твоїх нові зійдуть світання,
      І привітаю обережно я
      Моє сподіване кохання.

      Воно устане в першому звучанні,
      Воно устане першої весни!..
      Ніколи мрії не бувають ранні,
      Коли живеш у день такий рясний…

      Любив я завжди, та любив хвилинне…
      Не зміг я покохати довгоплинно,
      І дні летять мої в полячливій журбі…

      І я страждав — й мені навкруг страждали,
      І я співав — й мені навкруг співали,
      Я світом жив, я жив у боротьбі.

      10
      Я встигну долюбить! Доклясти встигну я!
      І встигну я до тих часів дожити,
      Коли в польоті вічному Земля
      Навчиться вже собою володіти.

      Людина я — і день такий новий
      Обов'язок святий мій наближати.
      Усе для нього! Все йому віддати —
      Від всіх тривог до шелесту трави.

      Не буде щастя ні мені, ні люду,
      Доки на світі нещаслива буде
      Хоча б одна людина роботяща.

      Коли не знаєш, хто ти, з ким, для чого,
      Коли в душі ні доброго, ні злого, —
      Пропаща юність і життя пропаще!

      11
      У кожнім дні своя пора світанна,
      У кожнім дні поновлення своє.
      Нема сердець, які не брала рана,
      Яких ніколи біль не обів'є.

      Нема таких. І знаю, що не буде,
      Хоч рани різні, як і різні люди,
      Та настає той час, коли кругом і всюди
      Одним болітимуть людські думки і груди.

      Вже ближче туляться до вічності країни,
      Що меч несли, що сіяли руїни,
      Живі живих потроху пізнають!

      Згаса вогонь, і зненависть, і лють,
      Бо в кожнім дні своє світання є
      І в кожнім дні поновлення своє.

      12
      Я повен мрій про велелюдну згоду,
      Бо дням моїм не буде вороття,
      Бо хочу я, щоб на чолі народу
      Світився знак і від мого життя.

      Бо там, де я пройшов, удруге не пройду^
      В слідах моїх земля дуби підніме й трави,
      І виплеснуть вони знов силу молоду
      Під крила вечорів і під світань заграви.

      Спинись, мій крок! — переді мною зрілість,
      Пройди по ній на всю свою всесилість,
      Щоб аж забила світлом з поглядів моїх,

      І камінь оживав, мої зачувши кроки,
      І бджоли пили мед з тичинок срібнооких,
      І світ поновлений сліди мої беріг.

      13
      Я повен дум про серця чисту вроду,
      Бо шлях мій — це не тиха божа милість.
      Про серце сказано, що з нього на свободу
      Думки великі вийшли в повноцілість.

      Тому простіть мене за ранню зрілість,
      Простіть майбутні помилки сьогодні.
      Я завжди щастям міряв нещасливість,
      Гарячим днем я міряв дні холодні.

      Ми роздоріжжя вчора снили з другом…
      Його шляхи — за іншим виднокругом…
      Вітрило думки хвилю серця боре…
      Я плачу… далі — незглибиме море…

      Мій ніжний друг! Мій щедрий на тривоги!
      У щедрості ж своїй я часто був убогий…

      14
      Переді мною далеч океанна,
      Мов задум ще не здійснених пісень…
      Усе попереду — любов, і цвіт, і день,
      І мла, і ніч, і паморозь-туманна.

      Попереду народження й прощання,
      Попереду минучість й неминучість,
      Шумить мені годин бистротекучість,
      Шумить мені не перша, не остання…

      Колись увечері за роєм бджіл гудучим
      Мій батько біг з відром води по кручі,
      Полив їх… впав… у вулик переніс…

      Колись увечері додолу падав ліс
      І вітер листя підбирав і ніс…
      Було красиво все, і мудро, і співуче…

      15
      Твій берег я пройшов, моя ріка!..
      В душі моїй печаль стоїть неждана.
      Печаль моя щаслива і гірка —
      Перед! мною далеч океанна.

      Я вже спішу страждати і любить —
      Весна моя плодами заважніла…
      Благословен, хто може не спішить,
      Доки хода і воля не змужніла.

      Скоріш пливи, нова ріко моя!
      Я встигну долюбить, доклясти встигну я!
      У кожнім дні своя пора світанна.

      Я повен дум про велелюдну згоду,
      Я повен дум про серця чисту вроду —
      Переді мною далеч океанна…

      1956



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    85. СИНЄ
      Червоні ружі синьою водою
      В саду учителя я поливав.
      Тремтіли мушки чорні наді мною,
      Благеньку хмару вітер колисав.

      На вікна вився виноград зелений,
      Немов землі несказані думки.
      Дуби гойдались, і тремтіли клени,
      Вгорнувши небо в стомлені гілки.

      А поза тином, вибитим вітрами,
      Жили шляхи, і села, і міста,
      Жили народи, вгорнуті віками, —
      І кожен вік до ста літ доростав…

      Стелилась тінь спокійна, як мислитель,
      З діброви чувся шурхіт хворостин,
      Стояв задумливо, зіпершися на тин,
      З чолом Вітчизни білий мій учитель…

      1956



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    86. ВЕЧІРНЄ
      Чорніє повітря… Шляхи засиніли,
      Гойднулися квіти пахучими снами,
      Натомлені села вечеряти сіли
      Під грушами, вишнями і небесами.

      І, тихий туман пригорнувши до себе,
      Вечеряє поле піснями з долин,
      Над селами й полем вечеряє небо,
      Вмокаючи в ріки хлібини хмарин.

      І серце вечеря своїм сподіванням,
      І думка-порадниця мріями свіжими,
      Вечеряють очі просторами ніжними,
      І губи вечеряють чистим мовчанням*.

      Чорніє повітря… Гойдається небо,
      П'є роси на яблуках вітер заблудний…
      Мій світе зелений, мій світе вселюдний!
      Всі думи-турботи від тебе й до тебе!

      Усе є для щастя!.. Є хліб і покоси,
      Є згода життя між тобою і нами,
      І сад молодий на вітрах плодоносить,
      Як доля моя плодоносить літами…

      Людино моя, з хліборобного роду!
      В мені ти живеш і ростеш у мені!
      І древню, як світ, твою душу і вроду
      В нові свої думи несу я і дні!..

      Людино моя із слов'янського племени!
      В мені ти зачата Дніпром і степами,
      Задумою скита зігріта у темені,
      У житі обкошена тихо серпами…

      Людино моя з колоска благородного!
      Від горя-недоленьки, суму і зла,
      Від Хана Батия крізь Гітлера чорного
      Жорстока і добра ти в мене ввійшла!

      І що б я сьогодні не думав, не діяв,
      Яка в моїй долі не стане пора, —
      Я чую: твій вік у мені молодіє,
      Бо знаю, що ти у мені для добра!

      1956



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    87. НА ЗОЛОТОМУ СТОЛІ        О. Довженку
      Над безоднею світу багряна скала
      Стоїть і хитається в хмарах синіх.
      На білому тлі золотого стола
      Відбилися пера стальні і гусині…

      Там Пушкін під зорями і Тарас,
      Там Лєрмонтов плаче вві сні і лютує,
      В рожевих зірницях там вітер погас,
      1 тиша колиску собі гаптує.

      Встають під скалою і сонце, й гроза,
      І дні пропливають над нею без ліку…
      Схилився в задумі там геній-козак
      З жорстокого віку, з квітучого віку.

      Він йшов до стола, осіянний добром,
      Він пише слова золотим пером.

      Він йшов до стола крізь буденний хмиз
      В буремнім вогні беззупиння живого.
      Це він не зійшов до народу вниз,
      А тихо злетів до народу свого!

      І, повен звитяги, згорів на землі,
      В калюжах побачивши зорі…
      Внизу під скалою летять журавлі,
      Земля в яблуневім уборі.

      На хвилях полощуться лози, як дим…
      Прокинулись люди в хвилину пізню…
      Підвівся козак за столом золотим,
      Столом золотим комунізму.

      1956



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    88. * * *
      До порога моєї землі
      Поспішай, моя доле строга.
      Коле осінь золоторога
      Теплі лапи сумних журавлів.
      В зачарованій млі на ріллі
      Розверсталася сива дорога…
      До порога моєї землі
      Поспішай, моя доле строга.

      Віддаю тобі волю свою,
      Віддаю тобі силу, доле,
      І думок незасніжене поле,
      І незлого себе віддаю.

      1956



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    89. ВОРОН
      Мчить теля від зляканої квочки,
      Де трава розхлюпала курчат,
      А за ним крізь сині молоточки
      Татове і мамине дівча.

      І з горба, де сонця жовту скибу
      Орють хмар незаймані воли,
      Розігнались, позникали з виду,
      Над землею тихо попливли.

      Лиш теля скружляло над стодолою
      І поцілувалося з коровою,
      Щоб згори не бачило дівча.
      А дівча поникло під тополею,
      Там, де хміль заплівся із квасолею,
      Там, де можна плакать і мовчать…

      На тополі ворон помирає,
      Глянув вниз — чи плакав він колись?
      Увостаннє землю споглядає,
      Налітавсь, набачивсь — не наживсь!

      Триста літ він не міняв сорочки, —
      А тепер не пережить курчат!
      Унизу по синіх молоточках
      Йде з телям заплакане дівча.

      1956



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    90. СОНЕТ
      Зоря над містом піднімає весла.
      Зоря чекає, доки тиша скресне,
      Доки присплять дівчата свої весни,
      Доти зоря над містом не шелесне.

      Зоря над містом зібрана і чемна,
      Зоря над містом точна і знаменна,
      Зоря над містом хлібом пахне темним —
      Найкраще в світі пахне хліб печений.

      Така зоря в своїм промінні чесна,
      Така зоря із бід людських воскресла,
      Така зоря не падає, як мрець!

      Вона зіходить раз в тисячоліття,
      Одна між зір не знає пустоцвіття,
      Вона проходить між людських сердець.

      1956



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    91. ЮЛІЇ ІПОЛИТІВНІ СОЛНЦЕВІЙ
      Мене осяяння сповняє перед Вами
      Від Ваших дум і серця висоти.
      Я образ Ваш небесними словами
      В своїй душі навіки засвітив.

      Всі Ваші дні, як птахів перелеття,
      Лягли за велетнем в суворості доріг.
      Тягар трудів, тягар його безсмертя,
      Як щастя знак, на Ваші плечі ліг.

      Хвала і честь Вам, героїчна жінко!
      В стражданні Ви пішли його шляхами,
      Добром прокладеними
      і барвінком…

      Я молодість свою схиляю перед вами.

      1956



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    92. МОРСЬКОЇ ОСЕНІ
      Стоїть голубою журбою
      Осінь морська голуба,
      І моря бентежна плавба
      З моєю злилася ходою.

      І ясно далеко мені,
      І морю далеко ясно,
      Бо радісно нам і прекрасно
      Іти в голубому вогні.

      І думать, і мріять здаля
      Про обрії нашої долі…
      Мовчать береги ясночолі,
      Мовчить ясночола земля.

      І хвилі в глибокому хорі
      Здіймають зелені пісні…
      Іду у безсмертному морі,
      І море іде у мені!..

      І я відчуваю, що жив я,
      Що житиму ще й живу,
      Бо морю й землі не чужий я,
      Бо їх я собою зову.

      Бо море дало мені очі,
      І простори, і висоти,
      Земля дарувала турботи,
      І хліба, і губи дівочі,

      І ворога дарувала,
      1 перемог, і горя…
      Чого ж мені прикро мало
      Себе, і землі, і моря?

      Чи, може, це юність ревна
      Поки що мене баламутить,
      І я сподіваюсь даремно
      Несягнене осягнути?

      Чи, може, це зрілості соки
      Мене вже сповняють в силі,
      І меншає в небосхилі
      І море, і світ високий…

      1956



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    93. ЖОРЖИНА
      Впали бомби на видноколі,
      Червоніла капусти грядка…
      Між курганами в чорнім полі
      Помирала дружина дядька.

      Бігли армії, мчали роти,
      Помирали дуби в гаю…
      Дядько ніс на вогні Європи
      Нерозстріляну юнь свою.

      На стежині зосталась дружина,
      А він далі на захід побіг…
      Оглянувся — стоїть жоржина
      На розгіллі нічних доріг.

      Почорніли живі надії…
      Плакав в Яссах, в Берліні звав,
      Донесли йому вітровії
      Цвіт жоржини в настоях трав.

      Дядьку! Дядьку! Назад нестримно!
      Місяць з неба кида весло…
      Здрастуй, здрастуй, моя жоржино
      І вербове моє село!..

      Сієм зерно із патронташа,
      Б'ємо в крокву навіки цвях.
      Кулеметную юність нашу
      Поховаємо в пшеницях…

      Літо, літо… за літом збіглим
      Червоніють горошком стежини.
      Малиновеє плаття жоржини
      Заполохане вітром білим,

      Заполохане вітром в полі,
      Заполохане дядька горем…
      Він до неї іде поволі,
      Ніжні квіти жоржини горне…

      Ой жоржино, моя жоржино,
      Доки в полі тобі стояти?
      Йдем на люди, ідем до хати,
      Проведи нас, вузька стежино!..

      В полі вітер шука порожнини,
      Котить небом Чумацький Віз…
      Дзвонять дядькові всі стежини,
      Щоб Європу сюди приніс.

      Щоб Європа її благала
      Йти із дядьком в своє село,
      Щоб жоржину оберігала,
      Майбуття щоб до неї йшло…

      Крізь конґреси великодушні,
      Крізь братерство, і світ, і тьму
      Слуха дядько в тиші конюшні,
      Як жоржина шумить йому…

      В тому шумі — минуле дядька:
      Червоніла капусти грядка,
      Чад Європи на видноколі,
      І жоржина-дружина в полі.

      1956



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    94. * * *
      Над Чернівцями вороняччя,
      Над Чернівцями голуби,
      І поетичним щастям плаче
      Михайла погляд голубий,

      І сміх, і шепіт серцю милий,
      Гуцулки погляд чорнокрилий,
      Як птича тінь, небесна тінь!
      Під небом зустрічі й розлуки
      Карпатських вин таємні руки
      Нам загойдали далечінь.
      І час гойдається, і гори,
      І день, і ніч, і щастя, й горе —
      Чи не гойдаємось і ми?

      В зіницях просторінь безмежна,
      Як світ у птиці під крилом,
      І — качка дика, обережна —
      Нога гуцулки під столом…

      1956



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    95. * * *
      Стояла в травах ніч, а трави пахли літом,
      За кленами сіріло джерело,
      І небо йшло задумливо над світом,
      І довгі зорі сіяло крізь віти,
      Втираючи хмариною чоло.
      За травами у срібнім верховітті
      Замерехтіла в тінях темна хата,
      Цвірчав цвіркун за хатою у житі,
      Я тихо голову поклав на руку брата.
      Сіяла ковдра в росах. З небозводу
      На літаках пливла моя тривога —
      Брат спав, як і належить хліборобу,
      Грудьми до неба і чолом до нього.
      Яке чоло!.. Яка рука!.. Немає
      Гарніших рук ні в якому краю!
      Я чув тоді — колосся проростає
      З його руки крізь голову мою…
      Стояла ніч…

      1956



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    96. * * *
      Сеньйорито акаціє, добрий вечір.
      Я забув, що забув був вас,
      Але осінь зійшла по плечі,
      Осінь, ви і осінній час,
      Коли стало любити важче,
      І солодше любити знов…
      Сеньйорито, колюче щастя,
      Хто воно за таке любов?
      Вже б, здавалося, відболіло,
      Прогоріло у тім вогні,
      Ступцювало і душу й тіло,
      Вже б, здалося, нащо мені?
      У годину суху та вологу
      Відходились усі мости
      І сказав я — вже слава богу,
      І, нарешті, перехрестивсь —
      Коли ж — здрастуйте, добрий вечір.
      Ви з якої дороги, пожежо моя?..
      Сеньйорито, вогонь по плечі —
      Осінь, ви і осінній я…

      1956



      Коментарі (3)
      Народний рейтинг: 6 | Рейтинг "Майстерень": --

    97. * * *
      Серпень ліг під кущем смородини,
      Шепотів: дозрівай, будь ласка, —
      З неї вийшла на берег Кодими
      З голубими зубами Настка.

      І сміється Настуня басом
      Між ромашками з лободи.
      За смородиною і часом
      Попід сонце йдуть поїзди.

      Подалися тополі в тіні,
      Прив'язалися до села…
      Прителющать дощі осінні,
      І — вже Насточка не мала.

      І смородина не зачує,
      Як під сонцем замруть поїзди.
      Настка в полі, як дід, заночує
      У хатиночці з лободи…

      Хто там ліг під кущем смородини?
      Хто шепоче: зажди, будь ласка…
      У колисці німої Кодими
      На хмарині гойдалась Настка.

      1955



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    98. * * *
      Ви, як стежка, кохана.
      Лине сон мій по вашій стежині.
      З неба падають зорі в дзьоби журавлів.
      На крило небокраю сіла хмара
      в червоній хустині
      І задумалась, тиха, над краєм землі.
      Засинайте, спочиньте…
      вашій мрії я серцем заграю
      В бузинову сопілку дитинства свого,
      Бо у ваших долонях голос мій
      достига урожаєм,
      Тихоплинні слова колисають його.
      Засинайте, спочиньте…
      Спить у казці лиха бабаюка,
      На газеті заснула біля мене хороша розлука,
      Чебрецями і вишнями пахне вона…
      Із крила небокраю впала хмари
      червона хустина,
      І виглядує вірш мій,
      наче хлопчик рудий, із-за тину…
      Бузинова сопілка у золоті сну…

      1955



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    99. ПІЧ
      Зірок запізнілі курчата
      Розбіжаться від мене в ніч —
      Вибігай за село стрічати,
      Моя посивіла піч!

      Приголублю твою затулу,
      І під струнами рогози
      У кімнату мене вези,
      Теплотою всміхайся чуло…

      Хай не шестеро буде нас,
      Хай один я прийшов поки що —
      Твого комина чортів бас
      Соловейком мені засвище.

      Коли мати, забувши втому,
      Вже не вмістить за стіл родини —
      Будеш їсти свою солому
      Й подивлятися на годинник*.

      І тоді, коли я з двора
      Прийду снити дитинним спомином, —
      Ти всміхатимешся, стара,
      І в минуле зітхатимеш комином…

      Стане день за твоїм порогом —
      Будеш мрійно мене проводжати
      Димарем своїм зверху хати,
      Голубою хустиною з нього…

      І коли закружляє ніч —
      Встану я в твоїх мріях чулих!
      Ти забудеш зітхнути, піч,
      Своїм комином у минуле.

      1955

      * В ранній редакції (1962) стоїть "І поглядать на годинник"



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    100. ТОПОЛЯ
      Коли засне, немов дитя шалене,
      Глибоке місто неспокійним сном,
      Вона приходить здалеку до мене
      І шелестить до мене під вікном,

      Щоб повертався я на Україну
      Плугами чорнокрилими орать,
      І тополята в полі поливать,
      І поливати землю тополину…

      Бо йдуть літа буремною ходою,
      Різнити важко пустоцвіт од цвіту.
      І той любов'ю повниться до світу,
      Хто рідну землю має під собою…

      1955



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    101. ПРАДІД
      Заколисує вітер ліс,
      Його душу наповнює снами.
      А над нами — Чумацький Віз,
      Без волів і коліс над нами.

      У тім Возі мій прадід спить:
      Коли місяць обійде небо, —
      Йде до прадіда відпочить
      І цілує в плече, як треба.

      І запитує прадід в сні,
      Тихо-тихо, мабуть, шепоче:
      Чуєш, місяцю, чуєш, хлопче,
      На землі ти світив чи ні?

      Посвітив у моїх в Замості?
      Як весна там? В полях шумить?
      Не поїду, мабуть, у гості —
      Пан на шибеницю звелить.

      Завтра вербна у нас неділя,
      Тож ховайся і не світи —
      Кармалюк вируша на діло…
      Цю хмарину під бік мости.

      Дай-но, місяцю, ту зірницю —
      Третю ніч мені не мигтить,
      Я укину її в криницю —
      Насті воду позолотить…

      Завтра їдемо на Стожари,
      А сьогодні стомився я…
      Запрягайся, вези за хмари,
      Кличе сонце земля моя…

      Заколисує вітер ліс,
      Його душу наповнює снами…
      Котить місяць Чумацький Віз
      З моїм прадідом над віками.

      1955



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    102. * * *
      Перепеленят перепелиці
      Обняли тісніше у тривозі.
      Покотився місяць по пшениці,
      Покотився вітер по дорозі.

      Вітер колоски смикнув за вуса,
      Місяць рогом настромивсь на небо.
      Мати-перепілка темно-руса —
      Ще тісніше діточок до себе.

      Хмара,
      Наче піп, від виднокраю
      Зупинилась слізно на городах
      І хрестом у золотих розводах
      Перепеленят благословляє.

      1954



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    103. * * *
      Даленіє вечір в бабиному літі,
      І поміж тополі з поля до села
      Гусеня хмарини плутається в житі,
      Малинові пера губить із крила.

      Губить воно, губить, що робити має?
      В небі наліталось досхочу.
      В стиглім житі вітер пера позбирає,
      Все ж одно з хмарини хліба не печуть.

      1954



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --

    104. * * *
      Димить стерня над синіми ярами,
      Ряхтить між кленами рожева далина —
      І полином надихавшись сповна,
      Встає зоря вечірня з полина…

      Кого мені — в розхристаному полі?
      Тут серце переборює думки,
      Тут дні мої зливаються в роки,
      Тут уливаються вони у колоски…
      Кого мені?

      Кого мені, глибокомудра земле?
      Чи, може, поля? Ось мої поля…
      Чи роду-племені? Тут рід мій, і сім'я,
      І мир, і злагода… Собі ж не ворог я!
      Кого мені?..

      В моїй душі неспокій — день мій кожен,
      Що ніч у ніч заснути він не може,
      Передчуттями сизими тривоже,
      Пришпорює неначебто коня…
      Димить стерня…

      1954



      Прокоментувати
      Народний рейтинг: -- | Рейтинг "Майстерень": --