Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Спритна ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє
Спритна ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Микола Вінграновський (1936) /
Вірші
/
1975 рік
ГАЙЯВАТА
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ГАЙЯВАТА
Над лиманом білять синім,
Білять білим над лиманом,
Над лиманом кукурудза
Світлі вуса опустила.
І лиманський Гайявата
Щось там робить-виробляє,
Душить гроно винограду —
Зимувати цілу зиму.
Дві дитини плачуть в люльці —
Тато з мамою сміються.
А під хатою з лиманом
Дід із прадідом бухика:
Душать гроно винограду —
Зимувати цілу зиму.
Пасе кози над лиманом
В сіре вдягнена прабаба.
Баба — та копа картоплю
Й відганя бджолу від вуха.
Та і я роблю тут дещо,
Правда, діло несерйозне,
Бо люблю щось недалеке,
Бо своє люблю при собі,
Як любив його і вчора, —
Білий побіл над лиманом,
Сірий глід з гніздом сорочим,
Срібне слово павутини!
Телевізор у футболі
Перепліскує долоні,
Біла курка кудкудаче,
І яєчко, мов футболик,
Тепло дивиться з гнізда.
А тим часом над лиманом
Почорніло щось і згасло,
Перебігло щось дорогу,
Холодком перейнялось, —
І за руку старе горе
Веде горе молоденьке,
Веде горе попід гору
Від лиману полинами.
І говорить старе горе
Молоденькому на вухо:
— Ти підеш по нежонатих,
А я піду по сімейних,
Будем з ними зимувати
І не будем знати горя.
І говорить мені горе
Молодесеньке на вухо:
— Буду я тобі за жінку,
Ти ж мені за чоловіка.
Привезем гарбу соломи
Та замісим з нею глини.
Лампачу насушим — шифер
На Привозі десь в Одесі.
Та прищепимо до груші
Молоденьке яблунятко,
А там дівчинка чи хлопчик
Помалесенько знайдуться.
Кабаків їм напечемо,
З молоком наварим каші,
Баранців із кукурудзи
Напечем на черені,
А на весну козенятко
Розчепірить в хаті ніжки
Й застрибає по подвір'ю
По калюжі вдвох з собою.
А тим часом старе горе
Вже по-свому хазяйнує:
Молотком дорогу мостить,
Возить щебінь із кар'єру,
Дітям ґудзик пришиває,
Через яр до школи водить,
Тягне сіті із лиману,
В'ялить глосики з бичками,
Квасить в діжці помідори,
Куфайки несе з крамниці,
Ковбасу і торбу цвяхів,
Ще й горілочки із перцем!
А тим часом над лиманом
Чорт зубами тягне хмару,
Другий ззаду підпихає,
Тягнуть хмару на прабабу
І над нею виливають.
Та, тікаючи, прабаба —
Зі своїми кізьми в скирту —
З хлібом синю цибулину
На пеньках жує чорненьких!
Засміялись чортенята
І на бабу потягнули,
Потягнули та й линули
В пелену їй чорну хмару:
“Дай нам, бабо, картоплину,
Бо й тебе залиєм з дідом,
І не буде вам ні бринзи,
Ані грона винограду!”
Підхопився прадід з дідом —
Мокра курка їм під ноги, —
А чорти кричать Їм з хмари:
“Загинайтесь, дідугани,
Та лягайте в домовину,
А там далі видно буде!..”
Тягне чорт зубами хмару —
Тато з мамою сміються, —
Другий ззаду підпихає, —
Дві дитини плачуть в люлі, —
А лиманський Гайявата
Щось там робить-виробляє,
Душить гроно винограду —
Зимувати цілу зиму!
А тим часом над лиманом
Наче щось замаячіло,
Щось дорогу перебігло,
Холодком перейнялось, —
І за руку старе щастя
Веде щастя молоденьке,
Веде щастя попід гору
Від лиману полинами.
І говорять старе щастя
Молоденькому на вухо:
— Що лишилось нам робити,
Як ми з горем помінялись!
Цей Микола Вінграновський,
Несерйозний чоловік цей,
Душить гроно винограду
І все плутає на світі!
1975
Білять білим над лиманом,
Над лиманом кукурудза
Світлі вуса опустила.
І лиманський Гайявата
Щось там робить-виробляє,
Душить гроно винограду —
Зимувати цілу зиму.
Дві дитини плачуть в люльці —
Тато з мамою сміються.
А під хатою з лиманом
Дід із прадідом бухика:
Душать гроно винограду —
Зимувати цілу зиму.
Пасе кози над лиманом
В сіре вдягнена прабаба.
Баба — та копа картоплю
Й відганя бджолу від вуха.
Та і я роблю тут дещо,
Правда, діло несерйозне,
Бо люблю щось недалеке,
Бо своє люблю при собі,
Як любив його і вчора, —
Білий побіл над лиманом,
Сірий глід з гніздом сорочим,
Срібне слово павутини!
Телевізор у футболі
Перепліскує долоні,
Біла курка кудкудаче,
І яєчко, мов футболик,
Тепло дивиться з гнізда.
А тим часом над лиманом
Почорніло щось і згасло,
Перебігло щось дорогу,
Холодком перейнялось, —
І за руку старе горе
Веде горе молоденьке,
Веде горе попід гору
Від лиману полинами.
І говорить старе горе
Молоденькому на вухо:
— Ти підеш по нежонатих,
А я піду по сімейних,
Будем з ними зимувати
І не будем знати горя.
І говорить мені горе
Молодесеньке на вухо:
— Буду я тобі за жінку,
Ти ж мені за чоловіка.
Привезем гарбу соломи
Та замісим з нею глини.
Лампачу насушим — шифер
На Привозі десь в Одесі.
Та прищепимо до груші
Молоденьке яблунятко,
А там дівчинка чи хлопчик
Помалесенько знайдуться.
Кабаків їм напечемо,
З молоком наварим каші,
Баранців із кукурудзи
Напечем на черені,
А на весну козенятко
Розчепірить в хаті ніжки
Й застрибає по подвір'ю
По калюжі вдвох з собою.
А тим часом старе горе
Вже по-свому хазяйнує:
Молотком дорогу мостить,
Возить щебінь із кар'єру,
Дітям ґудзик пришиває,
Через яр до школи водить,
Тягне сіті із лиману,
В'ялить глосики з бичками,
Квасить в діжці помідори,
Куфайки несе з крамниці,
Ковбасу і торбу цвяхів,
Ще й горілочки із перцем!
А тим часом над лиманом
Чорт зубами тягне хмару,
Другий ззаду підпихає,
Тягнуть хмару на прабабу
І над нею виливають.
Та, тікаючи, прабаба —
Зі своїми кізьми в скирту —
З хлібом синю цибулину
На пеньках жує чорненьких!
Засміялись чортенята
І на бабу потягнули,
Потягнули та й линули
В пелену їй чорну хмару:
“Дай нам, бабо, картоплину,
Бо й тебе залиєм з дідом,
І не буде вам ні бринзи,
Ані грона винограду!”
Підхопився прадід з дідом —
Мокра курка їм під ноги, —
А чорти кричать Їм з хмари:
“Загинайтесь, дідугани,
Та лягайте в домовину,
А там далі видно буде!..”
Тягне чорт зубами хмару —
Тато з мамою сміються, —
Другий ззаду підпихає, —
Дві дитини плачуть в люлі, —
А лиманський Гайявата
Щось там робить-виробляє,
Душить гроно винограду —
Зимувати цілу зиму!
А тим часом над лиманом
Наче щось замаячіло,
Щось дорогу перебігло,
Холодком перейнялось, —
І за руку старе щастя
Веде щастя молоденьке,
Веде щастя попід гору
Від лиману полинами.
І говорять старе щастя
Молоденькому на вухо:
— Що лишилось нам робити,
Як ми з горем помінялись!
Цей Микола Вінграновський,
Несерйозний чоловік цей,
Душить гроно винограду
І все плутає на світі!
1975
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
