ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2025.08.17 08:17
Мрій рожевих світ далекий,
Недосяжний і ясний, –
Звіддаля звучить, мов клекіт
Невідомої весни.
Незглибимий і безпечний
Світ моїх найкращих мрій, –
Світлом ділиться звершечка
І думки лаштує в стрій.

Борис Костиря
2025.08.16 22:23
О, скільки масок, лиць, гримас, личин!
Для перевтілення немає меж.
Сьогодні - Гамлет, завтра - Арлекін.
Ти роль нову, як душу, обереш.

Ти входиш у новий потік буття,
Змішавши Бога й біса у собі.
І кров тече у ріку каяття,

Олена Побийголод
2025.08.16 21:40
Із Бориса Заходера

Зустрілися Бека та Бука.
З них жодний не видав і звуку.
Обоє стулили пащеки –
мовчали і Бука, і Бека.

І Бука про себе промукав:

С М
2025.08.16 11:11
Заходиш до кімнати із якимось олівцем
Бачиш оголеного і кажеш “Хто є оцей?”
Змагаєшся справді якось ухопити сенс
Що казать прийшов собі додому
Бо щось-то відбувається, а ти не знаєш у чому річ
Слушний
Містер Джонс

Юрій Гундарєв
2025.08.16 09:23
Літні дні лічені -
насолоджуйся кожним,
повернись обличчям
до краси Божої!

Ось м’ячем-сонцем
у високім небі
довгорукі сосни

Віктор Кучерук
2025.08.16 06:52
Правду легко зрозуміти,
Хто б і що не говорив, –
Щастя вічно більше в світі,
Ніж усякої жури.
А коли його багато –
Почуттям не дати стрим, –
Будеш радість виражати,
Нею тішитись затим.

Борис Костиря
2025.08.15 21:59
Старий шукає ровесників,
але їх уже більше
у царстві мертвих, а не живих.
З ким йому розмовляти?
Він бачить молодих,
яких зовсім не розуміє.
Як перекинути місток
до померлих? Як відновити

Світлана Майя Залізняк
2025.08.15 18:27
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.

Шахерезада і

Юрій Лазірко
2025.08.15 18:17
тісно у барі
шумно
Юр
наливай що є
музика шестиструнна
спокою не дає

будьмо

Леся Горова
2025.08.15 13:49
Сполох мій перед ранком,
Запеленався в сон ще.
Тільки-но роси впали,
Вітер себе зморив.
Ще не торка фіранки
Краєм рожевим сонце,
В шибі блідий черпалок
Носиком догори.

Віктор Кучерук
2025.08.15 06:42
Чи не ти казала досі
І тлумачила завжди, –
Хто, чому й за ким голосить,
І не вирветься з біди?
Чи не ти співала тихо,
Користь маючи від знань, –
Що коли не збудиш лихо,
То не матимеш страждань?

М Менянин
2025.08.14 23:34
Тримаєш жезли у руці –
виконують все фахівці,
по профілю їм виші ці,
бо долі слід в їх вишивці.

14.08.2025р. UA

Володимир Бойко
2025.08.14 22:55
Сховавши ідентичність десь на дно,
Вбачаючи у зраді доброчинство, Пишається змосковщене лайно Своїм холуйським недоукраїнством.

У нетрях зубожілої душі
Усе чуже, холодне і вороже. Позбутися московської іржі Здається, тільки куля допоможе.

Борис Костиря
2025.08.14 21:45
Ти намагаєшся когось знайти
у натовпі, але все марно.
Натовп - це магма,
це хаотичний потік.
Ти думаєш, що знайомі
прийдуть на цей захід,
але вони десь забарилися,
щезли у випадкових справах.

Василь Дениско
2025.08.14 15:02
На маленькій ділянці огороду, де не було ніяких рослин, після зливи, що заплескала землю, я угледів нірку. Спершу подумав, що це лисиця мишкувала. Тут неподалік на покинутому обійсті вона давно хазяйнує. Напено бігати з лісу, щоб вполювати крілика чи кур

Юрко Бужанин
2025.08.14 15:01
Весною уже сонце повернулось...
До цих ознак, боюсь, ніяк не звикну –
Розтанув сніг, не прибраний із вулиць.
Тож мотлох видно, викинутий з вікон.

Підсніжники заполонили місто.
В спустошеному лісі таловини
Чорніють, зяють траурним намистом...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Анастасія Волошина
2025.08.13

Василь Пастернак
2025.08.04

Олександра Філь
2025.07.17

Сергій Святковський
2025.06.27

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Микола Вінграновський (1936) / Вірші

 ВІНОК НА БЕРЕЗІ ЮНОСТІ
1
Твій берег я пройшов, моя ріка!..
Вже згадки дихають в обличчя, наче коні…
Вони біжать, ночами-днями повні.
Мені легка хода їх і важка…

Далекі образи спішать мені в безсонні:
Клубочаться, хвилюються, кричать…
Гіркі… солодкі… чорні і червоні…
Як привиди мальовані ячать!

Вітаю вас! Ви — творча моя глина,
І я руками серця і думок
Бентежно виліпив із вас оцей вінок.

Нехай він в бурво океанне плине!..
Пливіте, хато, хмари, і зайці,
І сонце в небі, і зерно в руці.

2
В душі моїй печаль стоїть неждана,
В проміннях пам'яті — обличчя дорогі.
Душа у кожного прекрасним осіянна,
Бо кожен з них мені не догорів.

Натхнені скромністю і тихою любов'ю,
Вони мені сердечністю цвіли,
Вони були завжди самі собою,
Та з іншими ніколи не були!

Скажіть мені: ви люди чи ви сни?
В душі у вас ні літа, ні весни!
Одна безслідна добрість — боягузтво!

І ні політика, ні генія вогонь
Вам ні сердець не палять, ані скронь!
Для вас є ви! А все навколо пусто!

3
Печаль моя щаслива і гірка:
Замало друзів, обраних навіки.
Вони живуть, немов пустельні ріки,
Бо часто гинуть в сонці і пісках.

Як берегти мені цілющу вашу воду,
Щоб ви не висохли, не змінювали русло,
Щоб в ваших водах небо не загусло,
Щоб з ваших вод я пив красу й свободу…

Це ви мене народжуєте вмить,
Коли в душі сіяння мрії грає
Або ж коли в мені щось помирає…

Я вас із гордості не зможу загубить!..
Хоч у вогні страждань, болінь і слів
Не тільки друзів — цінять й ворогів.

4
Переді мною далеч океанна…
Лиш оступись, і доля — нанівець!
Тоді сюрчи, як сонний цвіркунець,
Що небо — сіре, далина —
туманна…


Розвиднівсь день! Мій тихий путівець,
Мій кожен крок Земля благословляє!
Землі не треба стоптаних сердець,
Вагатися доба не дозволяє.

Доріг багато, але шлях один!
Ганьба, хто вибрав стежечку-обніжку:
Людська Земля — це не двоспальне ліжко!

Осліпніть, очі, де зневір'я дим,
Замріть, душі зневірливої схлипи!
Над світом — африканські смолоскипи.

5
Я вже спішу страждати і любить,
Бо я незчувсь, як небо стало ближчим,
Легкого цвіту срібнокрилі хвищі —
Все, чим сміється серце і болить.

І мрії цвіт, і згадок попелище —
Усе, чим ти страждаєш у житті…
Чоло моєї долі стало вищим,
І очі долі — дзвони золоті.

І кваплюсь я все зважить, відібрать,
Щоб говорити точно, повнокрило.
Якби життя за мене говорило,

Бажав би я усе життя мовчать:
Творити труд свій, і для мрії жить,
І не спішить страждати і любить.

6
Весна моя плодами заважніла.
Труснеш — западають, в повітрі стане гук.
Шука священних слів душа доспіла,
Думки — думок, а руки — інших рук.

Щасливий той, хто, і зазнавши мук,
Життя прожив прозоро і натхненно.
Щасливий той, хто серця світлий звук
Проніс в трагедіях епохи недаремно.

Привіт вам, соки чистої землі,
І вам, вітри великі і малі,
Я вами жив в дорозі до людей!..

Тепер з людьми дорогу простеляю —
Щасливий день мій, бо я серцем знаю,
В який народ мій перший плід впаде!

7
Благословен, хто може не спішить
Міщанство роздивитися ще зблизька,
В чиїм запасі літ майбутніх низка,
Щоб потім вже без промаху палить!

Я так не міг! Мабуть, моя колиска
Гарячими руками колисалась.
І глиняна моя у квітах миска
Гарячими руками наливалась…

Спочатку чув: твій шлях — лише до тина!
А потім чув: ти — гвинтик, не людина!
А зараз чую: гордий і неспинний!

Стають тоді гіркотними години,
Коли стрічаюся з людьми такими я.
Рости й подвоюйсь, гордосте мояі

8
Доки хода і воля не змужніла,
Доки думки не привітала сила,
Доки земля душі не колесила,
Куди нас тільки мрія не носила!

Я мріяв всіх дівчат перелюбити,
Я мріяв світ для них перетворити
І всіх людей надвоє розділити,
Поганим — вмерти, а хорошим — жити…

Блакитні мрії! Добродійні груди!
Не знали ви, що в світі у зеленім
Живуть з колиски мертвородні люди!

Бояться ж інші вмерти від застуди,
А ті бояться жити в білоденні,
Бо думають, що ж завтра з ними буде?!

9
Скоріш пливи, нова ріко моя!
З глибин твоїх нові зійдуть світання,
І привітаю обережно я
Моє сподіване кохання.

Воно устане в першому звучанні,
Воно устане першої весни!..
Ніколи мрії не бувають ранні,
Коли живеш у день такий рясний…

Любив я завжди, та любив хвилинне…
Не зміг я покохати довгоплинно,
І дні летять мої в полячливій журбі…

І я страждав — й мені навкруг страждали,
І я співав — й мені навкруг співали,
Я світом жив, я жив у боротьбі.

10
Я встигну долюбить! Доклясти встигну я!
І встигну я до тих часів дожити,
Коли в польоті вічному Земля
Навчиться вже собою володіти.

Людина я — і день такий новий
Обов'язок святий мій наближати.
Усе для нього! Все йому віддати —
Від всіх тривог до шелесту трави.

Не буде щастя ні мені, ні люду,
Доки на світі нещаслива буде
Хоча б одна людина роботяща.

Коли не знаєш, хто ти, з ким, для чого,
Коли в душі ні доброго, ні злого, —
Пропаща юність і життя пропаще!

11
У кожнім дні своя пора світанна,
У кожнім дні поновлення своє.
Нема сердець, які не брала рана,
Яких ніколи біль не обів'є.

Нема таких. І знаю, що не буде,
Хоч рани різні, як і різні люди,
Та настає той час, коли кругом і всюди
Одним болітимуть людські думки і груди.

Вже ближче туляться до вічності країни,
Що меч несли, що сіяли руїни,
Живі живих потроху пізнають!

Згаса вогонь, і зненависть, і лють,
Бо в кожнім дні своє світання є
І в кожнім дні поновлення своє.

12
Я повен мрій про велелюдну згоду,
Бо дням моїм не буде вороття,
Бо хочу я, щоб на чолі народу
Світився знак і від мого життя.

Бо там, де я пройшов, удруге не пройду^
В слідах моїх земля дуби підніме й трави,
І виплеснуть вони знов силу молоду
Під крила вечорів і під світань заграви.

Спинись, мій крок! — переді мною зрілість,
Пройди по ній на всю свою всесилість,
Щоб аж забила світлом з поглядів моїх,

І камінь оживав, мої зачувши кроки,
І бджоли пили мед з тичинок срібнооких,
І світ поновлений сліди мої беріг.

13
Я повен дум про серця чисту вроду,
Бо шлях мій — це не тиха божа милість.
Про серце сказано, що з нього на свободу
Думки великі вийшли в повноцілість.

Тому простіть мене за ранню зрілість,
Простіть майбутні помилки сьогодні.
Я завжди щастям міряв нещасливість,
Гарячим днем я міряв дні холодні.

Ми роздоріжжя вчора снили з другом…
Його шляхи — за іншим виднокругом…
Вітрило думки хвилю серця боре…
Я плачу… далі — незглибиме море…

Мій ніжний друг! Мій щедрий на тривоги!
У щедрості ж своїй я часто був убогий…

14
Переді мною далеч океанна,
Мов задум ще не здійснених пісень…
Усе попереду — любов, і цвіт, і день,
І мла, і ніч, і паморозь-туманна.

Попереду народження й прощання,
Попереду минучість й неминучість,
Шумить мені годин бистротекучість,
Шумить мені не перша, не остання…

Колись увечері за роєм бджіл гудучим
Мій батько біг з відром води по кручі,
Полив їх… впав… у вулик переніс…

Колись увечері додолу падав ліс
І вітер листя підбирав і ніс…
Було красиво все, і мудро, і співуче…

15
Твій берег я пройшов, моя ріка!..
В душі моїй печаль стоїть неждана.
Печаль моя щаслива і гірка —
Перед! мною далеч океанна.

Я вже спішу страждати і любить —
Весна моя плодами заважніла…
Благословен, хто може не спішить,
Доки хода і воля не змужніла.

Скоріш пливи, нова ріко моя!
Я встигну долюбить, доклясти встигну я!
У кожнім дні своя пора світанна.

Я повен дум про велелюдну згоду,
Я повен дум про серця чисту вроду —
Переді мною далеч океанна…

1956




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2008-02-01 16:21:09
Переглядів сторінки твору 1265
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (5.087 / 5.92)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.437 / 5.75)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.744
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2008.10.21 15:30
Автор у цю хвилину відсутній